Місячна троянда

Дея бігла навперейми з вітром. Перестрибувала через канави та ямки, оминала кущі та дерева, аж поки не опинилася на краю лісу, важко дихаючи – далі бігти було нікуди. Хіба що забігти й ховатися серед дерев? Так дівчині шкода було кожного дерева, яке могло постраждати. Зупинившись, вона деякий час вагалася, а тоді розвернулася обличчям до вихору, заплющила очі й зосередилася.

“Ну, якщо мені потрібно навчитися – буду вчитися!”

Магія повітря була новою для неї. Некерована, страшна стихія ніяк не хотіла піддаватися її впливу. Вітер свистів у вухах, дрібні камінці боляче впивалися в шкіру, на зубах скрипів пісок. Але Дея вперто продовжувала спроби зупинити це жахіття. Вона діяла навмання – виставляла руки вперед, дмухала, крутилася на місці, але нічого з того не допомагало. Тільки остання спроба виявилася більш вдалою. Вона відкрила очі й жахнулася цьому велетенському стовпу бруду, пилюки й уламків, що крутився просто перед нею, поступово затягуючи її у вир. Та страх раптово зник. Ніби розчинився всередині, звільнивши її. Дея розвела руки в різні боки й стояла, промовляючи слова, які мимоволі спадали на думку. Вона навіть не запам’ятала, що щойно промовила, ніби то й не її голос був зовсім.

Та ледве вона закінчила говорити, з її рук вгору спалахнули дві блискавки настільки яскраві, що дівчині довелося замружитися. Але в небі щось змінилося. Та сила, яку вона відчувала, раптово зникла, як і вихор, що розчинився, як і не було.

– Відьма, Сене! Справжня відьма! Рятуйте, люди! Я прихистила відьму! – Таса, яка, мабуть, побігла за дівчиною, коли почула той страшний шум, бачила, що зробила Дея, і тепер жінка волала на все горло. Добре, що хоч інші на цьому хуторі не жили, окрім Таси й Сена. А то було б дівчині непереливки. Зв’язали б і відправили до мунарів! А там вже поминай, як звали! Що жила, що ні – ніхто більше не знатиме.

Вона глянула на жінку і спокійно промовила:

– Я не відьма! Просто обдарована, я заслужила цей дар, врятувавши дракона.

Та останнє слово змусило Тессу кричати ще голосніше. Розвернувшись, вона побігла так стрімко, що ледь не збила з ніг свого чоловіка, який поспішав на допомогу, почувши такий дикий крик.

Сен не міг збагнути, з чого здійнявся такий ґвалт, та потім, вислухавши дружину, перелякано зиркнув на Дею і рушив до господи слідом за жінкою, весь час озираючись.

“Краще б ви цього не робили!” – подумала дівчина, й поспішила сховатися в лісі. Бо вже за мить почула іржання коня та присвистування – то Сен, мабуть, помчав, аби доповісти, кого саме вони з дружиною взяли на роботу.

Ця пригода трохи засмутила Дею, адже вона хотіла, як краще. Можна сказати, вона їхній будинок врятувала. Хоча з іншого – мабуть, вона сама й була причиною появи вихору. Може, деймеруси так влаштовують пастки для магії? Чи мунари? А, може, дракони? Голова йшла обертом, поки дівчина заглиблювалася в ліс. Та сховатися тут вона думала, буде легко – зняла маскування, аби не приваблювати деймерусів, і пішла далі у пошуках нового місця.

До наступного хутора дісталася без пригод. Щоправда, озиралася час від часу, та нікого не відчувала поруч. Тільки Ферн час від часу зв’язувався з нею та повідомляв, що навколо ні душі, усе, ніби вимерло. І це почало трохи бентежити дівчину.

Її зустріли порожні будинки й тиша. Така, що аж у вухах дзвеніло. Дея дуже дивно почувалася – ніби у сон потрапила. Вона вщипнула себе і зойкнула від болю – ні, вона точно не спить. Але де поділися усі жителі?

Відгадка знайшлася, ледь Дея увійшла до першого-ліпшого будинку. Господарі будинку лежали в доволі незручних позах. Чоловік з чорним волоссям – за столом біля миски з їжею. Дівчина принюхалася – страва пахла смачно. Здається те, що тут сталося, відбулося зовсім нещодавно.

У кімнаті на підлозі лежала худа жінка. Її волосся вибилося з-під хустки, якою вона була запнута. Груди рівномірно підіймалися й опускалися. Такому міцному сну можна було тільки позаздрити!

Дея вийшла з хати й зайшла до іншої, а потім повторила це ще раз, і ще раз. Та куди б вона не заглядала, усе виглядало однаково – глибокий та спокійний сон застав усіх, навіть тварин.

– Дивно, ніколи такого не бачила! – промурмотіла вона, виходячи з останнього будинку. – Не може такого бути, точно магія якась! Але яка? І як їх розбудити?

Їй було цікаво використовувати магію. Таке нове відчуття сили й влади над усім! Руки вже аж зуділи від бажання випробувати свої сили. І, хоча існувала небезпека привабити деймерусів, та Дея була готова піти на це, сподіваючись, що її сил вистачить впоратися із невеликим загоном темних.

Заплющивши очі, вона зосередилася.

“Деє, що ти робиш? – почула стривожений голос Ферна, який відчував те. що вона робить. – Не роби цього, чуєш? Тобі ж гірше буде!”

Та вона його не чула, або ж просто не хотіла чути. Їй набридло ховатися. Її сила нашіптувала слова, які Дея так прагнула почути – про мир у Ліндейлі, про процвітання під її владою, знищення темних раз і назавжди! Це було так приємно, що вона геть забула, де знаходиться, втратила відчуття часу, майже зовсім розчинившись у тій силі, що огорнула її.

“Стій, Деє, стій! Не роби цього!” – волав Ферн, змахуючи могутніми крилами, аби що скоріше наблизитися до дівчини, привести до тями, пояснити, що сила завжди має дві сторони. І чому, чому він не зробив цього раніше? Дракон картав себе за це, сподіваючись, що встигне.

Навколо дівчини вже сяяло яскраве коло світла, що розповсюджувалося дуже швидко, заглядаючи у кожен куточок, де тільки могла бути темрява. Останній яскравий спалах – і люди почали з’являтися на порогах своїх будинків, ошелешено озираючись і не розуміючи, що сталося.

– Дивіться, відьма! Відьма!

– Де відьма?

– Оно, посеред села стоїть!

– Це вона в усьому винна! В’яжи її!

“Деє, отямся” Тебе зараз схоплять!” – волав Ферн, намагаючись достукатися до дівчини, яка стояла, дивлячись навколо затуманеним поглядом. Вона не бачила і не чула нічого й нікого. Ані тоді, коли хтось застрибнув на коня і помчав із селища, ані тоді, коли у неї почало летіти каміння.

Ферн більше не міг спокійно спостерігати за цим. Він стрілою кинувся вниз. Шум його могутніх крил на мить змусив замовкнути натовп. Вони заклякли на місці, спостерігаючи за дивом, якого ніколи не бачили.

Дракон завис у повітрі, обережно підхопив Дею і злетів, залишаючи спантеличених селян з роззявленими ротами.