Мечі та хрести

Англія 1174 рік. Околиці лондона.

По битому шляху йшла постать. Вартовий, що саме стояв при міскій брамі все дивився та ніяк не розумів хто це? Сонце заважало, бо освітлювало її якось наче більше.

Як підійшла вона ближче, то вартовий тільки зітхнув. Була вона висока з довгим рудим волоссям, як вогонь. Було на ній латане плаття, а на руках дитя. Видно тільки народжене, бо мале дуже. Тай не роздивишся одразу, чи дівчинка, чи хлопчик?.

-Хто така?- Буркнув вартовий. -І чого до міста тобі?-

-До сестри йду.- Відповіла жінка. Голос вона мала високий і чистий. Та тільки втомлений дуже.

-А хто твоя сестра?- Запитав чоловік.

-Вони з чоловіком мають таверну.-

-Яку? Чи ти думаєш, що вона одна?- Роздратовано сказав чоловік.

-Господарі Маріанна та Джон називаються.-

Відповіла жінка.

-Знаю я їх.- На обличчі чоловіка з'явився дивний вираз. -Заходь.- І відступив трохи.

Зайшла жінка до міста. Було там люду. Там малі діти ходять, там жибраки, а там робітники.

Йшла вона ледь на ногах тримаючись. Але розуміла, що має йти далі.

Дійшла вона до таверни. Була вона невелика збудована з каменю доброго. Переступила жінка поріг і завмерла. Долівка була підметена на вогнищі м'ясо смажиться, за чистими столами люди сидять. Як побачили незнайомку, то витріщилися на неї.

-Чи є тут сестра моя Маріанна?- Запитала вона.

Раптом з тіні вискочила жінка. Така сама висока, рудоволоса та тільки бліда на обличчі. -Трудо! Трудо!- Гукала вона. -Сестричко моя!- І пригорнула її до себе.

За кілька хвелин сиділа Труда за столом і їла хліб з молоком. -Помер чоловік мій.- Казала вона.

-Та чого ж ти аж сюди прийшла?- Запитала Маріанна. -Я звісно рада бачити тебе, але чому ти тут?-

-Візьми мою дитину.- Просто сказала Труда. -Зле мені. Хворію я, а дитина сиротою залишиться. А тепер з тобою буде, а я помру тихо і спокійно.- Сказала вона так і сльози на стіл впали.

-Але може все добре буде.- Сестра і собі плаче.

-Ні.- Гостро відповіла Труда.

-А куди підеш?- Питає Маріанна.

-Побуду тут, коли ти з Джоном не проти.-

-Ні.- Відповіла Маріанна.

Лягла Труда у ліжко. Хоч було воно тверде, але згадавши спання на холодній землі не скаржилася вона.

Та й тільки одну ніч проспала у тому ліжку Труда.

Лежала коло неї її донька і тихенько спала. Серце стискалося у неї, що має її залишити. Та така воля у Бога.

Наступного ранку зайшла Маріанна до кімнати. -Трудо, як там твоя донька?- Тай завмерла побачивши спокійне обличчя сестри. Не було воно сном охоплене, а смерть заспокоїла його.

Так і залишилася донька її у сестри. Назвали її Мілдред.

Як жива була Маріанна, то добре їй жилося. Тітка любила її і все їй давала. Та як виповнилося дівчинці п'ять років та померла. Дядько Джон горював дуже та згодом одружився в друге і з того часу усе змінилося в житті дівчинки.