🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6978)

Гість у голові

Ти жив у моїй голові ніби підписка на нетфлікс чи спотіфай

Кожну ніч приходив у сон, тільки пам'ятати встигай

Ти жив у моїй голові, ніби це твій будинок, твоя студія творчості серед хмаринок

Ти жив у моїй голові, знав усіх тарганів на ім'я

Ти жив у моїй голові, не виходячи ні на хвилину

Холодними й ніжними руками зробив для мене домовину

Ти красива, але чужа мені, тож лягай сюди, лягай.

Взаємності від мене більше не чекай

Ти красива, та не потрібна більше

Ніхто у цьому горі тепер тебе не втішить

...

korfova

Неборак

Всі вийшли заміж подруги. І друзі

ся одружили. Тільки я ще ні..

Все риюся, мов півень у пшоні

на перлами засипаному лузі.

Чого шукає серце заскорузле -

Невже таку, як тебе, Наталі?

Як під собов не чуючи землі

За Лідкою вганяє жвавий Гуслік

біжу до тебе - тільки ти пішла

в концерт, на виставку, чи ще яку дрібницю.

Твій ключ лежить байдужо на полиці.

Помешкання, неначе мангишлак

заселений баскими тарганами,

холодне й темне, хай би трафив шляк.

Так мій до щастя перервався шлях.

По сходинках даремно граю ґаму

уже не в терцію, але секунд-мінор.

А там десь у гарячій світлій залі

тебе ж акорди інші прив'язали

і ти вливаєшся у чужорідний хор.

А десь далеко Віктор Неборак

чи Цибулько, что хто іще не знаю,

на тебе вірші хижо наставляє

морфеми мелючи, мов гаспидський вітряк.

І ти, рядком устрелена з нагана,

схиляєшся в забагрений фотель

знечулена, як Вільгельміна Телль,

безтямна, безпорадна й бездоганна.

...

undyber

Яков

Остався ж Яков один, і боровсь із ним хтось, аж покіль обутьріло

Буття 32:24 (Куліш та Пулюй)

Чому, я не знаю, здалося:

життю недалеко вже край.

Блукав я в безмежній тривозі

і вийшов до річки Дунай.

І в сутінках тихих вечірніх

зустрівся мені чоловік

високім на пагорбі чільнім

і мене скалічив навік.

Він вийшов і став коло броду й

дорогу мені заступив

на берег, де мого народу

розвихрений вогник горів.

І билися ми на порозі

всю ніч у Дунаю ріки.

і смерть недалеко, здалося,

від злодія злої руки.

Важкого його, наче камінь,

я високо в небо підняв

і кинув на землю, і яму

пробила горбата спина.

А він доторкнувся підступно,

зламавши мене у стегні,

як вигасли зоряні крупи

і сонце збудили на дні.

І був я готовий померти

й хвилини лічити почав,

а він возлетів понад твердю

і горб його крилами став.

І був я готовий пірнати

у пекла палаючий став,

а він обійняв мене братськи й

мене богоборцем назвав.

...

undyber

СВОБОДА

У житті її ви завжди мали

І вмієте її захищати.

Свобода – це не те, що вам дали.

Це те, що неможливо забрати.

Життя і свобода – це не жарти

І постійно треба тримати стрій.

Лиш той життя і свободи вартий,

Хто йде щодня за них у вічний бій.

Свободу не можна пояснити,

Бо її лиш можна відчувати.

Це просто як дихати та жити

І постійно мирно існувати.

03.12.2022.

...

Мирослав Манюк

Віконце

Віконце

У позолочених кронах дерев,

в багряному рум'янці диво-сонця,

я знову бачу, мій милий, тебе,

як хочеться закрити це віконце...

Розмалювать портьєри пустоти,

нанести сріблом щастя волоконця,

щоб цьому диву усміхнувся ти

і зазернув у серденька віконце...

А в нім розмай добра та простоти,

у нім чекають доки прийдеш ти...

Там є багаття - витвір самоти,

але як йдеш, то чао на завжди!

© Ірися ластівка ( жовтень 2022 р.)й

...

Ірися ластівка

Україна мати

,,Україна мати"

Блакитноока золотоволоска,

дівчинка-Мати,юна і доросла,

у вишиванці,щиросердна й боса,

усмішка лагідна,на щічках,гірка роса...

Зажурена сумних пісень співає,

їй християнську душу розриває,

бо ж гіршого жалю в грудях немає,

коли твоїх дітей,Земля приймає...

Від болю,флора рясно розцвітала,

у літку діток щедро частувала,

І вкотре кров життя змивала,

синів,онучків,дочок забирала...

Пройшли обжинки,листя вже опало,

А лихо чорне гульбище справляло,

і щастя раптом неслухняно заблукало,

бо людство,свого,а не божого шукало...

Замерзла і посивіла турбота,

та не завмерла ненена скорбота,

схилила голову,навколішки припала,

і Господа знесилена благала...

Я вірю! всемогутній Боже,

що лиш молитва щира допоможе!

Що віра в тебе долю порятує,

і мир у неньки в серці запанує!

© Ірися ластівка ( листопад 2022 р.)thank god for everything

...

Ірися ластівка

Час любити

Час любити...

Щодень життя ми відкладаємо назавтра,

примарні: буду, вивчу, зхудну чи скажу...

Мовляв: годинка в телефоні - це не втрата,

а я собі на радість в ліжку полежу.

О час, ти непомітна Божа варта,

за обіцянки не вертаєшся назад.

благополучно змінюється дата,

але незмінний лиш секунди зорепад...

Людина самовпевнено гадала,

робота, гроші і новини світові

знімаюьть борг святий із мами й тата,

а почуття в душі народяться самі ...

Та відлік часу й зайнятість байдужа,

Вони ж минуть, бо знаю, що неназавжди.

Настане старість, вільна та недужа,

мені б любить,та вже, на жаль, нема коли...

***

Синочку любий! Доню дорога!

Слова любові не потрібно купувати.

Візьми в обійми, дай душі тепла,

щоб час проведений разом не забувати...

© Ірися Ластівка (листопад 2022 р.)

...

Ірися ластівка

Доки осінь співає свінг

Лише простору жвавий дотик.

Маячня зашкарублих стін.

Живемо ми на світі доти,

Доки осінь співає свінг.

Доки доля нас всіх хвилястих

Розриває смугастим сном –

Ми шукаємо краплі щастя,

Розбавляючи кров вином.

Ні безглуздя, ні світ довкола,

Ні суцільність в житті розлук

Не розірвуть, не знищать кола

Двох закоханих вуст і рук.

То самотності колір втоми,

То сурма грає міддю снів.

Є кохання – це аксіома.

Ти його віднайти зумів…

...

Ляна Аракелян

Часовидло

Він проминув - час вівтарів і жертв

час каменів на кидання й збирання

час для обіймів і на ухиляння

став нерухом, байдужен, хлад і мертв.

Коли він був усе було не так.

Струнким смичкам ставало каніфолі

котило сонце через видноколо

і жили в книжці Наймичка й Варнак -

і раптом вирвалися нагло розповзлися

гадюками в отруєних пісках.

Вогонь горів. Вогонь уже зачах.

Кульгає хтось у кам'яному лісі

та лампочки зриває мов гриби

з гілок. Запалюю тремтливий

на свічці вогник - та раптова злива

його в долоню кидає. Прибив,

зірвав, зім'яв і, загасивши крила,

поклав у руку, що іще дрижить,

метелика... Закінчується мить

життя; мов головешка обгоріла

спадає сонце й котить по шляхах

розбризкуючи ніч густим гудроном

іржуть, тупочучи копитом на іконах,

набогомазані борисоглібські коні

і світу ткань, протерта і шорстка

тріщить на ліктях...

Видно через дірку:

іде у полі невелике військо

у полі, чистому, і так до мене близько -

та у шоломах Дон несе увесь...

...

undyber

Скутара

1.

Ти дивишся в небо в задумі,

де кілька печаток висить.

Пливе хмаровиння до Руму

та сипле дощі через сита,

дрібні вересневі дощі...

Пирій твою землю здушив,

в осоті вмирає оселя,

ти ж крутиш усе для душі

престолів тяжку каруселю.

Сповзають дощі по обличчю,

солоні гіркі слизняки.

Які тебе янголи кличуть,

чорти спокушають які?

2.

Вертають солдати з війни,

дівчата співають веселі:

ти в серці не можеш спинить

престолів тяжку каруселю.

Ти дивишся в небо крізь ями

червоних порожніх очниць,

де привиди, лярви та з’яви

в суворому строї черниць.

Довкілля набат сполошив...

Спалахують дзвони весільні.

А ти ж усе крутиш в душі

престолів тяжку каруселю.

Під баштами хлопці стоять

і мучать акордом гітари,

а ти все ідеш через гать

у зоряну мертву Скутару.

В обіймах зітхають коханки,

цілунків летять косяки,

а ти все блукаєш до ранку

і дивишся в небо з руки.

А гаті кривавій не видно

ні краю, ні дна, ні межі,

і гордого співу Обиди

спинити не можеш в душі.

3.

А здалеку плаче оратель,

і здалеку півень кричить,

що хтось поселився у хаті й

у вікнах несвітськи горить.

Що демон узяв твою хату

під зоряне чорне крило...

Що нібито землю крислату

вогненним стовпом обвело...

...

undyber

Зимове муркотливе

Кицька крутиться під ногами — муркотунка і мишоловка,

Білий сніг засипає ґанок, білий світ засинає мовчки.

Десь у небі летять комети. Десь у місті гудуть машини.

Кицька світить зеленим оком — й відступають у серці зими.

І тікають жалі і біди. Чайник тихо бурчить на кухні.

Кицька треться плямистим боком, муркотливий і древній Ктулху

(коли трішки відвести очі, видно щупальця й голу шкуру).

Ктулху, знаєш, також, буває, що ховають свою натуру.

І міняють всю силу древніх на куточок під синім небом,

Де тепло і знайома миска, де тебе без регалій треба...

Ну а дев'ять життів — то бонус. Як до кави смачна цукерка.

По кутках клубочиться морок і за вікнами ось-ось смеркне...

Ти збудуєш камін з коробок, ти повісиш смішну шкарпетку,

Звариш в джеврі собі какао і з оленями вдягнеш светра.

Плед, герлянда, затишне крісло, капці білі з смішним помпоном...

І повітря пропахле наскрізь апельсинами й кардамоном.

І все правильно, все, як треба — що ще треба? — какао й книжка.

Білий сніг засипає ґанок. Тихо спить на колінах кішка.

(02.2021)

...

Маріка

Етюд

Ця осінь мене дивує,

І літнє просо війни

Стане опалою стужей,

Що обволікує мої сни.

Холод лютує в деталях,

У квітах чи ба у зірковій крупі.

Твоїх очей болотяний спалах

Вбачається мені в напів-світанковій росі

Ця осінь мене дивує,

Тримаючи душу в знедолі приткій,

Цей погляд у голові моїй беззлісно панує,

Стягуючи серце в прив'язі липкій.

Любити неможна ненавидіти,

І сонячний блік пробіжить.

Ми свої маски неправильно граємо:

Емоцій немає чи їх забагато — фінал один.

Етюд, відверто, нечитабельний

Його знаєм лиш я і примарно-синій сатин.

...

Віадала Роса

Очі

Її очі, я не знаю як реагувати

Її голос зачерпає стару блакить

Її руки, мені таки страшно казати

Її погляд — синіх застиглих вод лід.

Вона знає, знає більше, ніж можна,

Моя похибка страх і вигляд тривожний,

Вона наче неба громадного постать,

Рецедив — лівий бік тотожний.

Вона так легко мені говорить,

Сірий дим у моєму бутті.

Мені лячно: лячно знати, що можна, лячно кричати безбожно, лячно вдихнути картань.

Вона — це пташка не та, вона інша.

Такі як вона літають вище

І я зволікаю: це гра?

На мому обличчі біла імла.

...

Віадала Роса

Хто я?

Брудне скло автобуса Та майже жовте небо

нездатним потрібно долю згадати

Я крапну синім над тло тьмяної стелі

і біле вино просиш подати воно в очах твоїх великих і теплих,

аби бути з тобою ким мені потрібно стати ?

Ти тримаєш гордо свій мутний келих. Я повинна це випити? там же ж по вінця крові. Чи розіб'ємось ми з тобою об скелі?

байдуже! бо під моїми ногами ні хвиль, ні скелі, ні тебе поруч

сміюся! божевільна, божевільна Я !

Ти ж станеш моєю потребою? не дивно.

я буду зсихатись пустелею, одна без води, сама не своя.

я заливаюсь! сльозами чи хохотом?

чи це є моя війна? Що ж,

я потону у предвічному спокою

Яка іронія.. А хто ж тоді я?

...

Віадала Роса

У небі роздавили крашанку

У небі роздавили крашанку

і гине на хресті єврей.

Душа, від тіла одірвавшись,

пішла к порогу до дверей.

Стояв я посеред кімнати

розгублено, ні в тих, ні в сих.

Я міг би сльози проливати,

гіркий вдавати міг би сміх,

але дивився їй у спину,

очей не змога відвести,

і в пам’яті, мов у комині,

палив коханої листи.

А я усе кричав: ‘Не йди!’,

а я молився: ‘Повернися!’

незчутно посеред біди,

й не міг на тебе надивиться...

Вона до вулиці зійшла,

де пізні їхали трамваї

і хмара лапами гребла

на хмарочосів вертикалі.

Мовчали всі, ніхто не йшов,

у вікна деякі гляділи,

хтось тіло їв і божу кров,

і споглядав господнє діло.

Вона пройшла, за рогом зникла,

немов ніколи й не була,

мене - як паперову квітку

серед камінного села..

...

undyber

і в цих святах...

...у цих святах залишися останнім

на ключ замкнути ятку назавжди -

аби ніхто не зміг упасти в яму

і вкрасти маску, вскочити в пітьму.

хай ключ впаде, утопиться в кишені

яскравих у клітиночку штанців... -

в самотність увійдеш мов у пустелю,

де леви в міражі і марабу.

в душі твоїй злеліється надія,

що спека ця скінчиться, лине дощ!

і контур суму зрушиш на барханах

зануриш кроком ступні у пісок...

сліди усі завіє жовтий вітер,

бархани знов сховаються у сум.

...

Ем Скитаній

БУТИ ЛЮДИНОЮ

Бути людиною – це відчувати

Всю свою відповідальність для себе.

Перед убогістю стид почувати,

Який ніяк не залежить від тебе.

Пишатися тою перемогою,

Яку здобули товариші твої

Не тільки з Божою допомогою,

Але ще з допомогою землі.

Усвідомлювати, що долю твою

Тільки ти собі зможеш карбувати.

І що складуючи всю цеглу свою,

Ти допомагаєш світ будувати.

20.11.2022.

...

Мирослав Манюк

Наближення до перемоги

Нам прийшлося в житті почути,

Звук серени, й тремтіння серця,

Коли чути гуркіт гармати,

Й страх холодить і душу і серце.

Але народ не здається

Нас не можна зганьбити і вбити,

Хтось тримає в руках автомати

Гонить ворога геть з України

Хтось штурвал літака тримає,

Хтось у полі комбайном керує

А хтось форму військовим шиє

А хтось військових лікує

Не знається народ Український

Від малого і до старого

Всі працюють для перемоги

На майбутнє своєї країни

...

Мин Хо

СУТО ТУРЕЦЬКЕ, ХТО БИ ТОДІ СКАЗАВ...

мій вірний друже-аркадаш!

биз ми багато пережили.

дозволь скажу бен-друже милий –

соуз не перерветься наш.

розор і жах по всіх усюдах

але у нас вакіт башка

рука правителя важка

доземно гне нещасні люде й

до праці гонить мов товар

а в нас в умі ґюзель кізляри

газелі й кізки, не доляри

хоча і маємо навар.

мій аркадаше, вірний друже!

не вІзьме нас на абордаж

цей час гнилий, цей час продажний,

бо наше серце – біла ружа

палає сяє та горить.

ми штуки мудрої аскери

ми – міт повернення й печери

в нас танрісальна кожна мить

і щоби ми тюрлю померли

не дочекатись ворогам:

заснем лише, неначе мерлін

межи магічних діаграм

щоби воскреснути йолмезно

могутні радісні кремезні

для віршів і прекрасних дам

...

undyber

За шкалою Ріхтера

А я скажу, на глум Петру Куценку:

ти мов дев’ятибальний землетрус

і серце, й розум взяла ув обценьки,

немов без того я не підкорюсь.

Ти не труси мене, як стиглу грушу,

бо сльози падають, холодні та важкі,

моргулю набиваючи хорошу

і на твоїй же мудрій голові.

Даремно землю зибиш, панно Ріхтер,

в яку я заховався, наче струсь.

Куди від тебе мав би я побігти?

Немов без того я не підкорюсь.

Пісок у мене шелестить у вухах,

пісок скрипить у дзьобі на зубах.

Послухай, що скажу, хоч раз послухай:

тя люблю я за совість, не за страх.

За що ти душу вірну витрясаєш,

немов пахучий з пляшечки парфум?

У грудях серце біга, наче заєць,

а ти стоїш, мов ескімоський чум.

Який із тебе, панночко, начальник?

Туди би краще глянула зпроста,

де (як би це надуто не звучало)

лежать душі поваляні міста.

В руїну ходить критик, божевільний

з рядків моїх, жорстокости твоєї.

Ти тільки дражниш мене круглим кілем

і відпливаєш чиста, мов ідея.

Поглянь, бо з тебе критик увібрався

в штиблети жовті, тюлеву фату, й

в гарлянди електричні обмотався,

не в змозі перенести муку ту,

що нас єдна з Куценком звар’ятілим.

Тож не труси нас, милий землетрус,

і не вищипуй пір’є з мого тилу,

немов без того я не підкорюсь.

...

undyber

ДОБРО

У світі завжди є добро і зло,

Біле й чорне, тепле і холодне.

Є те, що зараз і те, що було,

Є Боже тепло і є природне.

І це треба завжди розуміти

Та відчувати щастя від добра.

Коли щасливий – треба радіти

І відганяти загрозу від зла.

Та головне, щоб кожна людина

Зрозуміла всім серцем і єством,

Що буде щаслива та країна,

В якій люди живуть тільки з добром.

13.11.2022.

...

Мирослав Манюк

homo (et) diabolus

А листя з дерев так швидко опало,

«— Це надто красиво» почулось мені.

Так дивно, що у цьому я лише одне впізнала:

Багряну погань, що з'явилась у плоті.

І ніби ґрунт від крові вже давно сухий,

І ніби небо чисте про добро розповідало,

Але десь там — в тіні забутих і нічних садиб

Сліпі чорти несамовито лепетали.

І смішно мені з вас, сполоханих чортами,

Ви ніби бачите їх вперше за життя.

Навіть і не знаючи — на них ви лицезрієте роками,

Бо чорт - і є людина, що з вогняного всесвіту втекла.

Дерева нагі. Давно вже не осінь.

І ви - незрячі - знову зустрілись.

Ви вам не смішно, що ми пекла боїмося?

Адже «пекло вже порожнє. Всі демони сюди злетілись.»

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

amavi te

— Я тебе любив.

— І я тебе любила.

шкодá, що ти ніколи більше цього не почуєш.

та і нíкому мені тепер про це казати.

скільки ж разів я тебе змогла відгородити

від світу та горюючих образ,

але й ти від самотньої туги мене завжди оберігав.

— Ти мені була потрібна.

— Ти мені потрібен був.

ніби я планета на тобі — своїй орбіті.

ніби я Нептун, а ти — Плутон.

— А пам'ятаєш?

— Безперечно пам'ятаю.

пам'ятаю твої очі і кохані руки елегантні.

і те, як поцілунками ти по мені здійснював свої таємні та інтимні мандри.

— Я любив, коли ти говорила.

— Я обожнювала твій саркастичний сміх.

як тоді…

як тоді вночі під зорями, які нам не судилося дістати.

в одежі літній на набережній біля Дніпра.

говір голосний, веселий сміх, який, до речі, хотів я тоді вкрасти ;)

то все ти — щебетала мені про щось так ніжно, чуже життя на небі вигляда.

— Ти бачив всі мої порізи.

— Ти витирала з мого обличчя сльози.

як там…

як там в малій кімнаті на безіменній старій вулиці,

де щоночі по тєлєку крутять старі кінофільми.

ти мені щось заспокійливе шепочеш, рятуючи із власної в'язниці,

і я засинаю у твоїх міцних обіймах.

...га?

— Сумую.

— Сумуєш?

— Хоч зараз вмерти готова. І так…

До споконвіку сумувати буду.

І рамка на столі збереже всі спогади про тебе.

бо в мені вони всі до єдиного горять.

я досі пам'ятаю річку, ніч, безлюдний берег…

і дві троянди, які тобі востаннє я подарувала,

на землі — біля тебе, коханий, самотні лежать.

я тебе любила.

і я тебе любив.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

timeo

Мене ти питав, що саме є страх:

Агонія відчаю чи майбутній кінець?

Чи то сльози втрати на власних губах,

Хоч і думалось, що свого життя ти борець.

Тобі не втекти, хоч як не старайся,

Це минулого твого несправедлива мораль.

Сядь, дорогий, перед Богом покайся,

Аби припинити дитини печаль.

Чи чуєш, що тобі нашіптують стіни?

Настала твоя черга молити й страждати.

Як дитину в минулому не боялись кривити,

Так і зараз не схочуть тебе рятувати.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

СПОКУСА ЗДАТИСЯ

Найсильніша спокуса здатися

Може часто у нас з’являтися

Наприкінці нашої дороги

І саме за крок від перемоги.

Така вже наша людська натура

І природна життєва структура –

На біль свій звертаємо увагу

І негатив бере перевагу.

Це як перевірка виглядає,

Поріг, хто його переступає,

Той далі просувається вперед

І лідером стає насамперед.

Не здавайтесь! Щоб до кінця дійти,

Потрібен сильний дух і треба йти,

Ніколи на місці не стояти,

Тоді будете перемагати.

05.11.2022.

...

Мирослав Манюк

"На Східному фронті сьогодні без змін"

"На Східному фронті сьогодні без змін",

Це назва майбутньої книги.

Вона про життя серед людських руїн,

Щодення лютневої криги.

Там буде про холод, про бруд і дощі,

Про спеку, про щось до вподоби,

Про те, що стріляють і вдень, і вночі,

Про сморід людей і худоби.

Про жах і надію, про подих сім'ї,

Про біль, про скривавлені жгути.

Про того, хто поруч, про тих, хто в землі ,

Про все, що бажаєш забути.

Скінчиться нарешті війна. І один,

Вже вільний від самоомани,

Напише про битву вершин і низин.

...Війна світова вітчизняна.

04.10.2022

...

Олександр Винокур

ДІВЧИНА І МАЛЮК

Якось на лавці у парку,

Біля ставка на пагорку

Сиділа дівчина одна

І гірко плакала вона.

У цей час по ті алеї

Малюк їхав самокатом

Її побачив і раптом

Зупинився біля неї.

Самокат свій поруч поклав

І так він дівчину спитав:

- Дівчино, плачеш ти чому?

Вона відповіла йому:

- Ой, малюк, не зрозумієш

І нічого тут не вдієш.

Схилилась вона сумніше,

Заплакала ще сильніше.

Малюк продовжив говорить:

- У тебе, мабуть, щось болить?

Хочеш я дам авто своє?

У мене їх багато є.

- Ой, хлопче, - мовила вона,-

Я залишилася одна,

Не потрібна. І це страшнЕ,

Бо ніхто не любить мене.

Аж сльози вона ковтала.

А хлопець трохи помовчав,

Потім серйозно він сказав:

- Ти точно у всіх спитала?

04.11.2022.

...

Мирослав Манюк

Лютий звір

Лютий звір прийшов до мого дому

став гарчати та кричати "мы пришли вас асвабаждать".

Скажіть мені якої хріна ви прийшли сюди ?

- Хто сказав вам, що мене треба "асвабаждать"?

Дивлюся я на цього звіра і єдине хочу сказати

пішов ти на.... зі своїм "асвабаждать".

Я вільний, сильний, мудрий, розумний.

Вмію та знаю майже все, знаю чого хочу.

Я світ всій створюю сам не опираючись

на тих хто спину мож не може прикрити.

Я знаю цінність дружбі, вірі, коханню та присязі.

Всім тим речам яким навчили мене мої батьки.

Лютий звір для мене ти немов комаха-паразит,

яка не міркує своєю головою, а йде на повідець

у тих хто смерті твоєї хоче, використовує тебе

та таких, як ти людей, ти для них гарматне м'ясо.

Лютий звір вони оті корисні гаманці, використовують тебе.

- Ні. - ми не жаліємо тебе, нам на тебе все одно,

ми захищаємо своє, своїх та те що нам важливим є.

Ми цінимо життя усіх від людей які вже у віці до маленьких та беззахисних тварин.

Ми не ти. Ми інші. Ми ті хто цінить все, що має

та й робить все щоб вдома стало краще та щоб

більше було щастя, радості й тепла в його домі.

Щоб рідні спали в спокої, а діти чули тільки тишу.

Ми це ті хто робить все, щоб хлопці, які отам на Передку

переживають біль, сльози все оте страшне, отой жах.

Мали все, що треба для того, що лютого звіра перетворити

на роздавленого клопа або ж виставити за двері.

Ти не лютий звір, ти терорист, ти зомбі, ти дурень.

Який перетвориться на попіл і назавжди пропаде

на чужій для тебе, а рідній для мене землі.

Ти вже ніколи не повернешся додому

бо згинеш тут, як роса на сонці.

1.11.22

...

Тетяна Фан

ШУКАЙТЕ ПЛЮСИ

Наше мислення завжди важливе.

Важливо те, про що думаєш ти.

Якщо в тобі є щось особливе,

То твій мозок сам це зможе знайти.

Ті, що до апатії не схильні,

Краще з роботою справляються.

Шукайте плюси там, де ви сильні,

Там, де здібності проявляються.

Позитивний настрій зберігайте,

Нехай думка вас не покидає,

Тільки ту ідею вибирайте,

Яка вас постійно надихає.

02.11.2022.

...

Мирослав Манюк

Хорвати проти росіян

Хорвати проти росіян

У місті Станіславі.

Обороняють галичан

У неймовірній яві.

Сказилась Перша світова,

Тепер напівзабута.

Війна - то справа військова,

Але занадто люта.

Рятується громадянин,

Ховається, як може.

Та кожен - сам собі один,

І тільки Б-г поможе.

Хто пам'ятає їх тепер,

Полеглих та забитих?

Хто знає - той мовчить, завмер,

Не люблять самовитих.

Де ті імперії, де всі

До ворожди причетні?

Невірогідні папірці,

Питання безпредметні.

Але були, були вони

Там, де карпатські хати,

Жовніри давньої війни -

З-під Загреба хорвати.

...В Івано-Франківську дощі

І звично, і безжурно.

За Австрії та за Польщі,

А поміж ними ЗУНРа.

16.09.2022

...

Олександр Винокур

На стежках Володимира гірки,

На стежках Володимира гірки,

На узвозах Високого Замку,

Там, де поруч двори та задвірки,

Покидаючи дійсності рамки,

Я шукаю в невпинному темпі,

Навіть можна сказати - екстерном,

З несвідомим стороннім акцентом,

Без колишніх зворушень і тернів

Не опале хтозна-коли листя,

Не просвіти в розгілчастих кронах,

А схорони незнайдених істин

На далеких моїх рубіконах.

Ось стою я тепер на вершині,

Не знайомі ні час і ні місце.

З'ясувалось, що тут і донині

Скрутно без всеосяжного змісту.

Імена залишились і тільки,

Повертаються знову і знову.

І минулого запах нестійкий,

Що зберігся в доречному слові.

19.09.2022

...

Олександр Винокур

"Білий птах...". Ще до війни, до бійні

"Білий птах...". Ще до війни, до бійні.

Бачим, як спілкуються брати.

Радість, жарти, сміх, міцні обійми.

Ніц ще не провіщує біди.

Про життя-буття на Буковині.

Край на перехресті - суміш мов.

Українська в будь-якій родині -

З вкрапленням румунської. Va rog.

Діалект цілком не галичанський -

Випереджу трохи сам себе.

Не боюся грамар-наці санкцій,

Далі розповім. Отак шкребе.

Брат середній (грає Богдан Ступка,

І не грає навіть, а живе;

Фільм та сцена на YouTube доступні)

Почуттів своїх не береже.

Чую і донині відголо́ском

Стільки років (швидко час промчав) -

На наріччю українсько-польськім

Щось доречно, смачно так сказав.

"Жи би тебе ясен шлячок трафив",

На зразок цього щось. Глядачі

Гримнули (таке я вперше бачив)

І аплодували встаючи.

За сюжетом це було до речі,

Тільки, споглядачу, вибачай.

Вислів цей, такий незаперечний,

Він не міг сказати зазвичай.

Западенський говір (мовим знову) -

Іпостась о декілька кінців:

Так, як часом висловлять у Львові,

Чи навряд хтось скаже з Чернівців.

То невжежто промах режисера?

Ні, звичайно. Зовсім навпаки.

Правда яви в цьому коленкорі

В тому, що життя - це і думки.

Те, у що ми віримо, - ймовірно,

Дійсність наша - наші почуття.

І ніщо на світі не надмірно,

А інакше не було б буття.

22.09.2022

......................................

Примітки.

1. "Білий птах..." - фільм "Білий птах з чорною відзнакою" (Кіностудія ім. Довженка, 1971, режисер Юрій Іллєнко)

2. Va rog (румунська) - будь ласка

...

Олександр Винокур

Вони

Вони разом, коли гуде сирена,

Вони не розлучались, коли вирувала смерть,

Вони воювали. Місце бою — арена,

Та були готові летіти вниз і вверх.

Їх очі сяяли, бісиками ганялись,

Вони були готові вмерти за це,

Собою вони не вихвалялись,

Лише приходили й брали, що тре‘.

У кожного з них свої мрії,

Погляди на життя.

Про смерть вони просто вили.

І в кожного мрія була така:

Вона мріяла, щоб цієї осени,

Цієї жорстокої і страшної війни,

Цей осінній дощ залив їх до смерти,

Та щоб не потрапити під круги пітьми;

Він же не хотів нічого на світі,

Окрім як згнити під шаром осінньої туги,

Себто осіння туга — це листки,

Що вже й так збили його із днів і ночей.

Ці їхні мрії — це правда,

Водночас страшна брехня,

Ці їхні мрії — це їх страсті і муки

І це, по правді, не їх вина.

...

Солом'ян Колос-Рейн

Зогрівають розхожії штампи

Зогрівають розхожії штампи.

Під мелькання і брязкіт трамваїв

В пиріжковій навпроти Поштамту

Я стою, пиріжки наминаю.

Невибагливі наші утіхи,

І незмінні ні час і ні місце.

Тільки це не на вічнії віки,

Все миттєво і все ненавмисне.

Ось іще. На своєму банкеті -

На трамвайній зупинці, де "двійка",

Поїдаю у масній газеті

Пиріжок за чотири копійки.

Він назавжди, цей смак свіжоустий.

Повертаюсь по змоклій бруківці,

Споминаючи тістечко Пруста...

Я у Львові в одвічній мандрівці.

25.09.2022

...

Олександр Винокур
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Результати конкурсу "Три шестірки"🎆Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Світлий привіт😇 Нарешті завіса мороку впала та привідкрила довгоочікувані результати конкурсу «Три ш ... Детальніше
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Самійло Кошич – козак-легендаКниголюб
17.07.2024
Сьогодні закінчив читати книгу Дмитра Воронського «Самійло Кошич – козак-легенда.» Що можна сказати ... Детальніше
Цікаві і незвичні українські слова.. ДіалектиMia
06.03.2024
Трохи гумору для настрою: Так говорять на Полтавщині: спробуйте вгадати, що таке лопездрики, припинд ... Детальніше
Повернення хвилинки-занудинки або Як правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотамиЛана Філлі
16.01.2024
"У реченні з дієприслівниковим зворотом обов'язково повинен бути підмет – особа, яка виконує дії: ос ... Детальніше
Треш-цитати "Псистих теревень", або Хто це гавкнув?Леся Сагула
16.07.2024
Ну, оскільки багато хто заявив про страх репресій за подібні блоги, я візьму перший удар на себе. Пр ... Детальніше
На Аркуші вже:
11804читачів
144231коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: