Педагогіка без цензури

Контроль у дидактичній практиці розвинений просто чудово. Здається, існують готові способи перевірки на всі випадки життя. Контрольні запитання, творчі завдання, тести, вправи, задачі… Всього й не перелічити. Словом, тут ніяких проблем – шукайте і знайдете.

Чому ж тоді стільки образ, сумнівів і неприйняття викликає банальна по-суті річ – виставлення оцінок?

Давайте почнемо з початку. Отож, контроль – це «важливий структурний компонент навчального процесу, який взаємопов’язаний з його цілями, змістом і методами». Він складається із:

1) перевірки — «виявлення рівня знань, умінь та навичок» (тут важливо, з одного боку, не «валити» дітей, добираючи їм драконівські завдання та створюючи нестерпні стресові умови, а, з іншого, не давати списувати і не підказувати);

2) оцінювання — «вимірювання рівня знань, умінь і навичок» (настільна книга і гарантія спокою – навчальна програма з вашого предмета, зокрема, та її частина, де чітко вказано за які успіхи (і помилки) яка кількість балів ставиться);

3) оцінки — «результату вимірювання рівня знань, умінь і навичок» (для середньої школи зараз це кількість балів – від 1 до 12);

4) обліку — «фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях» (у журналі не має бути жодного закреслення чи виправлення, тому задля вашої ж безпеки оцінки туди переносьте якнайпізніше).

Коли діти частіше за все мають підстави (реальні чи ні – інше питання) нарікати, що їх оцінили несправедливо? Коли порівнюють себе з іншими учнями («А йому ви за таке саме завдання поставили вищий бал!»). Не ведіться. І не відволікайтеся на інших! Пропонуйте скандалісту аналогічне завдання біля дошки (доведеться добре постаратися, щоб клас не підказував, а ви самі не виглядали незворушно). Або одразу введіть у процес навчання кілька тестів, оцінку за які «ставить» комп’ютер. Дуже складно давати універсальні поради. Зрештою, це й не потрібно. У вас є самовладання і програма, цього цілком досить для початку. Розвивайтеся. Запитуйте в колег як оцінюють вони (скаржитися не треба, достатньо ввічливо поцікавитися). І ще: будьте готові до того, що вас все одно звинувачуватимуть у необ’єктивності. Тому – спокій, знання вимог програми і усвідомлення того, що всім без винятку подобаються лише купюри великих номіналів.

Чи є способи зробити процес контролю менш травматичним (морально)?

Звісно, що так!

Озбройтеся сімома принципами контролю знань (вимогами, які дуже важливо реалізовувати усі разом):

1. Індивідуальний характер – «передбачає перевірку знань, навичок і вмінь кожного учня з урахуванням його психологічних особливостей» (намагайтеся, щоб дитина якнайменше нервувала, тоді в неї все вийде);

2. Об’єктивність – «передбачає оцінювання знань учнів за встановленими нормами та критеріями» (ще раз повторюю: програму не забудьте!);

3. Систематичність – «передбачає безперервний характер одержання вчителем інформації про якість засвоєння учнями навчального матеріалу на кожному етапі засвоєння знань» (щоуроку виставляйте і коментуйте оцінки);

4. Тематична спрямованість – «передбачає спрямованість контролю на визначення знань, умінь і навичок стосовно конкретного розділу програми» (ви ж самі не одразу згадаєте те, чого довго не повторювали, от і не знущайтеся над школярами);

5. Єдність вимог – «передбачає адекватне порівняльне відображення якості навчання у різних школах» (грубо кажучи, 10 балів в школі обласного центру і глухого села мають ставитися за ті самі досягнення в навчанні);

6. Оптимальність – «передбачає науково обґрунтований вибір найкращого для даних умов варіанту завдань, форм і методів контролю та оцінювання результатів навчання з точки зору певних критеріїв» (кожна тема має свою специфіку, тож урізноманітнюйте);

7. Всебічність – «передбачає врахування всіх проявів навчальної діяльності, встановлення зв’язку з усіма видами роботи учнів на уроці» (не можна ставити оцінку за рік на основі виключно письмових робіт, чи тестів, чи усних відповідей).

Як саме усе це робиться, яким способом? У шкільній практиці використовують такі методи контролю: спостереження за різними видами діяльності учнів; усне опитування; письмову перевірку (контрольна робота, твір, письмове домашнє завдання та ін.); графічну перевірку; перевірку практикою (лабораторні і практичні роботи); тести успішності; самоперевірку.

Залежно від дидактичної (навчальної) мети та місця у навчальному процесі (коли саме застосовується) розрізняють шість видів контролю:

1) попередній (до вивчення теми, розділу);

2) поточний (кожного урок);

3) тематичний (після теми або розділу);

4) періодичний (час від часу, це директорська та інспекторська перевірки);

5) підсумковий (в кінці семестру та навчального року, або після завершення вивчення предмета);

6) самоконтроль (в ідеалі здійснюється учнем постійно, це оцінювання ним правильності своїх дій, їх коректування).

Сподіваюся, з тими видами контролю, які здійснює сам вчитель, ви впораєтеся (нагадую: попередній, поточний, тематичний і періодичний). Роботи (якщо це не усне опитування) доцільно зберігати до кінця року, а потім – знищувати. За винятком тих, котрі повинні зберігатися у школі певну кількість часу, з’ясуйте це питання заздалегідь. Навіщо знищувати? А треба вам зайва макулатура? Простіше викинути одразу? Е, ні! А якщо виникне запитання чому ви поставили саме такі оцінки, а не інакші? Докази можуть знадобитися! Звісно, подбайте про те, щоб усе там було об’єктивно, навіщо вам докази проти вас же.

Періодичного контролю навряд чи вдасться уникнути. Бодай раз за навчальний рік на ваш урок завітають інспектор або директор. Добре, якщо не разом, та ще й у компанії завуча. Сприйміть це філософськи. Щось вони мусять знайти погане, щось хороше (робота така). Тримайтеся так, наче їх немає. Виховані люди, між іншим, і самі сидітимуть тихенько, та ще й попросять дозволу перед уроком прийти вас відвідати. На жаль, далеко не всі люди виховані… Але ж це не ваш клопіт, а їхніх батьків! Років через шість ви навіть імен їхніх не пригадаєте, тому спробуйте пережити і візит, і вибрики гостей як град, наприклад. Ну, б’є. Ну, наробить шкоди. Не факт, до речі! Життя все одно продовжиться. Ви ж розумієте, що при перевірці потрібно, аби кількість високих та низьких оцінок за контрольну і тих, які у вас в журналі, скажімо, за семестр, приблизно збігалася? І, звісно, щоб відмінники на низькі бали не написали? Отож, заспокойте дітей, скажіть, що це ВАС перевіряють. Можете навіть допомоги попросити (тобто, щоб старалися), це вже залежить від ваших з ними стосунків.

А найважливішим видом контролю є скромний самоконтроль. У шаленій круговерті вимог та оцінок про нього часто забувають. Звісно, даремно. Ніяких балів ваші учні не потребують так, як цих навичок! І хай поки що вони самі цього не усвідомлюють – ви знаєте. Тож будьте Педагогом.