Хлопчик у картатій сорочці. Книга 3

24 серпня 2015 р.

Лінда вийшла з кімнати й дужче запахну́ла довгий махровий халат. Ступаючи босими ступнями по паркету, її раз у раз пересмикувало від холоду.

За вікном останні літні дні нагадували про свою присутність яскравими променями сонця. Де-не-де над шиферними дахами та огорожами підіймалася пара. Але поки Лінда не спустилася на перший поверх, у неї складалося відчуття, що будинок жив в іншому вимірі, де, не перестаючи, господарювала зима.

У ніс ударив запах нещодавно смаженої та злегка підгорілої яєчні. На кухонній тумбі тільки-но вимкнувся електронний чайник. Лінда мовчки залила водою вже наготовлену чашку і полізла до своїх запасів сушеної м'яти, щоб зробити й собі.

— Доброго ранку, Ліно, — почувся тихий та з помітними нотками здивування голос за спиною.

Лінда обернулася. Адам поправив п'ятірнею коротке чорне волосся, корені якого вкривала сивина, і по-доброму всміхнувся.

— Як спалося?

— Нормально, — буркнула вона і повернулася до чаю.

Кімната наповнилася важким мовчанням, яке ніби змушувало стіни навколо Лінди звужуватися. Діалогу не уникнути, але вона все ж намагалася його усіма силами відтягнути.

— У тебе, о котрій уроки починаються? — почав Адам

Горло немов почав обплітати тонкий дріт

— О пів на восьму.

Адам обернувся на годинник

— Давай тоді я тебе підвезу. Мені по дорозі. Не запізнюватися ж у перший день

— Я встигну і пішки

— Не встигнеш. Це тобі зараз треба вийти. Давай краще підвезу

Він підвівся з-за столу і підійшов до Лінди за своїм чаєм.

— Лін? Ти мене чуєш? Іди, збирайся

Він майже поклав їй руку на плече, але Лінда встигла взяти чашку та плавно відійти убік

— Тату, не переймайся. Я сама з усім розберусь

Адам дивився на неї, зчепивши щелепи, що кути обличчя ставали гострішими. Лінда обдарувала його милою усмішкою і почимчикувала на другий поверх

* * *

Далі відтягувати час не можна. Інакше доведеться бігти, а це дорівнює змазати весь макіяж, чого вона точно не хотіла. Але ВІН досі тут.

Адам сидів на невеликій канапі в передпокої й зав'язував шнурки на туфлях. Побачивши Лінду, його очі наповнились теплом. Лінда в його бік і не глянула.

— Не надто яскрава помада для школи?

Тонкий дріт сильніше впивався у шкіру

— Гроші даси, куплю другу. А поки що ходжу так. Мені подобається

Лінда продовжувала принципово не дивитися. Але з цього зітхання вона ніби побачила, як він грізно зводить брови. Яке блаженство

Вона мовчки пройшла повз нього, не зважаючи на весь подальший потік слів. Поправила ремінець сумки на плечі та почула низку стукотів за спиною. Мимо проїхала знайома машина. Дріт розкрутився і тепер висів як намисто. Все це лише до вечора.

До вечора вона повністю вільна і має себе так і почувати. Адже вона знову йшла широкими вуличками улюбленого міста, за яким так сумувала і яке згадувала з особливим почуттям на душі.

Повз проїжджало все більше машин. Проходило дедалі більше людей. І на душі з'явилося зовсім інше почуття. Це не те місце. Їй хочеться додому. Але яку будівлю вона може назвати справжньою домівкою? І чи будівля це?

* * *

Знову цей потік щасливих туш довкола. Вони дійсно радіють першому дню каторги? Якщо так, то Марк навчався із хворими на голову людьми. Або ж таким був він?

Обличчя миготіли один за одним. Усі йшли й шуміли не вщухаючи. А Марк плив за течію, відчуваючи як у грудях шкрябало давно забуте почуття

Було безглуздо вірити, що ВОНИ одразу подіють. За тиждень нічого не зміниться. А чи змінить місяць? Два? Три? Рік? Або ж за цей час він просто переконає себе, що ВОНИ дають такий результат, якого насправді немає

— Нічого собі! Невже волохатий бабай знайшов ножиці та постригся? Не вірю своїм очам

Марк опустив очі вниз. Ось вона, по-справжньому задоволена початком навчання людина

Сем виглядав, ніби не спав кілька місяців і тепер був готовий вбити будь-кого. Або в секунду впасти міцним сном

— Їха́ть ти страшний. Так уночі кому наснишся, той більше не прокинеться

Сем невдоволено пирхнув

— Я проспав три години. Як мені ще виглядати?

— Яку гру цього разу проходив?

— Відьмака

— І як успіхи?

— Ну, якби мати не захотіла вночі прогулятися, то я ще з десяток місій виконав би.

— Яка трагедія, — награно охнув Марк

— Я з твого похмілля не іржав ось і ти з мене не іржи

Марк грізно зиркнув на нього. Сем махнув рукою

— Те, що ти менше став схожим на алкаша, не викреслює цей період з твого життя. Ти ж не хочеш перестати про Джуд жартувати, от і я не збираюся допомагати тобі латати образ янголятка

Сем і далі продовжував йти вперед, бурмочучи «розумні думки» собі під ніс. І зовсім не помітив, як Марк зупинився і з цікавістю спостерігав, очікуючи, коли його відсутність помітять

Але Сем не помітив. Він різко зупинився від того, що на нього майже налетіли й заторохтіли:

— Вибач. Підкажи, де тут тридцять шостий кабінет? Терміново треба

Сон як рукою зняло. Сем витріщився на дівчину перед собою, не розуміючи, здається йому чи ні

— Еее. Тобі прямо, потім ліворуч і він в кінці

Дівчина подякувала йому і помчала далі, стукаючи маленькими підборами своїх туфель

— Марку, це у мене глюки, чи це зараз реально Ліна була?

— У нашій трійці галюни — це моя фішка. А вдвох нам здатися не могло

Лінда. Марк проводжав очима її силует усе далі й далі. Довге руде волосся, зібране в низький хвіст. Сірий гольф плавно переходив у довгу коричневу спідницю. І яскраво-червона помада, що незвично вкривала тонкі губи.

Незабаром поруч з нею з'явилася маленька чорна постать, і Лінда на мить обернулася. Але невдовзі все ж зникла за поворотом. Тепер Марк точно був упевнений у реальності ситуації, але що вона тут робила?

Сем тицьнув його рукою в живіт

— Ау! Прийом. Я питаю: ти щось знаєш із цього приводу?

— Звідки?

— А я знаю? Може ти з нею переписувався тихцем, — всміхнувся Сем і, згадавши про час, помчав в інший кінець коридору.