3. Рот на замок

Усі присутні теж стали на коліна, прославляючи Обраного та благаючи Блакитний Місяць захистити Ліндейл, наділивши хлопця силою, що допоможе йому побороти Зло. Тільки брат із сестрою так і стояли, дивлячись на дорослих і не розуміючи, що відбувається навколо.

Але Дею вабила ця прекрасна квітка – її блакитні ніжні пелюстки, що ніби світилися зсередини, її темне міцне стебло, що мало кілька довгих гострих шипів. Та це не заважало милуватися та захоплюватися нею. Дея ніколи не бачила такої краси. Дівчинка потягнулася до квітки. Їй здавалося, що та ніби говорить до неї: “Торкнися мене!”. Маленькі худенькі пальці дівчинки наблизилися впритул до блакитних пелюсток. Тільки вона нахилилася й хотіла відчути аромат квітки, як вони разом обсипалися і потьмяніли, в той час, як блакитне сяйво легкою димкою осідало згори, закутуючи дітей, немов прозорим серпанком.

– Що ти робиш? – один з монахів саме піднявся з колін і побачив руку дівчинки біля стовбура квітки. Не оминув увагою й опалі пелюстки. Він яструбом підлетів до дитини, схопив за руку й зашипів: – Що ти наробила?

– Ні... нічого, – ледь промовила Дея, намагаючись висмикнути руку. Та чоловік так міцно тримав її, що, здавалося, відірве. – П-пустіть мене. Я… я не встигла нічого зробити. Вона сама!

Усі саме піднялися і дивилися на дівчину, хлопця та монаха, й не розуміли, що там відбувається. На обличчі останнього застиг вираз жаху та розгубленості. Але він стояв спиною до усіх. І вже за мить повернувся й просяяв усмішкою:

– Слава Блакитному Місяцю! Він обдарував цього хлопчика своєю милістю! – мунар взяв за руку Берта і пішов у двір, оголошуючи те, що вже почули рідні хлопця – він тепер Обраний, як було багато років до цього, і буде завжди – маленький хлопчик ставав Обранцем чарівної квітки й тепер готуватиметься до боротьби зі злом, яке вже потроху набирає силу.

– Слава Місяцю! – чулося звідусіль, луною відбиваючись від кам’яних стін собору та монастиря.

Мати хлопця, ледь трималася на ногах, важко спираючись на свого чоловіка. Але була задоволена, як і Керас, і змучено всміхалася. Вона взяла за руку доньку, яка саме підійшла до неї, і радісно вимовила:

– Тепер все буде інакше!

Вони вийшли у двір монастиря слідом за Бертом і монахами, які все ще проголошували славу Обраному. Усі люди схилилися перед ним, а він стояв і усміхався, задоволений таким поворотом долі – ніколи не очікував, що йому так кланятимуться, і це його дуже забавляло.

– Мамо, а чому, коли я стояла поруч з квіткою, то чула, як вона ніби говорила зі мною? – запитала пошепки Дея. Але мати, з захопленням дивлячись на сина, який став найголовнішим скарбом країни, не звернула на те уваги.

– Не зараз, Деє, не зараз. Вона ж чарівна, може, тобі щось почулося, бо вона ж надзвичайну силу має, та квітка, а може, вона до Берта говорила, а ти почула? Може так її близькість на тебе вплинула. Хочеш, іди запитай когось з монахів, – а потім її увага знову переключилася на сина, який саме проходив повз. Жінка торкнулася його руки, і він тут же повернувся до матері.

– Не чіпай Обраного! – гукнув монах, а його слова, наче відлуння, повторив Берт, удаючи, що не знає її:

– Так, не чіпай Обраного! – відвернувся й попрямував до храму, куди монахи завели його.

Вираз обличчя Рейнари відразу змінився, а в очах поселився смуток. Не очікувала вона такого, але ображатися не могла – малий він ще, не розуміє нічого. От повчиться кілька років тут, набереться розуму, то стане краще до неї ставитися.

Дея відійшла від матері й попрямувала за монахами до храму, бо хотіла таки розпитати більше про квітку, що так вразила її. Вона ледь встигла зробити кілька кроків у бік входу, як хтось схопив її за руку. Першим бажанням було закричати, але вона відчула, як на обличчя лягла чиясь холодна рука, закриваючи рот. Дівчинка краєм ока побачила, що це був той самий монах, що нагримав на неї біля квітки. Тепер вона добре його роздивилася – його темні очі під чорними насупленими бровами, довгий прямий ніс і тонкі губи, стиснуті в одну лінію. Тонке темне волосся спадало на плечі, обрамляючи худе та бліде обличчя. Вона розгублено озиралася у пошуках батьків чи способу порятунку від цього страшного чоловіка.

– Якщо пообіцяєш, що не будеш кричати, я відпущу тебе! – прошипів чоловік просто над вухом, і вона коротко кивнула. Хоча від його погляду навіть у таку спеку по її шкірі ніби холод пройшов. – Добре, а тепер розповідай, куди й навіщо ти йшла?

– Я… я… я просто хотіла у когось спитати, чому ця квітка чарівна? Я знаю, що вона наділяє Обраного силою для перемоги зла, але як він про це дізнається?

– І це все? Ти більше нічого не хотіла? Наприклад, розповісти комусь, що через тебе обсипалася Чарівна Квітка? – міцно тримаючи її руки, продовжив свій допит мунар, попри спроби дівчинки вирватися.

Дея дивилися на чоловіка переляканими очима, які раптово стали наливатися сльозами.

– Пустіть мене, я нічого не знаю! Про що ви говорите? Я… лише хотіла… – ридання почали душити дівчинку, і вона більше була не в змозі стримувати їх.

– Дивись мені! – озирнувшись, погрозив їй монах пальцем – довгим і сухим, як палка. Твій брат тепер Обраний, і від тебе залежить, як житиметься йому тут! Ти мене зрозуміла? – він уважно подивився на дівчинку, і лише тоді, коли побачив черговий стверджувальний кивок, відпустив її.

Вона хутко зникла у натовпі, розшукуючи батьків. Її трусило від переляку, і вона не могла второпати, чого той чоловік причепився до неї з якимись дурними запитаннями, адже вона нічого поганого не зробила! А квітка… Вона сама обсипалася, не встигла Дея навіть торкнутися до неї!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.