Педагогіка без цензури

За аналогією із теорією виховання: зміст освіти – це ті знання, які мають засвоїти учні, а також ті вміння і навички, що повинні в них сформуватися.

Як саме вибиралися ці знання, навички та вміння?

Звісно, що не випадково! Зміст освіти в сучасній школі (українській теж) сформувався з огляду на три теорії:

1. Теорія матеріальної освіти – основна мета навчання полягає в передачі учням якомога більшого обсягу знань з різних галузей науки (її презентував світу уже відомий вам Ян Амос Коменський).

2. Теорія формальної освіти – трактує навчання як засіб розвитку здібностей і пізнавальних інтересів учнів, їх уваги, пам’яті (творцем був англійський педагог XVII століття Джон Локк, який, між іншим, розробив систему виховання джентльмена, здатного вижити й домінувати в будь-яких колоніях).

3. Теорія дидактичного утилітаризму – основна мета освіти полягає в концентрації уваги на заняттях конструктивного характеру, щоб дитина могла розвивати індивідуальні здібності та вчитися суспільній діяльності (автором є американець Джон Дьюї, який став на початку ХХ століття одним із творців реформаторської педагогіки).

Існують ще й інші теорії змісту освіти, але три вищеописані – найбільш відомі.

Однак мушу сказати, що зміст освіти саме в сучасній українській школі ґрунтується на здобутках двох перший теорій. Американська школа, на яку гігантський вплив мав Джон Дьюї, від нас далека не лише географічно.

Зміст загальної середньої освіти в Україні поділяють на два компоненти: державний і шкільний.

Державний компонент – це обов’язкові для вивчення навчальні предмети в усіх загальноосвітніх навчальних закладах. І вважається, що кожен випускник середньої школи отримує мінімально обов’язковий освітній рівень.

Державний компонент (80 % навчального часу) складається з таких предметів і курсів (освітніх галузей):

1) «суспільствознавство» – історія України, всесвітня історія, українознавство, основи суспільствознавства, права, економіки, «Людина і Світ»;

2) «мова і література» – українська мова, українська література, мова і література національних меншин, іноземна мова, зарубіжна література;

3) «культурознавство» – музика, образотворче мистецтво, основи етики й естетики;

4) «природознавство» – природознавство, фізика і астрономія, хімія, біологія і екологія, географія;

5) «математика» – математика, алгебра, геометрія;

6) «фізична культура і здоров’я» – фізична підготовка, допризовна підготовка юнаків, безпека життя і діяльності людини, валеологія;

7) «технологія» – трудове навчання, виробничі технології, основи виробництва, інформатика.

Причому на вивчення суспільно-гуманітарних навчальних дисциплін припадає приблизно 35 % навчального часу, на природничо-математичні – 25 %, на оздоровчо-трудові – 15 %, на естетичні науки – 5%

Шкільний компонент розширює і поглиблює зміст загальноосвітньої підготовки школярів, забезпечує їхні індивідуальні запити.

Фактично, це години для вивчення предметів і курсів, які учні можуть обрати за бажання (20 % навчального часу). Йдеться про факультативні заняття, гурткову роботу тощо. Шкільний компонент відображає своєрідність регіону, його історію та культуру, національні традиції.

До змісту освіти належать і компоненти змісту навчального матеріалу з кожного предмета:

Теоретичний – передбачає відображення об’єктів у системі понять і категорій (по-суті, це та загальновизнана частина певної науки, яку «подають» дітям у школі).

Емпіричний – відображає зовнішні зв’язки та відношення предметів і явищ (правила, завдання, інструктажі, пояснення – будь які вказівки стосовно того, як, власне, можна застосувати теорію).

Практичний – передбачає підтвердження теоретичних знань практикою (вправляння і ще раз вправляння).

Звісно, що такий вагомий (і об’ємний) елемент навчального процесу, як зміст освіти, не падає в українські школи з неба. Він відображається у навчальних планах, програмах, підручниках, дидактичних матеріалах для самостійної роботи, наочних посібниках.

Навчальний план – «документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, який визначає склад навчальних предметів, розподіл їх за роками із визначенням кількості годин (уроків), які відводяться на вивчення кожного предмета в тиждень». Бачили у школі біля розкладу таку велику таблицю з переліком класів, предметів і купою цифр? Ото воно (тобто, він) і є.

На практиці використовують базовий, типовий і навчальний план школи. Базовий навчальний план містить перелік освітніх галузей, розподіл годин між ними та за роками навчання. На його основі розробляються типові навчальні плани на кожен тип середнього загальноосвітнього закладу (школи, ліцею, гімназії тощо). У цих документах, що характерно, відображена лише інваріантна складова (державний компонент змісту освіти). Варіативна ж складова (шкільний компонент) «прописується» уже в конкретному навчальному закладі, так формується навчальний план школи.

Навчальні програми теж затверджуються Міністерством освіти і науки України. Вони містять загальну характеристику змісту матеріалу з кожної дисципліни, його розподіл за роками навчання і темами. Виглядають як невеличка книжечка, в якій:

1) пояснювальна записка (відображено цілі навчання);

2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну;

3) обсяг знань, умінь і навичок з даного предмета для учнів кожного класу;

4) методичні рекомендації педагогу з організації і проведення занять, перелік дидактичних матеріалів;

5) критерії оцінювання знань, умінь і навичок з кожного виду роботи.

Детальне ознайомлення з навчальною програмою – обов’язок вчителя. Тому доведеться читати уважно! Особливо критерії оцінювання – це «золота шпаргалка», поки не розберетеся зі шкільними балами.

Настільною книгою для вчителя й учня є, звісно, підручник. Міністерство освіти і науки України їх не пише, але затверджує. Часто – під певну програму. Підручник – «книга, що містить основи наукових знань із певної навчальної дисципліни у відповідності з цілями навчання, встановленими програмою і вимогами дидактики».

Зміст навчального матеріалу підручника може формуватися відповідно до трьох принципів:

1. Логічний – «передбачає розміщення матеріалу у відповідності до сучасної логічної структури певної науки» (наприклад, за галузями, розділами);

2. Психологічний – «передбачає виклад матеріалу з урахуванням пізнавальних можливостей учнів» (що молодші діти, то простіші тексти і більше малюнків);

3. Генетичний – «передбачає розміщення матеріалу у такій послідовності, в якій він формувався історично» (скажімо, у фізиці спочатку про температури, швидкість, а потім – про оптику).

А в самому підручнику є тексти (власне, навчальний матеріал) і позатекстові компоненти (бібліографія, запитання, завдання, ілюстрації тощо).

Залежно від цілей, характеру підготовки учнів розрізняють три види освіти: загальну, політехнічну і професійну.

Загальна освіта – «процес і результат оволодіння основами наук, необхідних для формування світогляду, моральних якостей». Як її отримати? Основними шляхами є: навчання в середній школі, СПТУ, середніх спеціальних навчальних закладах і самоосвіта. Розрізняють ще й рівні загальної освіти: початкова (початкові класи), неповна середня (або базова, середні класи) і повна середня освіта (зі старшими класами включно).

Важливий елемент загальної освіти – наукові знання, які є «продуктом пізнання людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства». Тобто, інформація, яка подається дітям у школі, не висмоктується з пальця, а є синтезом досвіду людства.

Загальна освіта є основою для політехнічної і професійної.

Політехнічна – «освіта, зміст якої становлять знання про галузі і наукові принципи виробництва, передбачає знайомство учнів з науковими основами сучасного виробництва, формування в них трудових умінь і навичок творчого характеру». У школі реалізується в процесі вивчення основ наук, трудового навчання, практичних і лабораторних занять. Це один із способів наблизити дітей до реального життя.

Професійна – «освіта, яка включає знання, практичні уміння і навички, необхідні для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності». Тут уже школою не обійтися, необхідний вищий навчальний заклад. На щастя, в Україні їх до вибору, до кольору.