Місячна троянда

Вона це зробила! Отже, перевірку пройдено, і їй залишалося чекати, поки не з’явиться портал додому. Веселий настрій охопив її. Але нічого не відбувалося. Вона піднялася на місце, звідки почала спуск, обійшла навколо, пройшла по своїх слідах, але нічого не змінювалося. Дівчина відразу знітилася й замислилася.

То що – таки вона і є обрана? Дея ніяк не могла повірити. Невже вона змогла вилікувати драконів? А як же Берт? Це ж він зупинив дощ! Мабуть, справа просто у травах, які вона використовувала для лікування тварин, а тут… тут її тепло допомогло, або…

Ні, треба в усьому розібратися! Негайно! Вона мусить знати, на що розраховувати, а не вірити кожному, хто скаже так чи інакше.

Але як перевірити сили, яких ніколи не бачив і не знаєш, якими вони мають бути? Вона зосередилася на спогадах про давні легенди й казки, що були сповнені магії, чарівних створінь та див. В одній з таких історій йшлося про магів, які жили поміж простих людей та могутніх драконів на величезному острові, що був як кілька Ліндейлів відразу. Одні маги керували водою та силами землі, інші змогли приборкати повітря й вогонь. І кажуть, що тільки дракони тоді володіли магією усіх чотирьох стихій. Тому й були завжди наймогутнішими створіннями у світі. А прості люди зовсім не мали ніяких сил. Також ходили чутки про тих, що були народжені від союзу магів з протилежними здібностями, і мішанців, яким дістався один з видів магії.

Колись дуже давно один з правителів, яким став маг води й землі, закортів мати усі види магії. Він всілякими правдами й неправдами намагався змусити магів повітря й вогню навчити його володіти цими стихіями, аби він міг зрівнятися могутністю з драконами. Та, коли ті відмовилися, він наказав їх знищити, залучивши драконів, яким пообіцяв владу і землі. Коли з суперниками було покінчено, правитель і від драконів зажадав того самого. Але й вони відмовили йому. І тоді розгорілася війна. Дракони розжарили землю, яку вцілілі маги, об’єднавшись, намагалися загасити. Та їхніх сил не вистачило. Багато драконів тоді теж загинуло або було поранено, земля розділилася на окремі острови, більшість з яких затонула, і лише декілька залишилося десь далеко посеред Безмежної Гладі. Магів було майже повністю знищено, а дракони зникли у невідомому напрямку.

Після того, як Дея пригадала те, що весь час вважала просто дитячими казочками, які їй та Берту мама іноді розповідала перед сном, то задумалася і не помітила, що розмовляє вголос:

– Якщо я знаюся на травах, можу ними лікувати, допомагаю рослинам добре рости, то, виходить, що володію магією землі? А Берт, який викликав дощ і зупинив бризки води у повітрі – маг води? Але тоді виходить, що наші батьки...

Договорити вона не встигла. Над нею пролунав шум величезних крил і тінь впала на галявину, де була кладка.

– Ой, це не добре! Зовсім не добре! – пробурмотіла Дея, намагаючись швидко знайти місце для сховку.

Не встигла вона навіть сховатися за дерево, як перед нею опустився справжнісінький дракон! Звісно, вона лише могла здогадуватися, що це він, але ніколи в житті Дея не бачила такої фантастичної тварини! Яскраво-жовті крила були гладенькими і аж виблискували на сонці. Тіло, вкрите великими міцними пластинами насиченого жовтого кольору, було, мабуть, розміром з їхній будинок! Дівчина дивувалася, як така істота могла бути обережною і граційною, і не подавити крихкі яйця? Дея із завмиранням серця чекала, що буде далі, й сподівалася, що цей дракон – то їхня мати, яка невідомо чому покинула кладку. Але водночас їй було надзвичайно страшно, що вона може стати обідом чи вечерею для матусі чи її виводку.

Та раптом Дея почула стогін, який громом рознісся над лісом, змусивши її затулити вуха руками. Дракон, обнюхавши яйця й переконавшись, мабуть, в тому, що з ними все добре, зробив кілька кроків у бік Деї й важко опустився на землю, а потім і взагалі впав, підіймаючи хмару пилу й змусивши землю дрижати. Він витягнув вперед довгу шию, яка майже сягала того дерева, за яким і сховалася дівчина. Очі його були закриті, а груди важко підіймалися й опускалися, в той час, як з носа виривалося хрипле й переривчасте дихання.

Дея, вийшовши зі свого укриття, геть забула за те, що це була страшна, велика і зовсім невідома істота, тому що бачила одне – терміново потрібна її допомога, адже на шиї дракона була рана, з якої сочилася кров. Здавалося б – нічого страшного! Але те, що така велика істота просто впала від якогось там укусу, а це було схоже на те, змусило Дею задуматись. Ймовірніше за все, її вкусило щось отруйне – рана була іншого кольору і швидко темніла, як і вся шкіра дракона – вона ніби згасала, тьмяніла й блідла. Мабуть, у дівчини було мало часу на те, аби встигнути чимось зарадити.

«От би сюди мою чарівну травицю!» – промайнуло в голові, і вона тяжко зітхнула – де ж у цих джунглях її відшукати? Мабуть, вона і не росте тут. Марсілія і в Ліндейлі була не надто поширеною, а то тут – на краю землі.

Та раптом її думки повернулися до теми магії й того питання, на якому вона зупинилася. Адже, якщо вона могла допомагати тваринам і рослинам, і, можливо, володіла магією землі, то у неї повинно вийти виростити траву просто тут, варто лише побажати цього!

Часу на сумніви не лишалося. Голова дракона і хвіст – це все, що ще мало його первинне забарвлення, все інше було схоже просто на якусь стару ганчірку – бліду й пожмакану. «О, Місяцю, чув би він мої думки про це і був би здоровий – вже з’їв би!» – подумала Дея, сідаючи на траву під деревом, трохи далі від дракона, аби не відволікатися на спостереження за цим страшним велетнем під час чаклування, якому вона надумала саме повчитися, незалежно від того, вийде щось у неї чи ні. Інших варіантів просто не залишалося.

Вона заплющила очі, уявила перед собою луку, що спускається до озера, зелену траву, яка має білі малесенькі квіточки й ніжно-зелені листочки, що, розділені на чотири частинки, утворюють майже повне коло. Її руки були простягнуті вперед. Час від часу Деї здавалося, що вона відчуває дивне тепло і поколювання у пальцях, майже таке саме, як тоді, коли проходила через портал сюди.

Дівчина розплющила очі після того, як відчула легке запаморочення і слабкість. Але яким же було її здивування, коли перед нею тепер росла та сама марсілія! Вона шумно видихнула, на маючи змоги стримати своє здивування, але важке дихання дракона неподалік швидко повернуло їй здатність мислити.

Хутко зібравши траву у свою довгу накидку, яку знову витягла з імпровізованої сумки, вона підійшла до дракона ближче, стримуючи той первісний страх, який він викликав у неї. Та тепер поставало нове питання – як нагодувати його цією травою? Мабуть, доведеться розтуляти йому рота руками силоміць, але при цьому ще і якось запхнути туди траву. Зайві руки їй би не завадили! Дея вже навіть подумки приготувалася померти, бо дихання драконів славилося тим, що могло спопелити людину на місці.

Доклавши чимало зусиль, вона таки змогла трішки відтулити страшну зубасту пащу, яка тут же й закрилася знову.

– Ну і що мені тепер робити? Я мала і слабка, навіть виростивши потрібну траву, не можу використати її так, як слід!

А в голові раптом запульсувало одне слово «магія». Але, як би Дея не старалася, так і не змогла придумати, як її використати у цьому випадку. Тому довелося викручуватися. Єдиною можливістю було розбудити дракона. А він, як розумна істота, мав би вислухати її та зробити так, як вона скаже. Бо це було б, в першу чергу, в його інтересах.

– Ох і випробування мені приготували! – буркнула Дея і зосередилася на тому, аби дракон отямився, подумки намагаючись його пробудити.

Ледь вона заплющила очі й приготувалася ховатися в разі небезпеки, як відчула, що її зносить просто кудись у ліс. Це дракон так чхнув чи сильно видихнув, що у Деї ледь волосся з голови не злетіло.

– От же ж халепа! Ну, що хоч не спалив, і за те дякую! – промовила вона і встала, потираючи забите стегно. – Я йому допомогти, а він он як!

Вдруге наблизилася дівчина до істоти. Добре, що траву у вузол завбачливо зав’язала, а то зараз довелося б все спочатку починати. Та цього разу їй таки пощастило – дракон сам привідкрив пащу, ворушачи всередині величезним язиком, що й дозволило за мить запхати туди траву.

«Хоч би не виплюнув!» – тільки промайнуло в голові, як істота знову почала ворушитися. Дея дістала пляшку з водою, в які залишалося зовсім трішечки, і обережно влила її між закритими зубами, які небезпечно націлювалися в неї. Вона сподівалася, що це хоч трохи змочить йому рота і змусить проковтнути траву.

– Шкода, що води так мало! «Іди, іди дощику, зварю тобі борщику…» – тьху ти, маячня якась в голову лізе! Але води б ще точно не завадило...

Раптом дракон заплямкав і відкрив рот...