Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

AD ASTRA

Сяйво незвіданих дивних світів –

Зоряні білії квіти…

Тисячі вічних незгасних вогнів

Манять у небо злетіти.

Кличуть крізь простір в секунду пройти

На зорельотах іскристих,

Кличуть у ті невідомі світи

Світлом небесним і чистим.

Там, у пустелі, під небом чужим

Час нам міста будувати.

Під Оріоном, у світі новім

Жити нам час і кохати.

Бо для людської живої душі

Цілого світу замало.

Зорі на неба магічнім плащі

Кличуть усіх до порталу.

Там, між зірок, наш омріяний дім.

Зорі насправді так близько…

Наше майбутнє під небом чужим,

Годі нам жити в колисці!

І перепони всі пройдемо ми!

Так, прорвемось крізь тернину!

Тож, до зірок, крізь космічні шторми,

Ти ж бо на те і людина…

...

Георг Аджаріані

Віршики Радусі

Мама і Радуся – це найкращі друзі.

Усе роблять разом мама і Радуся.

Їсточки готують, хату підмітають,

Котикам пухнастим м’ячика кидають.

А якщо уроки вчити, то, боюся,

Лінуватись будуть і мама, й Радуся!

1

Люцик, котик волохатий,

Біг швидесенько до хати.

Чи поставили у миску

Ковбаси, м’ясце, сосиску?

Чи налили молочка?

Смакота була б така!

Дали Люцу ковбаси –

Котик хрумав залюбки.

2

Прибирали ми, трудились,

Наші рученьки стомились.

Ми їм зробимо зарядку,

Знову будемо в порядку.

3

Наша киця чорно-біла

Уночі прийшла на ліжко.

Голосно замуркотіла

І заснула, ніби мишка.

4

Мурка, киця хитромудра,

Вже біжить до хати хутко,

Щоб зігріти вушка й хвіст,

Бо сніжок надворі скрізь,

Бо мороз куса за вуха,

Хоче бути завірюха...

Ну а в хаті киця мила

Вгрілася й замуркотіла.

5

Ось-ось весна настане,

Рожева і духмяна,

Від цвіту білосніжна,

І, як дитя, потішна!

6

Джекі – песик наш кудлатий,

Він веселий і завзятий.

Береже нас кожну мить

І на злодіїв гарчить.

7

Наші пташки дуже класні,

це папужки, ще й хвилясті.

Хлопчик жовтий і зелений,

він виспівує для мене.

Дівчинка гарненька,

Біло-голубенька!

8

Є у мене кошеня.

Мене кусяє щодня.

І чому таке дряпуче?

Воно ж зовсім і не злюче.

Просто любить гратися,

І тому – кусатися.

9

Зайшла нічка до кімнати –

Кошеня лягає спати.

Язичком рожевим вмило

Свою шубку чорно-білу.

«Полювати йде матуся.

І вже скоро я навчуся».

Ну а поки що – хутенько

У клубочок й спить, маленьке.

10

БРАТИКОВІ

Народився ти маленький,

Але виростеш швиденько.

Кроки перший, другий зміриш…

Ти все зможеш, в тебе вірю!

11

Добра, як фея,

ніжна, як квітка,

красива, як калина.

Хто мені скаже,

хто відповість:

що то за людина?

Це дуже легко

є здогадатись:

матуся єдина!

Сильний, як дуб,

грізний, як гроза

мій любий тато.

Добрий, веселий,

можу я з ним

класно жартувати.

Дуже розумний,

наш захисник –

от який тато!

12

До вікна я тихо сіла,

глип – лелеки прилетіли!

Кинулась до мами й тата:

– Йдемо швидше в парк гуляти!

Бо зима вже відлетіла,

час весну стрічати сміло!

13

Разом з мамою дивлюся

я на зорі в небесах,

що кружляють світлячками

на космічних десь шляхах.

Я люблю їх розглядати,

милуватись я люблю

ними, мріяти завзято

як у космос полечу!

14

Йду зі школи і рахую:

завтра перший день весняний!

Ясне сонечко пригріє,

сніг набридливий розтане.

Прилетять пташки в оселі,

теплий вітерець прилине.

І свята прийдуть веселі.

Я люблю весняні днини!

15

Ніч настала, всі вже сплять,

тільки я іще товчуся.

Раптом бачу: мерехтять

іскри світла на підлозі.

Злажу з ліжка: ого-го!

Іграшки мої ожили…

Не чекала я цього,

здивувалася й зраділа.

І вони мене всю ніч

розважали, пригощали.

Потім спати відвели

й амулет подарували

кращий, ніж у королів.

Вранці я це сном вважала,

поки раптом на столі

амулет не відшукала.

16

Якось наснилися мені

чарівні золоті вогні.

Дорога в казку пролягла,

а там були такі дива!

Веселки з квітів під ногами,

із шоколаду всі фонтани.

А, головне, – багато фей,

ясних, зіркових, не людей.

Мене прийняли у палаці,

до ранку були ігри й танці.

Як жаль, що швидко ніч пройшла…

Оце був сон, оце дива!

17

У мене квітка на столі.

Її зробила я сама.

Вона з кристалів і фольги,

і вийшла просто чарівна.

Пелюстки срібні й золоті,

Засяє сонечко – блищать.

І навіть всі мої ляльки

цю квітку люблять і хвалять.

18

Ми сьогодні в школі мали

ФО-ТО-СЕ-СІ-Ю велику!

Клас наш фотографували

на альбом, бо скоро випуск.

Ми вже будемо дорослі:

п’ятикласники. Серйозно!

А сьогодні нашим гостям

позували. Це так просто!

Ще вони мене хвалили:

і красуня, й модна дама…

Швидше б вдома похвалитись:

бо стилістом була мама!

19

В електричці три години –

це, звичайно, просто жах!

Та у Львові так чудово,

радість крутиться, мов птах.

Там весела киця Плямка,

там бабуся і дідусь.

Там прогулянки, пригоди…

Скоро будемо, ось-ось!

20

Радо їду у Гримайлів.

Я вже скучила, всі знають,

за бабусею, дідусем,

за котами і за Джеком

(то наш песик).

Там вони мене зустрінуть,

поцілують і обнімуть,

поведуть у магазини,

будуть мультики невпинні –

дуже весело!

...

Надія Сеньовська

Віршики для Радусі

Мама і Радуся – це найкращі друзі.

Усе роблять разом мама і Радуся.

Їсточки готують, хату підмітають,

Котикам пухнастим м’ячика кидають.

А якщо уроки вчити, то, боюся,

Лінуватись будуть і мама, й Радуся!

1

ЧЕКАННЯ

Пахне сіно, пахне бузина,

Хмарка нитку випряда вологу.

Непомітно відійшла весна,

Спека, ніби море, за порогом.

Птахи літо славлять. Як завжди.

Але я сприймаю – ніби вперше.

У мені життєвої ріки

Дні пливуть, довершені, як перли.

Воля рухам, подихам, словам –

Все уже не буде як раніше.

Я живу для двох. А в липні, «там»,

Слово «МАМА» розплітає тишу.

2

Я за двох дивлюся,

І за двох вдихаю,

Я за двох всміхаюсь

Сонцю, небу, квітам...

Феєричне літо

Трави розстеляє,

І лоскоче теплий,

Апетитний вітер.

Я торкнусь рукою

Гілочки жасмину,

Постою під душем

Дивних ароматів...

Все таке незвичне,

Радісне, невпинне...

І беруться звідкись

Роздуми крилаті.

Я – місток у Вічність,

Кладка над потоком,

Я Землі частинка.

Нині – як ніколи.

Я за двох вслухаюсь

У цей світ широкий:

Він от-от засвітить

Для дитини зорі.

3

Підморгує струнка берізка,

Про щось замріялась верба,

І свіже сіно пахне різко.

Ще трошки. Місяць... Чи доба?

Зелено розметалось літо,

Солодка липа зацвіла.

І все жадає жити, жити...

Для сонця, ніжності, тепла.

А ти – ростеш. А ми – чекаєм.

Ці дні прекрасні неспроста:

До слова «МАМА» залишається

Ще трошки. Місяць... Чи доба.

4

Я маленька дівчинка,

В мами гарна квіточка.

Я весела донечка,

В тата ясне сонечко.

Я маленьке онучатко

У бабусі і дідуся,

Найдорожчеє дівчатко,

Звуть мене усі Радуся.

5

ДОНЕЧЦІ

Кожен день, кожна мить неповторна,

Так буває у мріях чи снах...

Я для тебе збиратиму зорі,

Зберігатиму їх у казках.

Розкажу тобі завтра про небо,

А сьогодні – про стежку й траву..

Кожен подих і думка – для тебе.

Я для тебе на світі живу.

6

Відкопилена губа – як трояндочка,

Темні очка – мов провалля без дна.

Моя дівчинка, мій скарб, моя панночка,

Неповторна капризулька-весна.

Ніжки рівні ще й повненькі, тугесенькі,

Щічки круглі, (мій малюк-колобок).

Ти завжди будеш у мами гарнесенька,

Як принцеса із чарівних казок.

Довгі вії – немов сосни над озером,

Рученята – голубки малі.

Як говориш щось, то чується музика.

Ти найкраща на цілій Землі.

7

А погляд – сонечко з-під вій,

І рученьки-крилята –

Моя Радуся, ангел мій,

Маленьке ластів’ятко.

Ласкавий дощик і зоря,

Метелик дивовижний,

Промінчик сонця, друге «я»,

Веселочка барвиста.

8

Сонечко моє ти, пташатко,

Небо ти моє і крилятко,

Дівчинко моя ти хороша,

Крихітко моя найдорожча.

9

Крихітка і лялечка,

Серце, кошенятко,

Найдорожча кралечка,

Сонячне малятко.

10

Рученьки-крилята, зорі-оченята,

Ти моя безцінна, безкінечне свято.

Ти моя красуня, горличка, лялюся,

Ніжна, найдорожча донечка Радуся.

Білочка прудкенька, киця, ластів’ятко,

Ти моє хороше сонячне малятко.

11

Світ завантажив ніжну вату снігу.

Стала його сторінка враз святкова.

Вітер – хлопчисько босий – бігав, бігав...

Вже притомився. Сонце переховував.

Заполонили небо тлусті хмари.

Чим же вечеряли? Мабуть, теплом багряним.

Хитро примружує нічка очі карі.

І Королева Снігу сідає в сани.

12

Падає теплий сніг.

Лагідний і смішний.

Сонце десь на хмарині позіхає.

Вітер – чекав чи ні –

Всі стежечки замів.

Зовсім немає доступу до гаю!

І пустотливий день

Горнеться до краси.

Пухом холодним скрізь припорошує.

Де морозець? Прилинь!

Ковзанку із ріки

Зробимо. Свята стануть дорожчими.

13

По маленьких краплинках сніжинок

Перестрибує сонячний зайчик.

Виціловує білі їх спинки,

Поки вітру не шваркне нагайка.

Але зайчик сміливий на диво -

Знову ніжками він чеберяє.

Ще зима. Ще морозно й красиво.

І сріблясто. І біло без краю.

14

ДЛЯ ДОНУСІ

У янгола – янголятко

Поміж хмар пустує.

А у киці – кошенятко

На мишку чатує.

У лисиці – лисенятко

Крадеться тихенько.

А у мами та у тата –

Донуся маленька.

Вночі янгол янголятко

Хмаркою вкриває.

Ну а киця кошенятко

Язиком вмиває.

А лисиця лисенятко

Веде полювати.

І ніяк наша пустунка

Не хоче лягати!

15

Карамельки святкових днів

Розсипає веселий січень

Білим цукром всю землю вкрив

Сніг пухкенький. І їй так личить!

Хороводи ведуть стежки

До ялинок у світлих зорях.

Бачиш – нічка. Лягай, поспи.

Всі казки скоро будуть поряд.

16

РОЗМОВА ІЗ СЕСТРОЮ

Гидотна негода! І мряка холодна, дрібна.

Чи так, моя ніжна висока сестричко-акаціє?

Вже скоро весна. Адже правда? Вже скоро весна.

Ну що там іще – якийсь лютий з холодними пальцями!

І ми переповнимось нею ось-ось. До країв.

Усім: і теплом, і жагою, і квітами першими.

Я знаю, що холодно. Вітер морозний насів.

Для тебе, мабуть, про весну й говорити – це звершення!

Ну що ж, промовчу. Ми ж без слів розуміємось, так?

Бо ти – мого світлого берега рідна частина.

Хай білою шаллю зима - сива жінка в літах –

Накриє тебе, а безсоння подалі відкине.

17

Наполоханим зайцем

вітер

блукає містом.

На балконах смачно

хрупа

бурульку-моркву.

По сніжинках стрибає

жваво.

А стане тісно –

верескливим пташатком

злине

у тлусті хмари.

18

Це неправда, що ангели десь живуть далеко.

Позирають крізь хмари, гримають невпинно...

Їх приносять до діток чарівні лелеки.

Ось дитя народилось – є ангел в ту ж хвилину.

Посміхається. Гріють промені-долоні.

Це неправда,що їх не побачити безкрилим!

Я щодня, коли обіймаю свою доню,

Відчуваю: до мене ангели прилетіли.

19

Який сьогодні сніг колючий!

Його штовха вітрисько впертий.

Кида з хмарини, ніби з кручі,

Ще й насміхається відверто!

Та нам не страшно анітрішки.

Ми вийшли замок будувати.

Слухняним стане сніг і ніжним.

Як добре, що його багато!

20

ПРО ЗИМУ

Забіліло все і змінилося.

В небі висне сонечко-яблучко.

Ні листочка вже не лишилося.

Скрізь сніжинок радісні крапочки.

І доріжки білими стеляться.

Всі чекають свята щасливого.

Уночі танцює метелиця.

Вдень – дитячий сміх переливами.

...

Надія Сеньовська

Хельга

Небо нині важке, неначе луска дракона.

Розрита кольчуга землі – за квадратом квадрат.

Її звати Хельга – вона гірка та солона,

Сидить собі, палить серед іржавих лопат.

На неї чекає розкоп. Сьома двадцять чотири.

Крізь хмари заледве просвічує сонце старе.

І Хельга бере лопату та залишки віри:

Вальгалла для тих, хто ніколи, ніяк не помре.

Розритий курган, меч пощерблений, небо розбите,

Між мідним мереживом патини срібло блищить.

Розмірено топчуть землю Слейпніра копита,

Сполохана темрява суне із товщі століть.

В кургані спить конунг . На ложі його золотому

Виблискує серед забутих коштовностей кров.

І Хельга вже чує, як він її кличе додому,

Як, витканий норнами, рветься потертий покров.

І Одін старий, що вдивляється з тронної зали,

Заплющує око, і тиша лежить, мов броня.

Зізнайся, валькіріє, ти тільки цього чекала?

Шукала його серед вогнищ та вороння?

Бери ж свого конунга, виром здіймайся у небо,

У залу неси, де на блюді лежить Сегрімнір.

Нарешті Вальгалла – повір, що він нині, де треба,

І бачить, як листям із золота сяє Ґласір.

Валькірія Хельга зазвичай мовчить про роботу.

Годинник рахує їй час – а не Г’юкі та Біль,

А Хугін та Мунін, підстрелені прямо в польоті, –

Опудала два на музейний макет Іґґдрасілль.

Примітки:

Вальгалла – рай для воїнів у скандинавський міфології.

Слейпнір – у скандинавській міфології восьминогий кінь верховного бога Одіна.

Конунг – військовий вождь.

Норни – чарівниці, що визначають долю.

Валькірія – божества, що забирають загиблих воїнів з поля битви та переносять у Вальгаллу.

Сегрімнір – вепр, якого щоденно поїдають у Вальгаллі, і який після цього кожного разу оживає.

Ґласір – дерево (або ж дерева) із золотим листям, що стоїть перед дверима Вальгалли.

Г’юкі та Біль – божества часу у скандинавській міфології.

Хугін та Мунін – круки, що літають світом та збирають новини для Одіна.

Іґґдрасілль – у скандинавській міфології велетенське дерево, що об’єднує світи.

...

Олександра Совська

Битва

Краплі крові їдкі, як отруйний паслін, -

слід смертельний потвори страшної.

Серед згарищ і тіл де-не-де ще вогні

дожирали вціліле від зброї.

Із боліт приповзла, коли Сонце зайшло,

Місяць теж десь блукав поміж тіней,

як дихнула вогнем і забила хвостом,

поруч воронів зграї злетіли.

Це чудовисько-зло, що без серця й душі,

і любові не знало ніколи,

народила брехня, згаслі очі пусті,

булькотіла зневага в утробі.

Сотень сім і ще сім, та ще десять по сім -

стільки днів боронилося світло.

Звір насіння своє розкидав світом всім,

володіти Землею хотілось.

Йшли сміливі у бій не з булатним мечем

і не зорі у небі, й заграви...

А калина в сльозах - сік багряний тече,

їх серця у плоди заховала.

Ніч горіла вогнем, щоби день не загас,

без жалю була битва кривава.

Змієборців тепер ціле військо у нас,

але й Сотень Небесних чимало.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Ла Фей

А фея звалась Моргана.

Вона відчувала просто

У кого на серці рана,

від чого іноді млосно.

Не звикла давати поради,

якщо її не просили,

і городити загати

коханню великої сили.

Любила спокій і тишу.

І чашку чаю під вечір.

Вплітала закляття у вірші.

І непогані, до речі.

Про неї завжди пліткували:

Мовляв, забирає душі

(Моргана ж лише посміхалась:

- Ви, люди, такі небайдужі!),

Мовляв починає війни

І рушить усе навколо,

Породжує лиха стихійні

і не шкодує ніколи.

Вона ж була просто вільна

Від всіх людських пересудів.

прекрасна, нестримна, сильна

Із люблячим серцем у грудях.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

«Вода не тече..!»

***

Під той камінь

Вода не тече..!

Під той камінь

Вода не тече..,

Який старим та мертвим

Живе...

А вода не може

Прийти --

Свіжа вода не може

Прийти,

Щоби нове обновлення

Знайти...

Не той мудрий,

Що все має --

Не той мудрий, що

Все має,

А той, який за нове

Дбає...

Ой..!

Приліпиться до гнізда,

Як мала пташина --

Тая вісточка жива,

Яка є свіжина...

Будем жити --

Не тужити..,

Будем нове будувати,

А за старим,

Що пішло --

Не будемо

Банувати...

Сонце сходить і заходить -

Сонце силу посилає,

Щоби камінь зрушить

Могли,

Як життя нове

Буяє...

Під той камінь

Вода не тече..!

Під той камінь

Вода не тече..!

Не тече --

Не може,

Бо сили немає,

Як мертвим

Живе...

Зрушить камінь

Поможи --

Поможи нам, Боже..!

----------------------------

23.11.2023; Paris (Aurora)

===========================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999224

(Katynskyy Orest)

============================

...

Катинський Орест

«МІСТ ВИБOРУ ПОМИЛКИ»

 ***   ***   ***

Частину життя легше 

           Втратити,

              Як вернути,

Бо ми не завжди власні 

         Над тим,

Що життя робить, 

          Тихо —

          З нами,

Щоби своєчасно

        Відчути

І…  це приходить

        Непомітно —

 Лише один крок

                       Набік,

Для свого задоволення,

                 Збагачення,

               Панування,

      Амбіціозності,

                 Зради,

       Чи іншого 

Владного тезису

         Життя..,

 А плата — (?)

Назад дороги вже

        Не існує,

   Бо впав міст

                  Творення,

Яким наш вибір помилки

   Відданість руйнує…

————————————–

19.11.2019;  Paris  (C.S)

==========================

(!!!)

Автор публікації :::

Катинський Орест (Katynskyy Orest)

https://www.chytaichyk.com/mist-vyboru-pomylky/

===========================================

...

Катинський Орест

Казка про Принцесу.

Казка про Принцесу. Емір Рибак.

В одному багатому купецькому домі,

У казковій срібній клітці,

А не в брудному хліву, чи на соломі,

І не в темному лісі, на гілці,

Криса із блакитною облямівкою жила.

Я вам про неї розповім оцю казку.

Як і ким, і як вона зачарована була...

Розповідь про неї, і на розв'язку, (криса: один з видів пацюка)

Як була розчаклована та ожила,

І добра фея у себе її поселила.

З ким вона гралася, і дружила,

І як добру фею далі простила.

Десь у казковому королівстві

Жив, та був король і королева,

Разом з ними у володарстві

Жила принцеса, файна, як Єва.

На обличчі її рум'яна і вся білотіла.

Принцеса, щодень та й ніч, росла,

Все те, що й мама королева хотіла -

Дочка гожою квіткою ніжно цвіла.

Мати їй на ніч колискову пісню співала,

Дитинка весело по життю крокувала

І з прожитим днем славною ставала,

У ляльки разом із дітьми вона грала.

Вона ще в гилку грала, в класики,

І спритно через скакалку скакала,

У морський бій, у хрестики-нулики,

І з відрадою в хороводі танцювала.

Діти пустували: гра на рухливість

І казкарі їй нову казку дарували.

Були й ігри на розвиток кмітливості,

А вчителі основи дисциплін навчали:

Мови, арифметику, літературу

І фізику, хімію, та астрономію,

Алгебру, геометрію, фізкультуру,

Домознавство, географію, історію.

Ще й естетику: науку про красу.

Вчиться володіти нею спадкоємиця трону,

У всьому принцеса брала висоту

Вчила правила поведінки, хорошого тону.

Усе це в етиці-науці про мораль,

А на принцесу дивилася вся країна.

Птахи вранці її з зорею звали в даль...

І ось вже сімнадцята весна солов'їна.

Так розширювала вона свій кругозір.

Палац, у якому мосьпані гуляла -

Кімнати, дзеркальна зала і двір,

Від якого в сад до дітей збігала,

І біля кущів, у товаристві дітей,

Вона квіти в саду вчасно поливала,

І було легко, весело їй, як від орхідей,

Про життя квітам душу виливала.

А особливо білосніжній троянді,

У дальньому кутку старого саду.

Троянді, як білий сніг на гірлянді,

І кущам плюща, та й винограду,

Де ті обвивали гроти-альтанки

Принцеса любила книжки читати.

Відвідувачі були в них рідкі панянки

І могла довго з кущами розмовляти,

Про те, що інші не зобов'язані знати.

Дитячу душу було не зрозуміти.

Дівчинка могла грати та грати,

Потім піти та кущі свої поливати.

Біла троянда: то цариця садових квітів!

Даруючи її коханій: вихваляли любов,

І від неї засвічувалося почуття самоцвітів:

У закоханих знов закипала їх кров.

Сестра доброчинниці, в саду сестри,

Зрізала без дозволу дівчинці три лози

(подарунок принцесі, так, для гри):

Плюща, винограду і троянди, як призи.

Адже ці пагони були ще й чарівними,

Любили тих, хто опікувався, водою полив,

Вони вміли слухати, гомоніли з ними

І дружили з тими, хто їм милий та цінив.

А за дівчатком вони дух свій роняли,

Вона постійно їх кущі поливала.

Пагони садівника не ганьбили, шанували,

І її за те, що душу їм відкривала,

Просто тихо з ними відпочивала.

І від опікунства леді до них збігала.

Тінь в день, від неї не відставала,

А ніч між днями таїнство танцювала.

Мати не помітила, як донька подорослішала.

Сади цвітуть, в природі пахощі, як щороку

День повноліття: країна злетіла, жвавішала

Наприкінці травня, та навчального року

Традиція цей святковий день відзначати.

Сурмачі в країні на зурнах грали,

Указ: відтиск печатки короля, солдати -

Глашатаї короля указ читали.

"Готуйтеся всі до свята квітів!"

І піддані короля все роздзвонили,

Кожен до нього готовий без звітів,

Гонці запрошення на бал розвозили.

День повноліття і квітів збігся.

На вулицях і площах усіх міст, без лімітів

У королівстві навіть малюк змігся

Відзначати торжество молоді і квітів

Ейфорію тріумфу та кольоровідчуття

І з квітів створювалися різні фігури,

Для краси та сприйняття світовідчуття,

Композиції, картини, візерунки з натури.

Тисячі живих квітів на ґанку, як в атаці,

Люди над цими творіннями працювали,

Не відставали й в королівському палаці:

З піснями, жартами веселилися, складали.

А юнка ніби танцювала, брав азарт,

Увихалася і не присіла ні на хвилинку,

Прислузі слала комплімент, та й жарт,

Віршики мовила, примовку, новинку.

Король із королевою просили, сварилися:

- Бальне плаття, туфельки приміряти,

Багато бігаєш, і ніжки твої втомилися,

Манікюр і зачіску тобі організувати.

Юначка прислузі допомагала,

У палаці посміхалася, завзято сміялася

І в саду свої квіти поливала

Й у мить, як міраж, випаровувалася.

Опівдні був парадний вихід: королівський союз

У місто, на головний міський майдан,

Де виступали блазні й акробати, без обуз

І море квітів, де п'янів аж коня стан.

У столиці, і в королівстві веселощі на початок:

Пили горілку, пиво, вино і хлібний квас,

На розставлених столах від страв достаток,

І прохолодні напої, це чистий клас.

У всіх залах, навіть на вокзалах,

Грали артисти з підмостків-столів,

Їх вистави: це освітлення, спалах,

Що приїхали сюди з усіх міст, дворів.

Королівна одним номером виступала:

Всім слухачам вірші свої баяла.

І цього дня вона зовсім не пристала,

Адже про цей день давно мріяла.

Хлопцям і дівчатам у сукнях літніх

Стрічки атласні блакитні й віоліни, (скрипки)

Це ознака їх усіх сімнадцятирічних,

Як повноправних громадян країни.

Цього дня, в це королівство прилітали:

Ельфи, гномики, чарівники, феї та витали,

Доброю енергією в країні всіх заряджали,

Щоб люди не втомлювалися, а пісні співали.

Люди країни добротою їх зустрічали -

Чим Бог послав, тим гостей пригощали,

Містяни раділи гостям та не бурчали,

Готували до феєрверка порох, пищалі.

Такий чудовий день швидко промайнув

І вже в королівському палаці віденський бал,

Та теплий, ароматний вечір прибув.

Король із королевою гостей скликав у зал.

Були запрошені ельфи та гномики,

І королі, і царі, королеви та цариці,

Чаклуни та феї, що чепурили домики,

Принци, принцеси, царівни, царевичі.

Прибули багаті довгобороді бояри,

Курфюрсти: німецькі князі, маркграфи,

Усі з дружинами, поважні пари.

Ой! І молоді, і старі герцоги та графи,

І горді лорди, пери та барони,

З дружиною, чи без дружини,

Зі Сходу беки, хани, султани,

Багаті китайські мандарини.

Індійські раджі дарували дари,

І перський падишах, й всі паші.

На свято чудо-країни, до опери,

Й веселилися щиро від душі.

Імператор важливий з піднебесної,

Та таємничий імператор Японії,

Сюди приїхали цієї весни чудесної,

Їм сподобалися латаття й лілії.

Прибули багаті та й дрібні дворяни,

І пані різні: літні ще й молоді,

Бал не відвідали тільки інопланетяни,

Весело спілкувалися, як рідні усі.

Цивільні, у фраках і блиск штиблет,

На панянках шикарні бальні плаття.

Офіцери в мундирах і блиск еполет -

Як горді дуби й буки Прикарпаття!

Кавалери запрошували на танець дам

Під звуки королівського оркестру -

Привід для знайомств знатним родам

І кралі наче були Венері посестри.

Тут зазвучали звуки фанфар, литавр,

Дворецький: "Його Величність: Король"!

Король, а з опахалом позаду, мавр.

Повелитель балу: його величності роль!

Наш король зі сріблом у волосах,

І у фраку, та із золотою короною.

Мамі й принцесі посміхався і монах,

Що здавався на балі чорною вороною.

Королю всі низько вклонилися,

І погляди на принцесу звернулися,

Усі замовкли, як води напилися,

Музика стихла: всі не ворушилися.

На голові в неї сяяла діадема,

З ніг до голови зіркою сіяла,

Світла, червлені уста: поема!

Публіка в захваті: закричала.

Офіцери приголомшені, хоч і на посту -

Бальна сукня з променистими каміннями,

Блакитна стрічка, це підкреслило її красу,

Точені ніжки з кришталевими туфлями.

Блакитні очі: відображення синьої бірюзи,

Вигнуті брови: це птаха два крила.

Та їй просто благословила її доля, її призи,

Це Венера в дзеркальній залі зійшла!

Високі груди, тонка талія і коса,

Зібрання витонченостей леді: краса!

Чиста, як кришталь: ранкова роса,

Рідкісне поєднання квітки лотоса.

Серед запрошених королем гостей

Виділявся молодий королевич Андрій.

Він скромний, без побічних пристрастей,

З старовинного роду, це княжий рій.

Родом він із далекої Червоної Русі,

З кучерявими та русявими вихорами,

Такий красень! У спокусі, пані усі,

З невеликими, пшеничними вусами,

В очах блиск: це синяви неба відлив

І з підданими був зовсім не суворий,

Гідний, не боязкий, у війську служив,

З кралями мазурку танцювати скорий.

Королевич блискуче закінчив Академію,

І запрошення його на бал: файну премію,

Наче чарівний сон втілили в гожу мрію,

Де після здачі іспитів залишив Богемію.

Йому не хотілося танцювати знову,

Офіціанти напої стали розносити.

Він втомився і відлучився до схову,

Потім повернувся, щось попити,

Беручи з таці шампанського бокал

Його погляд на дівчину в білому впав -

Нічних сновидінь знайомий овал.

Кришталевий келих із вином упав.

У них часто забилося кожного серце,

Погляд легіня і паннусі тут збігся -

Це її іскра запалила полум'я: принце,

І на човнах їхніх душ аврал розбігся

Молодець на вушко шепнув їй на ґанку:

- Покатаємося на моєму й твоєму коні?

Посмішка Щастя сяяла у них, як зранку,

Їхнє перше кохання на хвилі було тоді.

Вони в одну мить з балу повтікали,

І з собою кошик із кулею взяли.

Від їхніх коней клуби пилу стояли,

Аромати квітів п'янили, і мчали

Квіткові вулиці, ошатні площі: мінялися

Дубовими гайками, смарагдовими полями,

Фруктові сади позаду їх залишалися,

З блискучими, як дзеркала, ставками.

Далі вони їхали густими лісами:

Ось омріяна для закоханих гора

І манівці з дуже глибокими ярами,

А їм кошик із кулею підіймати пора.

Куля була невеликою й простою,

Закохані жваво в гору підіймалися,

Куля здавалася їм ношею легкою,

А вдалині вогники міста залишалися,

І місяць яскраво-сріблястий зійшов,

Блищали зірочки, розсипані по небу,

Пишність навколо: красу видно знов!

Пальником кулю наповнили у потребу.

Парубок кулю з кошиком відштовхнув

І екіпаж із молодими легко злітав,

Свіжий духмяний вітер з гори подув -

Мовби романс про закоханих заспівав.

Під ягідками вони поєднувалися в красі.

Політ цей подобався і йому, та і їй.

- Усі ці коралі яскраві, я дарую тобі!, -

Вигукував їй окрилений юнак Андрій.

В одному пориві з'єдналися їхні уста.

Фруктові сади, ставки, нічні поля,

Під ними тихо пропливали, ковзаючи,

І князь знав, його наречена проста.

У снах вони це бачили, і мріяли, світилися,

Коли ходили один до одного у сни,

І їхнє кохання запалало, вони втомилися,

Побачили блиск сріблястої води,

По повітрю ширяючи, вони опустилися,

Із джерела водички, як мед, напилися:

Це сили додало, вони не оступилися,

Серця закоханих голосніше забилися.

Принцеси немає в палаці: сполошилися

Гості, зашушукали, та всі заворушилися,

У короля з королевою ноги підкосилися,

Придворні в їхніх пошуках з ніг збилися.

Химородниця з дівою враз ошаліли, (чаклунка)

Козачок здавався їм, лагідно тих:

Їй буде зять, і наречений, раділи.

Провал! Вітер їхньої злоби не стих.

Не по законах, і феї забулося,

Як дитя в неї від кохання родилося:

Материнське щастя її збулося,

І добро від чар її рікою всюди лилося.

Від чар її яскраві спалахи, звуки

Крізь дзеркало, серед коронної зали,

Тільки в темряві зникли вогні-злюки,

І вони біля ключа, втікачів нагнали.

Провал у пам'яті: спадкоемець в ліжку.

Король із королевою над ним схилилися.

- Чому він тут? - З якого дива? В діжку...

- Добре, що ви з принцесою появилися.

- Принцеса тут, ти ж посміхнися!

Вона в щічку Андрія поцілувала,

- О, княже, нас фея знайшла, дивися!

Панянка, видно було, переживала.

Русява коса, обличчя, вуста й та діадема,

А погляд її чужий і поцілунок: лизнула,

Але ж визнала доньку королева-мама,

І приголомшеного князя в бік кольнуло.

До палацу поспішає король та королева,

За ними сходила доброї феї сестриця,

Старанна в усьому майстриня суттєва,

І квітами, вогнями блищала столиця.

А ось же з'явилися батько його і мати.

Питання про весілля тут же було вирішено,

Навіщо ж одруження так довго чекати,

Хоча й виглядав королевич якось відчужено.

Від обіймів рідних йому стало тепло.

Ось гостей вирішили чимось пригостити,

І серце молодика одразу відтануло.

Їм потрібно всім теж поїсти, попити.

То ж зух вирішив же ванну прийняти,

Ні про що не думаючи з'явився в саду,

А до всіх до столу пізніше пристати.

Як робив це він удома, у себе, в роду.

(зух: здорова, молода особа міцного складу, й брава)

Сів на лавку, біля білосніжної троянди.

- Не одружуйся, втратиш ти принцесу, -

Почувся від неї голос без погрози, не панди:

- Скинь зачаровану феєю завісу від стресу.

Наш козак Андрій, втратив дар мови,

І помахи часто засіпали крила-брови.

Слова запалили загашене полум'я свічки -

Від народженого взаємного кохання-спілки.

- Сходи ти в далеку садову альтанку,

Зірви виноградинку, а з плюща гілку,

Поквапся княже у поїздку за полонянку.

Вклонившись їй, взяв на замітку-стрілку.

- Троянди положенням бутона вкажуть будинок,

Щирий володарю ти це не позабудь!

Принцеса, як щур там, у домі тому в хаосі піщинок.

Мої цілющі сльози візьми-здобудь!

Кісточки винограду від чар феї рятують

І пагони плюща тобі завжди допоможуть,

Коли чаклунка з доцею вже наздоганяють,

То ці речі чарівні й зробити все зможуть.

Не зволікай, княже, швидше ж вали!

Закоханий шляхтич виконав вказівки,

Поки леді з прогулянки не прийшли.

А гнітили його серце гнітючі думки.

Він їхав на коні по указці троянди-лози.

Ті чарівно росли по манівцю, де кути

Й відчувши білої троянди краплі-роси,

Повернуті були туди, куди треба йти.

А фея з донькою назад вернулися,

Але кімната і ліжко Андрія порожні.

З покоїв королевича вони кинулися,

Їх подив: в них слина з рота. Ми, тлі!

Вони в зал, до дзеркала, шалено збігали,

На коні втікача далеко побачили, узнали,

Їхні обличчя від зла землистими стали,

За допомогою чар вони до нього відлітали.

З даху палацу блискавкою злітали,

Коня князя фея негайно зупинила,

І чарами стрімко наздогнати встигали.

Пері себе і доню плавно приземлила.

(пері: це надприродна істота в образі чарівної жінки з крилами, охороняє людей від злих духів)

Конячка є, а нареченого доці не має.

А він, побачивши тих, що злетіли, дам,

Не послав палкий привіт. На них чхає.

А застосував із виноградинкою план.

Їм же видно лише кущ винограду

І цих злюк охопила люта досада.

Владаря роздобути: дар їм до ладу!

Але його немає і чаклунка не рада.

Чарівниця в ім'я дочки зважилася,

Останній гріх собі на душу взяти.

Доля її дочки зараз би вокняжилася,

І мати це мудро може зміркувати.

Але не можна життя в людини забрати.

Важко це питання їм було вирішувати,

Але фея зважилася злий план прийняти

І суперницю-принцесу зі шляху прибрати.

То, полетівши, були перед будинком,

Де щур із блакитною облямівкою жив

За неприступним, високим парканом.

У домі її, у клітці зі срібла. Детектив.

Фея знала: - Що помах її палички,

І вона під час цих чар згорала,

Роблячи це для своєї панночки:

Пацюка для щастя доні вбивала.

Помах палички феї та різкий грім,

Тут же вона яскраво запалала,

Щур зметнувся і впав в домі тім,

А та сама від чар своїх згорала.

Пил від її праху розсіявся до неба.

Фея від ненависті все забула,

Робити це їй за законом не треба.

Не ті знання в школі фей набула.

Під час чар срібло не вбиває,

Людину ловить летаргічний сон.

Саме срібло від смерті рятує!

І будять лише сльози й серця тон.

Наречений поспішав через усілякі яри,

Крізь терен і кущі шипшини,

Не вибираючи кращі шляхи, де хутори,

Через буреломи до дівчини.

А ось і феї білий березовий гай,

Але тут стоїть високою стіною паркан.

Він згадав про гілку плюща: Ай!

Думаючи, як потрапити, у двір, мов пан.

Зробив ямку, і пагін плюща помістив.

Кущ плюща став розвиватися, рости.

У темряві пагонів він за стебла схопив,

І по них мерщій поліз солодятко знайти.

Дівка феї, немов принцеса, зустрічала:

- Королевичу, я одного тебе чекала!

Поїсти, попити, відпочити заманювала,

Але кохання було не то, не існувало.

Але лесть, закоханого з колії не збила.

Його рука її з дороги геть відхиляла

- Панно феї, вибач, ти мені не мила!

І люба усмішка з її обличчя сповзала.

Доця феї швидко кудись полинула,

Коли ж кохання до двох завітало,

То ж вона все про неї усвідомила:

Вживати силу, чари: все пропало.

Молодан побіг шукати принцесу.

- Я її додому, в Червону Русь віднесу!

У храмі ми разом послухаємо месу,

І з принцеси зніму чорну завісу, спасу.

Та інтуїція не зрадила в хаті йому,

Молодець знайшов там своє кохання.

В таємній кімнаті, в кутку, її німу,

Під занедбаним дрантям розташування.

Ніжно на руки тільце лади він узяв,

І сльози нектару на уста її дав

Лагідно до серця царевич притискав,

Від надлишку почуттів ледь не впав.

Малиновий дзвін із грудей зазвучав -

Впали доброї феї кайдани її чар,

Збулося те, чого він так бажав,

І обом чулися звуки фанфар: дар.

Любонька від сну прокинулася,

Нарешті, з'єдналися їхні уста,

І посмішка кожного торкнулася,

Щоб жити разом років до ста.

Вони стояли в лісі, серед беріз:

- Ми створені одне для одного: - сім'я єдина!

Очі повні, у їх обох, від сліз:

- Тепер ти чоловік, а я навік твоя дружина!

Розсипалися чари будинку, паркану.

А наречені йшли, взявшись за руки,

І витала сила добра храму-собору,

Усім на радість, зникли й злюки.

І було веселе весілля-бенкет,

Чутка про їхнє обопільне кохання,

Коли веселився, гуляв світ: сюжет

Розкрив їхні почуття для існування.

Я можу сказати вам цілком:

- Це казочка, з добрим то кінцем,

То дружіть завжди з добром!

Хто читав, слухав: будь молодцем!

Люди, шукайте самі своє щастя,

Свою дружину або ж бо чоловіка,

Але власну хтивість, це злощастя,

Не будуйте на біді друга. Ви, шуліка.

В честь 16 -ліття доненьки на її День Народження й тепер досконально відредактована. На добру увагу вдячним читачам.

Литва. 2009. 02. 15 - 2023. 22. 10

...

Емір Рибак

Мій персонаж

Мій персонаж – він безсердечний,

В його очах горять вогні,

Він гострий на язик, безмежний –

Таких заждались вже в труні.

Він елегантний й незалежний –

Соціопат в одній струні,

Він погляд свій кида бентежний –

І всі мовчать, немов німі.

«Егоїстичний і бездушний» -

Так кличуть лицаря мого,

Та дотеп всуне він їм слушний –

Полюблять знову всі його.

Він все, що думає, те й каже –

У ньому цензора нема,

Але за це він і поляже –

Уб’є його дурних юрба.

...

Любомир Вольвачівський

Сприйняття

Колись було приємно жити в світі.

Було приємно знаходитись із людьми.

Та що ж тепер? В якому світі ми?

Чому навколо егоїсти? Історія говорить - було так завжди.

Хіба, насправді злі, жорстокі і байдужі ми,

Коли ж в подобу Божу створені були?

Чи може, то змінилось сприйняття -

Значення Господа, людей, життя?

Коли і так, чому ж у сторону ганьби?

Це важко зрозуміти, та світ такий як був,

Лиш сенс буття змінився назавжди.

27.05.23.

...

Ангеліна Паламар

ВОНА

Вона обирає прикраси

І сарі на ринку в Покхарі,

Сидить із пляшкою віскі

В пустому нічному барі,

У офісах Уолл-стріту

Важливі вирішує справи,

А часом в горах Суматри

Вітає досвітні заграви.

В лісах вона знає тропи,

Які невідомі і вовку,

Вона прокладала в Європу

Шляхи для дамаску і шовку,

Вона дуже добре знає

І хижі, й палаци-карети,

Вона відливає кулі

І гострить солдатські багнети.

Вона полірує мармур

Ногами рабів і дожів,

Вона - найосяйніша леді

В таверні, і в оперній ложі.

Як жінка, що має владу -

Чекати примушує вічність,

Й раптово приходить завчасно

Її Королевська Величність.

Почуєш лиш ти її шепіт

І подзвін коштовних браслетів.

Вона неповторна в вуалі

Між білих воскових букетів.

Із рук забере тихо й ніжно

Штурвал і кермо, і кормило,

І інші піднімуть на щогли

Припилені білі вітрила.

Якщо відчував ти і мислив,

Знав біль і пізнав насолоду -

Не страшно із нею пірнути

В прибою холодну воду.

Якщо ж прогоріло багаття

Й душа мов портянка стерта-

То буде вона безжальна,

То буде вона нестерпна.

Не страшно скінчити мандри

По довгій цікавій дорозі.

Та страшно життя нерішучо

Простояти на порозі.

...

Максим Сальва
16+

Кожному по гріхам

Ти сидиш на бордюрі, кинуте немовля

І пустушками слів забиваєш замерзлі вуха.

Він дає тобі кусень хліба,

Їж, мила,

то плоть моя,

А тобі вже й кусень не лізе, не те що тіло,

Хоч і святого духа.

І тоді він вкладе набої в брудну обойму.

Схлипне жалібним дзвоном останній у місті храм.

"Краще стрільни сигарету?"

Протягую в небо долоню.

Та замість цигарки, він воздає по гріхам.

Я стріляю собі у скроню.

...

Теплий сніг

Минає ніч

Минає ніч за ніччю цілу вічність,

Неначе сплю, хоч навіть не лягла.

Тримаю спокій, каву і обличчя.

Та твою руку, з присмаком тепла.

Зустрілись знов над прірвою безодні,

І відчинилось серце тихим скрипом.

Ми зробим вигляд, що чужі сьогодні,

Щоб снитись одне одному довіку.

...

Теплий сніг

ВІН ТАНЦЮЄ

Обертаються погляди,

Сповнені сліз до запилених шибок,

Та за склом, що розбите,

Нікого уже не знайти.

Він давно вже пішов,

Він танцює босоніж у піні прибою,

Та на кого покинув?

Як міг ти так просто піти?

Смерть вагітна красою,

Краса - наречена у смерті,

Обертається вічно

В танку ця шалена спіраль.

Він тасує світи, імена,

І часи, мов дитячі п'ятнашки,

Тануть й падають знов

Всі слова на небесну потерту скрижаль.

І брехня в кожній літері,

В кожному слові облудно святому,

Та народжує світло

Безодня гріха і пітьми.

І коли все скінчиться -

Знов з мандрів приходим нарешті додому.

І за брамою відчаю -

Робимось вкотре малими дітьми.

Світ цей повен страждань -

Тільки плутає вітер солоний волосся,

Не буває любові, я знаю -

Та вона обернула мене на кришталь.

Не збуваються мрії -

Та чому ж сокровенне дослівно збулося,

За відомим нова

Відкривається сонячна росяна даль.

...

Максим Сальва

***

Не знаю що із тим робити.

Заковані у вічну скруту,

Мої думки, немовби діти,

Їм треба з кимось завжди бути.

І навіть десь у однострої,

Летять вони крізь переходи,

Побачитись аби з тобою,

Не помічаючи негоди.

Крізь нерозумні намовляння,

Крізь боротьбу і перепони,

Одною силою кохання,

Всі розсуваючи кордони.

Виконуючи так майстерно,

Всі віражі і петлі мертві,

Мети сягнути недаремно,

Натягнуті зціливши нерви.

Можливо ти їх не чекаєш,

Не в’яжеш тим думкам віночки,

В своїх лісах щодня блукаєш,

І не чекаєш на рядочки.

Одначе слати не полишу,

Допоки жив — не зупинюся,

Свою частину не найгіршу,

В мент відділю й поділюся.

Я побудую каравани,

В ефір відправлю їх сміливо,

Рахат-лукуми, марципани,

Все розкладатиму красиво.

Мигдаль, родзинки і хурма,-

Солодкі будуть думи мої,

Шовк, кашемір і бахрома, -

Все загорну я у сувої.

І будуть, наче в казці, думи,

Твій день і сон в житті плекати,

Заглушать болю крики й сурми,

Аби життя не просипати.

Неначе ковдрою огорнуть,

Думки любові і кохання,

У них всі труднощі потонуть,

Із вечора і до світання!

...

Олександр Гаврик

Роздуми

Якось так дивно в передчутті страждань,

Чом з них складається усе життя, а миті щастя

як щось непомітне?

І десь зникають безліч запитань,

і просто справді дивно... Чи буває так, щоб щось маленьке і тендітне

та й не страждало? А як в книжках навіки з красивим кінцем чи крахом всесвітнім.

Чи просто скінчилось як в фільмі і більше ні завтра, ні вчора, лиш пам'ять що стрічка кінця добігла.

І знову дитинство і сонячний теплий день.

А чи буває так, щоб щось болить, і вмить захочеться і те зникає?

Мені здається, що такого не буває, але ж так хочеться, щоб той скінчився біль,

Я б аплодувала богу, і вірила б у нього як ніколи.

Щоб у рекламі на ютубі матері могли не бачити дітей своїх до глибини дорослих болем,

А клята дура ця війна не починалася ніколи.

...

Citrus _S_M

Сумна (пісня)

Чому ти знов сумна? -

Печаль тебе сповня.

Чи в тім моя вина,

Що ти така сумна?

Чому

Я чую жаль в твоїх словах?

Ти знов

Ховаєш біль в своїх очах.

Сумна

Не має прихистку душа.

Чому ти знов сумна?

Печаль.

Твоя печаль не має меж.

Тебе

Покрила плетивом мереж.

Сповня

Твій зір затаєна сльоза.

Печаль тебе сповня.

Чи в тім

Твій біль, що стали мовчазні?

Моя

Душа стомилася в борні.

Вина

Моя, що не знайду слова.

Чи в тім моя вина,

Що ти

Мов диво-квітка чарівна,

Така

Прекрасна, чиста як весна -

Сумна?

І серце жалем наповня

Що ти така сумна.

...

Роман Тихий

Сон на зорі (пісня)

Розгорається в небі полум'я

В небі полум'я зорі ранньої.

Розливається в серці радістю

В серці радістю незвичайною.

Знову з'явишся ясним променем

Ясним променем, тихим подихом.

Зачаруюсь я ніжним поглядом

Ніжним поглядом, легким дотиком.

Я шепчу тобі - мов вишневий цвіт

Мов вишневий цвіт ти прекрасная.

Ти скажи мені як зовуть тебе

Як зовуть тебе, зоре ясная.

А у відповідь - не питай мене

Не питай мене, не питай мене.

Сни короткі та ти пам'ятай мене

Пам'ятай мене, пам'ятай мене.

Запалало в небі полум'я

В небі полум'я зорі ранньої.

Я прийду тільки ти упізнай мене

Упізнай мене, ти впізнай мене.

Пам'ятай і чекай мене.

...

Роман Тихий

Сколки райдуги (пісня)

Ніч.

Темна темна ніч.

Із зоряних віч сльози капають.

Дощ.

Цей вогненний дощ,

Незбагненне щось - сколки райдуги.

Ніч. Дощ.

Сколки райдуги.

Там,

Де небесний Храм,

Виграва орган колисковую.

Біль.

Мій забутий біль

Серце рве навпіл, душу сковує.

Там біль,

Мій забутий біль.

Ти.

Де тебе знайти?

У які світи шлях проляже мій?

Сон.

Ти мій давній сон,

Мій казковий сон - мрії зоряні.

Ти - сон,

Мій казковий сон.

Лиш

Знаю -ти не спиш.

Ти як я не спиш, зорі слухаєш.

Спів.

Нас єднає спів,

Зоряних світів тиха музика.

Лиш спів.

Нас єднає спів.

Час,

Що покликав нас,

Обірветься враз в серці раною.

Ніч.

Тільки темна ніч

Скотиться із віч сколком райдуги.

Час - ніч.

Сколки райдуги.

...

Роман Тихий

Вірші від нудьги не пишуться

Вірші в час нудьги не пишуться,

Вони в глибинах душі ховаються,

А знайшовши в любові прихисток,

Живцем на папері з’являються.

Щоби потім – в новій реальності

Просити в натхнення стимулу,

Не впадати від злиднів в крайнощі

І зневірою не боронитися.

Вірші від любові пишуться,

На папері гуртуються римами,

Коли поета душа всміхається,

А надії зростають зримими.

І несуть вірші до свідомості

Силу людської гідності,

Силу любові Господньої,

Коли людям бракує вірності.

...

Анатолій

Планове відключення

Листопад зробив дерева сумними й холодними.

Я ж таким став самостійно.

Сховався за високим муром. Огородився кордонами

Апатія лозою плететься по стінам.

В мені щось померло, та все ще кусається.

Ходячий мрець, що не дожив до літа.

Кажеш, що тобі темно, проте не втручаюсь я.

Не допоможу. В мені планове вимкнення світла.

...

Місячний_Лис

Ніколи не пробачу

Ніколи не пробачу отих

затьмарених людей,

що триколор свій прославляють

за втрачені життя,

покоління синів та дочок

рідної землі.

Ніколи не пробачу

вбивство, сльози, біль

батьків, які ховають

свою малу дитину.

Цій дитині ще б жити й жити

посміхатись, гратись та рости.

ставати сильною розумною,

створювати щось невимовне

гарне та своє.

Ніколи не пробачу той страх,

жах, що пережили

мої люди, які зі мною живуть

та ходять по цій землі.

Вони пекло бачили не у вісні

і не паралельному світі,

а наяву, оті вибухи,

розстріляні машини,

тіла, що не можна поховати

через постійні автоматні черги..

Ніколи не пробачу я тим боягузам,

які прикриваються простими мирними людинами

ними захищаються немов щитом, а потім.

Розстрілюють людей, які просто хочуть

покинути це страшне місце.

Ніколи не пробачу тих то жив тихо

плів інтриги за спиною у простих людей

тих хто переметнувся на інший бік тільки забачивши

свій уявний триколор.

Ніколи не пробачу тих хто

розуміючи куди йдуть.

Нічого не зробили для того, щоб не піти

та тих хто своїх же відпустив.

Я не пробачу вам ніколи

кров, біль, сльози, страждання,

жах, тортури, ґвалтування, катування,

крики, сльози, знущання, відірваних кінцівок

Мого Українського народу.

Всі МИ Ненавидимо вас

Ви можете битися в агонії, будь ласка,

ви можете нас цим позлить, але ви отримаєте своє

у мільйону розмір й рожеве те

свій імперський вік в лайні якому і жили раніше.

А ми з попелу повстанемо мов фенікс і злетимо

і станемо в рази сильнішими, а ніж були.

07.11.22

...

Тетяна Фан

Сезони

Дні тягнулися мов равлики

Перше,

Друге,

Третє, третє...

Відліталися журавлики,

Стерши смуги на портреті.

Я рахую листопадами:

Кава,

Плед,

Туман, туман...

Посірівшими фасадами

Знову в дім прийшла зима.

Скло малює візерунками.

Сніг,

Туга,

Мороз, мороз...

На порозі за лаштунками

Вже пора весінніх гроз.

Сонце заблищало квітами.

Дощ,

Роса,

Зерно в ріллі...

Розсипаючись привітами

Повернулись журавлі.

Дні летять тонкими стрілами:

Спека,

Спрага,

Море, море...

Горизонт скріпив шарнірами

Небо чисте і прозоре.

Такт життя біжить сезонами

Перше,

Друге,

Знову, знову.

Відміряючи кордонами

Почуттів першооснову.

...

Євгенія Петрікова

Чи намагалися ви її зрозуміти..?

Крижані й червонясті, доторкнешся і хочеться мліти

Чи мацали ви її холодні, але ні,

не від холоду, від любові морозні ланіти?

Мов два лазурових озерця, мов співанком налиті криниці

Чи зазирали ви в її, і ні не від страху, від кохання широкі зіниці?

Теж холодні, але іскри гарячі їх ледь-ледь помітні

Чи торкали ви рук її, з строгими рисами, але все ще тендітні?

Хай й ніхто не побачить, добре,  дощ незабаром вже змиє

Чи вдихали ви запах, чи тулилися ви до  лебеддиної шиї?

Спиралися ви, на її тОнке та сильне, немов різьблене вітром плече?

Ви навіть не спробували її зрозуміти!

Добре що кров в її жилах досі тече.

6.08.2022

...

Птаха

Перемога

Завтра ми прокинемось новими

І не почуєм пострілів гармат

Завтра усі читатимем новини

Про те, що повернеться брат

Повернеться і батько, чоловік

З війни, що тривала немов вік

А й справді, та не вік...століття!

Століття спокою не було

Лама калини молодої віття

Про це ми точно не забули

Й про те як знищили культуру

Не раз, не два, не тричі

Як розглядали світ дітиська в амбразуру

Як у підвалах вчилися любити.

18.06.2022

...

Птаха

Грози

Сьогодні світатиме пізніше

Як небо обступили грізні хмари

Та й звуки відчуваються різкіше.

Блукають десь собі примари

Коли у землю б'ють рудаві блискавиці

І нутрощами відчуваєш гуркіт грому

Вони не сплять, відкриті ма очиці

Блукають під дощем, не мають дому

Немає їм де спати, і чого любити

Не мають як зімкнути сірі очі

Так і буде Земля їх всіх носити

Допоки пануватимуть грозові ночі..

Літо (червень мабуть) 2022 рік

...

Птаха
Уривок

Райдайм

Велика Долина, зелених небес.

Вчений стоїть серед цих чудес.

Душа кричить: Ось таки він – інтерес!

Гори далекі, та гори високі.

Тримають своїми вершинами хмари широкі.

Ходять серед них, вітри одинокі.

Жили у горах, дворфи поважні.

Копаючи шахти у глиб неосяжні.

За що були покарані богозневажні.

Зелена стіна, тягнеться ліс.

Північ та південь континенту зріс.

Немов, він у небеса себе підніс.

Барвами різними, феї літають.

Звіролюди вченого за свого приймають.

Святої магії його таки навчають.

За лісами, на трубах пишно грають.

Царі місцеві всього сущого бажають.

А люди за прихоті, та й усіх убивають.

Тиша застигла, на морі без хвиль

Мить остання у цей незвичний штиль.

Не вартує подорож таких зусиль.

Лунає вибух немов травневий грім!

Усе миттю зникло таки у нім.

Сумно якось, на душі усім.

...

Keanu Uchiha
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
Дякую Dodo Vess за озвучення Tetiana Bila
01.12.2023
Дякую каналу Dodo Vess за озвучення моєї книги. Ось моя книга: https://youtu.be/itaIBXuZjS8 Дякую ве ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83515коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: