Лілея

Зранку прокинувся в порожньому будинку. Я інтуїтивно відчував, що Ліля вже пішла, і ніби від цього нічого особливо не змінилося, окрім відчуття провини, що все ще грало в середині. І як би я не намагався заглушити його думками про те, що все зробив правильно, самовиправдовування ніяк не спрацьовувало. І правда про те, що я скористався добротою і щирістю дівчини, весь час показувала голову із закутків свідомості.

Я пив каву, коли мобільний завібрував, телефонував Мирчик. От паскудник, ще дістане за те, що вчора чіплявся до Лілі. Але телефонує, значить хоче щось сказати.

— Привіт, не розбудив?

— Звісно, ні, що за дивні питання? Я на роботу збираюся. Краще кажи, що в тебе.

— Та це в тебе… Загалом, не знаю, що у вас там вчора було, але…

— Ти смієшся, де там добрі новини, мабуть, Свєта мені своїм язиком купу нових проблем знайшла. То вже кажи, що там!

— Я кинув тобі вранішню статтю, одного дуже впливового видання читай сам! Я закінчив дзвінок, і з тремтінням від майбутнього жаху відкрив надіслане мені повідомлення.

І яке ж було моє здивування, коли я і справді читав похвалу про себе:

“ Ярослав Сокіл, справжній джентельмен, котрий не ганяється за багатими та знаменитими. Ходять чутки, що він зустрічається з простачкою, яка через свої переконання відмовляється витрачати гроші на дорогі брендові речі. Поки ми з'ясовуємо, хто саме став обраницею пана Ярослава. Але відповідально запевняємо, що за такими людьми майбутнє, і щиро сподіваємося, що наші читачі підтримають нас” Дочитавши, десь з хвилину я намагався прийти до тями. Боже, що коїться у цьому клятому світі?

— Дідько, — вилаявся я, згадавши, що Ліля поїхала. А тепер без неї я точно не обійдуся. І де ж я маю її шукати? І що я скажу їй. Боже, який я бовдур. Вона ж хороша дівчина. Я мав їй допомогти, а не принижувати її. І хто я після усього?

Біг нагору перестрибуючи сходинки, і паралельно набирав Мирчика.

— Ну, як новини? Запитав він і не очікуючи відповіді продовжив. — Не знаю, як ти це зробив, але з самого ранку робочі телефони розриває від дзвінків. В нас щонайменше два серйозні замовлення, і ще купа…

— Скасуй все, і скажи мені краще звідки Ліля?

— Хто?

— О дідько, забудь. Мені не дзвони. Всім скажи, що я захворів. Ні, краще скажи, що вирішую, а точніше виправляю важливі справи.

— Що? — Запитав секретар з того боку дроту.

— Та збреши що-небудь, всього тебе треба вчити.

Я розглядав порожню кімнату Лілі, вже не чуючи, що казав Мирослав, бо побачив зачіпку, що стояла на тумбі біля столу.

— Та що в тебе там діється?

— Відбій, я знайшов. І не чекаючи відповіді скинув розмову. Кинув телефон на ліжко, і вхопився за синю книжечку, як потопельник за рятувальну соломинку.

— Все-таки доля, викрикнув в пориві збудження. І розгорнув на сторінці де вказані особисті дані громадян.

с. Вишневе. Вулиця Тараса Шевченка 11.