Всі вірші

Дихати поруч,

Триматись за руки;

Ловлю твій погляд -

Відмерли всі звуки.

У нашій системі

Всередині сяє

Яскраве і жовте -

Там Сонце палає.

Але окрім нього

Від краю до краю

Окрім нас з тобою

Нікого не має.

Тож нумо, серденько,

Тримайся за мене,

Слухай-но, кохана,

То серце палене -

Воно тут відстукує

Тільки для тебе.

В мене є ти, сонце,

А більше й не треба.

--------------------------------------------------

До Лінкс

7 грудня, 2022

Зима в листопаді прийшла.

Ми зовсім її не чекали.

Ударив зненацька мороз.

І квіти осінні зів`яли.

Тріпоче останній листок

На дереві тихо й бентежно.

І в`ється блакитний димок

Над дахом високим безмежно.

Ой зимо, чого ж ти так рано?

Ще осені спалахи буйні,

Ще фарби ясніють багряно,

Ще листя не впало безшумно.

Притрушений снігом місток,

Дорога до школи і поле.

Сніжинки кружляють танок

Зимовий на рідних просторах.

Осіння печаль попливла.

В діброві птахи постихали.

Зима в листопаді прийшла.

Ми зовсім її не чекали.

День 637 (22.11.23)

Знов п'ять ракет, одина́дцять Shahed-ів,

Скинув наш ворог у ніч проти нас.

Це у Селидове кремль щось розгледів,

Тож в котрий раз «допоміг» нам та «спас».

Невипадково ракета в лікарню

Вцілила, щоб покалічить людей.

Втілюють мрію москальськую давню,

Мирних вбивати - для них апогей.

Неперевершені вбивці та циніки,

Як терористи найкращі за всіх.

Більшість із них має злодіїв цінники,

Бо убивають вони задля втіх.

Для «перемог» вибирають найслабшого,

Діти в фаворі, старі та жінки.

Діють від імені «родича» старшого,

Змінюють розвитку геть сторінки.

Вбили в лікарні людей. Під завалами

Може хтось бути, не всіх ще знайшли.

Кремль вже назвав результати ці вдалими,

Завжди звітують так смерті посли.

Другу ракету у шахту направили,

Там, на їх думку, є рішень всіх центр.

Адміністрацію даху позбавили,

Вбили людину, як влади акцент.

Хлопці на фронті тримають армаду,

Кроку вперед не дають їм пройти.

Тож на цивільних випробують владу,

Легше орді там чогось «досягти».

Вітер шумить, повіває.

Йде листопад понад краєм.

Вітер подув, полетіло

Листя пожовкле, змарніле.

Дощ моросить спозаранку.

Видно калюжі на г"анку.

Вітер листки обриває,

В купи побляклі зганяє.

Ромчик зітхнув, кривить рота.

В школу іти неохота.

Краще б лежати у ліжку,

Зовсім не бачити книжку,

А в інтернеті сидіти.

Люблять там бавитись діти.

Вітер в дворі розігрався.

Ромчик до школи попхався.

Щоб мати розум, як в тата,

Треба знання здобувати,

А не дивитись, як вітер

Ніжно розчісує квіти.

День 633 (18.11.23)

Всі пам'ятають початок війни,

Страх перемішаний із дивуванням.

Не відчували своєї вини,

Не розуміли причин цим стражданням.

Кинулись друзям та рідним писать,

Допомогли щоб війну зупинити,

Бо перестали їсти та спать,

Знали, що бомби можуть і вбити.

***

Якось доречно з'явився всім «родич»,

Що заспокоював нас кожний день.

Радник в ОП - Олексій Аристович,

Всеукраїнський центр зціле́нь.

Лагідний голос та впевнена мова,

Тексти прозорі - усе до ладу.

Та почала викривлятись розмова,

Кликати він розпочав нам біду.

Стали промови більше зухвалі,

Про толерантність він позабув.

Навіть відчули прихильність навалі,

На ЗСУ Олексій зазіхнув.

Швидко пішов Аристович з посади,

У президенти зібрався у тім.

Смак, очевидно, з'явився до влади,

Брудом почав обливати свій дім.

Підстрахувався та втік із країни,

Звідти базікати хлопець почав.

Навіть, нахабно від України

Про перемир'я сам попрохав.

Стверджує, Пушкін - частина культури,

Тільки поплутав з культурою де?

Каже, чіпати неможна скульптури,

До деградації це приведе.

Мову російську почав захищати,

Ніби російський справжній агент.

Вчить за убивства фашистів прощати,

Ну розбазікалась, Люся, ти вщент.

Справу відкрили нарешті на нього,

Бо добазікався, справді, «герой».

Наговорив з-за кордону такого,

Був заспокійливим, зараз - ізгой.

На подвір"ї у Даринки

Мати садить цибулинки,

Незвичайні, загадкові,

Дивні, різнокольорові.

А Даринка хоче знати,

Що ростиме біля хати,

Чи цвістимуть цибулинки,

Як їх звати, ті рослинки.

Мати каже:" Почекай-но.

Все не робиться негайно.

Взимку кожній цибулинці

Треба спати у хатинці.

Навесні всі цибулинки

Обернуться у рослинки,

Раптом вигулькнуть з-під снігу,

Подарують справжню втіху."

Жде Даринка з нетерпінням

Весняного потепління.

А, загорнуті в перинки,

Сплять під снігом цибулинки.

Хто знає що для нас готує наша доля

За черговùм раптовим поворотом

Шляху, супроти томному комфорту,

У пошуках насичених подіями історій?

Немає змоги попередньо осягнути,

Розвіяти грядущого густий туман,

Одержимо зазираючи в кришталь

Здобути над майбутнім влади запоруку.

Незвіданий прийдешнього потенціал

До заохочення непереборної надії

Незмінно спонукає вірити у диво,

Сміливо ринутись назустріч почуттям.

Кмітливе серце не спіткає відчай,

Не втрапить у тенета сумнівів і горя,

До сонця підніматиме свої долоні

Із посмішкою щирою, що благо зичить.

Немає хибного у слідуванні своїм мріям,

У кожного своя і всі по своєму чудові,

Тож мчіться стрімголов вперед, невтомно,

Сторùцею відплатить вам життя, повірте.

Зацвіли Петрові батоги,

Мов блакитні неба поцілунки,

Зеленіють трави навкруги,

Бродить лісом дівчина-чаклунка.

Виглядає і Петра, й Павла,

Завтра пишне свято їх настане.

У вінку з духмяного зела,

Багряніють маки полумʼяні.

Принесе в дарунок пампухів,

Із вишень вареників та меду,

Там, де ще овес не переспів,

Сядуть всі до сонечка передом.

Хай би ще було не по теплі,

А з дощами щедрими, грибними,

Танцювало б літо у брилі

Та Петро й Павло, й чаклунка з ними…

Мовчки кидає виклик недолі

Та, що ласки не знає, ні снів.

Чи з чужої, чи з власної волі

Є царицею гір та лісів.

Чарівниця стара, загадкова,

Що у хащі самотньо живе,

І дерев таємнича розмова

Неземної їй сили дає.

Як нічна розважається птиця,

Коли праведний люд увесь спить,

В неї зоряне зілля вариться,

В чудо-горщику диво кипить.

Все змішалось: і кров, і водиця,

Разом з цвітом, корінням, зелом.

Тут і сосни пахуча живиця,

І любисток, що ріс над ставком.

Заклинання шепоче чаклунка,

Наче чорна примара вночі,

Хтось чекає цілющого трунку,

Хтось до щастя шукає ключі.

Може, завтра, а може, сьогодні,

Він до неї похмурий прийде,

Віддаватиме все, що завгодно,

За пораду, яку тут знайде.

Тут залишить багатство і душу,

Щоб збулося бажання його.

І священні закони порушить

Чудодійне діставши зело.

Хтось кохання доб'ється, хтось щастя,

Хтось удачі, здоров'я, добра.

Все здійсниться, задумане вдасться,

Всім володарка ночі – слуга.

Йдуть до неї і тяжко, і довго,

А назад – як на крилах летять,

І троянди цвітуть на дорогах,

І пісні переможно гримлять.

А чаклунка, за зіллям чарівним,

Вирушає в нелегкий похід,

Щоби знову в годину вечірню

Рятувати від горя та бід.

Одинока, без долі та віку,

Ріже вічність на ночі і дні,

Поскладавши в таємні засіки

Заклинання магічні свої.

День 627 (12.11.23)

Рік як Херсон від бандитів звільнили,

Та пам'ятають у місті той жах,

Як окупанти заполонили,

Сіяли смерть, мародерство та страх.

Довго місцеві на площі збиралися,

Протестували проти орди.

Йшли неозброєні, не оглядалися,

Не помічали їх «ми назавжди».

Саме в Херсоні на танки кидалися,

Щоб кляту техніку там зупинить.

І на секунду не сумнівалися,

Всі в Україні будемо жить.

Не піддалися на провокації,

Що референдумом там нарекли.

Наших зустріли в Херсоні овації,

Так терористи їх всіх допекли.

В ніч партизанили. Ворог стурбовано

ГУР звинувачував в діях таких,

Але супротив організовано

Силами просто небоязких.

Як те сміття вимітали з Херсону,

Та недалеко відкинули геть.

Міни, ракети кидають там знову,

Кожного дня їм загрожує смерть.

«Щедрість» москальська відома у світі,

Смерть на болотах вирощують там.

Не випадково Тарас в Заповіті

Попереджав не вклонятись катам.

Я вірю лиш в погані сни,

Вслухрвуюсь в пусті слова,.

Довіряю людям без душі

Та люблю запах червоного вина.

Ми ніколи не прощались перед припливами чи відпливами

Не торкалися щік чи скронь, ніколи не переплітали між собою рук

Обіймалися лише в рідкісних випадках - міцно, немов після найдовших розлук

Ми ступали на одну й ту ж саму землю, ходили одними темпами, проривалися крізь пітьму вперто й невпевнено - ми ніколи не прощались - а якщо й прощались, то завжди назавжди - немов із мертвими

Хотіла би рвати голос, хотіла би рвати кістки і голови:

«Повір, любове, хочу бути вогнем тобі, твоїм світлом, що роздроблює темряву й неспокійну воду»

Несвідомо і безборонно, із поверненнями і втечами, наша історія завжди існувала під руку зі зневірою та запереченнями

Ми ніколи не прощались перед припливами чи відпливами - вони настигали нас першими

На вулиці крапає дощик,

На душі розцвітає цвіт.

Холодная осінь стукає в віконце,

Прикрашаючи барвами той цвіт.

В душі ти знайдеш неможливе,

В душі ти покориш весь світ.

Лиш волю й довіру їй дай,

І до безмежного щастя ти стежку знайдеш.

Ох ці зелені очі!

Як тільки зазирнеш у них,

Одразу забуваєш все на світі.

Як тільки зазирнеш у них,

Одразу закохаєшся.

Стільки різних очей

Ти зустрічаєш на своєму шляху,

Але зелені ніколи не забудеш.

Скільки б не вважав по іншому,

Все рівно повертаєшся до них.

Ці прекрасні смарагди зачаровують кожного.

Скільки б ти не дивився в інші,

Ніколи не ти їх не покохаєш так сильно як ці.

Тому ніякі блакитні і карі,

Зеленим не заміна.

питаю знов.

і ти будеш мовчати,

хоч очі будуть промовляти все за тебе —

усі несказані слова,

невимовлені моли́тви,

сильніші почуття.

та головне, що ти будеш мовчати.

не вимовиш

ні жалю,

ні любові.

пройдуть літа.

ти станеш спомином,

на запилюженій поличці пам'яті й думок,

зачахлим і змертвілим.

та те, що головне – безмовним.

скажи би ти тоді, хоч слово,

не сподіваючись на мій телепатизм.

лиш виливши пережевання,

жагу і захлинаюче кохання,

лиш так, могло все бути особливо.

та є частинка,

частка мене,

та частка мого серця,

що нарèчена по вік іти з тобою,

частка душі – поглинута тобою,

котра повік, буде шукати в натовпі твій сміх.

10 листопада 2023

День 622 (07.11.23)

Аскольд - легендарний варязький наш князь,

Засновник князівства відомий.

Спаплюжити факти ідея взялась,

В кремлі досить невипадково.

Назвали «Аскольдом» вони корабель,

Що носить на собі «Калібри».

Цинічний, як завжди, кремлівський бордель

Потво́р водяних типу гідри.

Примітивізм у діях орди

Геть прослідковуєм всюди.

Навіть заяві кремля: «Назавжди!»

Ціну вже бачили люди.

Збирались «спасать» «Калібрами» нас,

З «Аскольда» імперськії морди.

Не встигли, бо втратили орки цей шанс,

Останні зіграли акорди.

На жаль, корабель не одразу на дно

Змогли ЗСУ опустити.

Стоїть у Керчі поки право дано,

Та прийде година добити.

Історію нашу, москаль, не чіпай,

Не варто паскудити правду.

Амбіції сво́ї від нас прибирай,

Співай на болотах браваду.

Забудь, Україна - не по зубах

Імперській цинічній потворі.

Потонеш навічно в своїх болотах,

Бо маєш рашиста в фаворі.

Блукаю посеред темряви темним звіром,

Сигарета твоя стала для мене свічею.

Сигарета твоя стала світлом в кінці тунелю.

Ти сама того не знала, але спонукала до дії.

Надії.

Ти сама того не знала і стала причиною жити.

Навіть якщо нам у спину буде бити ливень,

Навіть якщо перед нами ще палають Сахари,

Все, що нам залишилось – усім посміхатись.

Я став дорослішим на один день.

На один день я став ближче до краю

І ловіть мене хвилі водоспадів,

Хочу в морі твоїм стати полуничним каскадом.

І знову блукати по твоїх рівнинах.

Ти ще не зовсім доросла,

Твої стомлені губи читають похмурого Семенка.

"Au revoir!" — плачуть схили твої,

На губах мій цілунок розтанув колючим льодом,

А я знову твій.

Зовсім не відрізняюсь від троянд твоїх.

03.11.23

Осінні вечори скинули свої важкі шуби,

Вологі від печалі лісної й дерев.

Похмуре небо прокинулось зоряним,

Місяць зійшов із розписаних стел.

Як це все гарно! Як це все живо!

Земля надухалась доторком листя.

Земля закликає всіх у свої обійми,

А кущі про щось гомонять

.

І виходить з-за лісу яскравий майстер

З палітрою самотніх букетів

Дзвінких.

І як дивак посеред кораблетрощі

Посміхається до світу руками

І тілом пустим,

Помережаним корозією,

Підходить до заблукалих людей.

Калюжі відблиском місяця дарують тепло,

розгорнись у їхніх обіймах і тонкощах.

Можливо, поплач.

Вони тебе зрозуміють.

Осінні вечори наступили знов.

04.11.23