Лілея

— Боже, та заспокойтеся, нічого ж не сталося. І це б ви мали вибачитися, за те що наступили мені на ногу. Ви ж навмисно це зробили, чи не так, Світлано? З боку мене за руку тиркав Ярослав. Всім видом показуючи, що я маю вибачитися.

— Ти ще рот до мене відкриваєш?

— Загалом я чекаю, щоб ви перепросили?

— Ліль, просто ходімо!

— Е ні, стійте, — схопила мене за руку Свєта, — це я маю вибачитися? Ти серйозно думаєш, що я буду просити вибачення, перед такою як ти?

— А що зі мною не так, чому це ви не перепросите, коли винні?

— Слухай ти, — і вона сильніше стиснула мою руку, я спробувала вирватися, але марно. І Ярослав явно не мав бажання приймати в цьому участь. Від цього я не на жарт почала злитися. Бо що, в дідька, відбувається?

— Відпустіть мене, — чемно попросила я.

— А то що? — Глянула з викликом на мене жінка. Мені здалося, або їй приносить задоволення принижувати інших, — що ти мені зробиш, дурна ти кобила?

— Та як ти смієш? Хто ти така, щоб так говорити зі мною. Я від люті і бажання допекти теж перейшла на “ти”. І я вільною рукою штовхнула Світлану, не сильно, але цього було достатньо, щоб та відпустила мою руку та відступила на кілька кроків. Відразу я навіть подумала, що дівчина впаде, але все обійшлося.

— Я тобі влаштую, клята ти стерво.

Але відповісти мені не дали змоги, бо схопивши мене за руку, Ярослав буквально силою тягнув мене до авто.

— Що ти влаштувала? — З докором в голосі запитував Ярослав?

— Я? Це я влаштувала?

— Все, не маю бажання обговорювати це по дорозі. В авто поговоримо, а ще краще взагалі вдома.

— Я не буду з тобою нічого обговорювати. Взагалі не говоритиму до тебе, якщо ти сліпий і нічого не бачив.

— А що я не бачив, як ти штовхнула мою колишню?

Він відпустив мою руку, щоб зручніше було жестикулювати. І я скористалася цим, щоб перейти на інший бік вулиці. Я просто не хотіла з ним говорити. В середині вирувала лють, через Світлану, яка поводила себе, м'яко кажучи, не гарно. А тепер ще й Ярослав, що накинувся на мене, ніби це я одна в усьому винна.

— Сідай, в авто, — крикнув він з того боку дороги, але я не слухала. В середні вирувала лють. Краще пройдуся трохи, тим більше будинок Ярослава не так вже й далеко. І замість того, щоб йти до авто, я звернула в перший ближчий провулок.

Але вже за хвилину підбіг Ярослав.

— Та що ти за божевільна, чи ти думаєш, що я хлопчик, щоб бігати за тобою. Сказав же сідай в авто!

— По перше, якщо я підписала з тобою якісь там контракти, то це ж не означає, що я потрапила в рабство, — розгублено, але все ще лютуючи заперечила я. — А по друге, я тебе не просила за мною бігти.

— Сідай кажу!

— Та що ти завів пластинку, сідай та сідай.

— Бо тобі варто навчитися манер поведінки в суспільстві.

— Ти певний, що ти мені адресуєш ці слова, а не Світлані, що наступила мені на ногу, та свідомо провокувала мене.

— А ти ж мала вибір вестися чи ні. Але ж вона стиснула мою руку. Мені було боляче. І ти ж чув, що вона говорила в мою адресу. І взагалі в мене до тебе теж є питання.

І він глянув на мене з нерозумінням.

— Чому ти не встряг в наш конфлікт? Чому не заспокоїв ту божевільну? — Він перейшов на інший бік дороги, і я все ж послідувала за ним.

— А по-моєму, ви обоє божевільні. Ти правда думаєш, що мені для повного щастя бракує жіночих чванів.

— Що?

— Я про сварки!

— Ага. А для чого використовувати слова, які інші люди не розуміють? Ти завжди так показуєш свою зарозумілість.

— Яка ж ти не стерпна, — і він відчинив мені дверцята.

— Я і сама б могла, — заперечила я все ще киплячи з середини.

— Це не залежить від наших відносин. Я просто завжди це роблю для жінок.

— То в тебе багато було жінок? — з викликом запитала я, коли Ярослав завів авто, і легко виїхав з свого паркомісця.

— А про що ми взагалі говоримо, не думаю, що за контрактом я маю тобі звітувати, про те скільки в мене було жінок. І з котрими з них я спав.

Я раділа, що Ярослав зосереджений на дорозі, бо розмова зайшла в якесь зовсім не те русло, і я почервоніла.

— А що з твоїми хлопцями, — запитав Ярослав, і хоч питання було досить нейтральним. Моя відповідь виявилася для нього смішною.

— Що? В тебе справді ніколи не було відносин? Ти ж хоч того? Ну не цнотлива? В тебе ж був чоловік? — І він, як на зло, подивився на мене, просто в самісінькі очі.

— Ясно, можеш не відповідати, тепер зрозуміло, чому щоразу при розмові про інтим ти так густо червонієш. Пробач не хотів тебе знітити.

— Чому ж, просто я думаю секс в житті не головне. — Святі равлики, яка мара мене тягнула за язик.

— Хм, і що ж на твою думку головне в житті?

— Внутрішні цінності!

— Давай детальніше!

— Чого ти причепився, дивись вже приїхали! І ми справді вже заїхали у двір,

— А хіба це заважає нам продовжити розмову?

Але я вперто мовчала, навіть коли зайшли в будинок.

— То я все ще чекаю відповідь!

— Не збираюся я нічого відповідати, і взагалі я все ще серджуся.

— Чого б це? Ти ж сама поводила себе як дика кішка.

— А ти навіть не заступився, я ж ніби твоя дівчина нехай і штучна.

Він розсміявся, і я зрозуміла недолугість своїх слів.

— Я не те мала на увазі, — почала я виправдовуватися.

— Так звісно, бо ж ти не резинова лялька. Хоча звідки мені знати, як вони виглядають, я не мав нагоди користуватися таким. Я ж не настільки потворний чи старий. Він просто потішався від розмови про ці речі, зате мені було слухати таке геть не комфортно.

— Я, мабуть, піду, в мене є чим зайнятися. Хочу трохи почитати.

— Що кортить швидше взятися за свої романи про кохання?

— Не бачу в цьому нічого недотепного ні смішного, і припини з мене сміятися, мені ніяково.

— А тепер уяви собі, як мені було ніяково, коли ти полізла махати руками до Світлани.

— Знову ти до цієї теми. Давай, я тобі поясню, бо ти, мабуть, був десь не там, коли все сталося.

— Чому ж, я чудово бачив, що дехто не вміє себе поводити.

— Я ж теж про це, але… Ти ж не про мене говориш?

Звісно про тебе! Тобі, мабуть, доведеться наймати вчителя з етики, бо тебе не вчили, що все можна вирішити на словах. Для цього не обов'язково махати руками.

— А я й не махала, я просто хотіла відстояти свій простір. Бо твоя колишня, за яку ти так старанно стоїш, стала мені на ногу, принижувала мене, і до всього схопила мене за руку, — і я закотила рукав кофтини, де залишилися майже непомітні синці у вигляді пальців.

— Ого, — лише і мовив Ярик.

— І так, якщо я з села, то мене нічого не вчили, лише крутити свиням і коровам хвости. Хоча стривай, в нас не було корів, то лише свиням. Сподіваюся тепер розмова закінчена.

— Я поговорю з нею. — Лише і почула я в спину, коли вже підіймалася сходами, і щосили стримувалася, щоб не заплакати від розпачу та безпомічності.