Всі вірші

Допоки я живу

Допоки я живу на світі,

Мені потрібні всі дива:

І сонце, й гори, море, квіти,

Зелена росяна трава.

Допоки я росту на світі,

Мені потрібні ті знання,

З якими зможу полетіти,

А не блукати навмання.

Допоки хтось живе на світі

І тільки мріє про дива,

Я буду впевнено творити

І відчувати, що жива.

(квітень 2019 р.)

...

Бабусі

Ви пам'ятаєте, бабусю, як малими були,

До вас приходили ми грітись під крило.

І ніжно нас до себе ви горнули,

Розповідаючи про все, що було і пройшло.

Чи пам'ятаєте, бабусю, як в ранкову пору

Ми прокидалися і йшли аж під гору.

Щоб разом з вами вигнати корову,

І проводити з сонцем мряку дністрову.

А днями літніми: у спеку чи у зливу,

Ви приучали нас не марнувати час.

Ще вірити в велику Божу силу,

Дивитися на світ, неначе в перший раз.

Любові проростили в нас зерно насіння,

Подарували все своє тепло лиш нам

Тож, поруч з вами кожна мить безцінна,

Бабусю, вдячні ми за ласку вам.

(січень 2019 р.)

...

Я буду кохати

Я буду кохати,

Коли підросту.

І буду страждати

Життям як піду.

Від пристрасті мліти

У ніжних руках,

Любов'ю горіти,

Забувши про страх.

Я буду кохати,

Коли підросту.

Себе віддавати

Цілком лиш йому.

А поки що рано

Любити мені.

Ще серце не знало

Кохання пісні.

(серпень 2017 р. - вересень 2018 р.)

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Смертельна гра

Мій білявий хлопчик,

в чиїх очах застигла лють.

ти позбавляєш долі інших,

не замислюючись про наслідки.

Граєш у Бога,

вершиш правосуддя

сидячи на троні з людських тіл

і викрикуючи "Голову з плечей".

Мій білявий хлопчик,

що так мріяв позбутися смутку,

зараз сидить на трупах і гірко плаче.

...

Чорновод

Темрява

.Темрява.

…

Темрява також

з лицарем живе.

В чорних латах

кобилу осідлав.

Що захотів , те

силою візьме.

Чорту він душу ,

чи то програв

або заклав.

Корінь темноти, завжди

криється в тіні.

Це точно знає, хто там

проходив, хто там бував.

Сонця не буде ,

знайдено в

молитві.

Ніхто не грав, а либонь

кожен тай програв.

Жахливий стан,

слабка ідея.

До Ра навіть, лицар

прагнув підійти.

Не допоможе, хрестова

панацея.

І раптом в грунт з коня злетів,

…

Мораль проста - як

все буття.

Погано загубити

світло з неба.

Не вистачить колись

всієї сили каяття.

Хотіння то є добре,

але не завжди то є -потреба!

….

А. А.

22.

...

Андер Андре

Herbarium

Біжи додому,

солодка дівчинко.

Не рахуй до десяти,

а швидше втікай.

Шукай собі винних,

плач у подушку.

Тебе все одно покинуть —

розслабся і засинай.

Тебе все одно не знайдуть —

крику твого не вчують.

Я допоможу —

на плечі сідай.

Ось наша путь —

я віднесу далеко,

туди,

де не плачуть.

Туди,

де ти знайдеш рай.

Можеш не кричати.

Я вже казав,

що тебе не слухають.

А якщо раптом

захочеш волі —

обійми мене міцно,

руки зігрій холодні.

В тебе руки із запахом м'яти.

Мої руки із запахом льоду.

Обійми мої плечі міцніше.

Тебе, окрім мене,

ніхто не послухає.

У мене, крім тебе —

нема нікого.

Твої руки в моїх —

м'ята із льодом,

смерть із життям.

Твій крик поволі стихає.

Ти забереш мене із собою.

Не хочеш бути сама.

Всі ці душі —

мій власний гербарій.

І ти у ньому —

єдина жива.

Я звик до

життя відлюдника.

Поряд зі мною —

не був і не буде ніхто.

Так чому ж не тікаєш,

дівчинко?

Чому досі сидиш зі мною?

Чому досі п'єш

це червоне гидке вино?

Швидше біжи додому,

старайся виплекати

залишки свого Життя.

Ми зустрінемось знову.

Десь під осінь

я збиратиму листя

для свого гербарію

і знову не зріжу тебе —

бо ти єдина,

з якою й восени — сонячно.

Бо ти єдина

у моєму гербарії

вічно

будеш

жива.

...

Катя Ворон

Дивний сміх

Було то в одній хаті, неподалік.

На столі стояла дівчинка зросту сантиметри три,

А за столом сидить молодий чоловік.

- Скажи, господарю, що значать дві дуги?

- Ти про що? - запитує він.

- Я про ті, що ти намалював.

- Це діти зображають так морських птахів.

- А я думала, що ти щоки надував.

І хлопець засміявсь, а дитя кліпа очима.

Такі щирі відносини, що в них,

Ніколи не повинні минати мимо.

Як і усмішка - повз дорослих від малих.

А пан усе сміявся.

- Господарю,чому смієшся?

- Ні, не звертай уваги, Ліно, - витер сльози він.

- Коли ж ти вже нап'єшся?! - крик,

Що було чутно з вікна, яке виходило на двір.

- А що? Він так сильно воду хоче пити?

Знову запитала дитиночка мала.

І парубок від сміху по столу кулаком гатить.

"І чому же він сміється?" - подумала вона.

***

Але юнак встав із ліжка: прокинувся

В кімнаті, де не було ні звуку.

Проте, сенс моменту помітивши,

Він почав тихо сміятися в руку.

...

Юлія

Сонце й миші

Вони щасливі. В них тепло, єдинство та любов.

Мене цим обділили. Забрали серце й викачали кров.

Забрали і тепло, й любов, і мрії, й щастя.

Лишили страх, тривоги, горе та напасті.

Їх сонце світить ясно, тепло й парко.

Моє підвісили й встромили в центр палку.

Воно стікає лавою в ріки чорного затміння,

Поки проміння ріжеться об скалисте каміння.

Лава червона, лава багряна, бордова і густа.

Вона з моєю кров’ю змішана, склеїла мої вуста.

Так, як печуть вони в кутках, більше не буде моє сонце.

В моїй кімнаті чорні штори затьмарюють віконце.

Вони щасливі. В них золота засмага й океан.

Моя шкіра бліда, замість лежаків білий диван,

І чорні штори, наче тінь життя, що я міг мати,

І мого щастя, що не заслуговує на такі гіркі витрати.

Білий відштовхує тепло, а чорний — навпаки.

Мої штори вже гарячі, а от ми з диваном — ні.

Багряна лава крок за кроком проникає в мою суть.

Вона мене спалить так, що лиш зуби знайдуть.

Моє повітря — прах і смак запалених очей.

Мій кожен подих — крах і писк підсмажених мишей.

І навіть біла шкура миш не відштовхнула лави тепло,

Тож мабуть моє ясне сонце і щастя, що ще не прийшло,

Мабуть вони прилипнуть ще до блідих рук моїх,

Хоч блідість їх й нагадує північний сніг,

А за законом білий сніг відштовхує тепло.

Та мишам це чомусь усеодно не допомогло.

Як мовча білий сніг розтав бордовою весною,

Так білих миш кров тече на мій диван рікою,

Так моє сонце, моє щастя ще зійдуть над головою

І сплавлять мою білу шкіру у ріки спокою.

І я піду в той інший світ із посмішкою на попечених вустах,

Бо моє бліде тіло й суть відпустить перманентний страх.

...

diastrofa

*той, хто

він тридцять років дивився в вікно,

спостерігав, як бути, і що було,

як відвертати холод, вірити у вогонь,

як проростати віршами і зерном,

як не позбутись глузду, коли прийдуть

нищити землю - кувати лють,

а коли зрадять свої - рости

квіттям в проламані ними кістки.

і тридцять років дивився світ

деревами й сонцем, і пульсом зіниць,

навчався, як стіни старих психлікарень

в своїх пацієнтів - осягнень і марень,

як той, хто безжальність його зрозумів,

сміявся, кохав і нестямно курив -

той, хто двічі утратив дім,

той, хто востаннє кохав назавжди,

той, кому втрата й чужі хрести

стали вагоміш повітря

і ближче спини.

той, хто щоранку чекає на смерть,

наче колишню, зраджену восени,

як він станцює під ядерний вибух,

аби не втрачати світло, як згаснуть світи.

і світ не змінився, але невлад,

розсипавши жменю дешевих плеяд,

дав цьому бути - ракетам і болі,

і тимчасовості наших загоєнь,

дозволив боротись, вмирати вві сні,

не досягнути і не втекти -

тільки б відбутись,

може, недовго,

в чиємусь погляді,

або в вікні.

...

Savage Winst

наші таємні фантазії, про які ми нікому не скажемо

Мені хочеться обіймів й тепла

я хочу відчути "його" вуста

сидіти в телефоні до пізньої ночі

надсилати повідомлення "йому" в телеграм.

Я хочу побачити як це жити,

коли "його" руки на твоєму обличчі.

Я уявити зараз не можу, які в нього, очі, ніс та губи.

Я хочу відчути першу любов..

Гулянки до ночі, милі розмови

Червоні щоки від сорому..

Перший поцілунок, під зоряним небом.

В шумі листя, а можливо тишині..

десь на природі.. чи навпаки.

Йти тримаючись за ручки, це ж так мило скажете ви..

А можливо пристрасно цілуючись, в центрі міста.. палкі обійми, жаданний погляд, думки вже в голову не лізуть, ти просто як жар, як та вуглина, а "він" як вогонь, що тебе розпалив..

Лежати з "ним" на ліжку в своїй кімнаті, дивитись фільми, чи аніме-серіали.

Я хочу відчути першу любов

"він" проводить тебе до дому (1 раз)

соромлячись обіймає, а ти йдеш в дім червона як буряк..

Довгі-довгі розмови ні про що.

"Його" обійми,"його" тепло.

Сидівши в "нього" на колінах, "він" голову схиляє тобі на плече.

Чуєш як він дихає тобі у шию,гаряче дихання, шепіт, і сміх.

Хочу відчути ці палкі обійми, літні гулянки на одинці, говорити про все, водночас і ні про що.

Розуміючи один одного з одного погляду.

Дивитись в очі, не сміючись..

Чіпати волосся, доторкатись, до щок, до "його" ключиць.

Разом сміятись, якщо прийдеться й плакати.

Відчувати "його" дотики на собі..

на обличчі, талії, вустах, ключицях, ляжках, на ногах.. й в інших потаємних місцях...

Це наші потаємні фантазії, про які ми нікомо не скажем..

...

мавка

18+

Подих твоєї дущі

Я хочу розтанути в повітрі,

Точніш у тобі.

Підійди до мене с заду

І трішки обійми.

Потім можеш щось на вухо сказати

Голосним шепотом, щоб я це чітко почула.

Твої руки спускаються вниз,

А я підіймаюсь на верх

. Прильнувши головою до тебе,

Можно почути подих твоєї душі.

Такий торопливий і бездоганний.

От твої руки в мене на спині,

А мені хочеться падати,

Може з сорому, чи від буття.

Будильник заграв.

Це моя фантазія, а не життя.

Я прокинусь, напишу «добрий ранок»

А могла прокидатись з тобою,

Та казати «Прокидайся кохана!»

...

Stefaniuk Alexa

Чи молишся ти перед сном, Маріє?

чи молишся ти перед сном, Маріє?

чи просиш у сотень святих накрити шаром чорнозему кожного, хто смів на твоїй землі влаштувати новий геноцид?

чи сплела ляльку вуду з кулею в тімені?

чи готові хрести, на яких висітимуть тіла тих, кому варто було загинути ще в утробі?

чи розставила ти пастки?

чи готова до бою?

оберігай свій дім, Маріє. рий рови і окопи.

наточуй ножі, заправляй магазин пістолета.

у тебе є мрія - горіховий раф і спокій.

за твою мрію ворог повинен вмерти.

...

ТиХоТи

Музика-Весна

І знов весна гримить у двері,

Співає, плаче і бринить.

Це музика ламає скелі,

Яскравим сяйвом майорить.

Оця весна така шалена,

Дивакувата і нова.

І галаслива, як сирена,

І чепурна, як стрекоза.

Вона живе не по фен-шую,

Не знає правил і границь.

Її не розуміють люди

Й цураються, як блискавиць.

Її кусав собачий холод,

І жарив літній суховій.

Вона пройшла крізь біль і голод,

Не втративши своїх надій.

В її грудях - велике серце

З відтінком сміху й доброти.

Душа прозора як озерце,

Народжене в ланах мети.

Їй не цікаві Інстаграми,

Рулетки, чати, переписки.

Вона - Нова Музична Панна,

З гітарою росла в колисці.

Це - Королева обертонів,

І повелителька рондо.

Творить шедеври з ля мінорів,

І грає блюзи для кіно.

Вона - Нью Ера у мистецтві

І просто - дівчина-краса.

Як не любити це блаженство

На ймення «Музика -Весна»?

...

Йшов літній сніг

Йшов літній сніг...

Така собі дивацька примха

Від матінки-природи...

Це - град у перемішку з лихом.

І знову десь він наробив негоди.

І знову дощ, потужний, прохолодний

Укрив плащом блакитним цюю землю,

Розжарену, розпечену від сонця.

Нехай вона відновиться у серці...

Що ж, буває. Небо теж сумує,

Як і ми, в депресію впадає.

А на ньому хтось тихенько намалює

Веселку, що кольорами ніжно грає.

Ти не плач, що знову дощ на дворі,

Він вкаже шлях на хід твоїх думок.

І шпильку втрачену знайдеш ти у коморі,

Для інших станеш як новий зразок.

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Корабель (Ти, команда і капітан)

Хлопче, ти на кораблі,

У команді капітана,

Тож виконуй всі накази

І за обрій свій пливи.

Хлопче, будь до кінця

Вірним собі та серцю.

І нехай довкола халепа,

Ти не вбивай у собі митця.

Твій капітан - він не янгол,

Буває суворим як вовк,

Чи, навпаки, м'яким як шовк.

Хитрий, старий диявол.

І ось назріває бунт,

Команда точить залізо,

Готуються всі горлорізи,

Для перевороту готують ґрунт.

Час настав...

Капітан у полоні,

Команда протирає долоні.

Чекає нових вистав...

Ну що ж, ти побачив усе -

Злет ватажка і падіння.

Здається, що все - сновидіння.

Та життя далі іде...

Скоро ти виростеш, хлопче,

Будеш новим капітаном

І станеш тим отаманом,

Що з піратів зробить народи,

Народи, що йтимуть до волі

Й не здадуться ніколи...

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Ворожіння-павутиння

— Чак-чак! Чом, чом, чом

Чоловік надяг шолом?

— Чи не бачиш? — Овва! —

Він шибайголова!

— Ну то й що? — Нічого,

Зачаклуймо його!

Не красуні-жінки,

А лихі павуки:

Шурхотіння легке,

Павутиння липке!

---

— Чак-чак, шу-ра-ра,

Обережніш, сестра!

У пригод шукача

Гостре лезо меча!

— Ну то й що? Слимачок

Вже спіймавсь на гачок,

Серед темних дібров

Розіллєм його кров!

Чак-чак! Чоловік,

Вкоротимо твій вік!

...

Валерія Малахова

У пошуках музи " казкар"

У лукаморя дуб зелений

А на гілках сова сидить

І по заплутаним доріжкам

Бродить той казкар один.

У позолочених ланцюжках

Вдень і вночі ходить він

А за ним весь час цей бродить

Пухнастий кіт, чорним-чорний

Проходячи вже пів світу

Зустрічав не мало див

Та найпрекрасніше на світі

Русалка що у мріях сидить

Золотокосая дівчина

З хвостом "чистий смарагд"

І сови більше світла

За лакомор'ям на дубі

Загубила його розум

Миттєво серце забрала

А кохання як у казках

Занесло за небеса

І протоптує ту землю

Він у пошуках її

Що прекрасніше на світі

Що спокою не дає

У лукаморя дуб зелений

А на гілках сова сидить

І по заплутаним доріжкам

Бродить той казкар один...

...

ТАНЯ

вірш

вдихаю глибоко - повні легені

легені повні та пуста душа

не можу, я не можу нині

із себе видушити клятого вірша

я не поетка, я не поетеса

я не людина, я - сльоза гірка

я центр себе і центр свойого стреса

я центр і я околиця глуха

...

Псевдо Поетеса

Форма ескапізму

Я хочу спати залишок життя:

Своїми мандрувати снами,

Що наче сенс мого буття...

Ах, як мені б то пояснить словами?

Неважливо, добрі чи погані,

У них ти - влада, керівник!

Хочеш - сниться добра пані;

Хочеш - тобі поможе чарівник...

Сон п'янить, як те вино,

Що я ніколи не пила;

Він - до мого спокою вікно,

Кажу: ефект, як від вина!

Одне гадаю: невже то ескапізм?

Та хіба ж погано схожу звичку мати,

Коли втомився організм?

Отож, чому б життя все не проспати?

...

Каріна Котурбаш/Кофій

Маріуполь

Відмивають сльозами янголи

Криваво-червоні води моря.

Ридали, що народ не доглянули,

Що душі живих вмирають з горя.

То є справжня духовна агонія,

Усе це - біль непідробний;

Це є криків дисгармонія,

Це хрест могили саморобний.

Янголи усе ридають,

Що ні матері, ні діти

Більше спокою не мають,

Що їхніх мрій догоряють квіти.

І хоч зів'ялі квіти на могилах,

Хоч море далі багряніє,

Янгол силу принесе на крилах,

Щоб у серці було світло, як стемніє.

Мусить бо і душа, і серце жити:

Душа, аби боротися за себе,

А серце, аби не забувати, що таке любити,

Хоч як тебе, мій янголе, агонія шкребе...

...

Каріна Котурбаш/Кофій

Крадіжка

Не буде більше сміху:

Викрали Дитинство.

Вже не буде часу ліку:

Люди, чи то не злочинство?

Кричать ридма долі:

В неї викрали Життя!

Сльози - злива з солі,

Що залива її взуття.

Дитина ведмедика

До серця пригорта,

Те досі б'ється у страху;

Написати мамі не дає листа.

Ні, не лист то - заповіт:

Маленька ж так хотіла

Віддать комусь фіалки цвіт

І зорю впавшу, щоб зігріла;

Ромашку ніжну,

Але зів'ялу,

Іграшку рідну,

Шоколаду плитку...

Та не встигла! Не встигла,

Бо пекучій біль тіло охопив,

А на щоці сльоза застигла.

Та душа вже одлетіла...

...

Каріна Котурбаш/Кофій

Березневий день

Березнева ніч

Морозцем взялося на вікні

Тільки йти куди,

У цю холодну ніч

Літаки гудуть і летять ракети.

Наші браття, наші сестри,

Що ж таке на світі твориться.

Чом оця війна потворна твориться.

Браття сестри відгукніться

Зупиніться та послухайте весну

На, що прийшли і вбили ви свою рідную сестру,

Яка любила Вас так бездоганно,

А ви перекроїли цю любов, І вороття назад нема, щоб вибачити вас ..

...

Життя іде

І ми ідемо.

В майбутнє

Наше неповторне.

Не скоримося нашим ворогам,

Любов, молитва - ось єдина зброя в цій війні.

Чому ж то так несправедливо

Навіяло на Україну.

Чому ж життю на Україні нема зупину.

Тому що ми і є саме - життя.

От тільки зараз хтось іде у забуття.

...

Любове моя

Як воно ся мається

як воно звикається

Сердце моє слізьми обливається.

Без твого голосу, не маю я настрою.

Без твоїх ясних очей і світ не милий мені.

Чому так сильно плачеться

Чому так гірко тужиться

Чому...

Тому що я люблю тебе

Тому що ми по різні береги

Тому

тому .

...

Рута м'ята

Світ в віконці сяє зрання,

Рута м'ята

Квітне навесні.

Чому ж то так не радісно мені,

На серці тяжко,

І сльози ллються річкою.

А нам би бути веселішими ,

Весна іде, красу несе

А зараз в Україні звучить по іншому - весна іде, війну несе.

...

Дім горить

Кохана моя земле,

Чом це тебе розіп’яли?

Хочетьтся крикнути: «Леле»,

За що ж то нас так покарали?

⠀

Кохана моя домівко,

Чому в огні ти палаєш?

Хіба забула так хутко,

Що в моєму серці конаєш.

⠀

Хіба вже минуло дитинство,

В розвалах усі старі дні?

Хіба не пізнаю материнство

І дорослість в своєму житі?

⠀

Хіба вже не зійде сонце?

Невже то вже вічня тьма?

Скільки прийшло ночей,

А ранку і далі нема.

⠀

Земле моя кохана!

Діброви, степи і ліси!

Ви ж проростете знову

Джерела старої краси.

⠀

Простете на нашій крові,

Коріння сягне кісток.

І сонцяі впаде промінь

На тисячі й сотні жалоб.

...

Війна

Я боюсь війни.

Колись думала, що її не буде.

І не важливо, що після Першої

Світова йде Друга.

Мій світ виглядав так, наче їх нема.

Наче все загуло і більше не буде.

Та у цьому світі живуть люди.

І історія збудована/ зруйнована війною.

І через те, що народялася я в мирі,

Забула якою це було ціною.

⠀

Що смерть, біль, страждання -

Були нормою не рік, не два, не три.

І що топчимо ногами іх могили.

Хоч зацвіли вони квітьми.

Та всеодно, в землі, десь там кістки,

На які були пролиті сльози.

Гіркі, від болю та утрати,

Безсило зберегти, що захищали.

Дивитися як всі вони вмирали.

Всі вони.

⠀

А я є тут, роки опісля.

Але історія наздоганяє нас,

І хоч ми діти не війни,

Війна є поруч, жде свій час.

...

Кава

Я пам’ятаю наче це було учара.

Усі емоції, думки і відчуття.

Мені хотілося стрибнути у море,

Втекти, відчути плин життя.

⠀

Я пам’ятаю.

Старі дні живуть в мені.

Відмотую моменти.

Гарячий чай розбавлений холодною водою

І дешеві сентименти.

Це була я. Така смішна і мила.

Тоді я ще не знала, як сильно втомилась.

Як втомлювало мене те життя,

Яке собі обрала.

І яким важким був той страх,

Яким себе тримала.

⠀

Тепер вже не тримаю.

Відмотую моменти.

І не потрібні ті дешеві сентименти,

І чаю не треба, дайте кави

Міцної і гіркої, такої як у мами.

...

Світ, зітканий із протиріч

У світі, де правда з брехнею

Міняються місцями.

Де написані колись дива

Перестають бути дивами.

Світ, де вкотре йде війна,

І якось треба захищатись.

⠀

Світ, де ти і я - ми цінні,

Але волю нашу хочуть проламати.

Світ, де добро десь поміж нас,

Хоча,треба трохи пошукати.

Світ, де тріскаються дзеркала

Від огиди тих, хто заглядає,

Є й такі…

⠀

Я народилась в світі,

Зітканому з протиріч,

Де люди сплятьт у день,

А живуть у ніч.

Де на полицях лежать розумні книги,

А розумні люди… теж лежать.

Лежать в могилах.

⠀

Хіба казали нам батьки,

Що буде дуже просто?

Хіба не писали предки нам листи,

Щоб ми за нас боролись?

Щоб ми стояли незворушно,

Міцно. А наші всі думки

Були до купи зібрані

(А потім у листи).

⠀

Вмирає час, коли його марнуєш.

Усе вмирає. В декого й душа.

Людська достойність, міць, жага.

Не вмирає тільки спрага до любові,

Але любов та хвора і дурна.

Не всім відчути духу силу,

Не всім підсилу прожить життя людиной.

...