Лілея

Глава 13

Я ще спала, коли у двері не голосно, але з явним нетерпінням постукали. Звісно це був Ярослав, і він дуже хотів поговорити про щось, і навіть не приховував свого збудження. Тому я швидко накинула поверх старої тонкої нічної сорочки білий завеликий для мене банний халат. Який, можна сказати, взяла без дозволу і запросила зайти Ярослава.

Чоловік неквапливо пройшов по кімнаті, і обережно сів на край ліжка. Він одразу здався мені якимсь напруженим.

— Ти виспалась? Як почуваєшся? — запитував доволі швидко, не даючи можливості вставити слово, ніби і не чекаючи відповіді. Я трохи зніяковіла.

— Все добре, так само швидко відповіла.

Адже розуміла, що він не для цього зайшов до мене з самого ранку.

— У мене до тебе пропозиція. Я буду дуже радий, якщо ти погодишся, — промовив і заглянув у вічі. Наче я вже мала дати відповідь, навіть не знаючи про що мова.

— І що за пропозиція, — невпевнено запитала.

— Я хотів би, щоб ти пішла зі мною на вечірку. Щоб супроводжувала мене. Це на честь мого дня народження, і звісно моє особисте життя тісно пов'язане з бізнесом. Тому такі події це завжди гарний привід зайвий раз звернути увагу на свою компанію, нагадати про неї присутнім, укласти якісь угоди чи повідомити новини. А ми саме відкриваємо новий офіс у місті. Буде багато важливих людей, потрібно презентувати себе і свою фірму, — розповідав з запалом.

А я слухала і вже уявляла як сяю на вечірці, поряд Ярослав у смокінгу, всі погляди на мене, компліменти ллються рікою. Тільки уявити собі я в центрі уваги, і всі ці люди заздритимуть мені, що не вони поруч з Ярославом.

— Добре, — сказала я.

— Добре? — перепитав чоловік. Наче здивувався. Я лише махнула головою.

По обіді тинялася будинком в роздумах яку ж сукню купити. Я була щаслива, що такий чоловік звернув на мене увагу. Хоча хто знає як склалися б обставини, якби не збіг долі. Але безмежно раділа, що Ярослав запросив мене, і одразу на вечірку, де буде багато його знайомих. А з іншого боку було дуже страшно, там буде багато успішних людей ділових партнерів, колег, і мабуть, чимало розкішних дівчат, а я простачка, та ще й з села. А ще ці незручності з новою сукнею, але переконувала себе, що це необхідно, щоб відповідати статусу. Ну нічого, головне, що зі мною буде Ярослав. В голову час від часу залітали й інші думки, точніше частково спомини, про теплий подих і вологі губи, але таке неподобство я старанно гнала з макітри. Бо, ну, не на часі про таке думати, спочатку підготовка до вечірки, а там вже буде як буде.

В п'ятницю зранку я швидко зібралась і була готова до шопінгу. Ярослав чимось заклопотаний, ні на мить не відриваючись від телефону підійшов до машини. Я слідувала за ним. Він на автоматі відчинив мені дверцята і закрив, коли я сіла. "Справжній джентльмен" пролетіло в голові, і ця думка змусила посміхнутися. Поки він продовжував телефонну розмову біля автомобіля, я сиділа і розглядала розкішний шкіряний салон. Невже ці світлі сидіння не брудняться? А як часто він їх чистить, чи це робить зовсім не він? О, тут є навіть підставка для кави, навіть дві. А ще тут просто божественно пахне… Шкірою…і ще чимось солодким.

Ярослав вирвав мене з дивних роздумів відкриваючи дверцята авто, і граційно сідаючи за кермо.

— Ну що ж, поїхали? — завів машину. Він мені підморгнув, чи все ж таки мені вже мариться?

— Скільки в мене часу? — запитала я, намагаючись сховати погляд, від сірих очей, що дивилися просто на мене, і ми поволі рушили.

— В мене сьогодні дуже багато справ. Тому не знаю коли зможу тебе забрати. Якщо швидко впораєшся, то сходи кудись пообідай, на масаж чи куди там. Може на зачіску?

Я мовчки його слухала. Він знову глянув на мене, але тепер геть іншим, уточнюючим чи то запитальним поглядом.

Чого він від мене хоче? Якої відповіді? Запитувала я себе, але німо погодилася коротко хитнувши головою.

— А ну звісно, мабуть, примнеться. Завтра зробиш!

— Ага, — знову погодилась, розуміючи одночасно дві речі, що мова йде про зачіску, і що я не можу відірвати погляд від водія, і власне його манери водіння. Як його міцна рука обхоплює кермо і крутить униз, а потім долоня розпрямляється і кермо легко повертається на місце. Машина входить в поворот. Інша рука невимушено лежить на ручці перемикання передач, ніби лагідно погладжує її. Перевела думки в інше русло. Це взагалі законно водити одною рукою?

І тут я здригнулась, бо він наче почув і поклав дві руки на кермо.

— Що таке? — глянув на мої округленні очі, і зупинив машину.

— Нічого, — спробувала розслабити брови, рухаючи їх туди сюди, — а чому ми зупинились?

— Ми приїхали, я ж живу майже в центрі міста.

Глянувши в вікно побачила ряд бутіків з одягом. І ще майже порожнє вранішнє місто.

— Ой, справді. Добре я подзвоню коли...

— Не поспішай.

На його словах я вийшла з автівки.

— Ліля, — вигукнув хлопець, коли я вже хотіла зачинити зачиняти дверцята.

— Що?

— Ти забула дещо!

Чоловік дістав гаманця з внутрішньої кишені і витягнув звідти картку.

— І як ти хотіла шопитись без головного?

Я почервонівши схопила картку і гримнула дверима, мабуть, засильно. Ця ситуація була для мене трішки незвичною.

Машина поїхала, а я залишилась стояти біля блискучих вітрин. В голові промайнула думка про те, чи не зарано я приїхала. Але світ роскоші та захмарних цінників вже чекали на мене з відчиненими дверима та завжди усміхненими і щасливими консультантками.

В одному з брендових бутиків дуже елегантна сукня привернула мій погляд, і я підійшла до вітрини. Яка вона чудова, так блищить, підсвічується зі всіх сторін. Справжня коштовність. А тоді ненароком я опустила очі на цінник.

— Що? — пролунало в голос, можливо хтось навіть і обернувся на мене.

Такі гроші за сукню, треба знайти щось дешевше. Але обійшовши всі вітрини нічого дешевшого не знайшлося. Я не стала навіть заходити в середину. Я ж уявлення не маю скільки грошей на картці, і тим більше скільки з них я можу витратити.

Перейшовши на іншу вулицю, зробила ще одну спробу знайти щось для себе. Зараз вже не дивилася на привабливість, а вперто намагалася знайти щось бюджетніше, але такого тут точно не було.

Мені потрібно на ринок, там є все і на всі випадки життя. Я все життя скуповувалася на ринку. Правда не у Львові, а сусідньому містечку. А в цьому чудовому великому місті ринок має бути ще кращий.

Я зупинила якусь тітку і спитала як пройти на ринок. І ось я вже знала куди мені йти, і радісно мало не стрибаючи від передчуття успішного шопінгу швидко прямувала туди.