Лілея

Вечір був і справді чудовим, і все у ньому було ідеальним. Простір заповнювали аромати дорогих парфумів, приємних і не дуже. Стукіт підборів змішаних з тихим дзеленчанням келихів, шепотом, сміхом і навіть реготом. Довкола сяяло сотні ламп і лампочок, що по особливому підкреслювали витонченість і відтіняли вроду і розкіш жіночої статі. Все це перемішувалося з блиском святкових вбрань, посмішок, і натовпом від бажаючих привітатися, або познайомитися. Така атмосфера створювала приємний гомін, що налаштовував на святковий настрій, і навіть таки трохи п'янив.

Але в якийсь момент, я відчула, що святковість всередині змінюється на паніку. Мені стало затісно під прицілом такої зацікавленості, що була для мене геть незвичною. Хвилин за десять цієї ніким не розділеної уваги, бо, як на зло, винуватець, і мій супровідник кудись терміново відійшов. А ще запевняв, що то не на довго. Я відчула як нестерпно, палають щоки, і здавалося, усі погляди спрямовані на мене. В горлі пересохло, почало нудити і злегка пішла обертом голова. Тому глибоко вдихнувши і швидко обвівши поглядом розкішне приміщення, я знайшла непримітний куточок, і обережно відійшла, спробувавши стати непомітною. І справді якийсь час мене ніхто не турбував. Потім, ніби з під землі зявився Ярослав, хоч і ненадовго, але я знову відчула себе у безпеці, і спробувала розслабитися. Ми пройшлися залом, і мабуть, помітивши мою знервованість, запитав, як я. На що збрехала, що все просто чудово, і цей вечір просто чарівний. Але настав час його промови, і залишивши мене саму він вийшов на невеличку, мабуть, спеціально облаштовану сцену. Він говорив, і я разом з усіма присутніми з захопленням, і навіть якимось збудженням, чи то навіть, жадобою до його щирості уважно слухала його. Бо все сказане ним торкало мене до глибини душі. Можу заприсягтися власною душею, що кожне сказане ним слово йшло з глибини серця. Він турбувався про компанію, людей що працювали з ним, і у відповідь на це усвідомлення, всередині мене стало тепло і затишно. І мені хотілося ділитися цим затишком. А може все ж це алкоголь так впливає? Я і забула рахувати скільки випила. Офіціанти уважно слідкували, щоб мій келих не порожнів.

Відразу по завершенню промови і оплесків, заграла жива музика, і посміхаючись Ярослав підійшов, щоб запросити мене на танець.

— Але я не вмію, — чесно зізналася.

— Тобі нічого робити не доведеться, просто довірся мені.

І я ніби підтверджуючи, що довіряю йому вклала свою долоню в його.

Він вивів мене на середину зали, де вже танцювали кілька пар, і ще кілька ставали до танцю разом з нами.

— Я поведу, а ти головне не пручайся, пливи, так би мовити, за течією.

Я хитнула головою, і він повів мене, спочатку я танцювала як кам'яна брила, але зрештою вловила ритм рухів, і стало куди простіше.

Я змогла видихнути, і вже добре контролюючи рухи, сказала те що мала б сказати відразу, але ніяк не знаходила моменту.

— Сьогодні чудовий вечір, і твоя промова така… Щира, здається, ти готувався до цього вечора дуже довго.

— Якщо чесно, я геть забув за неї через купу іншого не менш важливого клопоту. А щодо промови, вона просто була сердечна, бо я справді так вважаю. Те чим я займаюся дуже важливо для мене, і є люди за яких я відповідаю. Тому все дуже серйозно.

Одна мелодія змінювалася іншою, і всі були готові до наступного танцю, а мені захотілося на свіже повітря.

— Мені потрібно на вулицю! — Ярослав чепурно взяв мене під руку, але насправді боячись, що мені погано, добряче схопився за неї і вивів мене на освітлену терасу.

— Перед промовою я помітив твою стурбованість? З тобою все добре?

— Так, все чудово, просто я трохи стомилася, і здається захмеліла.

— Знаєш, якщо чесно ти дуже гарна сьогодні, і гості весь вечір лиш про тебе й говорять.

— Справді? А це ж перша вечірка в моєму житті.

Я відчула прохолоду вітру, що обдував, яку не відчула відразу через розжареність, власного тіла. Майже інстинктивно схрестила руки, щоб не випускати тепло.

— Давай зайдемо, якщо ти змерзла!

— Та це просто вітер, а від танців я трохи того.

— Тоді одягни мій, — і він зняв піджак і накинув на мої голі плечі. — То це справді твоя перша вечірка?

— Так! Моя мати довгий час хворіла, і так сталося, що саме тоді я була підлітком, і всі веселощі пропустила. Ніяких дискотек, туристичних походів з однокласниками, і навіть вищої освіти.

— А що зараз твоя мама, їй вже краще?

— Сподіваюся, що так! Принаймні вона вже не мучиться. Вона померла кілька місяців тому.

— Це дуже сумно! — Він хотів торкнутися моєї руки, але зачепив піджак і він сповзав по плечах. А хапаючи його, Ярославу довелося зробити крок вперед. Тепер він стояв занадто близько, дивився просто в мої очі, аж поки не торкнувся своїми руками моїх губ. Спочатку поцілунок був дуже чуттєвим, але за мить я відчула як його руки легко обійняли мене, і ніжні губи стали торкатися моїх вже по іншому. Була в ньому і ніжність, і наполегливість, і бажання. Я відчула, як його руки погладжують мої плечі, і торкаються волосся, що розсипалося кучерями по спині. Опускаються нижче, і як тонко шарудить матерія сукні та піджака під його руками. А в животі зявився невідомий спазм, але чому ж він був до сказу приємним? Чому я не могла розплющити очі, чи відірвати свої вуста від його, а натомість сміливо відповідала на цю гру губ.

Я нізащо б не відірвалася від цієї насолоди, якби не стукнули двері, сповіщаючи що ми не самі.

Я намагалася вирватися з цупких обіймів Ярослава, бо нас спалював ненависницький погляд його дружини, і ще дві пари очей її подруг, що дивилися на мене зверхньо, і я під цими поглядами почувалася, мов хробак. А Ярослав і не думав мене відпускати, він лише стиснув мене міцніше, та і здається, руки опустив нижче по талії.

— На вулиці прохолодно, чи не так? — запитала мене його колишня, імені якої я ніяк не могла пригадати.

— І справді, ми вже, мабуть, зайдемо.

— Та ні, я бачу, ти чудово грієшся в обіймах чужого чоловіка.

— А ти б Свето, і залишила нас. Як бачиш, що тут люди любовними справами займаються, чи ти геть гідність втратила? І заспокой свій гонор, я вже давно не твій чоловік ні перед Богом, ні перед людьми. То ж дай мені спокій, і забери своїх подруг, бо ми тут ще не закінчили.

Ярослав ніжно торкнувся моїх губ, але я знала, що це не справжній поцілунок, що зараз він грає на публіку, проте вириватися з обіймів було б нерозумно. І я лише підіграла.

Коли знову глянула у бік колишньої, вона вже була небезпечно близько, залишивши подруг стояти там де і раніше. В наступну мить вона зірвала з моїх плечей Яриковий жакет, та оскаженіло кинула його на підлогу.

— Люба, повір мені, що для тебе ж краще буде навчитися жити в холоді і тіні, бо разом з цим, — і вона тикнула в нього довгим червоним і мабуть, гострим нігтем, ти ніколи не пізнаєш ні тепла, ні любові.

— Припини цей цирк негайно, і просто йди звідси.

— Та я… Ов, а це що в тебе таке? Ви тут так тіскалися, що в тебе етикетка з сукні вилізла, дай но заправлю.

Я хотіла сама, але дотягнутися не встигла, руки Світлани були прудкішими.

— Хм, то твоя пасія носить підробку? Бо що це за бренд такий? Не знаю я ніякої “Каміли”.

Мене дивувало, як вона, так добре контролює свій голос і дії, коли так горить ненавистю в середині, але Світлана дбайливо заправила етикетку, і запитала, то що це за дішманський непотріб?

— І зовсім це не непотріб, а дуже навіть пристойна і нова сукня, до того ж дорога. І купила її я навіть не в секонді, а на ринку. — Заперечила я. І у відповідь почула чи то істеричний, чи то знущальний сміх усіх трьох.

— Ти б хоч одягнув свою дівчину, бо ходить на важливі вечірки мов обідранка. Я звісно ж шепну про це кому треба, і на ранок ти станеш сенсацією.

Вона знову тикала своїм пальцем, але зараз мені мало не в очі.

— Бачиш, я не обманювала, — звернулася вона до мене, а я навіть не встигла нічого заперечити, як вона знову напала на Ярика.

— То може вона тобі, як і я не була, потрібна?

І я глянула на Ярослава, щоб підтримати, і щоб забрати його нарешті з цього божевілля, але в його очах я побачила правду, ту яка мені геть не сподобалася, до якої не була готова.

— То може й дівчина в тебе фальшива, так для галочки для статусу?

Світлана з подругами голосно регочучи вже нарешті йшли, а я знову бачила гірку правду в очах чоловіка, в якого встигла закохатися.

Ми обоє стояли німо і якось зніяковіли, ніби і не вороги, але вже геть чужі і обоє винні. Ніби між нами стала і розділила правда. Потім Ярик за руку потягнув мене до виходу. Там все ще тривала вечірка.

Він посміхався до гостей, пожимав руки, аж поки не знайшов Мирчика і не дав йому кілька настанов, сказав, що їде до дому, і далі без нього.

— Але хай гості гарно повеселяться, особливо відділ реклами, вони заслужили на це.

— А там з тобою ще хотів переговорити Сергій Андрійович, стосовно… Ти сам знаєш чого.

— Це не потерпить до завтра?

— Ніяк, він вже хвилин п'ятнадцять чекає, а не добре змушувати інвесторів очікувати.

— Ліль, залишся з Мирославом, я ненадовго.

І я так і залишилася стояти в ступорі, в компанії веселого Ярославиного секретаря.

— То як вечірка?

— Дякую, добре.

— А ви давно зустрічаєтеся?

— Та ні, не дуже!

— А у вас і справді все серйозно чи так?

— У нас все дуже серйозно, — втрутився Ярослав, — а ти, що вирішив в мене дівчину відбити? Завтра поговоримо!

Він потягнув мене за руку до машини і я ледве встигала за ним, але я бігла і думала про те, що його останні слова теж були фальшивими.

Боже, скільки ж фальші в цього чоловіка? Та і в усіх них? Невже всі міщани такі?