День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / Поезія (5576)

Щочетверга в місті N іде дощ

Щочетверга в місті N іде дощ

Тонуть в калюжах роздуми, фрази, слова

Мої сновидіння знов не втлумачив Фройд

Хоча їх уривки скрипучий зберіг диван.

Гоняє бульварами вітер, чує весну

Бордюри, напившись зливи, дрімають весь день

Небо в блакить зафарбовує сивину

Бог натщесерце п'є замість кави женьшень.

Все в місті N за розкладом, як завжди-

Тролейбуси, опади, числа календаря

Двічі на місяць сеанс побутових див

Щопонеділка оновлення у крамаря.

Січень, скрутившись в клубок, рахує свій час

Він цьогоріч заощадив мішок сніжинок

Майже два тижні йому вартувати нас

А потім додому- їсти варення з ожини.

Січень старий. Втомився за безліч зим

Вже не морозить, не сковує льодом ріки

Сіє над містом краплі з колишніх крижин

Зранку приймає протиракетні ліки.

Дощ в місті N витанцьовує на дахах

Січень сміється краплям, підошвами гладить калюжі.

Ми разом з Фройдом блукаємо в маревних снах

Там, де цвітуть холодні несправжні ружі.

Там, де  несправжній вівторок, гарчання сирен

Тривожна валіза завжди під рукою відчутна

Де в телефоні дві дати поруч знайомих імен

Де назавжди в календар оселився лютий.

...

#Шкотіна_грається_в_слова

Промінчики серпня

Промінчики серпня на моїй долоні... І, здається, що я літаю...

Шепіт трав з вислизаючим вітром, і стогін води...

Десь там, між сосен, блукає моя душа лісова... Співає,

Піднімаючись мріями до небес, всередину сині...

Розпростерті руки... І я говорю з натхненням... Згадую...

Тут казка живе, у найкращих її світах...

Відблиск на долоні — млість тепла чарівна... Милуюсь яскравою...

Все тут Любов... у кожних крапочках та штрихах...

Карнавал почуттів, «метелики в животі» феєрверки нагадує —

То пульсація у венах надійної, рідної Мати-Землі...

Я від щирого серця і всією душею радію... Казку вигадую...

...Про промінчики серпня... ті, що в душі розцвіли...

~07•09•2019~

...

Lexa T. Kuro

КОХАННЯ В ДИКТОВЦІ

***

Кохання в диктовці. Жар тіла на таці до тіла.

Треновано пальці ведуть вверх по стегнах дорогу.

Накачане, мокре з басейну, як ти і хотіла.

Підтягнуте фітнесом, сильне – і більше нічого.

Для чого ж ти дивишся в очі так, наче в ікони?

Душа – це непотріб тарзанам у службі ескорту.

Його особистість давно в театральних сезонах,

А тіло відточує міць сексуального спорту.

Ванільне акторство. Дресовані гарні манери.

Модель мускулиста. Агенство усе гарантує.

При нім заготовки на всі збаламучені теми.

Чому не солодять ці факти, а тільки дратують?

Ти – лідерка знана у бізнесі, дітях і планах.

Твої конкуренти – мужчини незламного гарту.

А сильних не люблять! «Будь м’якшою!» - мама казала.

Ти ж вперта й без подруг зі школи, з найменшої парти!

У тебе все є! Тож, напевно, ці сльози від щастя…

Ти плачеш на місяць… Так виють у ніч вовкулаки.

Немає плеча і крила… Від цієї напасті,

На жаль, не лікують коти, хом’ячки і собачки.

Помилка в адресі. Твій експеримент – мимо каси.

Хитає осудно думками уявний твій лицар.

Кладеш передчасно на тумбочку жигало бакси.

«Без послуг!» - і радитись їдеш до мами на цвинтар.

...

Білик Ірина

Найпозитивніші

Він:

Давай, Лекса,

Хапайся за перо, майстерна поетеса!

Давай, Лекса,

Разом створимо неймовірного шедевра!

Вона:

Руки підіймемо догори,

Ранкове сонце зустрінемо з-за гори,

Ось літо вже у самому розпалі,

А ми в душі знаходимось у творчому запалі!

Окремо ми чарівні,

А разом- ще могутніші!

За нас всі інші тихо говорять...

Він:

Що ми тут найпозитивніші

І до людей самі найщиріші!

Від чистого серця ми їм підтримку надамо,

Турботу віддамо,

Всю увагу їм приділимо,

На творчому шляху наставимо,

Ми всіх радо підтримуємо!

Вона:

Коли на нас хтось погляне,

Одразу до нас душею полине,

Тут позитиву купу враз віднайде!

Підіймемо разом ми чарки з вином,

Цим вечором всі будуть нашими,

Жодних винятків не робимо,

Всі вийдемо звідси позитивними!

Часу знову в нас немає,

Думка хаотична в голові літає,

Рука одразу пристрій хапає

Та швиденько думки докупи все гуртує!

Наші душі будуть поєднані в одну,

Радо вони почуття гуртують у слова ліричні,

Виходять поеми романтичні,

А раптом, напишемо вірші цинічні?

Пишу я про свій біль й страждання,

Шукаю я віри й кохання,

Підтримки та щирості у кожному!

Звідусюди я пішла,

Щоб чудових людей згодом віднайшла!

Моє місце серед них,

Вірші я чарівним голосом озвучувала,

Свою душу в них вкладала,

До вас свої слова неймовірні все звертала!

Він:

Творчість не в грошах лежить,

Від живих сердець вона горить!

Не заради користі все робимо,

А тому що цю працю ми кохаємо,

Себе ми заради вигоди не втрачаємо,

Про своїх читачів завжди пам'ятаємо,

В кожне слово живу душу ми вкладаємо,

Наші світи для вас розкриваємо!

Вона:

Ле-ле-лей,

Пишу я серед чарівних полей

Про красу дивожних зорей!

Настрій мій від цього завжди високо підіймається,

Душі співати хочеться!

Від цього страшного й злого світу

У творчості під псевдонімом я ховаюся,

Знаходжу свій мир та спокій,

Своє щастя тут

І людей, що душі й серцю дорогі мені!

Ле-ле-лей,

Ціле літо чую музику віолончелей,

Які творили для мене красу чарівних ночей,

Від ніжних звуків хотілося писати,

Хотілося поетичним словом до кожного говорити,

Душу нарешті для вас вилити,

Порозуміння з кожним віднайти!

Нехай мої мрії заповітні нарешті сповняться!

Він:

Ле-ле-лей,

Щебече до нас вночі соловей!

Лише він один знає, які ми насправді у душі!

На самоті ми грішні,

А разом- одразу сильні,

Мене до поезії ти надихаєш,

Віру в щастя по собі лишаєш!

Рак-так-так-так,

Перетворимо своє життя в поезію красиву отак!

Знову я втягнутий із тобою

У шалений вир фантазії,

Дізнаюсь нові секрети поезії!

Хайде, Лекса,

Хвана за перото, изкусна си поетеса!

Хайде, Лекса,

Заедно сме направиме невероятен шедьовър!

В серцях наших живий вогонь,

Довкола нас нехай музика наших душ гримить,

Засмученим людям нехай поверне віру в радість!

А тебе, мила, буду я завжди на природі все чекати,

До тебе руку й серце простягати,

Турботу від себе пропонувати!

Довкола мене багато все жінок,

Але ти прекрасний цього світу вінок!

У коханні не багатство все вирішує,

А єдність й чистота душі чарує!

Для всіх новий хіт ми робимо,

Хоч одразу так з ноги не здатен я писати,

Хочу оголосити пас,

Але на все готовий заради нас!

Нову присвяту я роблю

Для моєї неймовірної подруги чудової!

Не хвилюють мене плітки про нас,

Знаю я, що в житті гроші душі гублять,

Щастя відбирають,

Лиш ілюзію здатні благополуччя відтворити,

Але за них кохання й юності не купити!

Зберегли разом ми віру в краще,

За неї до кінця ми стоїмо

І ніхто нас не похитне!

Ворогів довкола купа,

Підступно за спиною вони нас розвалити намагаються,

По світу розкидати,

Але їм нас не подолати!

Сміємось в обличчя їм

І лиш сильнішими стаємо,

Їх ми переможемо,

Нам нічого доводити,

Бо всі й так про нас всю правду знають!

Кохаю я тебе, мила,

Кохаю й нашу справу,

Разом ми здатні на більше, знай!

Присвячується неймовірній Лексі Кюро💖

...

Максиміліан Степовий

Два серця

Він:

Всі ніжні слова душі моєї

Я присвячу лише тобі,

Моя мила прекрасна чарівниця!

Ти постала сенсом всіх моїх темних днів,

Власним світлом розвіяла хмари,

Що наді мною нависали,

Мені було байдуже, що про тебе інші люди казали,

Я лиш хотів, щоб одне одному ми вірили!

Кожного дня я оберігав тебе,

Немов ти найдорожчий скарб світовий для мене,

Всюди очима шукаю у натовпі

Лиш твої сяючі зелені очі,

А коли їх не знаходжу,

То невимовний біль всередині відчуваю,

Від тієї рани душевної кров'ю стікаю...

Ті наші почуття з тобою

Таємничі та казкові,

Їх цінувати найбільш за все потрібно,

Для кожного із нас вони важливі,

Бо без тебе я немов без повітря залишився,

Від розлуки із тобою зажурився!

З тобою я відчуваю себе у правдивій казці,

В ній я весь належу лиш тобі,

А ти там моя кохана прекрасна принцеса!

Вона:

Лише з тобою, мій чарівний лицарю, я стаю справжньою,

З тобою я ціную кожну мить мого життя...

Слова всі набувають сенсу та буття прекрасного,

Наповненні кохання всі емоції та почуття...

У пошуках тебе блукала я над прірвою,

Все відчувала поклик, хитрі посмішки зірок...

Серце моє було сповнене зневірою,

Але від самоти тобі на зустріч я зробила крок...

І наче відтепер у нас на двох свій Всесвіт, де живе довіра,

Кохання справжнє, розуміння, щирість та добро...

Мій світлий лицарю, з тобою душею й серцем я щаслива!

З тобою, як у казці, ми переможемо темряву та зло!

Він:

Як я кохаю, кохаю

Необмежено в тобі все!

Тебе справжньою завжди радо готовий я прийняти!

Нехай кожен хоч раз в житті відчує

Силу почуттів ніжних та тендітних,

Які ми маємо з тобою.

Як я хочу бути разом лише з тобою,

Не думати більш ні за кого,

Впустити тебе одну в душу й серце,

Там місце вільне на тебе все чекає!

Два серця наших одне для одного створені,

Вони б'ються в унісон,

Вони палають пристрастю ніжною й магічною,

Так нехай же наше кохання

З цього моменту

І назавжди

У віках жити буде!

Коли ти не спиш,

То і я не сплю,

А на зустріч із тобою все чекаю,

До тебе радо руки простягаю,

У обіймах ласкаво притискаю,

Твоїм палким губам поцілунок солодкий віддаю!

Коли ти мовчиш

І я вважаю доречним промовчати,

Бо так в коханні є завжди -

Що й без слів з тобою легко можна порозумітися,

Одне за одного в усьому триматися!

Наші стосунки не такі, як в інших,

Проте особливі вони для нас!

Цей зв'язок поміж нами міцний, як сталь,

А чарівний, як магічний кришталь!

Прохаю бога, нехай він завжди поміж нами буде!

З тобою разом рука в руці

Готовий я сміливо й добро, і зло

На життєвому шляху зустрічати,

Всі перешкоди тяжкі разом подолати!

З тобою вгору я полечу, до синього неба,

І за тобою й до пекла впаду,

Але ніколи не покину, моя мила та хороша чарівниця!

Якщо з прірви тієї високої ти до безодні впадеш,

Я за тобою туди полину,

Руку до тебе простягну,

Всі сили для цього прикладу,

Але до світла знов тебе я витягну!

Якщо від болю ти будеш страждати,

Від мене цей біль приховувати,

Про нього я дізнаюсь,

Прийду до тебе,

Обійму,

І рани на душі твоїй я ніжно буду зцілювати,

Тебе до життя повертати,

Нову сонячну усмішку

Та іскри у очах прекрасних

Тобі я буду дарувати!

Вона:

Нехай кожен хоч раз в житті таке кохання відчує...

Нехай кожен хоча б раз такі слова почує...

Нехай серце кожного хоч раз буде зцілене довірою...

Нехай душа кожного буде оповита чарівною силою...

Ти став моїм міцним плечем, надією та світлом життя,

Відновив усі мої струни ритмами свого серцебиття...

Зігрів ніжністю моє тіло та душу, надихнув на дива...

З тобою життя набуває смаку, світ ожива!

Я пройду крізь усі перешкоди з тобою разом,

Буду поряд ясним сонечком або дбайливим вітром...

Віджену всі кошмари, поки ти спиш...

Та почую тебе крізь кілометри, коли мовчиш...

Спущусь за тобою в пекло, разом повернемось назад...

Підіймусь з тобою в небо, загадаємо бажання у зорепад...

Мій світлий лицарю, твій коханий погляд - подарунок світів!

Найдорожче - що наші душі чують одна одну без слів...

Нехай кожен хоч раз в житті відчує це...

Нехай серце кожного своє кохання знайде...

Написано в співавторстві із чарівною та неперевершеною Лексою Кюро💖

...

Максиміліан СтеповийLexa T. Kuro

Зимове сонцестояння

Пережити б цю ніч,

Де в’язкий і тягучий ефір,

Без єдиного відблиску зір.

Час, як спалахи свіч.

Де в’язкий і тягучий ефір,

Кожен видих і вдих –

Це розрив, перфорація, штрих.

І нуртує всередині звір.

Без єдиного відблиску зір

Згіркло-приторна темінь на смак.

Життєлюбство бунтує: «Не так!

Це ілюзія, чуєш? Повір!!!»

Час, як спалахи свіч.

Сонця промінь сполохає тінь

І насіє весняних прозрінь…

Пережити б цю ніч…

...

Валентина

Про «Голодні ігри»

За мотивами серії книг «Голодні ігри» Сюзанни Коллінз...

~•••~•••~•••~

Що це за світ такий, якщо дітей посилають на бійню «Голодні Ігри»?

Цистерни болю та крові... До обіду подають свіжий страх.

Новий розпорядник тасує карти, до фіналу — похмурі титри.

...От би перевірити, жменя отруйних ягід відмиє червоний захід сонця на його руках?

Істоти в шовкових сукнях, пахнуть дорогими парфумами, потом й «скорботою».

Порожні розфарбованці блювотне зілля тицяють, захлинаючись, повз рота.

«Капітолій» — богеми кумир... Там «від серця» та «завжди з любов'ю»

Розпинають святе... Тільки сцена давно без ілюзій, і нема хреста.

Що ми пам'ятаємо? Дистрикт Чотири — Фіней і Магз... Одинадцять — Трач і Рута...

Інші, як і в Тринадцятому, усі 75 років... «списані на видаток»... один за одним.

Що таке життя, якщо обривається «на втіху» глядачам за хвилину,

А потім, у кращому випадку, трохи їжі та «співчуття» від президента Сноу рідним..?

Ми давно всі у «грі»... Правила нав'язані — у них немає сенсу.

Як жити в цьому світі таким, як Прим? Як Піта? Де «я» – більше не «я».

Приймаючи рішення «убий або будеш вбитим», бачиш не людей, а голі числа,

Стаєш менше на життя, розуміючи воно ніколи не було твоїм... Всі підуть в забуття...

...Що ми за світ, якщо знову «переспівниці» співають «колискову» маленькій Руті?

Якщо «профі» з Першого та Другого потрошать тортурами чужі мізки та серця?

Все, що ви розуміли в «голодних іграх» із «телешоу» — забудьте!

...Усі ми знаємо, хто справжній ворог... Поки вигідно їм, цим «іграм» не буде кінця.

~зима•2018~

...

Lexa T. Kuro

Крила

Хто не вміє швидко — почне з «нуля».

Досить сидіти покірно в чужому кутку!

Навряд чи знайдеться другий такий погляд,

Здатний проникнути у будь-яку німу темряву.

Крила тужать у склепі... Проситься помах.

Хіба вже народився такий же крилатий, як ти,

Силою наділений, здатний зрозуміти, навіть в пітьмах,

Як змінюється перебігом планет п'єдестал висоти?

«Мудрим» завжди знайдеться, за що розіп'яти —

Так бог бавиться, тішить свій хворий сюр...

Нехай скажуть, побачивши: «Ангел здатний літати?

Це не правильно! Це кошмар! Абсурд!»

Є сила волі, бажання, домисли дурнів, бруд, попіл...

Є захоплення із заздрістю, є в горлі ком...

Є кшталт пекло, а там «рятівних сім кіл».

Є начебто рай, споконвіку «забороненим плодом».

Але навряд чи комусь вдасться злетіти з тобою,

Занадто лихе завдання: насолоджуйся, живи!

«Майстер» завжди спокійний, обласканий тишею.

«Геній» завжди поспішаючи жорстокою перемогою темряви.

Є плата за все, але хто оберігається долею — той віднайде...

Одного разу опалившись, знову підставить обличчя сонцю!

Страшно не вмерти, страшно – що не живемо... Спимо.

(Тут за «теорією змови» «світ живих мерців несе нісенітницю»).

Крила безпорадні, якщо додумувати та ворожити,

Обчислювати «правильно», «що можу», «що не можна»... Пусте!

Страхами думок можна перекреслити та розіп'яти

Свої мрії, свою віру, а заразом тим і себе.

Досить сидіти покірно в чужому кутку!

Те, що здавалося цінним — кинуте на ваги. Прорив!

Ти замикаєш крила, подалі, вглиб, у пітьму...

Адже вони саме те, що ти у Бога просив...

~19•10•2021~

...

Lexa T. Kuro

Мій маленький брате...

Присвячено наймолодшому А...

Будь у цьому світі відважним, мій маленький Брате...

Твоє небо завжди буде кликати за собою...

Тільки з Істиною в серці тобі віддасться у сто разів... Пам'ятай...

І де б ти не був... на тебе чекатиме рідний Дім... Ми з тобою!

Зірки лагідним світлом вкажуть правильний шлях...

У тобі стрижень від Роду... Ніколи не здавайся... Лети!

Залишайся собою... Чесним і благородним будь, вірою в серцях...

Навіть якщо впав... Вставай!.. Продовжуючи йти!

Нехай надія з любов'ю в душі світ наш врятують, збережуть!

Мій маленький Брате, хай віра ширяє в іскристій мрії...

Від щирого серця - нехай добро, спокій і затишок поряд живуть!

...Вмій бачити світло, навіть коли один... у темряві...

Нехай поряд з тобою будуть надійні люди... Друзі!

Які стануть опорою, завжди підставлять плече.

І ти будь гідним їх... Пам'ятай, Справжні - це теж Сім'я!..

Коли довіра є, то негаразди, Брате, ні до чого! Ото твоє!

Пам'ятай, мій маленький Брате, що я в тебе теж є...

Моя віра в тебе та любов допоможуть усі перешкоди пройти...

Я завжди поруч! У серці твоєму Пісня та сама... що співає серце моє,

А твоє Справжнє Світло завжди зможе її знайти...

~2017~

...

Lexa T. Kuro

Діалог в саду

У тім Мінливім саду з якого згодом виростуть багатоповерхівки,

Ми сиділи в альтанці навпроти один одного

І говорили про твою непевність, і про те чому

Ти не можеш дозволити себе полюбити.

Якщо це були відмовки — то, браво! я визнаю —

Гра у щирість вдалася, талант я оцінюю високо,

Коли твої очі немов проривалися крізь пітьму

А вуста говорили: « якби ж ти зустрівся мені раніше,

Задовго до болю».

«До нього?»

«Так, до нього, до першого, розумієш, я, —

Я всього кілька кроків не дійшла до твоїх обіймів,

А він обезкрилив мене і я стала безнадійно земна,

А такою, повір, я й даром тобі не потрібна. Віриш?»

«Я тебе проведу».

«Ні, не потрібно, прошу, не заходься віршами.

Обійми мене, чуєш? Просто мене обійми.

Допоки я зможу цілунком безрадісним втішити,

Я ще трохи побуду у нашім з тобою саду».

13.01.2024

...

Володимир Каразуб

****

По правді, страшно не померти

І не згубитись десь в пітьмі.

В житті страшніше не любити

Й не мати друзів по душі.

Не боязко зійти зі шляху,

Що терном весь заріс зрання,

Бо більше горе всього часу

Цілющу кров, пролити навмання.

Звернути на стежині долі,

Чи може сісти й відпочить

Все ж краще ніж іти поволі,

Коли душа не хоче жить.

Люби людино й схаменися,

Страшніше в муках жить щодень.

На мить одну ти зупинися,

Дай волю всім співать пісень.

Впади. І встань же ти поволі

Все ж краще ніж лежати там.

У цьому світі навіть зорі,

Впадуть, щоб знову сяять нам.

...

Darì
12+

Горизонт

Його очі жевріль наче,

Чи це ти стоїш козаче?

Чи в руках твої могуть?

Уся наша сива лють.

Чи кричав у далині:

"Як не вмерти в чужині,

Як додому повернути?

Свого краю не забути!"

Ти ж бажав побачить світ

Не боясь кривавих літ.

Але доленька-журба

Цей наш мир, не вберегла.

Та тепер ми споглядаєм

На кривавий небокрай.

Там брат брата проклинає,

І летить душа у рай.

...

Любисток

Тут все моє

Тут все моє: бузок і алича,

Старий спориш і мовчазна криниця,

Важким колоссям поле золотиться,

Сумній вербі косички до лиця.

Тут все твоє: дощі і полини,

Пухнасті айстри туляться до ночі,

У комишів твого дитинства очі,

І зорі близько - руку простягни.

Тут все чиєсь: стежина і поріг,

Сутула хата, бідна куца доля,

Вдовиний сміх в танку кружляє з болем,

Німе ридання сиріт-матерів.

Тут наше все: вітри і кропива,

Червоні маки, юні і цнотливі,

Мені у спадок предки залишили,

Як і любов, і віру, і слова...

...

Юліана Нестерович

Я люблю

Я навчилася жити, смакуючи посмішку,

Як солодкий і стиглий рубін-нектарин.

І коли ніжні рими на світ Божий просяться —

Ти для мене безгрішний, немов херувим.

Я не просто пишу, я творю тебе вміло.

Всі метафори в мене, як гострий стилет.

Я люблю твою душу, люблю твоє тіло,

Я люблю помічати десь твій силует.

Я люблю твої очі — з насмішкою ніжною.

Я люблю, як спідлоба на мене глядиш.

Я люблю, як холодною осінню пізньою

Шелестить твоє слово, як мрійний комиш.

Діамантами небо закохано світиться...

Шепотіли нам айстри печальні в саду,

Що колись наші долі блукали під місяцем,

Милувалися зорями нам на біду...

...

Юліана Нестерович

Я ці верби люблю

Я ці верби люблю. Я сама — ця верба.

Я заплутаюсь в косах трави...

Ці дороги найперші я в світі пройшла

З найдорожчими серцю людьми.

Я люблю ці поля. Я — п’янкий вітерець,

Що ночами колише жита.

Тут молитви до Бога летять навпростець,

Кожна днина — завжди золота.

Я ці зорі люблю. Я сама — ця зоря...

Я розтану у шумі дощів...

Там, де сонця останній покіс догора, -

Херувими співають вночі.

Я люблю ці луги. Я — ромашка в траві,

Я — сльозинка на віях весни.

Тут сміються і плачуть дуби вікові,

І казкові зимують тут сни.

Я люблю цих людей. Я — сама ця любов...

Хоч багато доріг, а проте

Наймиліша з усіх — та, що кожен пройшов,

Що до рідного дому веде.

...

Юліана Нестерович

Девана

Девана*, господиня лісу,

Де твій бог?

Обличчя світу, страх хащобесів,

Опік мрії, кути тривог...

Місячні ночі, хащі, барлоги,

Капище сліз.

Завзяття розваги - життя двоногих,

Дичає попит на злість.

Очима правди несправедливість

"Звір'ю" віддасть.

Дика діва, гнівом норовлива,

Душа - алмаз.

Девана, господиня лісу,

Хто твій бог?

Божевільна мудрість, противагою

Гнів та добро.

~2020~

Девана* - /Девана, Дівана, Зівана, Дзівана (Dziewanna, Dziewonna)/ — у слов'янській міфології богиня полювання, дружина бога лісів Святобора, дочка Перуна та Діви-Додоли (Перуниці). Греки називали її Артемідою, римляни — Діаною.

Слов'яни уявляли богиню у вигляді молодої, вродливої та сильної дівчини, зодягненої у багатий кожух з куниці, оторочену білячим хутром.

Девану в першу чергу шанували мисливці та звіролови, вони молили богиню дарувати удачу в полюванні, а в подяку приносили частину своєї здобичі до її святилища. Вірили, що саме вона допомагала відшукати в густому лісі таємні стежки тварин, уникати сутичок з вовками і ведмедями, а якщо зустріч таки відбулася, вийти людині з неї переможцем. При цьому вважалося, що богиня не сприймає безглуздих вбивств, наприклад, полювання заради розваги. Людей, що скоїли подібне злодіяння, Девана карала досить ефектно — насилала на них отруйних змій, чия отрута вбивала повільно й болісно.

Вважалося, що Девана не просто захищає лісових звірів. Вона вчила їх переносити суворі зими, уникати природних небезпек, а також допомагала перехитрити мисливців. При цьому й самим мисливцям Девана іноді допомагала, тим самим зберігаючи природний баланс.

Своєю пристрастю полювати саме в місячні ночі Девана частково нагадує грецьку Артеміду, богиню полювання.

...

Lexa T. Kuro

Моря

І він збагнув, закинувши свій погляд

В січневу ніч, що врешті-решт позбувся

Свого безсмертя викравши у нього

Себе самого. Весь блідий стояв

Хоч тілом був прикутий до кімнати,

Але блукав по Місяцю один

Приймаючи, як дар свою самотність.

А десь вона, так само, як і він

Тікаючи з вікна нічного міста

Неспішним кроком міряла моря

І відчувала невагомість серця

Де пустота оголених Карпат

Була їй домом, мабуть що ріднішим

Ніж ті, що бачила коли спадав туман.

Мабуть, вони б зустрілися тоді

Нехай на мить побачившись в затоці,

Нехай мовчання вигорілих яв

Злучило б їх у довгім поцілунку,

Як щось би сталося, як щось би відбулось:

Падіння гір, нашестя метеорів,

Щоб шлях плести їм далі довелось

В містах із безліччю заплутаних історій.

15.01.2024

...

Володимир Каразуб

СПОГАДИ ДИТИНСТВА

Цитрусовий запах мандарин

З терпко-ялинковим ароматом.

Мама молода. Несивий тато.

І в бабусі очі – як бурштин.

Затишно вогнить старий камін.

Палахтять, потріскуючи, дрова.

На столі – біленька скатерть нова.

На вікні – мережечки сніжин.

Як гаса весела дітвора!

Під столом, за комином, за кріслом…

Вся родина в зборі, а не тісно.

Дух ґлінтвейну м’яко зависа.

Ще один хороший рік пройшов.

Мама обніма підрослих доньок.

Горнуться горнятка до долоньок.

В них до кави додана любов.

Щось тітки чаклують до стола.

А дідусь з дядьками – в анекдотах.

Мудрість відчувається на дотик.

Не ляка морозами зима.

Тиша нам святила шал бажань

В строгім телебомканні курантів.

Таїна світилась у гірляндах.

У фужерах пінився шампань.

Сміхом хлопавкових блискавиць

Вибухало свято кольорове.

Всі іще живі. Усі здорові.

Ще ніхто ні з ким не розлучивсь.

Дітлашня гостинців вигляда.

Дід Мороз, Снігуронька – до хати:

«Рік наступний буде вам багатий!»

Скоро Щедрик… Скоро Коляда…

...

Білик Ірина

Осіннє листя на снігу

Осіннє листя на снігу -

Це дивина, не знана досі.

Не скинув бук свої листи,

В минулу осінь.

Стояв і кутався у них,

В іржу зів'ялі лахи літа,

Допоки в раз їх не зірвав

Січневий вітер.

Тепер він мерзне на вітру,

Здригається його колона.

На гладку кору притулю

Свою долоню.

Не бійся, дерево, зими.

Не повнись думкою сумною.

Зелене листя розгорнеш

Колись весною.

І хоч здається - смерть прийшла,

Панують без кінця морози,

Прийдуть тепло, нове життя,

Липневі грози.

Так вже заведено в дерев.

Їх смерть щорічна - тимчасова...

Буває навіть у людей,

Що квітнуть знову...

...

Максим Сальва

СУПЕРЕЧКА

Спочатку було слово.

Новий Завіт.

- На ярмарку людської глупоти

Ти вторгувала, мабуть, би найбільше.

Програмні коди пишуть мудреці,

А ти – уперто старомодні вірші!

Світ захлинувсь од буквених примар!

Найголовніше – під контролем цифри!

Чи ж хтось тобі колись пообіцяв,

Що буде верх у літери?

В мережах – комбінацій міліон

Перо твоє знікчемлене відкласти

І перейти – хоча б і жебраком –

В ІТ-палац звеличеної касти.

Там і старці живуть як багачі.

Людина ж – біоас в пристосуваннях!

А непотрібні лірики квачі –

В багаття інквізиції, в заслання!

Інакше – смітники із забуття,

Помийниці задвірків – в подарунок.

Найперш були не звуки і слова –

Складний математичний розрахунок.

Тримав Господь креслярський точний план

З відтинками і градусами в схемах.

Він не вірші замріяно складав,

А істини доводив в теоремах.

Він помилки лічив і виправляв.

Ти розберися у зерні й полові.

Із букви Бог би світ не збудував.

Коли є цифра, то не треба слова.

- А що душа? - Ото лиш їй слова

Примочками на ґерць війни і миру.

- Погане заспокоєння з нуля.

Психолога не стане з транспортира.

Іще лінійку ту не віднайшли,

Щоб достеменно душу перемірять.

Чим зважить у людині ріст мети?

Як засікти тремтливу сутність віри?

Не проштрикнути циркулем жалі.

Ці цифрою пропущені моменти.

- Але ж душа, як і твої вірші,

В комп’ютерному світі – рудименти.

Це – як апендикс. Тільки для проблем.

Скажи, яке у ньому щастя звершень?

Чекає людство, щоби він відмер!

Фізичних мір душа не перевершить.

Усе, що з цифри – глянь лиш! – на виду.

Вагоме все, осмислене і плідне.

Твої слова – в невидимім ряду.

Як і душа. Її зовсім не видно!

- Та все, що бачим, - тлін. Все промайне.

Слугують вічності лише духовні гами.

Але ж тяжіння є-таки земне,

Хоча його й не змацати руками!

- Сміх! Донкіхотство у сучаснім дні

Супроти надкосмічної прогресії!

Непотріб долі всі твої пісні.

Лиш примха. Просто вправа від деменції.

- Буває, що й непотріб до пуття

Стає то вибухом, то воскресінням.

Вірші для Ліни – все її життя.

Пісні для Лесі – все її спасіння.

Не тільки їх. В них галактичний мах.

Там літера – як пам’ятник планети.

- Ти уявила, що й у тебе так?

А як не так, для чого ці концерти?

Розвозить шмарклі по усій землі?

Ловити рим метелики підсакою?

Іди, мала, вари смачні борщі,

За це тобі хоч чоловік подякує.

Замаж ковбас, вареників зліпи.

Заробок кращий, ніж у ямбах дриґати.

Для чого всі ці фіґлі у письмі?

- Щоб дихати…

...

Білик Ірина

Країна, у якій іде війна

- Країна, у якій іде війна,

Не може буть найкращою на світі.

Тут стільки винних. Тут сивіють діти.

Тут очі правді випиті до дна.

Гектари замінованих полів.

Без ліку корумпованих пакунків.

Й ніяк нема від цього порятунку,

Хоч як вже хто того і захотів.

Війна збиває блендером міста

У цеглу й порох, вершачи утрати.

До зсуву мозку втомлені солдати,

А зміни їм ідейної нема.

Тут вже нема від кого народить

Й не буде скоро вже кого ховати.

Дві стрілки відреклись від циферблата:

Затягується все. Дитинко, їдь!

- Як їхать? Не пускають прадіди,

З могил руками держачи за поли.

А хто весною знов засіє поле,

Щоб всьому світу хліба напекти?

Хто вигребе з руїн усі кістки

Їм спокій дасть, по-людськи поховавши?

І я не можу зрадить, мамо, наших.

Хто, як не ми? Бо хто, коли не ми?

Нема кому вже їхать: всі думки

З корінням косей в маскувальних сітках.

Душа давно горить в окопних свічках.

Слух жде енергодарівських гудків.

Воює кров у браттях ще з АТО.

Змертвіли нирки з катувань в полонах,

А серце підірвалось водним дроном

Два рази попід Керчинським мостом.

Хто ж буде ждать омріяних бортів

Могутньо-легендарних F-16?

Чиї, як не мої, набряклі пальці

Під крила їм підвісять Божий гнів?

...

Білик Ірина

Невзаємне

Невзаємне

Ти бачив пекло у своїм житті?

Я не про те, де Сатана та демони.

Я про таке, де ти – його любив,

А він любив людей, тварин і небо.

Ти відчував розірваність душі?

Не ту, коли та покидає тіло,

А ту, коли торкаєшся руки,

Яка тебе торкатись не хотіла...

Очікував – без віри і надій?

Не Раю на Землі, бо те – можливо.

А дії на прохання: "Обійми!"

Де відповідь занадто забарила...

А він, натомість, пахне Чистотою,

І як його такого цілувати?

Тому я полишаю "поле бою",

Зловивши в спину: "Я тебе прощаю".

І демон в мені шепче: "Спокуси!

Проникни у думки його щоденні,

У душу його пламенем ввійди,

І стань його майбутнім незбагненним".

А янгол, що лишився на плечі

Із тих часів, коли я ще був юний,

Шепоче мені тихі молитви,

Про грішне моє, пристрасне минуле.

Себе я отруїв Ним ще тоді...

Відтоді вже не можу відпустити.

Та й поруч бути теж немає сил...

Тож гойдалки ці вічні – неспокуті.

(08.09.23//30)

...

Kiseki Sorano

Жовтневі ранки

Жовтневі ранки пролягли туманом,

А за вікном буркоче вранішнє таксі.

Нам вистачає кави за сніданком

І відчаю, що криється в душі.

Бувалі люди не чекають дива,

А молодь подорослішала враз.

Вже ця війна для всіх буденна,

Лиш вбиті нам нагадують про час.

Щасливі ми, чи вже не дуже,

Хоча для щастя міра є своя.

Ми всі із часом стали більш байдуже,

Не покидає нас лиш мрія про життя.

Тривоги зранку не лякають, як раніше

Вони псують лиш плани повсякчас.

Згорнутися у ліжку, щоб тепліше

І спати без тривоги довгий час.

Холодні руки прикрашатимуть ялинки,

Із думкою про диво на Різдво.

Кохані лиш отримають листівки,

Бо вже на відстані вони давно.

Нас розведуть вокзали й черги,

Кордони й межі часові.

Та все ж колись закінчаться проблеми

І сядемо за стіл ми всі.

І нашу силу не здолають завше,

Вона тримається здавна,

Бо наша міць у крові завжди

І зцілює нескорені серця.

...

Darì

Kalahira*

...За мотивами "Mass Effect 2"...

~•••~•••~•••~

У край, де не тонуть долі і живий океан,

Симфонія хвиль і світла дарує спокій,

Володарка таємниць та лікар немислимих ран

Тебе одного разу приведе... Це дорога Додому, Друже Мій.

Її чують лише ті, хто довірився глибині,

Хто крокує, не рівно, не обточено в ряд.

...Змиває вади та страхи кругами, що на воді,

Шліфує душі пісками часу... Її береги не сплять.

Нагороджує прощенням, розчиняє не сіллю біль,

Там живі духи, там Любові та Віри земля,

Там її берегам немає кордонів, немає впоперек чи вздовж хвиль...

...Ти будеш їй супутником, як був для мене... просто так, не за "для"...

Омите серце Мандрівника скине тягар віків,

Без тяжкості скверни гріхів пізнає світло, світ мрій...

Kalahira прийме в обійми, з думкою "готовий", без слів

Вкаже: втративши все - знайдеш ВСЕ у відповідь, Друже Мій...

~серпень•2020~

*Kalahira - одна з трьох основних богинь дрелів у Всесвіті комп'ютерної гри "Mass Effect", це богиня потойбічного світу. Вірування дрелів засновані на ідеї, що душа та тіло незалежні та роздільні, проте тісно пов'язані. Якщо тіло або душа травмовані, то вони вже не є одним цілим і потребують лікування. Дрели вірять, що тіло може діяти окремо від бажань душі. Наприклад, убивця Тейн Кріос не кається в сотнях вбивств тому, що його тіло, вірне ханарам, робило вбивства, а не він як особистість.

...

Lexa T. Kuro

Озвись

І час не час, і мед – полин,

Залиш, кажу тобі ці спроби,

Хай правда серцем верховодить,

А темні пристрасті покинь.

Пролий любов на марлю дня

І ніч залишить сірий попіл,

Назавжди спалених утопій,

З яких складається брехня.

І вже коли над ранок ніч,

Складе намисто слів прозорих,

Коли не знітившись повториш

Без зайвих яв і протиріч

Відчуй в собі блакитну вись,

Весни очей чутливу повінь,

Коли безмовно заговорить,

Любов її. Тоді – озвись.

28.12.2023

...

Володимир Каразуб

Мрій

(Надихалась треком Kenya Grace - Strangers)

Хто б міг подумати, що в тій пісні буде про нас.

Настав той день, настав той час,

Коли ти не відповів розчинившись в тумані.

Залишив мене одну, на грані.

І стали ми знов незнайомці.

Не хочу бути я в цій зйомці.

Кульгає сценарій, актори німі,

Знову я у дивній грі.

Знову в тенетах почуттів і бажань

Скільки вже можна цих прикрашань?

Скільки можна вигляд робити,

Що не знав, що серце можна розбити.

На солоні росинки розлетілось мале.

Вона хоче дивитись, а світ весь пливе.

Відпливає в далекі-далекі краї,

Туди, де будинки із наших мрій.

МРІЙ, ДИТИНО! Не забувай!

Всім твоїм болям буде край!

І ти допливеш до своїх мрій

Та тільки вітрила будуть з надій.

А човен збудуєш із уламків отих.

Силу і волю, головне, не згуби.

Вірність і щирість з собою візьми,

Хай будеш одна ти, хай будеш один.

І пуститься в путь, у довгу дорогу,

Хай буде постійно багато тривоги.

Про неї забудь, його ти прости,

Буде вже легше до краю плисти.

Забудь про ті сльози, про милі слова,

Його вже давно із тобою нема.

Немає і сенсу мучитись далі,

Всі спроби втікти твої невдалі.

Бери свої весла із стійкості сталі,

І ти пропливеш крізь море печалі.

Там буде щасливих моментів багато,

Але краще, лиши їх згадати на свято.

Не хочеш гребти? Лети в літаку!

Будь-який транспорт, що тобі до смаку.

Як-небудь роби ти ці кроки вперед,

Маєш вибратись із жахливих тенет!

Не знаю я, скільки часу пройшло,

Але ти поглянь, ніби сонце зійшло?

Так, відкрий очі, поглянь як те сяє!

І соловейко вже десь співає!

Нарешті, ось берег, і всі ті ж будинки.

Ми дочекались цієї зупинки.

Де відпочинеш, спокійно можеш поспати

І не доведеться жáхів чекати.

Бо сни тут солодкі, за цукор солодші,

Такі ти не глянеш десь та й за гроші.

Раптом збереться все щастя в очах,

Та потече по червоних щоках.

Бо ти розумієш, що знову все добре

Немає у тебе більше турботи.

Не маєш ти більше на диво чекати

І починаєш вже сам витворяти.

Все, що захочеш, хоч і не все ти умієш.

Але тепер не тільки мрієш!

Робіть ви ці кроки, хай і невдалі,

Хай і зламались ваші педалі!

Зберіть їх до купи, візьміть трохи клею,

І з цілими їдьте на нову алею.

Там не здавайтесь і знову творіть!

І не давайте собі догоріть.

...

шум ю

Знаєш

Знаєш, якби її спитали:

Ти би почала з ним спілкуватися,

Якщо на мить все повернути на початок?

Вона би відповіла без вагань : так.

Але її не спитають і цього не буде.

Тож нехай не витрачає свій час даремно,

На сотні малих тих спогадів,

Які не варті жодного її сьогоднішнього дня.

...

Хвилина душі

На тих пагорбах, серед вересу

Серед вересу на тих пагорбах, де свобода й життя,

Вітер хмелем сміявся, лукавий і дикий...

Закипала та капала червоним, в душі нитка буття,

Студеною водою заглушалися кроки та крики,

Залишаючи карту скарбів у відблисках хвиль сонцеликих...

Сталлю купол небес, світ воскрес...

Крапкою в небі безтурботна, сіра чайка.

Неопалені сонцем скелі, блакитної пісні сенс...

Верес із травами в обіймах вітру - це надзвичайно...

Арабська сльозою дощу в серці випадково, сакрально...

Відблиск дня, і на тому балу точно бог...

Синім полум'ям верес, студений струмок, величні скелі...

Рваний захід сонця душі, наче мрії самотніх епох...

На тих пагорбах, серед вересу, вітер вільний, веселий...

Райській пустці снів вітер не вірить - то для душі пустелі...

~2•червня•2021~

...

Lexa T. Kuro

Кустарна

Сріблом туги спалювала свої крила, віру...

Не зрозуміла богом, заплітала нитку життя...

Янголів лякала, демонам створила вольєри

Одвічною "праведною" грою "буття" чи"небуття".

Рвала прощенням свої мізки та серце,

Не завершуючи минулий мат, де пішаків жах...

Все догори благала про "зігрітись"... наздобути сенсу,

Чужими істинами днів навмання віднайти шлях...

Не визнана пеклом чи раєм, спалювала сумніви, падіння...

Ні, не чекала почестей чи ідолів... Лише доріг!

Але спіткнулась, та прийшло прозріння:

Шляхи мої в мені... доки не вийшла "за поріг"...

Немає еліксиру... для життя... Та сказ за мурами...

Ми всі тут - купка думок, кулачків та слів...

Кроками зсередини себе, чи то похмурими,

Чи то з вірою в себе, у добро, у Любов, у світло світів...

Новим забруднемося, або відіпрасуєм давнє...

Сенс один - аби по серцю шлях. Зараз та тут!

...Ну, хто я, щоб світити?... Я ж кустарна...

Але всім від душі бажаю – ПРОСТО БУДЬ!

~29•03•2021~

...

Lexa T. Kuro

Цей рік добігає кінця

Цей рік добігає свого кінця.

Він був нажаль сумний.

Українці засинали у тривогах.

Дітки у підвалах з сумними думками

Та сльозами на обличчі.

Як же сильно хочеться,

Щоб наступний рік

Був краще, ніж цей...

Нехай мрія кожного з нас

Здійсниться у новому 2024 році!

...

Хвилина душі

Мавка спортзалу

За вікном темні хмари плачуть,

Небо не видержує цю тягу,

А світло то є, то кудись зникає,

Журавлі пронизують ключем сіру довготу.

А в залі, де не дістати рукою до стелі,

Де весела музика бринить,

Та в ряд стоять німі тренажери,

Які покірно ждуть гостей до себе.

Четвер, твій день таємний,

І звідки ти приходиш я не знаю,

Волосся мов шалені трави,

Ти в окулярах і трохи шкутильгаєш.

Хоч тебе не можу зрозуміти,

Багато незнайомих слів уста говорять,

Але це сьогодні не важливо,

Бо твій усміх дивний падає у вічі.

Мов мавка з полонин прийшла сюди,

Не марево, а в людській подобі,

І ззаду не видно білих кісток,

Бо ти дівчина, нашої породи...

Великі краплі гуркотять по шибках,

М'язи рвуться в унісон,

Важкі вага беруться то одним, то іншим,

Та знову лягають на початкове місце.

А потім воду п'ють від спраги,

Всі атлети в цьому залі,

Та кожен на мить звертає погляд,

На ту, що усмішки пускає.

Вона будує діалог думок,

Якийсь невидимий, а все ж

Такий відчутний мов кольоровий лист,

Що неохоче падає на землю.

Впинається стрілою в пам'ять,

Образ той та день осінній,

І ті думи, які нещодавно прилетіли,

Чарами оповиті, осіли в голові...

Ти скоро полинеш назад,

Та заховаєшся в мокрому листі,

Але прийдеш як завжди,

Через довгий тиждень.

А поки, ще годину єдину,

Останню швидкоплинну мить

Дай прикувати погляд до тебе,

Щоб в голові закувати тебе на вік.

Все пливе та все минає,

І я поверну в свої края,

А доки я тебе чекаю,

Щоб поглянути крізь час.

Всім відомо, що вона тут є.

Всім відомо, що її немає.

Не всі ж можуть віднайти,

Цю особу, що четвергами тут блукає.

Написано: листопад 2022 року.

...

Павло Горбач

Спогади

Спогади тікають,

хоч і не мають

ніг.

Губляться

в лабіринтах мозку.

Зраджують руки,

очі

і слух.

Пам’ять –

дивовижна матерія:

впізнаємо себе

у випадкових перехожих.

Старі фотографії

язиків не мають… А хто ж тоді

живе

в нашому тілі?

Кого щодня

у дзеркалі бачимо?

...

Назар Скалюк (Марко Войт)

Неймовірний сайт "Аркуш"

Познайомилася я

З чарівним сайтом "Аркуш".

Він і веселий,і сумний

Одночасно.

Там різні книги,вірші, прози.

Емоцій багато.

Аркушенятко полюбила,

Бо відчула тягу до читання.

Хоч раніше і не любила це заняття.

Друзів багато відшукала

Та тепер майже

Щоранку читаю

Щось на аркушенятку.

...

Хвилина душі

Потрібно й надалі вивчати свої серця

Потрібно й надалі вивчати свої серця,

Спостерігати за жестами рук, що пояснюють про кордони

До яких тобі можна, на які посягнути зась.

Бодай доторкнутись вустами чи тяглістю мови.

Для початку навчитись змальовувати краєвид

Вивчати траєкторії птахів, блякле сонце в холодну пору,

І навіть тоді, коли захочеться говорити про світ –

Описувати невидимий контур його свободи.

Навчитись ходити в тяжких обладунках зими,

Говорити із самим собою знемагаючи від безсоння,

Добирати слова перечитуючи старі словники

Дізнатись про страх, про віру в твоїх долонях.

Тоді відпускати їх крила в стрімкий політ

В театральній залі. Подавати нужденним в слові

Спочатку потрібно підняти опалий цвіт,

Споглядати красу всюдисущого царства любові.

І навіть тоді не шукати примхливу мораль,

А вести діалог, як веде його чуйний художник,

Змалювати картину і поселити у ній не жаль,

А радість з якою вуста промовляють: «О, боже!».

09.12.2023

...

Володимир Каразуб
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Мені сьогодні 30 років :) Катерина Бондарєва
29.03.2024
Можна написати дуже довгий пост про те, скільки я всього зробила, скільки країн побачила, проектів н ... Детальніше
Той морок Олександр Твін
29.03.2024
Сьогодні близько 13:00 викладу нове оповідання Доволі незвичайне темне фентезі Заходьте почитати) ... Детальніше
Про опенколМай Мальцев
29.03.2024
Миру! Одна з моїх неприємних робіт — розсилка повідомлень щодо не проходження текстів у номер. Я поч ... Детальніше
"Демони Розумового Горища" тепер і в аудіоформатіЮгин Кобилянський
28.03.2024
Неймовірна Dodo Vess озвучила декілька віршів з моєї збірки поезії "Демони Розумового Горища" Тому ... Детальніше
Коли є ідеї, але немає моральних силДар'я Мацелевич
28.03.2024
Всім привіт :) Я зараз трохи поміняла вид діяльності та проходжу навчання для отримання сертифіката. ... Детальніше
Про оповіданняДіана Вінтер
28.03.2024
Завжди, коли пишу або читаю оповідання, думаю, що його можна було б перетворити в книгу. Розкрити вс ... Детальніше
На Аркуші вже:
10065читачів
112873коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: