Лілея

Прокинутися біля коханої людини було чи не найбільшим щастям. Ми ще трохи поніжилися в обіймах один одного і Ярослав встав, щоб принести мені каву просто у ліжко. Чи не потрапила я в котрийсь з багаточисельних прочитаних мною любовних романів? Все запитувала себе. Але уві сні кава не може так ароматно пахнути.

— Ти виспалась? — запитав у мене Ярослав, коли ми вже снідали на кухні.

— Так, а ти?

— Це була найкраща ніч в моєму житті, — з посмішкою мовив, і я почервоніла від сорому, — Я не зробив тобі боляче?

— Ні, лише приємно, — ховаючи очі зізналася. Хоча спочатку я і відчула певний дискомфорт, але дуже скоро все довкола затопило відчуття насолоди. Від спогадів про минулу ніч в животі щось заворушилося, і я намагалась вгамувати це зробивши великий ковток соку.

— Мені час на роботу! — Дивлячись просто в мої очі мовив чоловік, — Проведеш мене?

— Звісно, аякже.

І я вийшла з ним до порогу будинку.

— Ну ж бо я знаю, що ти хочеш цього, поцілуй мене!

Я швидко чмокнула його в губи, геть не звикла до нових обставин в моєму житті.

— Гарного дня, — побажала наостанок.

— І тобі гарного, обіцяю, що прийду ввечері. — Він пристрасно поцілував мене і загорнув в ніжні, але міцні обійми.

— Ну все годі, йди, бо спізнишся.

— Ти забула, що я шеф на роботі, мені можна, тим більше, що в мене була поважна причина. — Але все ж зник в гаражі, і за мить виїжджаючи з нього автом посигналив та помахав рукою.

Ближче до обіду будинок знову почав наповнюватися людьми, і емоції кохання за роботою відійшли на другий план.

Одною з найперших прийшла Зоряна, з собою вона принесла великий букет соняхів.

— Дивись, що я купила! Правда ж вони схожі на сонце.

— Справді, дуже гарні.

— Їх треба розкласти у вази.

— Аякже, я займусь цим!

— Хай цим займеться хтось інший, а ти краще допоможи мені з мольбертами. До речі вчора увечері мені телефонував один дуже поважний художник, як виявилося, наша виставка наробила повно шуму. Він сам на жаль не зможе приїхати, але обіцяв відібрати і відіслати кур'єром кілька своїх робіт.

— Це дуже добре. — Не взмозі приховати посмішки мовила я.

— Аякже, а ще думаю, що це піднімає нашу виставку геть на інший рівень.

— То що робити?

— Це ти в мене питаєш? Нам потрібні додаткові мольберти, а ще давай трохи змінимо розташування картин.

І ми взялися до роботи. В процесі виникали різні нюанси, але загалом нічого страшного. Та за роботою час пролетів швидко.

— Ліль, — окликнула мене Зоряна, — біжи переодягайся! Скоро почнуть приїздити перші гості.

— Я ще не закінчила!

— Я сама тут все закінчу, йди вже!

І я послухалася і пішла до кімнати, щоб одягнути заздалегідь підготовлену сукню, та поправити макіяж. Бо тепер я вирішила, що фарбуватимусь тою чи іншою мірою відповідно до події, чи випадку, але щодня. Тепер коли я знала як це робити, мені подобався сам процес, а ще більше результат.

Коли я спускалася донизу, вже один гість прибув. Він стояв з великим букетом лілій і я не відразу зрозуміла, що то Ярослав.

— Яка ти сьогодні прекрасна. Це тобі!

— Дякую! Вони дуже розкішні. — І я вказала поглядом на білі квіти.

— Ти ж любиш лілії?

— Якщо чесно, я більше люблю троянди, але ці квіти теж прекрасні.

— Пробач, я не знав!

— Не варто.

— Пробач — знову вибачився чоловік, і додав. — Я взагалі мало знаю про тебе, хоч ми вже й давно живемо під одним дахом.

— В цьому не було необхідності.

— Але зараз це вже треба виправляти.

Нашу розмову перебила Зоряна, що перепрошуючи потягнула мене за руку.

— Ліль, час починати, там приїхало купа людей. Думаю навіть більше ніж учора. І знайди місце для цих чарівних квітів.

я поклала квіти в найближчу вазу, і попросила офіціантку винести їх на другий поверх. Бо ці квіти лише для мене. І ми з Зорею пішли зустрічати гостей.