Всі вірші

Прощання перекриває зустрічі...

Знаходять провалля широкі фінали,

Маються думи від болю ідей.

Роз'єднують сум невидя́щі вокзали,

Що знають гвоздики і туш орхідей.

Тільки пароми впускають відлуння...

Падають окликом сизі жалі́.

Тоне у сухості дивне чаруння

З то́го, що відстані надто малі.

Рвуться нитки́ всезалежного сяйва...

Колії чують бажання-розмай,

Та потяги знають омани вагання,

Потяги чують просочення ран...

Сонні вокзали веліють забути

Про́води тих, хто не ве́рне назад.

Аби ж тільки все зупинити і БУТИ,

Щоб в голосі - сонце, в душі - водоспад...

Неспинні години тікають у хмари,

Аби вже ніхто і ніяк не дістав...

Стоять у задумі печальні вокзали,

Аби тільки люд знов когось відпускав...

09.11.2023

Найменший порух викресле вогненне...

Не бійся про вчора - його тут не буде,

Не бійся про завтра - його не бува.

Ходять між листями ті́няві люди,

Вмиті дощами і ситом огня.

Змішано жовте, червоне й зелене,

Далі вже - білий, початок життя.

Усе недоспіване за́вжди блаженне,

Усе відшуміле, мов дика гроза.

Сьогодні ти з кимось - і сповнений щастя,

Сьогодні ти сам - і в потоках журби.

Є тільки ТУТ, бо ще дим не продався,

І те несказанне, що в'ється в сади;

Воно убереться у ситі дерева,

Ніжно наповнить багаті плоди.

І все нерутинне долине, мов злива,

Солодом то́го, що змі́цнить мости...

01.11.2023

День 626 (11.11.23)

Давно «Іскандери» не ки́дав наш ворог

На Київ, бо брухт він на зиму збирав.

Не встигла тривога подати на сполох,

Балістика демонструвала свій нрав.

Не за́вжди помітні вони на радарах,

Та й швидкість скажена, тож складно збивать.

Життю небезпека в ракетних ударах,

Москаль не втомився атакувать.

На підступах місту ракети ті збили,

Упали у поле між селами десь.

Це так за два човни вчорашні «помстили»,

У цьому цинізм москальський увесь.

Вночі дуже голосно знов гуркотіли

Shahed-и над містом, було не сну.

Аж дев'ятнадцять їх приземлили.

Задовольнили в кремлі сатану?

І східна частина країни не спала,

Тривога лунала по декілька раз.

Весь арсенал зухвало кидала:

Ракет те болото має запас.

Так захопилися мирних вбивати,

Гаву спіймали в районі Діпра.

Хлопцям вдалося плацдарм сформувати,

Тож не чекайте, падлюки, добра.

День 625 (10.11.23)

В Криму неспокійно, хвилюється море:

В москальських рядах уночі сталось горе.

У Чорноморську в заставу приліт,

Наш безпілотник залишив там слід.

Пишуть на морі їх чо́вни дістали:

Два катери, мабуть, мінусували!

Будем чекати підтвердження факти,

Зменшити щоби їхні теракти.

До Феодосії також дістались,

На нафтобазі від них відбивались.

Кожного дня неспокійно в Криму,

В різних куточках все у диму.

Десь у кремлі зголосили пихато:

«Дрони два збили та було багато.

Навіть, до Тули добрався один,

Знищили третій за пару хвилин!»

Голосно виють про збиті там дрони,

Ніц про помилки в Криму оборони.

Кремль негативних новин не приймає,

Про царський спокій люто так дбає.

В базу Скадовська був вчора приліт,

Скільки двохсотих - замовчує звіт.

Там у цей час нарада тривала,

Тож небагато швидка врятувала.

Ще із останніх гарних новин,

Від ЗСУ з Херсонських глибин,

Що на дорозі Олешки - Каховка

Сталась серйозна для нас рокіровка.

Ворог відрізаний від постачання,

Отже чекаємо нові скавчання.

Слава героям, боронять що нас!

Сил та здоров'я їм всім про запас!

У концертному залі,

На сцені рояль, відблиски світла…

Справжній музикант

Торкається клавіш,

Донесе без спотворення

Композитора задум,

Зіграє «Пісню без слів».

Знічев’я до роялю не підійдеш,

Не віриш – спробуй.

У міському парку,

На дощатому підмості,

Розстроєний рояль.

З нього давно зійшла фарба,

Клавіші недбало-брудні.

Дилетант упевнений –

Чим сильніше натискати на клавіші…

Обірвав струну:

На ньому вже не зіграти

Прекрасну фантазію,

Не витягти чистий звук.

Ти хочеш зіграти на ньому?

Ні, не хочу,

Легше купити новий.

Але ж його поставлять

На той же підмосток,

І над ним схилиться

Все той же дилетант.

День 624 (09.11.23)

Палає Авдіївка, ворог лютує,

Бо кремль потребує гарних новин.

Це місто лише на мапі існує,

Сьогодні Авдіївка - номер один.

Волає москаль: «Це ж в Донецьк є ворота!»

Боїться вражи́на його повертать.

Тож ллється брехня із москальського рота,

Що будуть вони «своє» захищать.

Авдіївка Бахмут нагадує вельми,

Зруйновано все, що було навкруги́.

Прасують та м'ясом закидують шельми,

Своїх не шкодують вкінець вороги.

Горлянка Авдіївки вужче та вужче,

Що є небезпечним для ЗСУ.

Атаки щоденні частіші та дужчі:

На відпочинок немає часу.

Йде суперечка, що далі робити,

Як наших хлопців там зберегти.

Може впустити орду та й добити,

Хитрістю ворога перемогти.

Знає Залужний, що має зробити,

Не заважайте, будь-ласка, йому.

Будуть всі биті геть московити,

На болота повернуться в пітьму.

День 623 (08.11.23)

Мова - ознака єднання держави,

Національна основа її.

В час, коли ворог скрежече іржавий,

Знову за неї точаться бої.

Двадцять дев'ята стаття щодо мови

У ЗСУ українською є.

Все діловодство, команди, розмови

Тільки державною - право дає.

Все зрозуміло в контексті Закону,

Але поправки внесла війна,

Що поламала таку заборону,

Дуже висока була ціна.

Всі, хто пішов на війну добровільно,

Думали, як захистити всіх нас.

Кожний в окопах спілкується вільно,

Маючи свій словниковий запас.

В кожного є своє власне сумління,

Всі розуміють, російська - табу.

У багатьох наступило прозріння,

Інші за мову ведуть боротьбу.

Це не на часі військових повчати,

Про індульгенцію їм говорить.

Треба терпіння, тактовність всім мати,

Адже в країні ворог не спить.

Хлопці російською напрям вказали,

Має куди шкутильгати орда.

На українську перекладали?

Тож не критично, не є це біда.

До Фаріон маю сильну повагу,

Принципи має, вона Патріот.

Взяли емоції вверх перевагу,

Але звільняти? Це як ешафот.

Пастка, де кожний втрачатиме гідність,

Правих немає, є мовна ганьба.

У компромісі є необхідність,

Поки в суспільстві панує журба.

Я бачу перед собою молодого мужчину.

Його розпашіле тіло ще не покинула весна.

Я думаю про себе [мовчки], що він неймовірно гарний.

І ще не пройшли його журливі літа.

Він, напевно, палить, випиває вечорами

Десь у сільських клубах з друзями,

Та я не сварюсь на нього, йому ще можна

Відчути, що алкоголь не лікує рани.

Його тіло ще тонко дише любовними поривами.

Його тіла не торкались літні палкі квіти.

Він ще сам як та пахуча квітка,

Японська вишня на берегах Фудзіми.

Я бачу перед собою молодого мужчину,

Його розпашіле тіло вже знов чекає на вечну.

Ти, друже мій, ще дуже красивий.

Давай я тебе обійму.

04.11.23

Я тікаю за вітром, наче комета лечу.

Бездоганними синіми лініями

написані звірства.

Від знемоги терпіти це — я кричу.

Сиплю хвостами смертоносні зірки,

на безликі залізні башти.

Сидять там біло-синьо-червоні чорти,

оповиті,

Кольорами смерті й

нездійсненних реваншів.

Сиплять хвостами зірки

ті, що у небі назавжди.

Кулями сиплять свої думки,

сиплять свої переможні реванші.

Я вертаюсь попутним вітром,

я є комета — лечу.

Я несу за собою руйнацію хворого світу.

Я є комета — я кожному з них відплачу.

День 621 (06.11.23)

Боляче сприйняли керченські втрати,

Не визнавали, як завжди, в кремлі,

Судноремонтний змогли там дістати,

Човен новенький за́раз в імлі.

Дуже пишались тим човном в країні,

Адже «Калібри» на ньому були.

Вийти у море не встиг на чужині,

Зайві у нас, очевидно, вони.

Кажуть французькі то були ракети,

Збили усі, аж п'ятнадцять за раз.

Через годину усі їх секрети

Були спростовані, щоб без образ.

Дійсно ракети були то заморські,

Ми не приховуєм факту того.

Наші кордони в Керчі чорноморські,

Не віддамо окупантам свого.

Кількість - чотири ракети летіли,

Дві були збиті та дві - точно в ціль.

Будемо бить, поки не зрозуміли,

Доки нестерпною стане їх біль.

Бризкала день пропаганда отрутою,

Помсту не стали вони відкладать,

Бо терорист не знайомий з спокутою,

Знову Одесу примусив страждать.

Судноремонтний завод, як у помсту,

Вирішив ворог знищити там.

Не досягли значного приросту,

Але ж не йметься проклятим катам.

Вдарили кляті ще й по музею,

Наша культура їм муляє зад.

Дах там зламали та батарею,

Сильно пошкодили орки фасад.

Як не спаскудить музеєві свято,

Бо день народження в нього на днях.

Тож терористи, як за́вжди, завзято

«Допомогли» святкувати ... в огнях.

Стійко тримається наша Перлина,

Місто студентства щасливого мить.

Знищена буде імперська пухлина,

Вже починає скулити та нить.

затишне місце, де лиш ми з тобою.

наша любов розлита по келихах.

не відчувала я більшого покою

ніж тут, де літають рожеві метелики.

затишне місце, де ти даруєш поцілунки,

а небо над нами червоніє.

це найчарівніші, до біса, стосунки...

нарешті здійснюються мої мрії

затишне місце, де ми разом

випиваємо вино і гучно сміємося

кохаю тебе сильніше щоразу

як розуміє

затишне місце - це твоє серце

Довіра породжує потребу...

Візьми мої крила під синю опіку, -

Благала безвихідь живого вікна.

Капали сльози без болю та ліку

На купу розбитого віями скла...

Там, за стіною і рамою поля,

Сходить безвільна далека зоря.

Вона прокладає безучасті моря

І дивиться вгору, немовби сліпа...

Із нею ми врозтіч, коли відчували

Осяяний дотик тісно́ї струни.

Із нею ми разом, коли відпускали

У звідані далі потоки луни.

І тільки ізранені подихом болю

Же́вріли два монолітних крила...

Ми були ра́зом, закохані в долю,

Хоча і найперше - я за́вжди одна...

28.10.2023

День 620 (5.11.23)

Вже другий рік на болота́х

Погрожують планеті:

«В кремлі стоїть у ворота́х,

Чи, навіть, в кабінеті.

Стоять ракети на посту,

Немає краще в світі!»

Повірили в брехню пусту

В загальному їх звіті.

Берлін зібралися бомбить,

Британію геть стерти,

В Америку теж запустить -

Волають їх експерти.

Нагнали страху на всіх нас

Так чорними ротами,

Що світ боявся той запас

З москальськими бортами.

Злетіли, впали аж за мить

Ті балістичні вбивці.

Хронічно оркам не щастить,

Та в силі кровопивці.

Ракети «Ярс» і «Булава»

Із ядерних запасів,

Як вихвалявся їх глава,

Не залишає шансів.

Хвалились дронами на світ

Так з'ясувалось знову,

Там є Китаю тільки слід,

Що викриває змову.

Планшет створили ніби свій,

Щось дорогим він здався.

Йде за авто в росії бій

Та виробник зламався.

Не таланить щось болота́м,

Ніде і ні у чому.

То, мабуть, доля здохнуть там,

Бігом за ТИМ додому.

О де ви, милі серцю покритки

та ніжні тонкосльозі байстрюки! -

гукаю в небо відчайдушним покриком

і роззираюся довкола з-під руки.

Нема. Нема. Невже повимирали ви,

неначе пресловутий динозавр?

Пішли на дно та обросли коралами -

Лук'ян Гервасій Опанас Назар

Параска Домна Феодора та Горпина...

Порозтавали мов торішній сніг.

Вже не писатиме про вас чудових книг

новий Шевченко... Часу безупинно

кружляє колесо - й раптовий рекетир

посаду обіймає робінгуда.

За димними стовпами ходять люди,

але червоні хвилі розкотить

новітньому пророку не під силу.

Програма оголошує прогноз.

'Веселка' видає 'Спінет і Силос'.

Хому читають (але це здалось).

І тільки по зусиллі нелюдськім,

чи з перепою дуже гидко стане:

в обличчі Джорджа бачиться Яким

і за повії абрисом м'яким

ввижається 'малюточка Оксана'.

День 618 (03.11.23)

Не спить кремлівська пропаганда,

Шукає шлях, як налякать.

Все розраховує та банда

У нас в країні панувать.

Хронічним є таке бажання

Ще, починаючи з Петра.

Поширити свої страждання -

Імперського кремля нутра.

Не йметься покидькам століття,

Що вільно люди хочуть жить.

Не можуть скинути лахміття,

Вбивати вміють або пить.

Вже світом визнано, держава

Є справжній монстр чи терорист,

Сама надала собі право,

До вбивста тільки має хист.

Гібридні заходи кремлівські

Врожай таки дають зібрать,

Задовольнити королівські

Бажання гегемоном стать.

Ще й досі з о́страхом чекають

Розвал в імперських болотах,

Коли тій «величі» зламають

Хребет та перетворять в прах.

Отруту впорскують усюди,

Щоб нас зневірити, зламать.

Та українці інші люди,

Не будуть геть панікувать.

Ми визнаєм свої помилки,

Залужний, навіть, їх визнав

Та виправляємо їх стрімко.

Нам не цікавий ваш анклав.

Наш шлях веде до змін на краще,

Та переможем перед тим.

Для вас - болото підходяще,

А не Луганськ, Донецьк чи Крим.

День 617 (2.11.23)

Терористична «наддержава»

Продовжує «добро» нести.

Сама собі надала право,

Нещастя, Господи прости!

Не знає, навіть, дать як ладу

На тих московських болотах.

Забули як міняти владу,

Як плазуни - на животах.

Брехня керує там рабами,

У злиднях вигідно тримать

Століттями, а не роками,

Щоб помирати відправлять.

Їх розрахунки провалились

Не дочекались короваїв.

Потужністю на світ хвалились,

Та триста тисяч мертвих в зграї.

Далекобійну дали зброю

(На жаль, тягнули довго з нею),

Допомогти в війні з ордою,

Та покінчити врешт з «ріднею».

Himars-и так їх налякали,

Що захлинулась пропаганда,

Бо влучно аж в тилу дістали:

Несе серйозні втрати банда.

Чудовий приклад їх роботи -

Himars з чувашами зустрівся,

Вбивати нас які не проти,

Та батальйон їх розлетівся.

Згоріли вщент у тих КАМАЗах,

Танок кривавий зупинили.

Писати з натяками фразах

Суворо всім заборонили.

Святі Himars-и знають справу,

Бо у руках вони козацьких,

Яким від нас: «Героям слава!»

Звільняють нас від рук захвацьких.

На дворі світить сонце, а в душі зима,

Я сиджу дивлячись у віконце, що тебе нема.

Як за тобою сумую, місця собі не знайду я,

Себе не вгамую, поки тебе ще люблю я.

Де ти ходиш, милий мій, де все бродиш моє кохання?

За тобою скучила, тільки тебе в очікуванні я.

Лихою долею окутана, і в душі пітьма,

Але я все ще сиджу сама у вікна, і чекаю.

Нестримно благаю, повернися до мене,

Лицем, не спиною, я готова до бою.

Хай не на життя, а на смерть,

І життя недаремне, якщо під ногами твердь.

Аби бути з тобою поруч, твій погляд жадібно хапати,

На все готова, і пліч о пліч, і на навіки тебе кохати…

День 616 (01.11.23)

Сягнули втрати москалів

За триста тисяч з гаком.

Ніхто людей не пожалів -

Імперії ознака.

Кидають хвилями як фарш,

Щоб кількістю закидати

Як застереження, демарш,

Позиції розвідати

Така навала йде щодня,

РФ - великий ворог.

Життя людей - кремлю платня,

Тож не турбує сполох.

Покірно раб йде на забій,

На обмін дає згоду:

«Життя – машина» - верх їх мрій,

Посмертну нагороду.

А на москальських болота́х

Вважають рудиментом

Тих, хто тікає через страх,

Хто проти президента.

Тож триста тисяч не кінець,

Студенти є та діти,

Звести готові нанівець

Чоловіків бандити.

Кремлівські діти у теплі

Сидять десь за кордоном,

Жирують на чужій землі

Та дихають озоном.

Навіщо решту шкодувати?

Цар має забаганки.

Мішки купляють, щоб зібрати

Бандитів тих останки.

Молюсь за хлопців наших всіх,

Що стримують навалу.

А незабаром холод, сніг

Посилять того шквалу.

Дай Бог вам сил, щоби життя

В країні панувало.

Пліч-о-пліч разом в майбуття,

Яке б нас вартувало.

День 615 (31.10.23)

Пишу тут про те, що найбільше болить,

Що спать не дає та хвилює.

Щоб Перемоги наблизити мить,

Це до життя стимулює.

Незрозумілість змінила брехня,

Розслабило наше суспільство.

Розхолоджали уперто щодня,

Тож ігноруєм насильство.

Знаєм про втому, що там на «нулі»,

Знаєм про смерть наших хлопців.

Ще не закінчились геть москалі,

Йдуть нас вбивати в потоці.

Де наша єдність, що силу дала,

Віра одна в Перемогу?

Нам не потрібна кремля кабала,

Ми вже обрали дорогу.

Звідки бажання бенкети гулять,

Вештатись по нічних клубах?

В час, коли воїни майже не сплять

Десь у полях, лісосмугах.

Красти в країні, коли йде війна,

Злочин вважаю військовий.

Тож покарання - висока ціна,

Щоб пам'ятав гоноровий.

За хабарі треба руки руба́ти,

Як це робили на Сході.

Нам ще країну разом піднімати

В злагоді, мирі, свободі.

Гей, прокидайтеся кожен, хто спить,

Не розслабляйтесь в дорозі.

Маєм разо́м Україну хистить,

Впевненим буть в Перемозі!

Віддавна у темну ніч до Дня усіх святих

В танок із смертними збираються почвари,

Які показують свій вигляд первозданний,

Допоки заклик в потойбіччя не затих.

Сьогодні люди не піднімуть смолоскипи,

Не гнатимуть у пекло проклятих істот.

Ті, в свою чергу, не жадатимуть незгод

У днину єдності живих із іншим світом.

Оточенням панує всюдисуще світло,

Вулиці оздоблені у стилі макабризму,

Джеки-ліхтарі стоять на варті грізно,

Не пускають первісну пітьму в домівки.

Збираються у хоровод зловісні тіні,

У заздрості до гаму і веселощів навколо,

Не знаючи ні спокою, ні блага втоми,

Шукають підступу у розум некмітливих.

Та не вдається віднайти такого легкодуха,

Серед юрби дивакуватих смільчаків,

Позбавлених цупкого страху праотців,

Безглуздих забобонів часів смути.

І знову, як настане сонячний світанок,

Відновляться кордони рівнів існування

І до наступного із людством воз'єднання.

Поринуть в забуття всі монстри і примари.

У сонці листя золотіє

і небо щире, голубе,

і я немов дитина мрію,

про маскарад на Гелловін.

І поруч падають мерці,

летять важкі метеорити,

А з кораблів біжать щурі,

І капітани мов прибиті,

ідуть на дно зі своїм судном,

і гірко думають про те,

що айсберг часто неминучий,

навіть якщо маяк не вмер.

Однак, осіннім листям сипле,

на не прикрашений кабак,

я виріжу прекрасне личко,

і очі, ніс і рот до вух.

А біля марса в Nid-de-pie

замість папуги сяде ворон,

І мов той Вій розплющить очі,

Потягне ніжно pied-de-poule.

Одного дня, в маленькій клітці

Сиділо щастя на ганчірці.

Малі, та із надією два вічка,

Але проходити лиш повз людей сучасних звичка.

Мале сиділо, не просило їсти, пити

Воно все сподівалось, що не зможуть тут його лишити.

Але так мало хто звертав увагу,

Та й ті - поглянуть, усміхнуться, ніби то розвага.

Під вечір, так і не знайшовши щастю дім

Його залишили і щезли наче дим.

Було вже темно, холодно і страшно,

Ніхто не роздивився хто там є уважно.

Воно засумувало і не хоче більше жити

Та думає, як швидше зникнути з землі.

Хай будуть всі його топтати, бити,

І догоратиме те почуття у тлі.

О першій ночі, але може і пізніше

Відчувся дотик теплих та великих рук.

-"А може, вже моїх страждань не буде більше,

І мене будуть позбавлять життя цих мук".

Але його піднесли до грудей

Закутали так ніжно в шарф у комірець,

Знайшло, нарешті, щастя тих своїх людей,

Що люблять і не пустять на легенький навіть вітерець ♥

Тривогами просякли наші ночі,

Скорбота отруїла наші дні,

Бо як забути очі, всі ті очі,

Що згасли назавжди на тій війні?

Як стерти нам із пам’яті жахіття,

Записані залізом і вогнем?

Вже цього болю стане на століття,

А кров все далі ллється, днем за днем…

День 612 (28.10.23)

Напівтвердокри́лий ряд у науці

В підряді «комахи» включає клопа.

Тримають злочинці все людство у му́ці,

Ордою звичайно на нас виступа.

Клопи - кровоссальні комахи, як блохи,

Кусають людину, здійсняють свербіж,

Почервоніння може буть трохи,

Чи алергія, як більший платіж.

Живуть ці падлюки в сімнадцять морозу,

А в спеку розмножуються аж «за троїх».

Доводять все людство до сказу, неврозу,

Виходять вночі, тільки спати ти ліг.

Париж в цьому році атакували,

Готелі, будинки, музеї, кафе.

Жити місцевим та го́стям не дали,

Як його давиш, сморід іде.

Що це клопів я сьогодні згадала,

Де той Париж, і до чого війна?

Це підсвідомість асо́ціюва́ла

Певну особу, його це ціна.

Вельми відомий у нашій країні

Зрадник Царьов, що в Росію чкурнув,

Трохи підстрелений там на чужині,

Хто ж той сміливець, що зазіхнув?

Сморід стоїть, хоч і не розчавили,

«Переживають» за нього в кремлі.

Та й пропаганда за нього рве жили,

Не відчуває відрив від землі.

Це не найбільший клоп на болотах,

Їх дременуло багато туди.

Ціла навала сидить у окопах,

Думає, як нам додати біди.

Б'ють наші хлопці клопів тисяча́ми,

Злобно кусають, готові вмирать.

Лізуть вони усіми шляхами,

Краще, що вміють, то мирних вбивать.

Засоби є від тих кровососів,

Допомагає нам в цьому весь світ.

Вже повернути ніхто їх не просить,

Чавлять клопів, як велів Заповіт.

День 611 (27.10.23)

Пожежна охорона у Харківській окрузі

Сьогодні відзначає солідний ювілей.

Вітають ювілярів колеги, звісно, друзі,

Як на вітання кремль отримав привілей.

Вже двісті років служба від полум'я спасає,

Життями ризикують там хлопці кожен день.

Кремль привітати також шляхи свої шукає,

Перетворили службу в святковою мішень.

Ракет не шкодували від «щирого» від серця,

Обрали за атаку Харківській Ізюм.

Немає у бандитів ні розуму, ні серця,

Об'єкт знайшли «військовий», як традиційний глум.

Розбили вщент будівлю пожежної частини,

Тринадцять одиниць технічних - теж нема.

Ізюм запам'ятає «святкові» роковини,

Згадаємо їм все, що знищила війна.

Поранили бандити аж вісім наших хлопців,

Чотири у лікарні: поранення важкі.

Та правда, наш Господь стоять на нашім боці,

Даремно там радіють кремлівські ватажки.

Настане день та час до повної спокути,

Століття хай несуть важкий спокути хрест.

Нікому не вдалось зламати нас, зігнути

На то є Божа воля, веде його нас перст.

День 610 (26.10.23)

Малюють терористи щодня червоні контури,

Що мають зупинити наш захист проти них.

Самі завжди порушують встановлене, як бовдури,

Мета нам не відома, керує ними псих.

Погрожують нам карою та атомною бомбою,

Якщо ми перетнемо той контур «чарівний».

Тож ниють на болотах як зуб гнилий під пломбою,

Не знають, що робити, куди ж подіти гній.

Приховували правду три дні про Севастополь,

Казали, що все збили, і втрат у них нема.

На ранок в Телеграмі роздався перший вопль:

«Влучили по об'єкту, інфо таки сумна».

Попали у секретну спецназівську їх базу,

Зрівняла все навколо ракета там одна.

Мовчали, бо не мали казати без наказу,

Там було тренування. Це ж зовсім не війна.

Підозрюють падлюки, що це невипадково,

Вже вкотре накривають спецназ усіх разом.

Вважають загадковим та безкінечним коло,

Де косить ЗСУ спецназ, як той газон.

Для кого вимальовують ті лінії загрозливі,

Не зрозуміло зовсім ні нам, ні, навіть, їм.

Вже час московським злидням піддати гарно розгами,

Щоб вимітались з нашої країни в власний дім.

День 609 (25.10.23)

Шукають бандюги, що знищити можуть,

Хмельниччина вніч постраждала.

Кремля обіцянки про їх «допоможуть»

Чомусь нас геть не здивувала.

Невдалі атаки на Сході країни,

На Півдні отримали порки.

Авдіївки майже немає, в руїни

Перетворили все орки.

У Брянську хімічний завод атакований,

Тож вибухи, сильна пожежа.

Місцевий москаль цим здається здивований,

«Бавовна» в РФ їх бентежа.

Підводна атака в Криму щодо флоту,

Не дала заснути нікому.

Ніяк не докотиться тому болоту,

Щоб вимітались до дому.

По-трохи збираються, речі вивозять,

Шукають, що можна де вкрасти.

Стратегію мають, тому і ялозять

Капітуляцію «касти».

Убивствами мирних РФ компенсує

Свою, вочевидь, неспроможність.

Інфраструктуру на зиму руйнує

Та випинає «вельможність».

Хмельниччина завжди заможною була,

Тож ворогу в око і впала.

І зграя Shahed-ів до них повернула,

Та ППО не проспало.

Зустріли злочинців гостинно та щиро,

На землю поклали всю зграю.

На кожного ворога є в нас сокира,

В обличчя бандитів ми знаєм.

Моя Зірка на небі живе,

Її бачу в безвітряні ночі –

То замріяним світлом пливе,

То неспокій зажурено врочить…

Зірко моя, знов лечу до тебе,

Звідти – ніби на долоні світ!

Прошу – довше будь на цьому небі:

Хочу пити ще з потоку літ.

Як кохання накриє сповна,

Моя Зірка пірнає в сузір’я;

Як одна – то самотньо й вона

Мерехтить крізь хмаринове пір’я…

Мила Зірко, Безмежжя дитя,

Підкажи – все ж у світі ти знаєш! –

Як прожити найкраще життя?

Що душа моя вічна бажає?

Зірко моя, знов лечу до тебе,

Звідти – ніби на долоні світ!

Прошу – довше будь на цьому небі:

Хочу пити ще з потоку літ!

Світанок хмаринки розвіяв найлегші,

Росою сріблястою вмився…

То щастя моє народилося вперше

В той день, коли ти народився.

Птахів щебетання – рулади і фуги,

Ранкова зоря звеселилась…

То щастя моє народилося вдруге

В той день, коли я народилась.

Зійшлися зірки в чарівнім менуеті,

І ніч почуттям захмеліла…

То щастя моє народилося втретє

В той день, як тебе я зустріла.

Коханий, поглянь – знов бузок розцвіта,

Нагадує нам, що минають літа.

Та доки тепло зігріває обох,

Нам сонце всміхається щиро – за двох.

Якщо ж почуття охолонуть твої,

І іншу з тобою зведуть солов’ї,

То хай вона кращою буде, ніж я…

В цім світі у кожного – доля своя!

Минуле лишається з нами навік,

Майбутнє непевно мигтить звіддалік…

Я зичу обом нам щасливі роки,

А разом чи ні – то як схочуть зірки.