Педагогіка без цензури

Отож, педагогіка – наука про навчання, виховання та розвиток. Почнемо з кінця. Це загальновживане зараз словосполучення «розвиток особистості».

Хто ж така «особистість»?

Ви мені зараз скажете «людина». А так, між іншим, не можна! Занадто вже це загальне слово. Те саме, що борщ назвати просто «їжа». Правильно, але… Торт − теж «їжа». І салат. Зрозуміло, так?

Отож, є «людина» − загальне поняття. Є «індивід» − біологічна істота. Є «особистість» − істота соціальна. «Індивідуальність» − оригінальне поєднання рис і рисочок людини. Навіть «суб’єкт» є – активний діяч. Чому ми говоримо саме про «розвиток особистості»? Бо йдеться про дитину, яка росте серед людей, спілкується з ними, взаємодіє.

Отож, «розвиток особистості – це процес її становлення під впливом зовнішніх та внутрішніх, керованих і некерованих, соціальних і природних факторів, серед яких виховання відіграє головну роль». Таке от «канонічне» визначення. Не із найважчих, між іншим! Тут варто звернути увагу на те, що писалося воно для нас із вами.

Пояснюю.

Отож, ЧОТИРИ фактори (причини) розвитку особистості:

1) спадковість (гени);

2) середовище (природнє – вода, повітря, клімат, рослини тощо і соціальне – люди, які оточують і все, ними зроблене);

3) виховання;

4) активність самої особистості.

Подумайте самі: на що може реально вплинути вчитель? Гени? Хіба що це його рідні діти. Середовище? Ага, вже! Міг би вплинути, почав би з власних житлових умов. Активність? Ох… Є люди, чию активність можна обмежити виключно високими стінами з решітками. А ми ж не звірі. От і виходить: виховання – чи не єдиний фактор розвитку особистості, який може певною мірою використовувати педагог. Чому певною мірою? Бо вчитель – не єдиний дорослий, з яким тісно спілкується дитина. Є ще батьки, родичі, сусіди, ЗМІ, Інтернет…

Сам розвиток теж неоднорідний. Людина змінюється в трьох напрямах:

− анатомо-фізіологічний (тіло);

− психічний (психіка);

− соціальний (спілкування з іншими людьми).

Оскільки ми говоримо про розвиток особистості, тобто, людини як соціальної істоти, то не можемо не відзначити поняття «соціалізація». Це не що інше, як «входження» дитини в суспільство у процесі дорослішання. Відповідно, що більший і різноманітніший досвід спілкування має маленька людина, то успішніший процес соціалізації. І навпаки.

У сучасній педагогіці шкільний вік (тобто, час, коли дитина ходить до школи) поділяється на молодший, середній (підлітковий), юнацький. Але межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природні задатки школярів і виховний вплив на них різні.

Молодший шкільний вік (молодші класи, 6-9 років) в анатомо-фізіологічному напрямку характеризується бурхливим але гармонійним розвитком всіх систем організму. Скелет ще не повністю окостенів, тому в дітей цього віку часті порушення постави. В соціальному напрямку інститутом соціалізації є школа, а найбільшим авторитетом − перший учитель. У психічному напрямку важливими є готовність дитини до навчання, навички розумових зусиль, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання. Пам'ять наочно-образна.

Підлітковий, чи середній шкільний вік (середні класи, 10-14 років) визначається бурхливим але нерівномірним розвитком кістково-м'язевої і серцево-судинної систем. Інститутом соціалізації є вулиця, а найбільшим авторитетом − друзі. У мозку процеси збудження переважають над процесами гальмування, тому стільки говорять про «важких», «некерованих» підлітків. Пам'ять стає продуктивнішою, легше засвоювати навчальну інформацію. І, звісно, – нові гормони. Статеве дозрівання вносить своєрідні переживання в життя школярів.

Молодший юнацькій, або старший шкільний вік (старші класи, 15-17 років) − період нормалізації та гармонізації розвитку всіх анатомо-фізіологічних систем організму. Пам'ять стає зрілою, мислення − здатним до абстрагування й узагальнення. Мовлення збагачується науковими термінами. Старшокласники активно спілкуються з оточуючими людьми, часто у цьому віці переживають почуття першого кохання.

Є ще один хитрий термін. «Формування» називається. Хоч тут усе простіше. Це розвиток плюс його результат.

Дурдом «Веселка», я в курсі.

Мушу сказати: насправді ми досі не знаємо який із факторів розвитку найважливіший. Є різні теорії (не називатиму, щоб не відлякати вас від читання цієї книжки остаточно), кожна з них має своїх науковців-прихильників, які збирають беззаперечні докази, але… Істина, мабуть, десь посередині. Тобто, в точці рівноваги. Немає єдиного головного фактора, і все!

Для нас, учителів загальноосвітніх середніх шкіл, написане вище має один беззаперечний плюс. Якщо батьки звинувачуватимуть вас у якомусь «не такому» впливі на їхню кохану дитину (а звинувачувати будуть, так уже в сучасних батьків заведено), ви з незворушним обличчям маєте виголосити: «На жаль, виховний вплив школи є тільки одним із численних факторів розвитку особистості сучасного учня і поступається сукупному впливові генів і соціуму». Все! У вас є кілька хвилин тиші, щоб вчасно втекти «на урок».