Педагогіка без цензури

Ви, мабуть, думаєте, що вже знаєте про всіх тих, хто матиме хоча б гіпотетичне право вказувати вам як учителю що робити? А от і ні! Є ще один орган, від якого певною мірою залежить ваше фахове (і фінансове) зростання − методичне об'єднання вчителів-предметників. Створюється, якщо у школі є троє або більше вчителів, що викладають той самий чи суміжні предмети. Звісно, має купу паперів (від наказу про створення до протоколів засідань). Керує методоб’єднанням голова, що обирається з-поміж його членів терміном на два роки. Чим займаються всі ці люди? Діляться взаємним досвідом викладання, готують методичні матеріали, організовують семінари, відкриті уроки та виховні заходи… Суєта суєт, словом.

Навіщо вам ця інформація? По-перше, приймати участь доведеться. Ні, звісно, ніхто вас одразу головою не обере. Але «старшим, куди пошлють» призначать, будьте готові. І намагайтеся отримати вигоду: контакти, особливо з інспекторами та учителями інших шкіл, які відвідуватимуть різні заходи; інформацію про найпростіші способи пройти атестацію. Думаю, зайве нагадувати, що ввічливість без улесливості необхідна, а пліткування – недоречне.

Мушу сказати, що існують ще й інші способи підняти свій фаховий рівень. Усі разом вони носять назву «методична робота в школі». Виділяють колективні та індивідуальні форми. До колективних належать:

1. Шкільні (міжшкільні), районні (міські) методичні об’єднання вчителів, вихователів, класних керівників (про предметників ми говорили, за схожим принципом організовуються і класні керівники, і вчителі-початківці);

2. Постійно діючі та епізодичні семінари для вчителів, вихователів, директорів навчально-виховних закладів, їх заступників (проводяться як районними відділами освіти, так і викладачами вищих навчальних закладів та курсів підвищення кваліфікації, запрошеними тренерами тощо; мають теоретичні та практичну частину; в останні роки практична частина семінару найчастіше проводиться у вигляді ділових, рольових, організаційно-діяльнісних ігор, різноманітних тренінгів);

3. Педагогічні читання, виставки, конференції (як правило, приурочені до якоїсь річниці);

4. Школи передового педагогічного досвіду (якщо в районі чи області є вчитель, котрому вдалося створити індивідуальну творчу лабораторію, віднайти шляхи ефективного вирішення проблем навчання, виховання та розвитку підростаючого покоління; має бути до 10 слухачів, збираються раз на місяць, проводять лекції, семінари, засідання круглого столу, відвідування відкритих уроків, співбесіди, консультації тощо);

5. Творчі групи (найчастіше працюють у закладах нового типу, беруть участь у них 5-10 вчителів; очолюють їх педагоги або науковці творчого складу, які пропагують власні напрацювання; доробки групи згодом публікуються у педагогічній пресі, колективних методичних збірниках, пропагуються на семінарах-практикумах, науково-практичних конференціях, педагогічних читаннях);

6. Думаю, поки ви читаєте цю книжку, придумали ще щось.

До індивідуальних форм методичної роботи відносяться:

1. Самоосвіта (так-так, ви теж повинні справно нею займатися, інакше просто не зможете пояснити дітям що ж це таке);

2. Стажування (ним вважається перший рік фахової діяльності вчителя-початківця; але є й інша форма: тут уже доведеться поїхати кудись, вивчити досвід колег, вона лише поширюється, адже не всі готові тривалий час бути далеко від дому, не всім це оплатять);

3. Наставництво (до вчителя-початківця «прикріплюють» досвідченого колегу, який направляє, дає поради тощо; іноді цей момент майстерно оминають, але якщо у «вашій» школі не так і наставник – адекватна людина, скористайтеся, не завадить);

4. Консультації (не один наставник а різні педагоги, залежно від потреб молодого вчителя і традицій школи).

А от що таке ота згадана раніше «атестація»? Атестація педагогічних працівників – це «визначення їхньої відповідності займаній посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюються категорія та відповідний посадовий оклад (ставка заробітної плати) у межах схеми посадових окладів». І не плекайте даремних надій: проходити цю сумнівну процедуру доводиться усім вчителям раз на п‘ять років. Вам теж доведеться. Готуєте папку з документами (перелік опустимо, поки ви дійдете до атестації, він може сто разів помінятися), пишете контрольні роботи (у «своїх» класах, звісно), проводите відкритий урок та виховний захід (ось тут знадобляться хороші стосунки із членами вашого методоб’єднання, які традиційно допомагають), а потім – засідання атестаційної комісії.

За результатами атестації учителям присвоюються кваліфікаційні категорії:

1) «спеціаліст» (її ви отримуєте разом із дипломом про вищу педагогічну освіту і з нею приходите до школи);

2) «спеціаліст другої категорії» (кілька років працюєте як спеціаліст);

3) «спеціаліст першої категорії» (кілька років працюєте як спеціаліст другої категорії);

4) «спеціаліст вищої категорії» (кілька років працюєте як спеціаліст першої категорії).

Звісно, не все так безпросвітно. За певних умов (методичні статті у наукових виданнях, учні, що перемогли в олімпіадах та конкурсах тощо) просуватися кар’єрною драбиною (а, отже, отримувати вищу зарплатню, звісно, якщо у вас достатньо годин на повну ставку) можна швидше. Тому повторюю: не відмовляйтеся від активної участі в роботі методичних об’єднань, згодиться.