Таша Прокова

Перший промінчик пробився на світ,

Силам зими неминучий відхід!

Ніжний, ласкавий пролісок перший

Тягне до сонця листочок непевний.

Життя уособлює, родом зі сну,

Диво природи, не лишить одну.

Колір життя! Весни силуети

В наших думках малюють сюжети.

Пензликом тихо виводять натхненно,

Трішки незграбно, потім упевнено.

Нашим серцям букетик дарують,

Втіха очам, які вже не сумують.

Я зберігаю спогади про тебе

Не у кишені – в серці, в голові.

Так мало слів від тебе було треба.

Дарма, що не довірився мені.

Я як шухляда, котру ти пошарпав,

Щоразу відчиняючи навстІж,

Коробка помережилася шрамом.

Не вибачайся, марно вже, облиш.

Я зберігаю спогади в коробці,

Яку ніколи більш не розгорну.

Ти зачинив її. З моїх емоцій

Облишив цю невдалу марну гру.

(Червень 2026 р.)

Попри Ваші безжальні слова - я не з колишніх епох,

Не з часів, де стікаються часом докупи чарунки.

Там де іншим даровано щастя любитись удвох -

Я у долі сама вигризаю свої ж подарунки.

Не з колишніх епох, не з майбутніх часів - сьогоднІшня!

Лише раз долю нам назначає усім Рожаниця.

Не втрачайте часу, не вигадуйте, ну ж бо, облиште,

Бо прийдеться звертатись до інших Долі-провидиць.

Там де Ма́кош терпляче пряде нитки долі в сукно,

Я прадавній божественній силі низенько вклонюся,

Та на нитці життєвій вузли зав’яжу все одно.

Якщо Доля вичікує час – я її не боюся.

Я сьогодні живу! Без ілюзій і таєн чужих.

І в покорі німій не бажаю коритись нікому.

Я для себе стаю житнім полем і небом ясним,

Вільним степом, нескореним вами, упевненим словом.

Моя правда проста: у сьогоднішніх днях є життя,

Що не тоне в чарунках, де вільного часу відлуння.

Попри різні пророцтва - сонце все ж сходить щодня.

Ні своїм, ні чужим не зламати ніколи майбутнє.

Я, володарка власних нездійснених марев і мрій,

В праві дихати вільним, сьогоднішнім днем в повні груди.

Впертість, праця, надія і віра у завтрашній день

Не порине, не згасне, не дінеться більше нікуди

Бо у серці палає вогонь, не покірний іскриться.

І допоки в нестримному серці горітиме жар,

Я кидатиму виклик і часу, і долі провидцям.

Я залишусь живою! Я буду собою пишатись!

(Квітень 2026 р.)

Навколо краплинки дощу,

Всі квіти й грибочки политі,

І щічки мої дощем вмиті.

Я з крапельками полечу

Туди, де сміється травичка,

Веселка гуляє по небу,

Де тягнеться серце до тебе

Й щасливі в дітей горять личка.

(Лютий 2026 р.)

Прилітайте лелеченьки з далекого краю,

Принесіть весну на крилах і миру, і раю!

Прилітайте, не минайте, ні дому, ні неньки.

Своїм клекотом вітайте домівку рідненьку!

Прилітайте та приносьте на крилах надію,

Злагоду і мир з собою, про який всі мріють.

Прилітайте, колихайте діточок рідненьких

Та крилами захищайте Україну-неньку!

(Лютий 2026 р.)

Розквітла черемха під мОїм вікном,

Ввійшла я в твій дім під весільним вінком.

Рожевії щічки, і очі блистять,

Стрічки та косиці яскраві «горять».

Всі мрії збулися, мені і не снилось -

Ми в парі, ми поруч, щастя здійснилось.

(Червень 2021 р.)

Дівчинко, мила, поглянь як ти виросла,

Роки колоссями в сніп позбирала.

Втрати, знущання, неволю - все винесла

Й стала міцною як кована брама.

Дівчинко, мила, поглянь як зворушливо

Тулиться час, заглядає у віченьки.

Ти ж непохитно ідеш, не порушивши

Денної тиші, грайливої ніченьки.

Дівчинко, мила, поглянь, все минається -

Осінь за літом, веселка за ливнями.

Добрі та щирі в житті теж трапляються,

Тільки б розгледіти правду за ширмою.

(Липень 2025 р.)

(Читаємо по 2 букви)

До нас дійшли чутки погані,

Реакція була предивна,

Між спробами одна хвилина,

Фантастика – то інша справа.

Сопрано з альтом, теревеньки.

Ля фам шерше – я понеслася.

Сідайте, пьєса почалася.

До біса ваші витребеньки.

(Травень 2025 р.)

Я хочу повернути наше літо –

І тихі дні й палкі гарячі ночі,

Допоки вірю я наївно й сліпо,

І ти ще мрії не розбив жіночі.

Довірся, повернЕмо ми удачу,

І будем в мирі жити довгі роки.

Хоча й важка на витримку задача –

Забути всі минулі хибні кроки.

Згадай лишень пробудження ранкові,

Як у руках своїх тримали щастя.

Образам на поталу і докОрам

Все, що було, невже ось так піддасться?

Жага кохання ще не відгоріла,

Не всі мені подарував ти квіти.

Обіймами своїми, захмелілу,

Ти поверни мене у наше літо.

(Червень 2025 р.)

Співавтор: Леся Горова.

Я намалюю світ - щасливу мить!

Я подарую всі зітхання і тривоги,

Ні, не тобі, а вітру, що летить

Крізь час і простір, мов пересторога.

Я намалюю щастя і дітей,

В житті для мене це взаємне і найкраще.

В уявній грі ілюзії тіней

Тиняюся мов мара, мов боляща.

Я намалюю всесвіт почуттів.

І намалюю в нім турботу та безумство,

І першу ніжність, й вир безумних слів,

Окреслю нашу зустріч і знайомство.

Я намалюю. Час бере своє.

Чекай, чекай, життя не змити лиш водою.

Допоки я малюю (фарби є)

Ми будемо у парі із тобою.

(Травень 2025 р.)

Кохання звалиться, як сніг на голову,

Прийде шалене, замучить із молоду.

Нема розлучень і нема пробачення.

В усмішці щирій назавжди побачу я

Твої зізнання та пустощі. Вистрелю

В серце очима я іскрою чистою.

Заколисаю я ранки уквітчані.

Прийдеш до мене ти звісткою вічною.

І попливемо з тобою між хмарами

Сонцю назустріч назавжди у парі ми.

(Березень 2012 р.)

Кохання безмежне, надійне і щире

Всі струни душі сколихнуло в мені.

Повільно скотившись, немов по краплині,

Поглинуло серце й зосталось на дні.

Мене покидати не хоче, не сміє.

Запитує: гарно без мене жилось?

Та певно не дуже, бо усмішка гріє

Й лиш зараз стає більше схожа на щось.

(Червень 2008 р.)

Що для мене сьогодні весна? Про це важко казати.

Сонце? Віра? Надія? Пітьма? Заплакана мати.

Стерті ноги і руки й обличчя, розхристані мрії.

Що для мене сьогодні весна? Невтішні події!

Що для мене сьогодні весна? Плачі і скорботи.

Безневинно убиті. Скалічені за банкноти.

Гинуть кращі з найкращих нізащо весь час, безвинно.

Україну стирають з лиця землі безупинно.

Ми здолаємо царство пітьми, вірю в це я щиро.

Нашу землю огорне пора доброти та миру.

Буде затишно й тихо під променем сонця палкого.

Забереться геть лихо! Весна знову стане весною!

(Квітень 2025 р.)

Хай буде мирна весна, а за нею і осінь!

Серце безперестанно благає і просить,

Серце у грудях натужно невпинно голосить:

Та зупиніть я благаю цю кляту війну!

Хай буде мирна весна і осінь за нею!

Скільки тих весен спаскуджено, лишенько, нене.

Дайте надії хоч краплю, дещицю, хоч жменю.

Та зупиніть хтось благаю цю кляту війну!

Хай буде мирна весна, хай буде мирна!

Стільки життів вже скалічено зовсім невинних.

Серце з грудей виривають щодня безупинно!

Та зупиніть же благаю цю кляту війну!

(Квітень 2025 р.)

Травневі співи солов’я

Розкинув цвіт бузок

Були ми в парі ти і я

Один вели танок

Одне життя було у нас

Душа одна на двох

Пішов у небуття той час

Ми як чортополох

Колючі гострі мов стерня

Забули що було

Тепер між нами забуття

Кохання відцвіло

(Травень 2017)

Весна в нас розбудила

почуття.

І легкі нотки –

хрускіт під ногами…

Світанок.

Під ногами каяття ...

Ми тягнемось до неба?

Ні, літаєм ...

Ця насолода просто неба.

Вдих ...

Чекаємо на диво знову.

Видих…

Ми вірим

щоб надію зберегти.

Ми пам’ятаємо

назад не треба йти.

Ми знаємо,

весна для нас любов!

Ми любимо,

а отже, живемО!

(Лютий 2025 р.)

Подаруй ніжність, подаруй ласку,

Подаруй серце, подаруй казку,

Подаруй юність, подаруй вміння,

Подаруй посмішку, трохи терпіння.

Подаруй краще, гарніше, можливе,

Подаруй чудо, старання і диво,

Подаруй сонце, місяць і зорі,

Подаруй вміння не бачити горя.

Подаруй зустрічі, миті прощання,

Подаруй віру, надію, кохання.

Подаруй все що ти маєш у світі,

Себе подаруй, планету і вічність.

(Січень 2025 р.)

Ти мене проводжав,

Ти мене обіймав,

Мої плечі та руки

Ти при всіх цілував.

Ти під натиском згуби

Відчуття мої, думи -

Втіхам все піддавав.

Я тобі довіряла,

Себе перевіряла,

Віддавалася втіхам,

Про все забувала.

В світ безумства летіла

(Та крилу нема віри) –

Я тобі всю себе віддавала.

(Березень 2025 р.)

В долоні вітер ловлю –

збентежена.

Погода не жаліє,

хмуриться,

І дощ в душу мітить

струнами,

І небо блисне

калюжами.

Тікати від себе

нікуди,

Кохання накрило

хвилями.

Погляд в безодню,

знітилась,

Як в серце ножем –

кпинами.

Я вже не твоя –

вінчана,

Душа ще болить,

тужиться,

Як дим по землі

стелиться,

Як лист на вітрі

крутиться.

(Грудень 2024 р.)

Я загралась з осінню,

Закружляла з птахами.

Повтікали босими

Казки з переляками.

По очах – повчаннями

По щоках – довірою.

Були ідеальними,

Стали рівномірними.

Не проси, не справдиться.

Не шкодуй минулого.

Доля – сподіватися.

Не вернеш забутого.

Дощ гримить питаннями,

Стукотить розмірено.

Тільки небо молиться

За мене зневірену.

(Грудень 2024 р.)

По небу

вітром

Доторкнусь

до Тебе!

Захочеш,

то відчуй

порив…

Мене!

Закрий

Наглухо очі.

І не слухай…

Забудь.

Не любиш

То полиш,

Не бережи.

Пройди по Небу…

Полюби,

Молю я

Тишу.

(Листопад 2024 р.)

Чи рано чи пізно? Чи пізно чи рано?

Час, знаєш, лікує, зализує рани.

Він душу бинтує, затягує серце.

Воно ж бо фліртує, воно ж іще б’ється…

Розмову веде про любов і спокуту,

Про віру, кохання, надію забуту,

Раніше було як і нині як стало –

Ніколи не пізно. Тим більше не рано!

Бо хочеш, не хочеш, а в слові є сила!

Тож пізно чи рано - вирішуй, дитино!

(Листопад 2024 р.)

Ніби яблуко стежкою Літо котилось до Осені

У вечірнім саду, де спадало вже листя з гілок.

Поціловані променем сонця, на захід спрямованим,

Ми на зустріч ішли один одному, за кроком крок.

Не спинялися ні на хвилинку, не відпочивали,

Несли кошика з вірністю, ніжністю, щастям, теплом.

Лише мружили очі, як сонце блищало у далі.

Та гадали чи ж подорож ця приведе у любов.

Привела, мов за руку малят, ні на йоту не схибила,

Посміхнулась привітно й лишила коханих удвох.

Ми в цій осені щастям з тобою, Коханий, насичені,

У вечірнім саду, де опало все листя з гілок.

(Жовтень 2024 р.)

Ще треті півні не співали, дівчата за водой не йшли,

А ми все у траві лежали, не спали, думали чи ви

За рідну приймете дитину, як ми поженимося з Климом.

Чи будуть діти в нас багаті і уродливі, і жонаті.

Чи може будуть вони бідні лежать, як ми у комишах

І думать, і гадать чи приймуть у сім’ях їх в чужих хатах.

(Червень 2000 р.)

Малювала собі долю,

Відкривала тобі душу.

Мрії випустить на волю

Я тепер із клітки мушу.

Відпустити всі образи,

Всі незгоди забути.

Щоб з тобою у коханні

І у мирі завжди бути.

Щоб з тобою розділити

Усі наміри й бажання.

І знайти на все майбутнє

Все життя своє кохання.

(Жовтень 2016 р.)

Що тобі побажати, можливо, сонця,

Що зігріє в свято, вихідний, будень.

Що тобі побажати, можливо, моря,

Що лоскоче хвилями босі ступні.

Що тобі побажати, можливо квітів,

Що дурманять, обтяжуючи руки.

Що тобі побажати, можливо вітру,

Що відгонить печалі і пересуди.

Що тобі побажати? Замовляй в долі,

Хай здійсниться те, що для серця мило!

Я лиш приєднаюсь, хай на втіху тобі

Всі звершаться мрії й ти повіриш в диво!

(Січень 2025 р.)

Поверніть мене в дитинство,

Де мене усі любили,

Де сміялась мама щиро

Й тато молодий, щасливий.

Поверніть мене в дитинство,

Де усе було казковим,

Де все радісне і мирне,

І веселка за три кроки.

Поверніть мене в дитинство,

Де без відчаю всі будні,

Де лиш посмішки щасливі,

Де все щире й незабутнє.

(Червень 2017 р.)

Ти запроси мене на каву на світанку,

Заглянь у вічі лагідно, привітно,

Візьми за руку. Вечір цей у рамку

Я зафіксую. Он де сонце зблідло,

За горизонт вже котиться непевно.

А ми удвох не вирішили справу.

Запитуєш, чи вільна я, даремно.

Ти просто запроси мене на каву.

(Квітень 2024 р.)

Скажи, де поставити крапку,

Знісши двері з одвірок?

Я б народила доньку.

Але ти мені не повірив.

Я біля твого ліжка

Свої проводила б ночі,

Квітами вкрила північ,

Але ти того не хочеш.

Я би палила свічки всі,

Вино розливала рікою,

Свої оголені плечі,

Твоєю прикрила рукою…

Скажи, де поставити крапку?

Та кількість фальші вражала.

Я б народила нам доньку!

Тобі цього видно замало.

(Березень 2024 р.)

Коханий мій єдиний чоловік,

Я буду вірна лиш тобі! Повік!

Усе життя я хочу бути поряд,

Ловити на собі твій милий погляд.

Дивитися в твої кохані очі,

Що пристрасть уночі мені пророчать,

Цілунками відлунюють коханню.

І вторять найдрібнішому бажанню.

Ти сенс мого життя, моя відрада.

Моя спокута і моя розрада.

З тобою пізнаю я спокій й мир,

З тобою поринаю в щастя вир.

З тобою все лихе я забуваю,

Ти вітер, що мій всесвіт окриляє.

Ти мир і спокій мій, моє відлуння,

З тобою цілий світ мені всміхнувся.

Моє ти щастя, ти моє життя.

З тобою я сміюсь до забуття,

Тихенько плачу і радію щиро

Мого ти серця друга половина.

(Червень 2021 р.)

В той день, коли зійшлись планети

І стали зорі у рядок,

Знайомства час благословенний

Зробив до нас зустрічний крок.

Так мало статись, так судилось!

Щоб спалах не зачах у раз,

Знайомство наше розтягнулось

Не на один шалений час.

На те була своя причина.

Амур ще той він жартівник.

І ось нарешті пісня лине,

Що кличе на святий рушник.

І крапку ставити не смію,

Бо покохавши зберегти

Ми мусимо свою родину

І діток гарних народить!

(Травень 2014 р.)

У вас товар, у нас купець.

Віддайте доньку під вінець.

Вона красива, молода,

Із вами досить пожила.

Тепер же ж у нову домівку

Пустіть із сином-зятем дівку.

Чи відпускаєте? Відпускаємо!

Наречений в нас козак,

На всяке діло він мастак.

Коли не так щось – все поладить

І помайструє і порадить.

Хлопчина красень – молодець.

Бажаєш йти з ним під вінець?

Наречена? Бажаю!

А ми невісточку в родину

За рідну приймемо дитину.

Ні словом не проймем, ні ділом.

Тож обнімайтеся сміливо.

Та із весіллям не баріться.

Бо час вже й випить, як годиться!

Пора вже? Пора, пора!

(Квітень 2014 р.)

Лелеки кружляють між сонячних віт,

Моя колискова до неба летить.

Жалітись на долю невпинно негоже,

Можливо, над нами Ти зглянешся, Боже.

Та подаруєш нам первістка – сина!

Моя колискова для нього єдиного

Від серця палкого лине в майбутнє,

Щоб радісна зустріч була, незабутня,

Щоб поруч із нами жилося щасливо.

Вимолюєм в долі найбільше це диво!

(Січень 2016 р.)

Може зустрінемось в полі під зорями,

Ти будеш в білому, я у червоному.

Кетяг калини в долонях триматиму,

Ти мене ніжно в обіймах стискатимеш.

Більше з тобою не будемо друзями,

Свої обіцянки лишивши у лузі ми.

До світла, в очі довірливі дивлячись,

Я усміхатимусь все розуміючи.

Ти під опіку візьмеш мої усмішки,

Будем знайомитись тихо, без поспішок.

Десь під тополями ранком зустрінемось.

Ти – у червоному, я ж буду в білому.

(Грудень 2015 р.)

Ти в моїх думках –

Я про тебе мрію.

Ти у моїх снах.

Бережу надію.

Бережу ту мить

Зустрічі з тобою.

Часу не спинить

Примхи злої долі,

Що нас розвела,

Що тебе забрала.

Повернути б час,

Та його так мало.

Мало для обійм,

Мало для цілунків,

Мало для пожертв

І для подарунків.

Мало усього

І тебе так мало.

Якби мала змогу

Я б тебе сховала.

Від дурних думок,

Від очей зрадливих,

Від чужих жінок

Тебе б захистила.

Але ти утік,

Зрадив мою мрію.

Я раніш ЖИЛА,

Зараз ледве тлію.

(Липень 2015 р.)

Залиш на згадку ранкову усмішку

І свій поцілунок, і каву у ліжку.

Залиш мені погляд ласкавий – на втіху,

Я з ним перешкоди всі радо зустріну.

Залиш мені сил на двобій із журбою –

Я ринусь на рівних (в думках із тобою).

Без сумнівів, роздумів і коливання

Я кинуся в бій за любовні страждання.

Залиш сподівання на долі випадок,

Що десь ми зустрінемось пізно чи рано.

Щоб знала щороку, щодня і щомиті,

Що є прокидатись для чого у світі.

(Лютий 2015 р.)

- Ранкова кава

- Не впечатляет

- По різні боки

- Ведут нас мосты

- Чом розійшлися

- Никто не знает

- Чи будемо разом

- Оставь мечты

- Я хочу поруч

- А нужно ль это

- Мені потрібно

- Тогда сиди

- На прив’язі можу

- Марионетка

- Кохаю просто

- Но я – не ты

- Скажи це гордість

- Нет просто время

- Тебе забрала

- Я сам ушел

- Я так хотіла

- И я хотел но

- Нам не судилось

- У нас «не срослось»

- Можливо з часом

- Ты все забудешь

- Можливо згодом

- И боль пройдет

- Я пам’ятатиму

- Легче не будет

- Бо я кохаю

- Прости за ложь

(Березень 2016 р)

Безкраї світанки,

Без обрію мрії –

З тобою до ранку

У хмарах летіла.

З тобою кохала,

З тобою раділа,

З тобою плекала

Безпечні надії.

З тобою відкинула

Смуток, тривогу.

Забула повчання

І пересторогу.

Довірилась,

Серце у руки вручила.

Стерла я з пам’яті

Чого мама вчила.

Злетіла до неба.

Та боляче впала.

Як би ж розуміла.

Якби ж тільки знала…

Не знала, не чула.

Повірила слову.

Зустріла – й як вперше

У небо стрілою…

Амур жартівник,

А я вірю у диво,

Що наша пригода

Скінчиться щасливо,

Що буде ще ранок.

Що будуть малята,

Що буде собака,

Машина і хата.

І буде в нас щастя

Котитись луною.

Коли все це буде –

То тільки з ТОБОЮ!

(Серпень 2016 р.)

Лети, моя пташко, лікуй свої крила.

Тебе бідолашку за все я простила.

Лети, моя пташко, не сій гірку смуту.

На світі так важко цінити розлуку.

Співати ж не мусиш, моя бідолашко.

Лікуй свою душу, лети, моя пташко.

(Травень 2017 р.)

Забуду тебе, якщо вдасться,

Спалю за собою мости.

Мереживом з усмішок, щастя

Сплету собі долю. Пусти!

З тобою майбутнього крапля.

Що з того, що й досі твоя?

Якби наша мить не заклякла

Я б й досі твоєю була.

Не змушуй, то марне страждання,

Не злися, не бійся, не мсти.

Якби трохи більше старання

Ми в парі зуміли б плисти.

Якби боронили, що мали,

Якби зберегти ми могли

Все те, що так палко збирали,

Все те, що крізь роки тягли.

Не вистачить твого бажання,

Не витерплю я, не проси.

Палкіше за наше кохання

Горять лиш позаду мости.

(Жовтень 2016 р.)

Мій друже, нічний неспокій,

Залиш вино в келиху на столі.

Йди собі,

Йди,

Тихо йди.

Мій ніжний шалений подих

Легеньким дотиком зачепи

І йди собі,

Не вигадуй,

Йди.

Все, що між нами,

Промінь

Сонячний обпече умить.

Ти ж собі йди,

Не обертаючись.

Просто йди.

(Травень 2020 р.)

Я намалюю світ, уявного тебе!

Я подарую всі зітхання і тривоги.

Ні, не тобі, а вітру, що пливе,

Крізь час і простір, мов пересторога.

Я намалюю наше щастя і дітей.

Бо речі ці взаємні і важливі

Понад усе. В безумній грі тіней

Мені залишена одна лише надія.

Я намалюю світ – мій всесвіт почуттів.

Я намалюю в нім турботу і безумство,

І першу ніжність, вир безумних слів.

Я намалюю!..

(Вересень 2013 р.)

Усміхнися! Мені більш нічого не треба.

Привітайся, коли мимо мене ідеш.

Я з благанням лечу до блакитного неба

І вимолюю долю собі й тобі теж.

Усміхнися! Я так у житті не просила

Ні про що і нікого. Хіба ж що шкода?

Я залишу у серці останню надію, -

Ця усмішка поверне мене до життя.

(Червень 2016 р.)

Ти для мене наче сонце,

Що над обрієм сіяє.

В ту хвилину як всміхнешся

Скрізь усі сніги розтануть.

Ти як пролісок весною

Окриляєш мою віру.

Серце сповнене любов’ю

До одного тебе лине.

Райдугами світ рясніє

Відблисками в мої очі,

Дні коханням оповиті

Душу мріями лоскочуть.

І світлішає від думки,

Що ти в мене є на світі,

Що тобі одному линуть

Вірші радістю сповиті.

І теплішає від згадок,

І в одну коротку мить

У душі стає світанок

І кохання пломенить.

(Квітень 2014 р.)

Схвильована однією зустріччю,

Захоплена твоєю промовою

Я повернулась щастям охоплена,

Як зачарована.

В полон очей твоїх пустотливих

Впала, ніби з неба блискавка вдарила.

Я загорілась від слів жартівливих

І ніби пропала.

Розум на хвильку залишив голову.

Та для безумства і цього вистачило.

Коли сумління піде угору –

Ми вистоїмо.

(Вересень 2016 р.)

Наш літній вечір, ніжний цілунок,

Твої обійми – то долі дарунок.

Під шкірою дикий палає вогонь

І застить бажанням від ікр до скронь.

Зірвавши маски, в обіймах ночі,

Весь час до тебе горнутися хочу.

У хвилях блажу в надії тонути,

Проте мить світанку не відвернути.

Останнє слово – як вирок між скронь,

Хоча я благала, та діє канон.

Й кінцевої миті руйнується все.

Несу я додому ледь тепле серце.

Розхристана віра імен не питає.

Байдуже від мене лице відвертаєш.

Залишена правда. Клекіт лелечий.

Безжальна зустріч у той літній вечір.

(Червень 2016 р.)

Моя країна, ти для мене диво!

Я народилась на твоїх руках.

І колискові, що співала мама,

Із вуст моїх сьогодні вже звучать.

Твої безкраї обрії й світанки,

Твої степи, гаї, що навкруги

Я покохала палко, до нестями

З дитинства віру в тебе несучи.

Ти диво, Україно, справжнє диво!

Не чудо, не Das Wunder, не miracle.

Твої беззаперечні заповіти

У вухах українців ще звучать.

Бо ти не вмерла і живі титани,

Що визволяють від загарбників тебе,

Що захищають щоякнайдорожчим –

Своїм життям, життям своїх дітей.

Ти диво, незрадливе, невичерпне,

Нетлінне, небайдуже, не сліпе,

Казали, Україна ще не вмерла.

Але ж вона ніколи і не вмре!

Не вмре, не вимре, не полине в небуття.

Вона залишиться уквітчана й убрана.

Вона залишиться Вітчизною для мене

З народження й до смерті, від ночі й до світання.

Для українців дива іншого не може існувати.

Вона найкраща з поміж всіх країн,

Вона єдина, рідна й невблаганна

І не любити її – то найбільший гріх.

(Листопад 2005 р.)

Причина мого хвилювання –

Твої темно-карі очі.

Я випила чашу зі зрадою,

Більше того не хочу.

Не хочу зневірена битися

В зачинені двері чи стіни.

Бажаю з тобою залишитись,

Стати твоєю єдиною.

Чи зможеш моє бажання

В життя наше спільне втілити?

Чи витримаєш хвилювання,

Яке я не зможу осилити?

Твоє загадкове мовчання

Мене не хвилює більше,

Воно запорука кохання,

Що справді народжене в тиші.

(Березень 2017 р.)

Можливо ламаєш волю

Можливо будуєш храми

Можливо то примхи долі

Можливо то старі рани

Можливо пісні співаєш

Можливо вбиваєш цвяхи

Можливо життя руйнуєш

Можливо танцюєш шафл

Можливо йдеш проти волі

Можливо за вітром гнешся

Можливо то все минуле

Можливо ще все прийдеться

Можливо комусь корисний

Можливо просто банальний

Можливо живеш щасливо

Можливо ти бездіяльний

Можливо в житті все буде

Можливо його не стане

Можливо! Бо ми всі люди.

Можливо! Бо ми титани!

(Квітень 2024 р.)

Пара білих голубів летіла на волю,

Я жалілася собі на примхливу долю,

Я світанками збирала веселкові роси,

Обирала собі щастя – заплітала коси,

Вишивала на сорочці червонії маки.

Не помітила від долі нещасливих знаків.

Не вгадала, що готує вередлива доля.

Залишилося багаття від тої любові.

Не обрав мене мій лебідь – забрав крила мої,

Залишив, забрав світанки, помутніли зорі,

Закотився місяць в хмари, заховалось сонце.

Мов билина при дорозі в вишитій сорочці.

Розлетілися з тобою, мов птахи у вирій.

Не зуміли бути разом в злагоді та мирі.

Не зуміли зберегти ми щастя і кохання.

Проливаю гіркі сльози з вечора до рання.

Проливаю та сумую. Доля, моя доля…

Пара білих голубів летіла на волю.

(Серпень 2016 р.)