Лілея

Цілий тиждень, я намагалася знайти роботу, але з цим було складно. Ніхто не хотів дівчину без досвіду, і дуже часто питали про мою вищу освіту, якої в мене звісно не було. А я все запитувала себе для чого офіціантці вища освіта, і чим вона мені зарадить. Та попри все я чи не вперше в житті жалкувала, що свого часу так нікуди і не вступила, обравши і надавши пріоритету догляду за матір'ю.

Славка ходила на роботу, а я на співбесіди, що всі як одна закінчувалися невдачами.

Я бачила невдоволення співмешканки, і раділа з того, що трохи заощадила і можу з чистою совістю сплатити за квартиру за цей місяць.

Двері з гуркотом зачинилися — прийшла Славка — сьогодні вона в поганому гуморі. Я хотіла сховатися у своїй кімнаті, але не встигла.

— Що ти? Відпочиваєш? А я, до твого відома, втомилася і наче мертва. Бо я працювала! А ти що?

І не чекаючи відповіді продовжила.

— Знайшла роботу?

І я заперечливо похитала головою.

— Ну звісно ж, хто тебе таке убоге і незграбне візьме на роботу. Та ще й без освіти і досвіду. Лише наша Андріївна підбирає всяких бродяжок з вулиці.

В голові крутилися різні варіанти відповіді, але в голос так і не наважилася нічого сказати. Я знову заклякла, і не могла себе відстояти.

Тим часом люта і невдоволена Славка продовжила:

— А знаєш, краще б я тоді викинула той тріснутий чайничок. Бо все ж, мушу зізнатися, ти була кращою працівницею ніж Христина.

Мене ніби вдарили по обличчю.

— То це твоя вина, що мене звільнили?

— Ну як тобі сказати… Скоріше це випадковість, і частково моя недбалість. Але якщо вже ти облила клієнта, то це твоя вина.

І тут мене мов би перемкнуло.

— Я довго терпіла твою грубість, але з мене досить. Ти мусиш вибачитися!

— Ще чого? Ти що з дуба впала? Я… Перед тобою? Нізащо! І якщо вже на те пішло, то ти маєш дах над головою завдяки мені. Тому стули пельку, і щезни. Не до тебе зараз.

Вона зробила ще крок вперед, і майже шепотом продовжила:

— І взагалі знаєш що, ти безмозгла і безхребетна. Такі як ти народжуються й живуть в тіні, бо не здатні відстояти себе. Все своє життя ти прислужуватимеш іншим, бо ти “зручна людина”. Не здатна сама приймати рішення, і брати відповідальність.

Від люті, я штовхнула її, і вона вперлася об старенький кухонний стіл застелений дешевою клейонкою.

— Ти геть здуріла?

— Це ти здуріла, — мене прорвало, і я не відчувала і каплі страху, лише адреналін і бажання висказати все що наболіло за останній час.

— Я більше не терпітиму твоїх принижень, ти дурнувата і незграбна, і я ніколи не дозволю тобі самостверджуватися за мій рахунок.

— Як ти смієш?

— А що правда коле очі?

— Забирайся звідси, щоб очі мої тебе не бачили, — і в наступний момент, щось гаряче обпекло мені щоку, і лише за мить я зрозуміла, що це була Славкина рука, що дала мені ляпаса.

Тут мене і накрило, я і не встигла зрозуміти, як очі наповнилися слізьми, і навіть якби хотіла щось сказати не могла б, бо в горлі стояв проклятущий клубок, який була не в змозі проковтнути.

Я швидко пройшла повз Славку намагаючись не торкатися її, і взувшись вискочила на вулицю.

З очей бризнули сльози, і защемило в середині.

— І що далі? — Запитувала я себе?

Побродивши безлюдними вечірніми вулицями, і заспокоївшись, я повернулася, щоб зібрати речі. Хоч би що там було, але я більше не мала наміру жити з цією стервою. Вона стала гидкою та противною мені. Краще поживу в хостелі поки не знайду постійного житла і роботи. І знову в голові прокрутилися думки про те, що може краще повернутися додому, але я вчергове відмахнулася від них.