Ти крутиш канали радіо,
Що миттю тануть в шумі.
В очікуванні веселої програми, а
Врешті-решт лиш чуєш гам і крик.
Не любиш ти, це ріже надто вухо.
В ляк кидає- стільки зайвих звуків.
Але зупиняєшся, відколи впізнаєш:
Потік душі на моїй частоті.
Ти впізнаєш вібрацію
Знайомого тепла,
І неспішну руку, що ковзає по ладоні,
А інша міцно огортає у танок.
Легко провалюючись,
Погойдуючись, затримавшись
В такт неспішної мелодії,
Що зву я тишею.
Але наперекір моєї німоти,
Чиї уста затулені безвіллям,
Мій погляд був гучним:
Я, я не хочу тебе відпускати.
Рвати Аріаднину нитку,
Бо вірив ще в нас.
Будь ласка, благаю,
Тягни цей момент,
Коли ти відсунешся
І скажеш: вже час.
Коли ти відчуєш,
Що вже занадто.
Занадто близько...
Занадто близько
Торкнулися душі.
І здійснявся пар.
Не хочу.
Відколи я нахилився до тебе.
Я не хочу...
Відколи погляд гуляв по вустах.
Я хочу...
Торкнувшись їх, розтаяти.
Забути у минущості.
Нехай це буде завтра.
Настане той момент,
Коли в таверні буду жалкувати,
Про те, що лиш з тобою я пізнав
Як сьогодні.
Я дорожу тим, що було,
Але сумую вже за тим, що є,
І тим, що може і не бути.
Як зараз я стискаю твої плечі.
До лоскоту торкається мій подих.
Сховавши погляд у темряві мрій.
Віддався силі я моменту,
Відтепер я полонений.
Однак розгублений я вкрай.
Твою губу тягну я нижню.
Пустивши пальці у волосся.
Але не можу я позбутися того,
Що ношу я, голюблячи у серці
Давно. Не питай, не питай
Коли і за яких обставин,
Чому це має бути саме я.
Вже відбулося, відгукнулось.
Серце втішно заворушилось.
Від жизні в крові, пульсу струмку крові.
Пригорнув до ліжка
Легким рухом я,
Впився в губи вдостіль знову я,
Слухняно корячись велінню,
Велінню ревносного серця!
Чиї аккорди ллє через край,
Мотор залитий сподіванням
І з новою силою гудить...
Моя жага до життя!
Застогнати ладен
Я самовдоволенно.
Втім розум мглою застилається.
Як тільки бачу з кимось ще.
До кого тепло прихиляєшся.
Кому грайливо усміхаєшся.
Спинити,- розум мій кричить.
Втікти з тобою, схопив за руку
В самітній затишок колись,
Що спокоєм ти звала.
Тепер здіймається там буря.
Нестерпно холодом проймає.
Коли ти ніжна не зі мною.
Обійми теплі ти даруєш щедро.
І глузливо вимальовує уява:
Твої очі зрадливо горять на іншого.
Коли ти розділяєш поцілунок з іншим-
Я рвусь сильніше,
Стегно хапаю швидше,
Поки не уп'юся
До рику я сповна.
О-о-о-о-о, я так волію,
Щоб ти мене жадав чимдуж,
Як і раніше.
Припасти до тіла
О-о-о-о-о, я так волію
Твоєї лагідної руки, що мене пестить.
Благаю тебе.
Благай мене, і тут і зараз
Тебе я радо обійму,
І шлейфом поцілунків обв'яжу
Навколо шиї тій вразливій
Білявим форфором покрита.
Тебе оберігати я готов.
І боляче вдаряє усвідомлення,
Що ти мувнулась, а я застряг.
Ти йдеш далі, а я стою.
Ти лишила, а я тримаю.
Знов серце тяготіє нити.
Ох, як ненавиджу я це.
Тобі незручно, і я це знаю.
Нігті до крові впилися у шкіру.
Ти стогнеш, просячи відпустити.
В той час як нехтую,
Роблячи ще гірш.
І серце крається від того,
Що зараз біль я завдаю тобі.
Недбало в хід пускаю руки.
Я хижо мічу кожен клаптик шкіри,
На тебе претендуючи останній раз.
І як ніколи скористатися моментом.
Я був невинним,
Ти отруїла мене.
Клики твої пустили
В жилах сказ. З ягня ти
Розпалила хижака.
З чистих побуджень
Ти мене занепастила.
Щоразу, коли ти
Кличеш не мене,
Серце щімиться і сідає,
Якорем у пітьмі.
Відчула втрату дотику
З моменту вій розпахнутих,
Лиш з'ясувати: то жарт примар,
Однак тепло залишене душі
Ніяк не сходило з вустів.
Присівши, ковзаєш їх ти:
Опухлі пелюстки
У високочастотньому пориві,
На фоні радіо лунає,
Шумом втраченого зв'язку.
Наталія Погребняк
