🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6941)

втеча

...і степом - як морем...

******

на белебні берега

настил овальний

мастильно намощений

міста поміст -

тут голови сунуть

під оплеск овацій

і ріжуть без візи

під вереск

та писк.

одрізане тіло

кладуть до кишені

як кладуть окрушину

у носовик... -

таємно показують.

кажучи жахно

- ...свічки запаліть... -

в кружало закочують

тіло усміхнене,

чхають в долоню

за браком хусток.

і, стримно зітхнувши,

заплющують очі,

осану співають

уявно,

в умі.

а потім навшпиньках

розходяться, стиха

шепочуть про щось

по куткам...у кутках!

...зберуться потайки

на рогу всіх вулиць

з обличчями злими

і пострілом рот.

примружують око,

смакують

та цілять

більярдною кулею

нижче пупа!...

...остання потала

і мука остання...

з останньої сили

плисти вже не сила!

душі твоїй душно,

душі твоїй важко

у колі солоному

холоду моря...

...що буде, те й буде -

забуте розбудиш.

пливи безоглядно!

пливи ж но!...

...пливи...

...

Ем Скитаній

Помста

Все, що «дістали» в Криму наші хлопці:

Штаб, літаки, два човни, ремзавод,

Цілий перелік стоїть на потоці,

Це не окремий війни епізод.

Наші розвідники плани складають,

Де орки мають слабкіші місця.

То їх увагу відволікають,

Інколи ловлять в Криму «на живця».

Тактика різна, складна, невідома,

Ворог не може вгадати коли

Станеться в них наступна судома

Та піділлють їм у чани смоли.

Кожного разу волають про помсту:

«Око за око!» Чи зуб віддають.

Мабуть вже час знову вдарить по мосту,

Бо через нього припаси везуть.

«Мстили» сьогодні нашому Півдню,

Зграю Shahed-ів знищили там.

Щоб догодити двоглавому півню,

Били по мирним будинкам, хатам.

А до Shahed-ів «Калібри» додали,

Аж одинадцять, щоб знищити щось.

Наш морвокзал зруйнували вандали

Та елеватор знищить вдалось.

«Онікси» також до них приєднались,

Складно ту суміш одразу всю збить.

Це так за Крим перелякались

Та почали Одещині «мстить».

Двадцять вже п’яте сьогодні. Двадцятий

Місяць пішов кривавій війні,

«Мстить» нам імперський ворог затятий,

Що не погодились жить в їх лайні.

«Мстить» нам за те, що його не зустріли

З хлібом та сіллю, щоб задовільнить.

Київ та Харків швидко відбили,

Навіть Херсон спроміглися відбить.

«Мстить» Україні за власне коріння,

Навіть за те, що ми краще живем.

Марно чекати від стада прозріння,

Не по дорозі з москальським бомжем.

...

Галина Студінська

натхнення

кожен живе під тягарем власних гріхів

зауважте, я не казав про

недосконалості.

цей промінь, що пронизує віки,

відівчає від нападів

невблаганності.

до цього ще треба дорости,

не втонути, не кинутись

в крайнощі.

тяжко продовжувати

любити –

гірко буває

від розбитих мрій,

ну, й до себе – жалості.

цей етичний панцир

бринить, а життя тече

з усіма своїми трощами

й вибриками.

дякуй, що й досі

почуваєшся людиною –

з усіма своїми вивихами.

все минає – і навіть

біль. завтра прийде –

тож будь готовий!

перемога потребує перемін,

а сьогодні...

налаштуйся,

чуєш – неповторне знову!

20.08.2023

...

мелхіседек

Оксамитова осінь Карпат

Осінь в цей край заходить дуже тихо-красиво.

Зігріває душу кольоровим листям в перехрестях дощу,

Шипінням річок, шепотом трав наповнює крила,

Та повітрям свободи віддає всю себе досхочу.

Гори вражають своєю міццю й оксамитом.

Засинають у хмарах... Полонинами душу рвуть.

Десь там бродять вітри... Тягне у незвичайний простір магнітом.

Величезні смереки линуть до неба... І розумієш: "ти зараз ТУТ!"

Природа ніби говорить цьому світу: "люби й згадуй!"

Цей дивовижний край поринає у серце осіннім теплом.

Водограй водоспадів диво казкове нагадує

В сонячних променях ніби створених чаклуном.

І закохуєшся в ці зірки й бездоганні гори,

Мальовничу красу блакитного неба, його глибину,

У тумани молочні, у воду живу й в осінні ліси неозорі.

...Та здається ніби потрапив у нескінченний сон наяву...

~14•09•2017~

...

Lexa T. Kuro

Навчи мене чаклунству, будь ласочка, архімаг

За мотивами "Скайрім"...

~•••~•••~•••~~

Навчи мене чаклунству, будь ласочка, архімаг.

Мій шлях був довгий, я вічність у бою.

Підземні склепи та джерела у всіх на вустах,

Дракони повернулися - боронять землю свою...

Я побувала в болотах, і на верхівках гір,

Спускалася під землю і поринала на дно морів.

Збирала різні плітки, сум, захоплення, гнів,

Карала нечисть, вінчала жебраків та королів.

Зустрічала благородних вампірів та злих святих,

Храми нових богів, і зруйновані міста,

Привидів, які живіші за живих,

І кілотонни ідеального марного льоду зі сна.

А ще я вселяла надію, спокій та страх,

Приручала добро, щоб не звалився буття орієнтир.

Древо життя бачила, диво в його гілках,

Як у паростку дозрівав істини еліксир.

А потім по древніх храмах носила мене доля,

Шукала слова в криках драконів – ніхто не просив.

Більше знайшла запитань - адже в темряві народжується темрява,

Від ран і зрад вибивалася кожного разу з сил.

Я завжди захищала слабких з вірою у любов.

Сильні були друзями – усі скажуть, кого не спитай.

Варила юшку, пекла хліб і проливала кров -

Щоб не робила, все було заради інших, це знай!

А зараз дивлюся нагору – мовчать небеса.

Віддається мені кожен крок тих, за кого живу.

...Навчи мене чаклунству, будь ласочка, архімаг.

Ти ж знаєш, я одна з тих драконів, які загинули у тому доброму бою.

~квітень•2021~

p.s. Кліп до вірша та декламація - подарунок від дивовижної авторки Сандри Мей

https://arkush.net/user/7740

Кліп можна подивитися у вкладці "Буктрейлер".

...

Lexa T. Kuro

ОДИН

Стукіт серця до серця,

Знову слово до слова,

Все пройде, все минеться,

І не скажем нікому.

Те, що було — забуду,

Не залишу як спогад.

Враз змахну, як облуду,

Прикриваючи погляд.

І вітатись не варта,

Не вдавай, ніби знаєш.

Вся ця гра буде марна,

Коли взір відвертаєш.

Лиш сьогодні важливе,

Оця мить, ця хвилина.

Ну, скажи це тужливе,

Що в усьому я винна.

Спокусила, зламала,

Підбивала на зраду.

У тенета спіймала,

Відчуваючи владу.

Але завтра все змиє,

Розійдемось в нікуди.

І наш сором прикриєм,

Щоб не бачили люди.

Й заживем, як до того,

Як чужі, незнайомі.

Непотрібні нікому

І такі одинокі.

...

Amara

Колись...

Колись, всіх нас не сприймуть у суспільстві.

Колись, усі залишаться самі.

Колись, всім буде важко, боязко в душі.

Колись, усі зійдуться у страшній пітьмі,

Заблукавши - об'єднаються усі.

Колись, захоче щось змінити хтось із них,

Підтримки не відчувши - відділиться від них.

Колись, хтось за ним піде.

Колись, ще хтось, тай за другим тим.

Колись всі розійдуться, кожен сам піде,

І знову, кожен з них залишиться один.

Колись, кожен страх кожному прийдеться подолать.

Колись прийдеться сісти десь і вибирать:

"Колись, принесло мене сюди.

Колись, захотілось вихід віднайти.

Та ніколи не приходило "Чому?"

Чому я тут? Хто винен в цьому був?

Раптом шепіт в голові майнув,

І думка. Відповідь. Хіба ж то я!?

Якщо вже так, то й вийти зможу я!

Лиш треба буде вірити собі...

Колись, прийдеться й це мені!"

...

Ангеліна Паламар

Розуміння

Розуміння річ важка й незрозуміла.

Це метушня, що справді має сенс.

Питання в її якості і силі,

Але воно нікого не цікавить...

Ми просто впевнені, що завжди праві,

А розуміння - це річ не для гордих.

Звичайно, хоробрості вистачить сказати -

"Я тебе розумію, сам таке пройшов".

Та навіщо оці лестощі людині,

Якщо ви кажете це їй не щиро?

Як зневажаєте проблему - не кажіть.

Як не питають вашу думку - промовчіть.

Як хочете ви справді помогти - просто будьте поруч, от і все.

Цього достатньо з головою - якщо слухати вмієте уже.

А якщо ні - йдіть геть, й надалі підборіддя догори деріть.

...

Ангеліна Паламар

Мушля

Якщо прикласти до вуха мушлю

Можна почути море.

Вільне, нескорене,

білі гребені його хвиль,

біля берега особливо,

шумливі та простодушні.

Влягаються в ноги, будують пісчані замки

І до самого ранку

Складають з пісчинок "вічність"

Як загублений хлопчик в казці

Про дитячу безпосередність і вірність.

Ластяться, дихають сіллю в лиця

Величних приморських скель.

Торкаються зводів підводних печерних стель,

Розливаючись в них заливом.

Слухай як море дихає,

Ритмічно скорочує

Свої м'язи в твоїй руці,

Схлипуючи наприкінці.

А потім, одного разу,

замість мушлі

ти візьмеш мої долоні і щільно притиснеш до вух.

І тоді твій музичний слух

Вловить вихори океанів,

Дзвони храмових веж,

Безмежні поля тюльпанів,

Що відкривши роти́,

Зазирають в сонячну годівницю.

Як пронизливо трощать кліті

Білі птиці міцними крилами,

Відвойовуючи свободу.

Слухай як поглинають воду

Спраглі змії брудних доріг,

Запасаючи у калюжі собі на завтра.

Як блищить діамантом сніг,

Чи палає липнева ватра

У купальську чарівну ніч.

Як балакають віч-на-віч

Голоси о пізній годині

На затишних маленьких кухнях.

Як вперше беруть за руку.

Та поступово стають щасливі.

І не дивуйся,

Що цілий безкрайній світ

Вмістився в одній невеличкій людині.

...

Теплий сніг

Маки

Пелюстки маку в полі з бур’яном

Колючий почерк,

І сипле вишкіром зерно

І вздовж розносить.

І чорнощира тінь росте,

Де в’януть маки,

І не питай мене про те,

Чи плачуть зранку.

Чи просять вітер однести,

Насіння полем,

Щоб між фіалками зрости

Чи між волошок.

Останнім подихом зітхнуть

В прозорій вазі,

Коли пелюстки опадуть

І сонце вразить.

18.12.2022

...

Володимир Каразуб

Персефона

Мамо, я скучила,

висохла,

Як ріки в Нісейській долині

Від безутішних зітхань.

Тут квітка росла, немислимо

Пахли пелюстки сині,

Мій перший дарунок.

Встань!

Твій плач мого пса розбудить,

Гарчатиме у три пащі.

Чекає мене, пропащу,

Погратися з ним у м'яч.

Мамо, я не ношу вже

Простий оберемок з квітів.

В скорботнім моєму світі

За все і усіх миліше

Мені наш підземний вітер

І кам'яно-дорогоцінний

На стінах блискучий цвіт.

Там Він. У жалобі скроні

Стискають худі долоні.

Чекає на мене довгі

Пусті та самотні дні.

Мамо, в його полоні —

Кохана, палка, жадана

В підземнім холоднім царстві

Я вдома у тій пітьмі.

Ти знаєш, ми з ним на троні

Кохались...

Мене ніколи

Не знав ніхто, так як він.

Не вмів так мене зігріти,

Пестити,

Захистити.

Час довго так плине, мамо,

А взиму з Ним - промайне.

Мамо,

Випий ковток із Літи,

І відпусти мене.

...

Теплий сніг

Невідоме місто

Там, де здригаються стіни,

Гучно, та дзвінко, та тихо;

Зверху й на гострих пригір’ях

Ходить страшний повелитель.

Велич його- про розлуку,

Слово, одвіччям знетямлене;

Тихі, віддалені муки,

Звуком світлини пошарпані.

Десь там і стіни заплакали,

І затремтіли, й збудилися;

Спогади ті перелякані

Та й з-під завалів дивилися.

Там повелитель прорік

Про часоплин невблаганний.

Янгол, що був там, утік,

Глянувши в вікна востаннє.

Там, де мовчить людна більшість,

Світ застосовує силу.

Всі мої думи та вірші

Заживо там погоріли.

Я туди не повертатиму,

Не витрачатиму сили.

Мала б думки рятувати я,

Та, далебі, не судилось...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця

Я – камінь

Я – камінь. Самотній, холодний, німий, загублений в мертвій пустелі,

де тишу лякають далекі громи,

де тіні малюють пастелі,

де часу піщинки зсипа'лись в віки

впереміш із зоряним пилом,

де місяця серп смертоносно тонкий пильнує забуті могили.

Я – камінь. Вже тисячі й тисячі літ

чужі стережу таємниці.

Зникають народи, великі й малі,

руйнуються за'мки й темниці.

Я камінь. Мене не турбують жалі,

чиїсь перемоги і втрати.

Одним лише марю у сизій імлі,

одна лише мрія – літати!

Я – камінь, холодний німий моноліт, бездушна базальтова брила.

Та щось мене кличе щоночі в політ...

О Небо, даруй мені крила!

07.07.2023

...

Музика

Нагадай мені

Не пиши мені про кохання,

Розкажи як липневі зливи

Блискавицями до світання

Випускають з грудей проміння.

Розкажи про високі гори

Понад обрієм давні сосни.

Нагадай про бурхливе море

І пісчинки в солених росах.

Пам'ятаю блакитні води

Пригортали в свої обійми

Мерехтливі вечірні зорі —

Дрогоцінне нічне каміння.

Танцювали величні хвилі,

Стрекотали цикади хором.

І на берега білім тілі

Пахло щастям, теплом і морем.

...

Теплий сніг

Не відвернись

Не відвернись, людино, у злобі,

Не посором, хто слабшим є за тебе,

Хто із тобою в митях. Далебі,

Життя коротке, яскравіше неба.

Ти вчора тільки славив те добро,

Що вища сила тайно дарувала.

Та щось тебе змінило. Більш ніхто

Твою не збудить совість, що зі сталі.

Натомість сам для себе пробуди

Її сповна, іди відверто в люди!

Себе од світу ти відгородив,

Твоєму серцю того не забути.

Хоч не забути й болю, і страждань,

Що безкінечно так таїть людина,

Будь щирим власній книзі всіх зізнань,

Жорстокістю не є твоя родина.

Не раз та злість охоплює й мене,

Тому у віршах часто лицемірна.

Коли ж той шлях безслідно не мине,

То хай вже краще серцю буду вірна.

Не відвернись, людино, не ганьби,

Не убивай ні вчинком, ані мовою!

Були і ті, хто совість пронесли

І будуть ті, хто не дійдуть до оздоровлення...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця

А хіба погано ?

А хіба погано бути не в моді?

Не планувати на завтра,

Сміятися з несмішного.

Носити зручні найки та їсти морозиво на сніданок.

А хіба погано бути простою?

Без теорем в голові,

Заборон надуманих, складних.

Без чужих порад, що в горлі кісткою, а в серці смутком.

А хіба погано бути самотою, шукати щастя у собі..

...

Альона Сохацька
12+

Руки

Твої дужі руки мною володіють,

Пойнятий серпанком в світовирі меж.

Ти пробудиш щастя, розхвилюєш мрію-

Слово, що згубила, вже не повернеш.

Ти- моя уява, нереальна дійсність,

Ти танок одвічний, струни лихоліть;

Світонезліченність, жити- диво-цінність-

Страшно загубитись в променях жахіть.

Тихе надвечір’я, холод і обійми,

Напишу на серці віршовим пером.

Опишу я стани нот життя й сузір’я,

Я відчую щиро те, що десь за склом.

Дивною для люду, чорною злобою

Я окрилюсь зараз, та й повік віки.

До кінця життєвого владою й ганьбою

Буду будувати у собі шляхи...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця
18+

СИНОНІМ СЛОВА "КРАСА"

Краса – в заплутаному волоссі

Хаотичними баранцями скуйовдженому

На м'якій подушці.

Краса – у тремтливих симфоніях

арфи й фортепіано твоїх

пів відкритих вуст

солодких як вишні.

Краса – у залитих вином щоках

З багрянцем кольору граната

Що пломеніють

Хіттю і соромом.

Краса – у темній райдужці очей

Настільки заповнених чорним

Що справжній колір

Губиться в безодні.

Краса – у переплетених пальцях рук

Безповоротно загублених

У білих складках

Чистої постілі.

Краса – в кожній маленькій деталі

Цієї короткої миті

Де синонім краси

це вся повністю ти.

...

Лія Гако

Випити портвейн біля каміну

Гудить усе, що поряд є,

Тривога знову почалась.

Старий камін, портвейн, думки, куди піти чи знов сидіти та чекати.

Чекати смерті чи кінця, кінця тривоги ще напевно..

Не знати, що робить тоді, коли усе заб'ється.

А що заб'ється в тиші цій,

Я у куток чи думки мої?

Не знати, що трапиться тепер, не знати що трапиться завтра...

Хоча, які думки про завтра, коли тривога б'є.

Б'є чи не останнії хвилини, життя мого чи когось іще.

Зима триває надто довго, чи це вже я все пропустив?

Забув, що вже була, і осінь, і навіть літо надворі.

Але напевно ще не скоро настане час і для весни.

Тієї пори, що цвітає та б'є уклін страшній зимі для того, щоб їй місце дала.

Час зупинився ще тоді,

Тоді коли було, ще страшно, страшно сидіти поки все гудить, б'є тривоги й єдина думка бігти далі.

Але тепер усе, що є, старий камін і той портвейн...

...

tristis_vibe

ПРИСЯГАЮ ХОЛОДУ

ходжу туди-сюди, вивертаю кишені, розкидаю крихти минулого містом.

там іще стільки поживного - та я не їстиму.

хай забирають ліниві птахи, скарабеї, мурахи, репортери, криміналісти руками кривавими,

хай беруть по крихті усі зацікавлені.

давно не сплю у нашому ліжку - ночую у кроні світового дерева між сов і воронів,

уважно слухаю як біжить сок, притуляюсь скронею.

шумить, як знамення нового Потопу - швидкого й байдужого, як останній цілунок.

уві сні вода змиває будинки, згладжує контури вулиць.

так краще. водна гладінь, сонце, все сховане на глибині, ніби нічого й не було.

палеонтологи мовчки дивитимуться на це крізь музейне скло.

голос у трубці м'який, нездоланний, як стіни палати й гамівна сорочка.

я обіцяю не робити драми, робити у фразах паузи, в словах - прочерки.

так ти завжди зможеш щось вставити, виправити, поки я лежатиму, закривши очі.

поки мій гіперсон, мій саркофаг, мій стазис не винесуть кудись, де ріки молочні.

відстань і час дають карт-бланш - можна не грати у відстороненість і ворожнечу.

можна грати в приреченість,

робити спогади суперечливими, недоречними, піддатливими мов могильна глина і теле-експерти.

й ховати в опечатані конверти.

применшувати вагу і значення геологічної епохи, протягом якої ми формувалися.

я добре вдаю спокій - я тренувався.

бути жорстоким й холодним - поганий, але єдиний спосіб пройти ці манівці,

пронести таємно надію відчути знову руку в своїй руці.

кладу на вівтар сонце, голоси, вірші, фрукти і золото.

присягаю холоду.

...

Максим Сальва

секрет

про найкращі речі мовчать...

мовчанка – то взагалі

наймудріша річ на Землі!

і якби ще не було війн,

не було лиха – то

можна було б жити

собі й не тужити.

я дивуюсь з людей,

які вміють мовчати –

як це, не розумію?

наче в тебе є відповіді

на все, що стається

довкола – а хіба

так можливо?

коли щось стається

таке, що, промовчи ти,

й відчуєш себе гадом –

я пишу якусь викличну

річ, хоч і знаю, що це

вилізе мені боком...

я знаю, що й ти

так само,

чуєш?

я знаю, що це всі –

насправді – нормальні

люди чинять

саме так!

а ті, що вміють мовчати...

господи, я не заздрю

їм – тому що як можна

мовчати серед

лихоліття та

війн?

...

vagabond

квітка

я такий радий,

що слова

більш

не просяться!..

що це, душа

так до неба зноситься?

а земля

хай лишається

поміж гриж і

проблем...

як же довго

нам ще до уявного

едему!

ти десь там

розкошуєш поміж

утіх тілесних?

я ж бо шукаю,

де душа

моя воскресне!

ах, як же

хочеться байдужості

поміж горя

й зла!

мрія наче

дзенькіт

розбитого скла.

відстань та

час, яких не існує...

твої губи

відкриті, наче

мрево – груди!..

твої стегна кличуть

й розкішниця мліє...

вітер крила надимає,

виднокрай –

світліє!

...

мелхіседек

Перевтілення

Засліплена вогнями мерехтливих вулиць,

я мчалася на зустріч поза містом.

Всі застороги десь позаду промайнули -

в обіймах чоловічих стало вільно.

Шалена ніч: не перша, але й не остання,

спокуси понесуть в нові обійми.

На ранок від кохання злегка п'яна,

по тілу поцілунки губ розбійних.

Прощальний секс під пильним поглядом фіранок -

світанок закликає понеділок.

Вмиваю душу від брехливих обіцянок,

від пустощів змиваю грішне тіло.

Все як завжди: навчання, клопоти, робота -

кручуся білкою в пекельнім колі.

До п'ятниці у буднях, наче у болоті,

нутро хворіє, приспане та кволе.

Лише на вихідних я кішка чи тигриця -

природа просить перевтілень в ліжку.

Минаю автостраду, знов туман клубиться -

щоб провести із ким попало нічку.

Торкаюся плечей засмаглих чоловіка,

лишаю кігтем слід на його спині.

В мені з вулкану розтеклися лави ріки...

Тепер мене нізащо не спинити.

У пристрасті скупавшись, дала волю плоті,

нарешті пропустила кров по жилах.

Окови з мене спали на прим'яту постіль,

нутро палає - знаю, що ожила.

Повз себе пропускаю п'ять ударів тижня

і поринаю в темряву за містом.

Позаду залишається занудна тиша,

попереду так гаряче і вільно.

(травень 2023 р.)

...

Роман Фещак
12+

Сон

Я в сні страшному чула крики болю

І бачила жахаючу картину:

Там наш солдат, що прагнув миру й волі

Від москалячих рук трагічно гинув.

А я кричала: "не вбивай, тварюко!

Та зупинись! Він також жити хоче!

За що ж йому ці всі нестерпні муки?

За нього ж мати молиться щоночі".

Москаль не чув. Продовжував вбивати,

Лилася кров рікою безупину.

Лежав солдат, та вже без автомата...

Загинув він за рідну батьківщину...

Я кинулась, допомогти хотіла,

Бо думала, є шанс ще врятувати,

Та пізно вже - лежить холодне тіло

Й москаль сміється: "нєт уже салдата".

Я скрикнула й прокинулася. Тихо,

Лиш соловейко за вікном співає.

Спокійно так, немов немає лиха,

Та щось не те, я серцем відчуваю.

Вмикаю телефон, дивлюсь новини:

Світлина, ніби з того сну страшного -

Загинув воїн наш за Україну...

Я сіла й помолилася до Бога.

І сльози навернулися на очі...

Ну скільки ж можна нищити й вбивати?

Одне лише дізнатись дуже хочу,

Як довго буде ще цей жах тривати?

Коли ж збагнуть нарешті наші люди,

Що є різниця все таки між нами?

Я ж добре знаю, що оці приблуди

Ніколи вже не будуть нам братами.

Квітень 2023 р.

...

Ліза Москаленко
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
9: Джулієт Флор-Лейбніц Нікка Вейн
12.07.2024
Ого, ще не пройшов місяць, а я вже працюю над продовженням Кришталевого Голосу😁 Дивовижно, чи не так ... Детальніше
АркушМері Поппінс
12.07.2024
У цей нелегкий для усіх нас час, коли усі ми потопаємо у вирі емоцій та страхів, таким неймовірно ва ... Детальніше
Зміна назви для збірки оповіданьNilett
12.07.2024
Через деякий час роздумів, я вирішила змінити назву збірці оповідань! Перша назва "Рулетка на життя ... Детальніше
Самвидав. 1.Маргарита-Віолетта Джейн
12.07.2024
Десятого липня, я зайшла на Аркуш і побачила, що в мене є вже 6 прозових оповідання. Потім я подумал ... Детальніше
«Прихисток» вже в друці!Олександра Буревій
12.07.2024
Мій містичний трилер «Прихисток» вже відправився в друкарню, а на Аркуші тим часом з’явився ознайомч ... Детальніше
Результати конкурсу "Купальські легенди"Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
12.07.2024
Нарешті! А ось і вони👉 результати жанрового конкурсу «Купальські легенди»☀️ У нас є три призових міс ... Детальніше
На Аркуші вже:
11728читачів
143130коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: