Лілея

День для Ярослава почався з обіду, і почався важко. Голова гуділа, бриніла і вила. А в очах скакали цятки. Я залишила йому склянку з аспірином, але це не дало миттєвого ефекту. Та все ж після дуже пізнього сніданку він почав приводити себе до ладу та збиратися на вечерю. До якої залишалося ще три години.

— А ти не можеш її нікуди відправити? — Запитала я, коли Ярослав у вітальні перед дзеркалом над каміном зав'язував галстук.

— Ти про кого?

— Про твою колишню!

— Та ми вчора ніби згодилися на мирову, та й вона обіцяла поводити себе розумно. І ти ж знаєш, що ми не НАСА, а звичайна рекламна агенція.

А потім він відірвався від дзеркала, і перевів погляд на мене.

— А ти дуже гарна сьогодні, і жовтий тобі дуже личить. Лиш може розпустиш волосся? Воно в тебе й так прекрасне.

Я знову відчула як червонію.

— Не гоже дівчині ходити з розпущеним волоссям.

— Чого б це?

— Бо це свідчить про її вдачу.

— Ага, знову сільські забобони твої, ну як знаєш. Ти все одно неймовірна.

— Дякую!

— Хм, а знаєш ідея хороша.

— Що? Ні, і не дивись на мене так, я не буду швендяти з розпущеними косами.

— Та я про Світлану.

— Що, так допекла, що все ж оплатиш їй космічну подорож, в один бік. Сподіваюся, вона потоваришує з марсіанами.

— Ти дивись, а в тебе язичок прорізався. Вчишся просто на очах людей опускати словесно. Та я про філіал, який готуємо до відкриття в Києві за півроку.

— Ого, а я і не знала.

— Та якось не було нагоди розповісти, ми мало спілкуємося про роботу.

— Так, бо я в будинку та на курсах весь час пліснявію.

— Не пліснявієш, а займаєшся саморозвитком.

— До речі про саморозвиток, чи могла б я в тебе інколи позичати ноутбук. Ну я б хотіла інколи щось погуглити, а телефон лагає, він старенький.

— Я візьму це до уваги.

— То це так чи ні.

— Завтра побачиш!

— І ще одне хотіла попросити, в моїй кімнаті бракує місця для книг, можеш щось придумати. Бо шкода складати на підлогу. А в мене нема ні столу, ні шафи.

— Ок, звісно, сам мав би здогадатися, не проблема, замовимо.

— Я Сама можу скласти, там нічого складного. Ти не мусиш замовляти щось громіздке. Можеш навіть просто кілька полиць прибити на стіну.

— Я таким не займаюся. І ти не будеш нічого складати, для того є люди, які вміють це робити. Не забирай чужий хліб. І Взагалі, якщо ти закінчила, то давай виходити!

— Я готова!

В авто ми знову завели розмову про Світлану, але Ярослав сказав, що все ж вже обіцяв місце виконавчого директора в київському філіалі Мирославові, бо той багато років працює на нього. І давно є його права рука, і навіть інколи бере на себе обов'язки Ярослава. Бо вони друзі і він довіряє йому як собі, а ще давно працюють разом. Не стане ж він підводити товариша, щоб позбутися колишньої. Я лише слухала і махала головою. Хоча була б щаслива не бачити більше тієї пики зі стервозними очима.