Лілея

Часто допізна затримувався на роботі, і мені це навіть подобалося. Бо вдома все одно давно ніхто не чекав. Та й у такий час я міг спокійно вдавлювати педаль газу — заторів уже не було. Вправно маневрував вуличками нічного Львову, паралельно вирішуючи телефоном важливі питання зі своїм адвокатом.

— Я й без тебе знаю, що більшість своїх статків я нажив будучи в шлюбі з нею. Але вона до мого бізнесу ніякого відношення немає. Навпаки, ніби навмисно, заважала мені. Останній рік її ніби підмінили: ці безкінечні приниження, і дорікання. Через неї неодноразово зривалися угоди і здається тільки те й робила що витрачала зароблені мною гроші. Та й нехай, ми все-таки були одружені, і мені ніколи нічого не було шкода для неї. Але зараз забрати у мене бізнес, майно… Я не дозволю. Можу лише спільну квартиру їй залишити, нехай подавиться. Все одно не можу там знаходитися, бо все там нагадує про неї, унітаз і той ми обирали разом.

Олександр Мартинський пояснював мені на тому боці дроту, наскільки важко буде організувати все так як я хочу. Він один з найкращих адвокатів Львова по сімейних справах у тому числі і розлученнях, а ще мій давній товариш — ми знайомі майже з дитинства. Але в моєї колишньої теж дорогий адвокат, і вона постійно висуває нові претензії, через що процес все більше затягується. Свєтка, мабуть, все це навмисно робить, щоб мій терпець нарешті увірвався і я погодився на всі її умови. І деколи справді хотілось плюнути на все, і віддати їй те що вона хоче. Та я швидко приходив до тями.

Поки всередині бурлила лють і Саша намагався мене заспокоїти, я повернув у вузьку вуличку. І з модного нічного клубу до мене, навіть через закрите вікно, доносилися звуки музики. Цей заклад ніколи мені особливо не подобався, а після серії брудних чуток, я більше його не відвідував, щоб остаточно не зіпсувати репутацію.

І от звідки не сподівався біди, так це з клубу який знаходився у сусідньому кварталі. Різкий удар по капоту. З усієї дурі тисну на гальма.

— Ярослав, — чути з динаміка в телефоні, але я не звертаю уваги.

За мить відстібаю пасок безпеки і чимдуж вибігаю з автомобіля.

***

Піднімаюся з холодної і твердої бруківки. І все ще не усвідомлюю що саме трапилось щойно. В думках все перемішалося: обурення щодо чергової невдалої спроби мати нормальну роботу; роздуми про те, як знову буду жити в рідному селі. Фізичний біль був на останньому плані. Підвівши погляд, я зажмурилася від надто яскравого, засліплюючого світла, що йшло від фар великого чорного позашляховика. Та найбільше я розлютилась коли побачила водія, який мов очманілий стояв біля прочинених дверцят.

Він широкою ходою направився до мене, що дуже насторожило. Я відразу впізнала цей погляд.

— Це знову ти?, — вирвалось нестримно, — Чому, щоразу, коли ти з'являєшся десь поруч у мене все йде шкереберть. Це ти у всьому винен. Ти руйнуєш моє життя, — кричала я несамовито.

Я бачила як він повільно підходив ближче, добиваючи мене поглядом. Але я вже не могла зупинитись, і не звинувачувати його у своїх нещастях. Хай це егоїстично, але я відчувала полегшення, бо разом з криком виходив розпач.

Чоловік раптово опинився дуже близько.

— Чому? — я кричала і хотіла відштовхнути його руками, але мені бракло сил.

— Я тебе ненавиджу, — продовжувала я. А він схопив мене за плечі і коли я збиралась знову крикнути щось в його сторону він міцно мене затис і поцілував.

Я не могла ні поворушитись, ні думати, коли він продовжував міцно затуляти мої вуста своїми. Тільки відчувала його приємний запах. Здається це якісь дорогі парфуми з нотками лаванди і хвої.(ЦЕ був божевільно приємний та п'янкий парфум з нотками…

Коли він нарешті відпустив мене, я відчула що звуки нічного міста, різкі сигнали автомобілів, викрики людей стають слабшими аж поки вони зовсім не зникли і мене охопила лякаюча тиша. Останнє що пам'ятаю, як ноги не втримали і я впала прямо в руки чоловікові.