Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Agapa

Радіє в Господі душа,

що переповнена любов'ю.

Вона живе не поспіша

і росить чистою сльозою.

Благословіннями цвіте:

для кривдника і дорогого

і, що від світу, все не те -

шукає божого, не свого...

Тобі готова я служить

й віддати все, що забажаєш,

таємне все своє відкрить,

хоч ти і так все завжди знаєш...

Святого духа я молю,

щоб твій закон неприступити.

Його усерці пропишу,

щоб в злагоді з тобою жити.

© Ірися Ластівка (січень 2023 р.)

Примітка:

грец. ἀγάπη, агапе) — у християнській теології найвища і найпрекрасніша чеснота. Позначає безкорисну любов Бога до людей, людини до ближнього тощо.

#thank_god_for_everything

...

Ірися ластівка

Чому?

Чому ти мене кохаєш?

Чому ти завжди поруч зі мною?

Чому від усього оберігаєш,

Наче щось має трапитися зі мною...

Чому промовляєш моє ім'я уві сні?

Чому не спиш у теплі ночі?

Чому до нестями тихо плачеш,

Коли я з кимось, не з тобою?

Знаю, як боляче тобі дивитися,

Коли я обіймаю не тебе.

Знаю, що ти відчуваєш,

Коли цілую не тебе.

Знаю, знаю, добре знаю,

Що ти відчуваєш,

Але вибач, я не знаю,

Що робити з цим я маю.

Повір, я ще та егоїстка

І думаю виключно про себе,

Тому співчуваю я тобі,

Що обрав кохати ти мене.

...

Алі

Любов така і час такий

Любов така і час такий:

зітри всю хіть, зітри весь жаль,

зітри з очей позір палкий,

хай буде чистою скрижаль.

Любов така і час такий.

Немов закляття вирок свій

бубни у ніч. І від руки

для інших рук привіт пиши.

Що голос твій – слова сумні

ідуть рядком, ідуть в похід,

що календар гортає дні:

На захід – час, на відчай – схід.

А ти звикай і слів не мов.

Зітри свій лик, зітри свій жаль,

як не по розміру любов, –

придумай роль, придумай рай.

Віддайся їй, зіграй, прийми,

люби, вируй, вируй, живи,

Цілуй, тривожся, обіймай,

І так скажи: - В любові час

я був для вас, для мене – ви.

05.07.2020

...

Володимир Каразуб

Симфонія №6

Це не просто плаття,

А цитата любові,

Фільму,

Епохи

Кімнати,

Арт-нуво.

Я здається, що

Стану апострофом

Твоєї любові – любов’ю,

На білих та списаних сторінках

Розкішного тіла

Твого.

О так, це не просто хода

Ошатної Жінки,

Каліграфія юності,

Розмашисті виверти

Рук і голодних поглядів,

Прекрасне письмо

Голосних і протяжних

Речень

Де крапки подібні на афини

Під листком.

Ти більше належиш мені,

Як собі.

Попри твою недоторканність.

Я пишу, розпорюючи поглядом

Цитатник твого плаття

По швах,

Готуючи лекала для нового,

Але поки що:

Я чіпляюсь за твою наготу поглядом,

Як дитина за спідницю матері.

Поезія округляється,

Набирає ваготи легковажності,

Наче підносить догори палець

Затуляючи сонце.

Ти робиш крок,

До колосу на глиняних ногах.

Тоді ще один.

І ледь погойдується шибка за дерев’яною рамою вікна.

Крок третій,

Наче долоню

Підносиш серце

До гарячої лампочки

Відчуваючи жар прозорої одутлої груші.

Ще один, ще один крок

І світ об’єднав і возніс

В одну із кімнатних формул

Хневідомого + тіні на підлозі + ледь відчинене вікно у квадраті

З шумовинням сказистого вихору напроти грозового неба + трепет

І зрівноважує поезією Ацефала.

Все найважливіше відбувається випадково,

Тільки тому, що ти цього хотів.

Хвиля її молодих стегон омиває береги спраглих островів нещасного Конкістадора.

В повітрі приємно пахне випраним одягом, гаряче повітря змішується

З холодним подихом її парфумів. Добре, що відсутній запах кави.

Вона рвучко кидається, щоби перебігти велосипедну доріжку

Кинувши оком на світлофор, та заглядаючи в свій телефон,

Мріючи про можливості тридесятого царства.

Ці миті вилітають розкадровкою сонячних спалахів.

Плаття її ледь закопилюється вітром догори, —

Класичною складкою банальних Діонісій.

І цей ритуал поезії, ходу спалахів я бачу протягом подорожі до центру міста,

Мов квітневі стації на стінах нефу.

- Вона видихає гарячий грудневий пар і показує тату на шиї. Це ієрогліф. Погляд дитини з проколеним носом.

- Вона часто вживає обсценну лексику і кидає хтивий погляд в кафе.

- Вона ненавидить чоловіків і мститься їм, обманюючи сподівання.

- Вона думає про самогубство. Бачиш її біля храму де ця хтивість змінюється на сльози, але так потрібно, ти знаєш, що вона не втече від самої себе.

- Вона хоче дітей. І вишиває ангелів.

- Вона ходить в танцювальну студію, вивчає бачату.

- Вона тягне у кіно на безглузду комедію з малоросами. Скоро вони плакатимуть.

- Вона дивиться на тебе і цілує, рвучко, з натяком.

- Вона вирішила все контролювати, наче тестує свою вдосконалену жіночність.

- Вона у вікні поправляє бретельку сукні і вловлює твій погляд.

- Вона показує свою квартиру, куплену їй батьками. Шостий поверх скидає її маску, вона обіймає з тим хтивим поглядом, яким вказує на ванну.

- Вона цілує. Гарячі, але солоні вуста. Так наче бачата запеклась на їх повноті.

- Вона накидається, повстає, розправляє плечі, вигинає спину. В округлому м’якому тілі її проглядається еротична цинічна пасія, що поставила собі мету. Навпроти ліжка вишиті ангели.

- Вона лякає і відштовхує. Потрібно іти в ніч, тікати. Нічого вже не змінити.

Дзвенить талант мого таліону твоїй зраді.

Циркулем ніг, кроками, що свідчать про готовність до шлюбу,

Як написано в одному арабському трактаті — тікати через вільготні вулиці

Світанкової, осінньої площі.

Але втечею нічого не змінити.

07.08.2022

...

Володимир Каразуб

І пісні зазвучали інакше

І пісні зазвучали інакше – голос хриплий, у вухах дзвін.

Але я все одно тобі заспіваю.

Ми з тобою, мій любий, між цих обгорілих руїн –

Двоє звірів, які відбились від зграї.

Рваний ритм – як ця рана, і голос тремтить, мов струна.

Знаю я: це найкраща моя колискова.

І над ламаним фронтом, мов птах, пролітає луна

Усього, що було, – і того, що станеться знову.

Ця зима – назавжди. Тільки цього тобі не скажу,

Моя пісня і так залишатиме шрами.

Тут і зараз сьогодні – де інші вже бачать межу,

Я повторюю знову: це ще не прощання.

В цих снігах нескінченних, у твердих обіймах зими,

Де ще трохи – і вже замерзатиме зброя,

В темне небо холодне все линуть і линуть дими

Цього світу, збудованого з сухостою.

Тож нічого не страшно, ти чуєш? – нічого й ніде,

Ми лишень випадкові фігурки вертепу.

Прислухайся уважно – хай пісня тебе поведе

По стежках цього нескінченного степу.

Хай сплітаються лінії, зорані плугом війни,

Проступаючи шрамами на небосхилі.

Прочитати в них долю і волю, мовчання і сни

Знаю я, ти зумієш і зможеш, мій милий.

Придивися – ти ж бачиш неспішні сліди?

Ми підемо за ними, на світло.

І, мов з пляшки, під землю стечуть холоди

І тепло розквітне в повітрі.

...

Олександра Совська

Річниця повномасштабного вторгнення

Вже рік... Аж не віриться, час невблаганний.

А ще ніби вчора, прокинувшись ми

Щасливі були... Кожен був бездоганний...

Здавалося нам. Раптом стали людьми.

Простими і смертними, з болем і страхом,

І відчаю сльози тремтіли в очах...

Війна чорним демоном, сповненим жаху,

Вогнем пронеслася по наших містах.

Враз тріснув фундамент буденного ладу,

І попелом стало спокійне життя...

Валізи...вокзали...вогні...канонади...

Сирени проклятої дике виття...

І смерть... Боже, як її було багато!

Як дихала пеклом вона навкруги!

Немов би з дияволом правила свято,

У кров фарбувала лютневі сніги.

Та ми не здалися, хоч наші герої,

Формують підрозділи на небесах,

Нас тисячі тисяч! Стаємо до зброї!

Хтось в війську воює, а хтось - в молитвах.

Важка й небезпечна та наша дорога,

Тернистий і сповнений болем наш шлях.

Та віримо: там у кінці перемога!

Все в наших молитвах і в Божих руках!

...

Юлія Посполіта Левченко
18+

Тайна П'янка

Мене питають: Чому в крові долоні?

Я прожив все життя на Оболоні.

Готуйтеся, дітки, до повчальної байки:

"Все почалося вночі з наливайки.

Після 19-ї настає шабашу час,

Бар вже очікував нас,

Кликав до себе чортів та святих.

Яка ж файна п'янка без них?

Тоді Азраїл стояв на розливі,

Євреї з Подолу кмітливі та мстиві.

Збоку сиділи боси: Бог і Люцифер,

Обговорювали поділ впливових сфер.

У кутку кохалися Валентин та Ліліт,

Бажаю їх шлюбу многая літ.

На нахабну ж банду чекала зрада,

Апостолів ментам здав Іуда.

До біса ікони отця, сина та holy spirit'у.

Я віддав душу на з'їдання спирту.

Тіло поглине потрошитель Левіафан,

Та в пияцтві він повний профан.

На світанні проб'ю свій останній квиточок

І залишаться розочка та пара квіточок.

Та хай хоч тушу мою повісять на хрест!

"Тайна п'янка"– мій останній фест!

Далі буде...

...

Yoshikawa Shigeru

Лишаюсь я одна

Любити я не перестала знов.

Бо кохання те - то штука вічна,

То щось глибоке, не зимне.

І ти посеред інших точно особливий,

Ти мужній, статний

В очах моїх глибоко зелених.

Блукаєш ти в думках моїх щоночі

І днем не покидаєш ти думок мої.

Та не поглянеш ти, на жаль, у мої очі.

Я там, далеко, де зима

А зовсім близько біля тебе

Сидить дівча весною зроджене.

Тому й лишаюсь я одна.

...

ElizaLoiren

в цей день з останніх днів зими...

ввійти у день як у свята,

в танок, мелодії світань,

у пісню з квітами весні,

яка є поки ще у сні.

і позіхаючи з кохання

в яскраву мить зими у ранні,

під сонцем ярим і ясним

прийняти душ, попити кави

та від ласкавих зимних днин

віддати дню належну славу

і попросити небеси

аби дали ще трохи сил

на ці чарівні дні останні

у час веселих дзвінко танень -

немов би хтось руйнує мур

з бурульок, снігу кучугур

і ті збігають потічками

до річки мерзлої зими.

сумна та сива берегами

в озерні пада килими

лінивим синім водопадом,

хвилясто косами із вод,

які небесній сині радо

складають шумно хвилі од.

...отож -

прийняти душ.

попити кави.

і натче серця віршик цей

- не іншо! -

скласти як забаву

у часі змін ролей (чи рОлей?...)

зими з весною у природі.

себе відчути в коловоді

веселих танців і заграв,

в бурхливій пісні половоддя.

...

Ем Скитаній

вісником весни

йду зречений у мрії без кобзи і без ліри

стежиною в руїні, що в скаллі та крихка...

змальовується в часі від змори яви марень -

хтось наче під цимбали ужучив гопака.

а там онде вертляві на саксофоні грають,

музики баламутні, оркестри духові.

гроза ураз ударить в тамтами та литаври -

переполох та сполох, і дощ спаде...затим

сніги зими, морози зійдуть та скрапотіють

під натиском цвітіння у сонця на льоту.

і розсвітом безмрійним в серпанку у зневір'ї

в жароту, в спеку літа стежиною ввійду.

в гаю, в тіні вербовій замру я коло ставу -

про що шепоче легіт почути в напівсні.

занурюся у казку, в гармонію оманну,

невчасний в сьогочассі зречуся в метушні.

сумної заспівають гріва мов хвилі водні

і квіти літа в сонці всміхнуться враз мені.

а в небесах спокою човнами хмари білі

там з вічності у вічність, пливуть в височині -

їм байдужо-байдуже, що ще зима зимує

за вікнами, над ставом, в гаю та у полях.

але як перший вісник ширяє в сині неба

в сліпучій зливі сонця самотний чорний птах

...

Ем Скитаній
12+

Я зануритись хочу в твоє джерело

Я зануритись хочу в твоє джерело,

Бо нестерпно спекотно

Навколо, в мені.

Ти звабливо холодна й крихка, наче скло.

Берегти тебе хочу

Від болю, в теплі.

Я так палко кохаю тебе та життя.

Часто думка встає:

Головне - ми живі.

Ти – одне із джерел мого щастя, а я –

Прецедент у твоїй голові.

06.07.2022

...

Артем Максимович

Я вмію безмежно кохати

Я вмію безмежно кохати.

Ти можеш не вірити в мої слова

І не довірятися сліпо, а знати —

Це є найвеличніше щастя буття.

Я хочу тебе відчувати,

Щоб в серці твоєму не було морозів.

Якщо ти захочеш кричати,

То хай від любові, а не від неврозів.

Я вірю, колись да настане той вечір,

Коли зможу тебе знайти й берегти,

А зараз нарешті розправив я плечі,

Щоб швидше всього досягти.

05.03.2021

...

Артем Максимович

Ти знаєш - ти права

Ніколи не виросте зрубане дерево,

Ніколи не повернеться час навпаки,

Якщо моя втеча й життя наче марево,

Я сум серед сонця, я біль навіки.

Немає нічого, щоб було правильно,

Немає нічого, щоб «Раз й назавжди»

Від того, неповернення як страх пильно

Як страх, що в очах твоїх… і сльози…

І сльози у мене давно на очах,

Вина і бажання зруйнувати себе,

І час, що напевно, зупинить цей жах,

Цей час, що в подарунок для тебе.

________

Сьогодні йому було б 56 років...

Старий зараза))

https://youtu.be/qv96yJYhk3M

...

Citrus _S_M

Чарівники

Звідки чари ті лунали,

Що на крилах нас несли,

Ми багато ще не знали,

Але на зов чарів ми ішли.

В Гофості все почалося-там силу прийняли ми,

Чарівниками стали і нове винайшли..

І знаю я що було й що було,

Тепер настав наш час-все старе загуло,

Причин багато щоб боротись і ми це робимо,

Усім ворогам ми голови роздробимо!

Ми магією творим чудеса

І хоча все це не без труда

Та результат дивує нас щодня.

Легкість на крилах несла,

Коли магія через тіло текла як вода

І чарували ми від душі зранку до ночі,

Дивлячись один одному в очі.

І все ми можем та не все на користь,

Керуючи усім ми владою не зловживаємо,

Ми юні роки як «найкращі» пригадаємо.

У зрілості ми пожинаємо плоди,

Тепер ми знаємо куди іти!

...

Діана Гобой

Розмова з солдатом

А чи бачиш ти сни? Чи встигаєш поспати

У перервах між боєм і загоєнням ран?

Що там сниться тобі, український солдате?

Мирне небо, мабуть...і ранковий туман...

Що тебе зігріває в холодних окопах?

Гріє зболене серце в пекельнім бою?

Не читаючи долю твою в гороскопах,

Молитвами зігрію я душу твою.

Бо ти вистоїш, вірю, молю про це Бога.

Залишивши позаду зневіру і страх,

Ти в могутніх руках принесеш перемогу,

Що засяє, мов сонце, у наших серцях!

...

Юлія Посполіта Левченко

Любовний Кайф

Коли тремтять, чешуться мої руки,

Це відлуння оксамитової шкіри

Під якою ховається твоє серце і муки,

Від моєї любові.. повір, це не подих звіра.

Лиш не бреши мені про свої почуття,

Віддай мені своє ніжне серце,

Віддай подих мені на мої уста,

І болі не буде, а лише мала терція.

Марафон віршів присвячений до дня народження Курта Кобейна.

https://youtu.be/ljvhYweP4-0

...

Citrus _S_M

Симфонія №9

Чернетка, — це і є предмет мистецтва, майстерня духу, справжній артефакт споглядання, хірургія на сторінках.

Найкраще почуваєш себе не в нових черевиках і костюмі, а в домашньому дранті до якого привик і що вільно звисає на тобі і добряче тобою пропахло.

Поезія наситилась. Вона відбулась.

Тепер діло за тими, хто підтягується до неї. А тому чернетка – повноводна поезія,

спроба створити дім біля ріки Мистецтва в якому усі матимуть свої чернетки.

Гніт свічки починає кіптявіти. Атмосфера утаємниченого поступу.

Наче покривати собою розпанахане лоно вірша. Лізти у його недовершену конструкцію, спотикатись. Бачити недоказане і...

Слухайте, яка вона чарівна! Прекрасна.

Я зустрічав її у снах. Канон краси. Радість спостерігача. Хоча насправді вона прикра.

Ці перші несміливі рими. Це солодке безчинство прокрадатись в чернетки чиїхось роздумів,

пробігати очима вздовж недосконалих рядків,

вимовляти юне намагання висловити себе чужими, вживаними до неможливості

і збитими вкрай словами простенької доморощеної філософії:

«Ти не відчув мене чомусь, я бачу,

Але це зовсім не твоя вина.

Не відпускають те, чого не мають,

І не тримають тих, кого нема.»...

І це не насмішка. Слова вихоплені з тайника чужої душі мертві, коли ніхто не бачить їх чернетки, вони

не мають землі, не знають тепла, не ростуть.

Він каже, що любов вимагає воз’єднання піднесених із тими хто підноситься в тваринній похоті.

Щось подібне читатимеш в Авіцени.

То ж тотальна поетизація нічого не змінить. Але записник, чорнові записи, ідеї...

Здається ми готові для того, щоб коронувати, возвести на трон милу простоту,

не зрілу, але щиру в оточенні досвідчених але спраглих.

Це і буде кінцем поезії і початком поезії чернеток.

Тільки прислухайтеся до цієї блаженної симфонії.

Скільки тут музики, любощів та історії!

02.08.2022

...

Володимир Каразуб

Симфонія №8

Можливо справедливість –

це і є невідворотність історії.

Вона озирається.

"Ця книга так написана!

Нічого добавити! Більше нічого і не потрібно".

Диктор оголошує: звучить симфонія "Нічого добавити",

І голос його віддаляється темними кільцями звужуючись до кам'яного голосу і зникає, як падіння крихти вапняку на мозаїку пізньороманської базиліки, — радісним сумнівом.

І я веселюсь. Нічого добавити, але вона б хотіла добавити плоть від плоті своєї.

І мені до вподоби її п'яновиті погляди.

Наче дощ, захопив під навісом альтанки відчахнувши від тебе центр міста.

Так і вона. В її погляді, і в її руках.

Той самий диктор знаходить тебе шепотом:

"Остерігайся таких книг".

"Іди геть, — відповідаю, — іди геть".

Та чомусь моторошно.

Твоя рука сковзає, як ніч впадає у сон,

Як оленя в багнистий омут.

Пручайся.

Візьмись за гілку, за небо, вхопись за гриву землі, за гриву мочаруватого поля, за мрію.

Але вона окликає тебе.

Я озираюсь.

І насправді — добавити нічого.

08.08.2022

...

Володимир Каразуб

Симфонія №7

На бретельках твоїх сновидінь

Дихає легко

Пломінь,

Медовий духом,

Як сонцем вагітний

Пампух

Що в долонях

Твоїх

Зарум’янився

Гарячих.

Я кохаю тебе,

Промовляє вона

І звуки народжені у межиріччі вуст

Сходять хвилями складів

Обриваючись в солодкознеможену

Павзу її язика: Я ко-ха-ю.

Розпад на крихти: звуки, дотики, оглядини.

Я збираю її заново і відкриваю її в захоплені

Бажаючи огорнути давно знайому, що стала в стократ ріднішою, аніж була.

Наче вода перемиває пісок і котить по ньому гальку

Щоразу досліджуючи його покатий берег, улоговину землі.

Просто існувати в такт чи вибиваючись з ритму монотонного маятника часу.

Глухими звуками, мовчки вона чистить свій голос трьома запнутими,

Несміливими віддихами.

Я знову чую цей сріблястий відлиск

Розтулених вуст її мови.

І я ко-ха-ю те-бе.

Слова наче переплітаються тугими пасмами складів,

З її словами, мов знаходячи потрібні пазли, уплітаючи бантик поцілунку вкінці.

Спекотна частота переливів липневої пасторалі,

Плескіт холодного живильного струмка в пониззі травянистого яру

Обабіч розпеченого килима сонячної жаги.

Вона поступливо завмирає позуючи її променям і ця мить

Олійним відбитком переносить її на льняне полотно мольберту у моїй майстерні.

Серце зжимається і завмерши на якусь мить пронизливо,

Глухо віддає у грудну клітку, відбиваючись у скронях

Збудженою аритмією змушуючи важко дихати.

О, ні, — думаю я, — це зовсім невдалий час для живопису.

Вона не представниця тонкогубої філософії. Це щось інше.

Каже «навчи мене», а тоді, тягне свого язика і губи у схлипне мовчання.

А потім години суперечок про жіночі права, творче начало та вагітність,

Звертаючи до французького фільму, якому віддає свій розтроєний жіночий голос

Начитуючи в мікрофон імпровізованої студії.

Я читатиму цього вірша, закутавшись у фіранку безсоння,

Вагота жіночого тіла.

Ти пітримуєш його руками, перетворившись на чуттєве крісло,

Спинку якого стискають її стегна.

І коли я читаю їй цей уривок вона перебуває в такому захопленні!

І я так хочу обманути себе, хоча думаю, - а що про це скаже поет?

Про еротичний образ відкинутої спинки крісла.

Знаю що, а тому достатньо її шаленства і подивування прекрасної жінки

З берегів відкритих конкістадорами. Пам’ятник Малінче.

В’юнка шерехата рослинність заповідника

По якій шмигають вужі, ящірки, медянки.

Джерело обкладене плескатим каменем.

- Як він побудував готель у заповіднику?

Юна коханка. Тиха гавань. Постріли.

Це ж така наша поезія, що відмахнулася від класицизму ножицями

І повирізувала фігурки з цупкого кольорового паперу повітря.

Колаж сміхотворних ідей.

Дім з гральної карти,

Відьма верхи на жовтому листку,

Червоний комин з димними віршами. Кострубатий паркан з рядків верлібру.

Юна коханка. Тиха гавань. Постріли.

Заповідник.

І я втрачаю тебе, заодно і самого себе.

- Стрепенись, — кажу собі. Та мовчки спостерігаю

За шерехом на галявині спогадів ступаючи на хвіст надокучливій ящірці.

04.08.2022

...

Володимир Каразуб

Совість

Чутливі ваги –

Кожен вчинок зважений,

До часу лояльно.

Її непорушні закони –

Вона впевнена, ти знаєш:

Минуле не піде.

Якщо помре, то з тобою.

Його, навіть, забути не можна,

Стоїть за спиною.

Воно буває легковажним,

Важким – цей здоровань із в'язанкою

Дров і хмизу, тобою наламаного,

Навалюється на плечі всією вагою,

Пропонує тягти у майбутнє.

Совість у діалог не вступить,

Монолог не почує.

Вона турбує.

Ти опускаєшся на коліна,

Схиляєш голову,

Говориш гіркі слова,

Шукаєш виправдання вчинків,

Нічого змінити не можна – це у минулому.

Совість – диктатор,

Якщо щось не так, не за сумлінням,

Покарає.

...

Кім

Невинне дитя

Тільки сміх і ніякого гріха,

Ну просто сплошне невинне дитя!

Воно резвилося в саду

І приземлилося задом на траву,

Ушиблене місце болить,

Але зробити ще одну пакість кортить.

Як тільки зійде сонце

Та дитина пригне у віконце

І піде в пошуках скарбів,

А потім за це отримає в причинне місце від батьків.

Та тільки батьки заспокоються,

Як пройде трохи часу- знову моляться,

Бо те дитя знову здибало проблеми від своїх пригод,

Тож батьки неминуче знов вкусять незгод.

І ніхто не може зупинити потік шалостей,

Бо ніхто не в силах відучити те дитя від гадостей.

...

Діана Гобой

Моя сповідь

І знаю безнадійним все здається

Й речі є які нам не під силу,

І сутність грішна проб’ється,

Коли перестану вірити диву.

Ховаюся у світі я чудес,

Від реальності що розбиває мрії,

У пошуках істини роблю помилкові дії,

На спасіння моє не вистачить ніяких мес,

Втрачаю суть у боротьбі за щастя,

Падаю вниз від любого напастя,

Де ж спасіння, істина і сцілююча любов,

Коли ж відчую я прекрасну невинність знов?

Плачу по собі й по дорогих втрачених людях,

Коли віднайду силу -стану собою,

Лиш відкинувши зло добром пропитаюсь

І більше я ніколи не зазнаюсь,

Не здамся у битвах без бою!

Верну надію- те, без чого я ламалася,

Ради спасіння власної душі,

Адже немає нічого ціннішого за неї.

Якщо спасіння є:скажи де воно,

Не хочу я вмирати,

Не встигла ще багато чого пізнати!

Де віднайти міру в золотій середині,

Чим наповнити душу щоб перестати страдати,

Як скажи мені це все мати,

Коли ілюзії розвіялися і я вже не та,

Як повернутися до правди що колись десь глибоко росла.

Кругом розчарування і розруха

І прилипла до мене та розруха,

Яка зветься «не удачниця» по життю,

А може й по натурі що гризе душу мою.

У світі цьому вже все сумніву піддаю

І любов угасає не знаходячи відклику,

Лиш серце добру і покликанню віддаю,

Це все що в мене є-і жду я нового виклику!

...

Діана Гобой

Хай розквітає Україна

Ми мовчки плакати навчились,

У серці схоронивши біль.

Слізьми всі рани залічились,

Стерши з душі печалі сіль...

Ми вибирали гнів щипцями,

І так до сили дотяглись...

Душу покрили нам синцями,

Заради себе... нездались.

Ми сильна нація, Вкраїна!

Війна - не привід падать вниз...

Хай розквітає Україна!

Так буде, є, й було колись...

...

Ольга (Незламна)

Чекай, я повернусь

Сьогодні неможливо писати інакше....

Нехай повернуться усі живими та здоровими, кого так чекають вдома...

Чекай мене, кохана,повернусь

Із лютої проклятої війни...

Тобі, моє серде́нько, посміхнусь.

А ти мене, як вперше, обійми...

Ще крапельку, кохана, зачекай.

Ми зможемо усе, коли єдині.

До свого серця розпач не пускай,

Згадай нас ніжних у лихій годині.

Чекай мене, кохана, я живий.

Обов'язково, чуєш, повернусь.

Твій особливий погляд чарівний

Дає мені надію... я діждусь...

...

Ольга (Незламна)

Подорослішали випадково

Наші діти дорослими стали

За мить не на рік, не на два...

Тільки душі їх тихо зітхали,

В укритті молились слова...

Подорослішали випадково...

Лютий, ніч була... і за мить

Із сім'єю шукали враз сховок,

Бо над ними небо гримить.

Наші діти дорослими стали...

Знають звуки ракет усіх.

Та дитинства свого не мали...

І не чутно тепер їх сміх...

...

Ольга (Незламна)

Симфонія №2

Ніхто і ніколи не зможе поєднати схлипи миттєвостей,

Що цоркотять в минуле віддаляючись глухим відлунням історії

Чіпляючись за чорну стрічку забуття

І випружинюють з його пустоти словами на денне світло.

Це провалля немає краю до якого

Ти зміг би підступитися і злякавшись втекти.

Це уява домальовує його межі і міряє його протяжність

Довгим і затухаючим зойком падіння

Наважившись на яке в наступну мить

Уподібнишся до стріли Зенона, що летить

По невизначеній траєкторії у непевну вічність.

Тільки я далекий від цієї філософії

Допоки граюся в чуттєві ідіоми з твоїм тілом;

Вириваючи сторінки твого погляду,

Торкаючись міцних, стиглих стегон,

Що видаються прохолодними окружностями мармурових колон храму

І повторюють форму моїх долонь.

Пальці переплітаються в замок ніжності,

Лоскіт хтивого мерехтіння тонкостанної жаги

Струменить до грудей і я чую, як заледве не схлипує наступна мить

Розпадаючись на лускавки щастя,

Що падає і відпружинює з пустоти являючись боязким мовчанням,

В заледенілім кристалі здавленого крику.

Я згадую твої поцілунки, як заварний крем щойно приготовлених тобою еклерів.

Присмак радості, мить щастя і її втеча

У безлике провалля де я ще тримаю долоню свою на твоїх стегнах,

І вириваючи сторінки твоїх поглядів,

Ляскаю по збентеженій плоті переповненої схлипами невловимої вічності.

24.07.2022

...

Володимир Каразуб

Незавершена симфонія

Хоч сотню раз розбий своє чоло

Об стіни струнних. Небо контрабасів

Зриває вітром листя партитур

Веде смичком і так буває - з часом

Звикаєш до всього. До грому, до литавр,

До пригоршні, що закриває очі, до

Симфонії життя. До тих, хто звуком став

У твоєму оркестрі. Врешті в ноті

До, знайдеш своє теперішнє, опісля

Як раптом обернешся - прозвучить

Уся мелодія, без слів велична пісня

Історії. Історія. Здається, що вона

З прозорих хвиль, нитками слів прозорих

Вібрує океанами. Вода, ховає таїну,

Як неповторність - її мотив шукає глибину,

Яка до тебе вічністю говорить -

Холодним небом космосу і до-

Дає божественну іскру любові,

В якій щасливим серцем потонув

Над бурею симфоній, партитур.

О знай, моя подруго, я з тобою

І чую серце зболене твоє,

Що скрипками звучить і п'є гобоєм

Благальні схлипи, як звучить кларнет.

В руках твоїх 2 аси, наче сонце

Яке вкладає прихвостень тобі,

Коли зневірившись ти крикнула: плати,

І плата - мізер, смерть його в долонях,

Як і твоя. Симфонія звучить

І скрипки гладять хвилі, наче пальці

Лоскочуть всесвіт спалених долонь.

І ти ще віриш. Я ще вірю. Знаєш,

Яка в тобі стихія пломенить!

Жіночий дух, як стиглий м'якуш хліба,

І спалена ти в сотий раз гориш,

Ображена, обманута безвір'ям

Близьких тобі, але таких чужих.

19.12.2021

...

Володимир Каразуб

Літні дні проходять- осінь наступає

Літні дні проходять,

Осінні вітри рученьки холодять

Та все ж у осені свої переваги є,

Тож вона зі спогадів ще довго не йде.

Осінь вибаглива пора,

Проте люблять її за те , шо вона золота

І за те, що романтику завжди несла.

Літні дні проходять,

Осінь наступає

І в своєму вирі закружляє,

Так ,що любе серце розтає.

У нас є осіннє передчуття,

Дивне відчуття легкості й тепла,

А коли осінь прийде- будуть холода,

Але все одно вона одна така чарівна

Тож її ми любим і чекаєм,

Бо вона найкраща і ми це знаєм.

...

Діана Гобой

Знання життя

Бажання я загадую,

Щоб все що треба-знати,

Щоб нікого про поміч не прохати.

В молодості пил і вільний час для навчання,

Берися до діла ти без вагання,

Із впевненістю іди до мети,

Весь шлях без запинки пройди,

Уваги не звертаючи на молву,

Ковтаючи сльозу не одну,

Та радість відчуваючи від перемоги,

Коли пройдеш на «ура» усі дороги.

Талант, знання і впевненість в собі

Й незламна воля буде до успіху вести,

До берега нам вистачить сили доплести,

Бо любов до близьких на в світі тримає,

Тому ніяке випробування нас не зламає.

Навчаючись усього ми місце своє віднаходим

І міцні мости життєві зводим,

Приймаючи себе і свою суть,

Ми робим те ,що від нас не ждуть,

Бо до всього маємо свій підхід

І нікому крім Бога ми ненадамо звіт.

Така доля наша одинока

І лиш меншість за нами підуть,

Зате разом всі шляхи знайдуть,

Бо єдність-то сила велика

І хоч не чують нашого крика,

Ми будем гордо йти вперед,

Навчаючи й навчаючись самі,

Бо Богом ми створені такі.

...

Діана Гобой

Регіт трікстера

І нехай ми будемо трохи заплутані,

Трохи зв'язані, і затасовані.

Ми стали комусь незамінно присутніми

Зі своїми бзіками та безоднями.

Ми стали рядками віршів недописаних,

В римах з прикметників переоцінених,

Трохи солодкими та здебільшого кислими,

Вічно змагаючись з власними тінями.

Але найкраще вдаються нам пошуки,

Вірніше, — скитання у пошуках істини,

В яких ми побили численні горщики,

Придумавши тріснутий регіт трікстера.

17.08.2021

...

Володимир Каразуб

Доленосні віражі

У довгу дорогу я зібрався

Із ворогами я змагався.

З різними людьми я справу мав,

Я спраглим душам шлях знайти допомагав.

Про себе забути я мав заради щастя інших,

Себе не віднайти в дорогах грішних,

Оце я знаючи тримався,

Любов’ю до рідних рятувався,

Віра сили надавала,

Мене у світі цьому тримала!

І те що долею називаєм випробування

Наші не оцінять старання,

Якщо дорогою зла ми підем,

То душі свої в пекло заведем,

Піддавшись гріху ми будем тліти,

Гірко розкаємося порушивши обіти.

Доленосні віражі наші дивні,

Ніколи не знаєш що станеться з тобою

І досягти перемогу любою ціною

Й усе може змінитися у мить,

Нам раю довго свого непродовжити.

Лиш би себе не загубити в дорозі,

Жаль не всім допомогти ми в змозі,

Тож цінуймо те що маєм а інше виб’ємо у долі,

Нам все під силу коли з небесами ми у змові!

Головне в житті віра і мета,

Ніхто і ніщо не зупинить коли тверда воля твоя.

Не страшно уже бо є в душі мир і любов

І ми виборюємо щастя знов,

Почавши шлях спочатку як завжди,

Ми не зламаємося під час боротьби,

Коли близька перемога ми в передчутті насолоди

І кожен за свої труди отримає нагороди!

...

Діана Гобой

До мене пташка прилетіла

До мене пташка прилетіла,

В мене прихистку просила,

Я її впустила і пригладила,

З нею я одразу поладила.

Серденько її від страху б’ється,

А вона все біля людей в’ється

Хоч може вони її й образили,

Але її серце великодушне все прощає,

Зла ні на кого не тримає і знов ласку приймає.

Людям в пташки повчитись треба,

Як любов приймати з неба,

Як один одного прощати

І цінувати кожну мить-на марне не розтрачати.

...

Діана Гобой
18+

Два серця

Коли два серця б’ються в унісон,

На всю хату грає музон,

Що заглушає наш любовний стон.

Тіла сплелися і серця мелодію чарівну видають,

Один одного наші душі пізнають.

Любов нестримною рікою по венах тече

І нічого крім насолоди не визнає.

В передчутті прекрасного таїнства живу

І щоб це не припинилося-молю!

...

Діана Гобой

О моя люба панно

О моя люба, тривожна в самотність закохана панно,

Доторкнутись до сонця не можна надія на фортепіано;

Надія на музику слова, на струни, на клавіши, повсть і

На те що в твоїх обіймах, розпочнеться нарешті повість.

Повість сонця в очах розмови, повість вашої милості панно,

О тільки б в якомусь слові не допуститися помилки, жадно

Закинувши голови в ноти, на струни фортепіано,

І скільки б не грали мелодію, - тривалості гри замало.

Замало твоєї присутності, наповненням дивного міста,

В серцях висхідної звучності, в жодній вулиці, ти, не помістишся.

І в жоден рядок не втиснешся, в самотність закохана панно,

А сонце ще так далеко, а туга за ним вже, як даність,

Сказати б – повинність, розплата, прелюдія теплих ванн,

Де сипле проміння сонце у купіль лякливих звикань.

24.07.2019

...

Володимир Каразуб

Під снігом дихає весна...

Під снігом дихає весна

І гріє сонце поцілунком.

Початок відліку - війна!

Й Земля з кривавим візерунком...

Природа зовсім не мовчить:

То повені,то землетруси...

Вдихнути б ве́сну хоч на мить!

Та ще від бомб країну трусить...

Чи вічна стала ця зима?

Чому метуть сніги і кулі?!!

Початок відліку - війна!

Забулись щастя дні минулі...

Вже скоро прилетять птахи,

Із вирію - сумні лелеки...

Сідає сонце на дахи...

Де є весна? Вже недалеко...

Початок відліку - війна!

І обрій ясно сонцем скутий,

Під снігом дихає весна...

Та за вікном вже рік як ЛЮТИЙ!

...

Анжеліка Романова

Ланцюг єднання!

Це не свято, це життя.

Душ поріднення звитяжних.

Крок у щасливе майбуття.

Ланцюг українців відважних.

Ланцюг навіки пов'язав

українців Заходу і Сходу.

У битвах кров'ю обіднав

з обох сторін Дніпра, народи.

І ще Тарас про це писав

в рядках свої пророчих:

"Щоб Київ вільним й незалежним став,

Щоб день зборов мороку ночі!"

І щоб царату меч навіки впав,

Щоб в вільній Україні ми жили.

У дев'ятнадцятий цей день настав,

живий ланцюг зв'язав два береги.

Вже більш століття промайнуло

сусід не хоче бути меншим братом.

І навіть розв'язавши страшную війну

ланцюг життя не зможе розірвати.

Для цього Володимир Київ будував

Для цього козаки за волю воювали

Для цього молодь на граніті стала

Небесна сотня на Майдані голову поклала.

Не зможе "русскій мір" здолати Україну

ланцюг єднання нкможливо розірвати

Вона вже вільна і не стане на коліна

не дасть народи України роз'єднати.

...

Сергій Деркач

Всього досягти

Мандруємо у синю вись,

Назад ти недивись,

Лиш спопеляй усіх своєю славою

І волею незламною з гори на них дивись!

Ми несемось в житті кудись,

Незнаючи що нас чекає,

То падаєм то злітаєм,

Свою планку ми тримаєм,

Хоч часто знемагаєм.

Минуле у минулому залиш,

Щоб всього досягти собою треба бути лиш,

Із пристрастю мрії втілювати у життя,

У цілей клопоту багато-жде нас боротьба!

Ми шалені наповнені жагою жити,

Долаючи перешкоди на шляху,

Ми спалюємо себе дотла в бреду,

Щоб стати успішними й перемогти.

У всього є своя ціна,

Її ми платим повсякчас

Й підтримка рідних душ виручає кожен раз,

У світі ради кращого тримає.

Розвиваючись шукаєм щастя

І шанс нам зверху дається,

Лиш правильно ним скористатись треба,

Прохаючи корисного у неба,

Щоб стидно перед собою небуло вкінці,

Ми зараз приймаємо до уваги що вчать нас отці

І гідно йдем визначеним шляхом,

Який кінчиться колись із довгим сном.

...

Діана Гобой

Вперед у майбутнє

Час іде-усе міняється,

Сторінка ця перегортається,

Старе минуло-настає нове,

Коли час випробувань пройде.

Нові люди і події стрімко несуться,

Життям розбитим твоїм вони займуться.

Шанс черговий тобі даний,

Щоб все виправити і змінити

І світло надії в життя приманити.

Любов минулого уже вернулася,

То доля тобі посміхнулася,

Бережи її-не загуби,

Усе прекрасне солодке в життя верни.

Кожен крок важливий бо веде до перемоги

І хоч чекають тебе тернисті дороги,

Ти відшукаєш шлях до істинного дому,

Тепер ти професіонал у всьому!

...

Діана Гобой

Віддатися диву

Життя без самоствердження не уявляєм,

Природне штучним заміняєм,

Ми сила руйнівна а не творці

Й нажаль пізно доходять до нас істини прості.

Любов, віра й надія тяжко нам даються

І ждемо коли нам боги усміхнуться,

Самі не роблячи нічого для щастя свого ,

Старатися для мрії-терпіти ми не можем того

І що вкінці ми дістаємо? А нічого!

А інші взагалі не знають чого хочуть від життя

І тягарем стоїть проблема ця,

Її здолати здається не під силу,

Та віддаємся нарешті диву

І все вмить доступним стає,

Лиш простягни руку і все-твоє!

Диво поряд-нам віднайти його треба

І мир в душі отримати з неба,

Неможливі мрії збудуться тоді,

Коли перестанем блукати у пітьмі.

Ми самі творці свого життя,

Як загадаєм-так і буде,

Й ніхто з нас незабуде,

Час коли «птаху щастя» підловив зрання.

...

Діана Гобой

Роза вітрів

Коли б я міг зв’язати словом серце,

Ваше, слова б в’язали линвою вітрил,

І ви б за вітром дихала грудьми,

Пасатами наливши білі перса.

Коли б я міг писати, так, як кіль,

Веде пером та розтинає хвилі,

То перед носом хлюпали б дельфіни,

Де погляд ваш їх вабить з гальюна.

Коли б я міг любити, так, як любить,

Кричати чайка вище висоти,

Де щогли марс, де виглядає юнга,

Забутий берег вашої землі.

Я став би вашим вірним капітаном,

А ви моєю розою вітрів.

06.08.2020

...

Володимир Каразуб

Мій всесвіт

Мій всесвіт туманами білими зморений ранком.

Там соняхи квітнуть і небо плаче дощем.

У серці моєму яскрава цвіте вишиванка,

А серце довкола палає любові вогнем.

Цвітуть чорнобривці, цілуються з вітром тополі,

І мальви під хатою десь задивились в поля.

Я дякую Богові за найпрекраснішу долю!

За те що прекрасна така Україна моя.

...

Юлія Посполіта Левченко

Життєве

Абривіатурами стислих скорочень,

Барвистими тезами ламаних слів,

Виписує контури наших оточень

Гротескна будова словесних вузлів.

Ґаздує в свідомості битих порогів.

Диктує нам бачення, моду і смак.

Еспандером вічних своїх монологів

Єдиний на горлі стискає кулак.

Життєвого запалу стишене світло.

Забуто емоції й зайві слова.

мИть волі...І знову у серці розквітло,

І знову відчула душа, що жива.

Їдким чорнослів'ям її не спалити,

Ймовірніше сонце зупинить свій біг.

Контрастами серця вона буде жити.

Любов'ю зігрівши в собі оберіг.

Мадонною знову над світом повстане,

Невинності цвітом розквітне вона.

Орнаментом сяяти не перестане,

Під небом, неначе пророча струна.

Розхристані думи усі позбирає,

Сильнішою буде ставати щомить.

Тріумфом на нотах мажорних заграє.

Устами в молитві до неба злетить.

Фінальним акордом закінчить октаву,

Химерної музики видимий слід.

Царюй же у серці своєму на славу!

Чужинцю не дай твій спинити політ.

Шаленого ритму не дай сповільнити,

Щось добре і вічне довкола твори.

митЬ кожну в житті своїм треба прожити,

Юнацьким натхненням щосили любити,

Ясніше від сонця для світу гори!

...

Юлія Посполіта Левченко

Мова

Зашелестиш, заграєш, задзвениш!

Заголосивши криком винятковим,

Луною понад світом пролетиш,

Моя предивна милозвучна мово!

Церковним дзвоном прозвучиш в віках,

Зі слів своїх заплівши вишиванку,

З душі неспокій проженеш і страх,

Як сонце морок гонить на світанку.

В житті моїм лунатимеш завжди!

Святинею засяєш понад світом!

В благословенні у щодень прийди,

Й сліди залиш у серці алфавітом.

Вдихаю кожне слово, мов нектар,

І слухаю, як музику весняну.

Тобі кладу я серце на вівтар:

Не зраджу, говорить не перестану!

О мово рідна, роду джерело!

Одвічний струмінь, сило життєдайна!

Могутня, наче ангела крило,

Неначе сонця промені осяйна!

...

Юлія Посполіта Левченко

Янголи

Ходять янголи поміж кулями,

Поміж танками, по - під градами...

Між вогню ворожого бурями,

Під смертельними канонадами.

Вони в пікселі з автоматами,

У бою зі смертельними ранами,

В закривавлених білих халатах

На собі витягають поранених.

Є невтомні у своїй помочі,

Що ніколи не зупиняються.

Що працюють і в день і поночі,

Волонтерами називаються.

В кожнім домі сьогодні янголи,

Що невтомно і щиро моляться.

Щоб небесні земних доглянули...

Боже! Глянь що довкола коїться!

Наші янголи, Богом бережені,

Вас серцями усіх огортаємо.

Тільки будьте щодня обережні!

Ми в молитвах про вас пам'ятаємо.

...

Юлія Посполіта Левченко

Банальність

Щоб уникнути банальності

Ти починаєш шукати слова

Не ті, що до дір заяложені,

Шукаєш і знаходиш,

Але сенс залишається той самий.

Якщо сказав: «Сніг сріблиться»,

Хто так не думав,

На сніжинки летючі дивлячись?

Простіше сказати: «сніг йде»,

Натомість уникнув банальності.

У житті її так багато.

А про любов до природи, до близьких,

Що можна сказати нового?

Одні й ті самі слова, тисячоліттями повторюються.

Ні, це дуже важка тема,

Її краще не чіпати,

Щоб не вляпатися у банальність.

...

Кім

Весна в душі

Весна на вулиці-весна в душі,

Світить сонячним променем теплим променем по руці.

Вдихаю запах весни,

Свіжоскошеної трави,

Відчуваю смак в душі її неповторний,

Весни характер покірний.

Її ніжність що відчувається кожною клітиночкою тіла

І саме в цю пору ми чекаєм дива.

Прекрасна пора романтичних переживань

І нестримних бажань,

Коли все міняється,

Весною огортається

І чарує манить,

Спогадів ностальгію дарить!

...

Діана Гобой

Боротьба

Все в наших силах змінити,

Треба тільки цього захотіти.

І все в житті здається не під силу,

Коли нема в душі нашій миру.

І боремося ми відчайдушно,

Так що в душі стає нам душно.

Не знаєм ми що робимо не так

І світ озлоблений на нас

За те, що боремось за добро й перемагаєм.

Життя таке і іншого не маєм

Й любов додає нам сили повсякчас

І це освітлює нам шлях.

Цінуємо ми життя-воно у нас одне

І знаєм –час випробувань пройде,

Заради цього боротьбу ведем

І з усією пристрастю життя вічного ждем.

...

Діана Гобой
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8447читачів
83524коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: