Рибка-улюбленець на долоні німого тирана

Боячись, що Принц Цзін йому не повірить, Лі Юй простягнув руки, щоб показати їхню чистоту:

— Ваша Високосте, будь ласка, не хвилюйтеся, я не маю поганих намірів. Вашим очам дуже дискомфортно, їх треба якнайшвидше очистити...

Принц завагався. Це була їхня перша офіційна розмова, і, хоч як дивно, хлопець здавався йому невимовно знайомим.

Навіть якщо спочатку він вважав його злодієм, ця думка розвіялася після кількох погонь.

Зрештою, хлопець не робив нічого поганого. Якщо це він написав і передав лист із попередженням Є Цінхуаню, то він навіть допоміг їм.

Але чому він уперше намагався вкрасти рибку?..

Принц інстинктивно глянув у бік акваріума. Лі Юй злякався. У нього була подушка-риба, точна копія його риб'ячої форми, але вона кудись зникла, і він про неї забув. Тож тепер акваріум був порожній!

Він теж стурбовано подивився туди, але, на щастя, Сюнфен стояв прямо перед акваріумом, повністю затуляючи його своїм масивним тілом.

Лі Юй: "...Врятований".

Через Сюнфена і проблеми з зором Принц побачив лише темну пляму. Зрозумівши, що все одно не розгледить рибу, він відвернувся.

Лі Юй полегшено видихнув, але Принц все ще вагався. Боячись, що Принц продовжує його підозрювати, Лі Юй у відчаї схопив його за руку:

— Не сумнівайтеся в мені, я справді не погана людина, я просто хочу допомогти витягти сміття з ваших очей.

Коли він був рибою, він часто стрибав Принцу на руки, тож контакт здавався йому природним. Він забув, що перед ним тиран, і просто обійняв його руку.

Він боявся, що Принц сприйме його як ворога і вб'є...

Тому "рибний інстинкт" змусив його вчепитися мертвою хваткою.

Принц Цзін: "..."

Він уперше зустрів когось, хто діє так непередбачувано. Через біль в очах він не зміг його відштовхнути.

Лі Юй умовляв:

— Дозвольте мені спробувати. Якщо не вийде, тоді робіть зі мною, що хочете.

Принц Цзін: "..."

Він подумав, що хлопець все одно нікуди не втече, тож вирішив спробувати.

Він навпомацки знайшов стілець і сів. Лі Юй ретельно вимив руки, знайшов чистий рушник, переконався, що на ньому немає води, сів поруч і обережно відкрив повіку Принца, почавши видаляти порошок.

На щастя, порошку було небагато. Лі Юй діяв швидко і вправно, скоро видаливши все.

Він добре бачив, що це негашене вапно. У сучасному світі він знав, що при контакті з водою вапно виділяє багато тепла і може обпекти очі.

Схоже, його перетворення було дуже вчасним, інакше наслідки були б жахливими.

Боячись, що залишилися непомічені частинки, Лі Юй дбайливо подув в очі Принца.

Принцу стало легше, і він зміг розгледіти юнака перед собою.

Той був так близько, що Принц бачив його довгі вії, крапельки поту на кінчику носа і зосереджено складені рожеві губи.

Відчувши теплий подих на своєму обличчі, Принц зрозумів, що хлопець дмухає йому в очі. Він ніяково відвів погляд і помітив, що хлопець стоїть босоніж, а на його пальцях блищать краплі води.

Цікавість Принца до цього юнака росла, як снігова куля.

Лі Юй переконався, що в очах не залишилося вапна, і тільки тепер можна було промивати їх великою кількістю води.

Він пам'ятав, що в кімнаті є умивальник, а вода в ньому зазвичай кип'ячена й охолоджена, цілком придатна для використання.

Лі Юй хотів піти по воду, але Принц подумав, що він тікає, і міцно схопив його за руку.

Лі Юй: "..."

Він зрозумів наміри Принца і, сміючись і плачучи водночас, сказав:

— Я тільки по воду. Порошок видалено, можна мити.

Але Принц не відпускав. Зір майже відновився, тож він встав і, тримаючи Лі Юя, пішов разом із ним до умивальника.

Коли Принц випростався, Лі Юй діставав йому лише до плеча. Він думав, як змусити Принца сісти, але той злегка нахилив голову і подивився на нього своїми темними очима.

...Мабуть, це означає "мий".

Лі Юй відчув на собі впертість Принца. У цій незручній позі він не став використовувати рушник, а просто набирав воду в долоні й промивав очі Принца.

Після кількох повторень очі все ще були червоними, але дискомфорт зник.

Лі Юй про всяк випадок порадив:

— Ваша Високосте, нехай лікар огляне вас пізніше. Можливо, знадобляться ліки.

Принц кивнув.

Лі Юй зустрівся з ним поглядом і усвідомив, що повністю розкрив свою людську подобу перед Принцом. Це нічого, він і раніше показувався. Проблема в тому, що Принц тримає його і не відпускає. Лі Юй кілька разів намагався вирватися, але марно. Час дії навички обмежений, і якщо він перетвориться на рибу прямо зараз...

Треба терміново відправити Принца геть або піти самому!

Очі Принца відновилися, і він почав уважно розглядати юнака: від обличчя до одягу. Хлопець був із голими руками, обмотаний дивною тканиною до колін, а литки були голі. Витончені щиколотки вільно рухалися.

Принц подумав: чому він завжди одягнений так... дивно?

"Хто ти?" — Принц умочив палець у воду і написав на столі. У нього було багато запитань, це було найперше і найпростіше.

Лі Юй: "..."

Він похитав головою, вдаючи, що не розуміє.

Не те щоб він не хотів відповідати, просто його персонажа в книзі не існувало. Якщо він збреше, доведеться вигадувати нові брехні. Краще мовчати.

Може, якщо він мовчатиме, Принц втратить терпіння і піде?

Він боявся почути зворотний відлік системи.

У душі Лі Юя панував хаос, але зовні він намагався виглядати спокійним.

Бачачи, що він не відповідає, Принц продовжив писати.

"Чому ти тут?"

"Чому врятував мене?"

...

Лі Юй стримував бажання заговорити і продовжував хитати головою.

Принц насупився. Він стільки питає, а хлопець мовчить. Може, він не вміє читати?

Точно! Лист до Є Цінхуаня був написаний жахливим почерком. Він дивувався, як можна так погано писати, але якщо це був цей хлопець...

Не розуміє, тому не може написати?

Принц глянув на Сюнфена. Пес спокійно реагував на хлопця, мабуть, вони добре знайомі, раз він зміг використати собаку для доставки листа...

Принц аналізував ситуацію, і його пильний погляд змушував Лі Юя ніяковіти.

Він відчував, що не зможе більше прикидатися і ось-ось утече, коли у двері постукав Ван Сі.

— Ваша Високосте, Ваша Високосте, лікар прийшов!

Порятунок! Очі Лі Юя засяяли.

Принц помітив його раптове полегшення і зрозумів: він збирається втекти.

Принц усміхнувся. У такій ситуації втекти неможливо.

Лікар чекав зовні, не сміючи увійти без дозволу.

Ван Сі зайшов запитати дозволу і побачив Принца, який спокійно сидів у кріслі, а поруч стояв незнайомий юнак, замотаний у тканину, як голубець.

Через дивне вбрання Ван Сі був настільки шокований, що спочатку прийняв хлопця за ковдру і не впізнав його.

У душі Ван-гунгуна бушував шторм: він лише пішов по лікаря, а тут уже з'явився маленький спокусник? Але, судячи з обличчя Принца, він... не сердиться?

Навіть навпаки: попри напад, настрій у Принца був напрочуд добрим.

Ван Сі, для якого Принц був понад усе, швидко зметикував: якщо Принцу добре, то хай буде і спокусник. Краще не ставити зайвих запитань.

Ван Сі вдав, що не бачить Лі Юя, і шанобливо звернувся до Принца:

— Лікар чекає зовні. Покличте його?

Принц не кивнув, а встав, поправив одяг і пішов до виходу. Ван Сі поспішив за ним.

Перед виходом Принц кинув на Лі Юя багатозначний погляд.

Лі Юй не зрозумів натяку і подумав, що вільний. Він полегшено зітхнув: нарешті можна перетворюватися.

Він підійшов до дверей і визирнув у щілину. Двері не були щільно зачинені, і він побачив, що Ван Сі поставив стілець прямо біля входу, за крок від дверей. Принц сів на нього, а лікар почав оглядати його пульс і очі.

Лі Юй: "..."

Чорт, ну що за негідник! Він перетворився, щоб врятувати його, а не щоб опинитися в пастці!

У цій кімнаті немає вікон, тільки одні двері. Це було найбезпечніше місце, а тепер стало кліткою, з якої не втекти!

Лі Юй звернувся до Сюнфена: "Милий Сюнфене, тільки ти можеш мені допомогти..."

Але Сюнфен, який не розумів ситуації, лише здивовано нахилив голову: "???"

Лікар оглянув Принца і захоплено сказав:

— На щастя, Ваша Високосте, ви правильно промили очі, вони не постраждали. Я випишу ліки для зняття запалення і покращення зору, прийміть їх, і все буде гаразд.

Принц усміхнувся. Він теж вважав, що хлопець упорався чудово.

Принц наказав нагородити лікаря. Коли той пішов, Принц збирався повернутися в кімнату. Ван Сі, думаючи, що господар поспішає до "маленького спокусника", зупинив його:

— Ваша Високосте, поки вас не було, хтось проник у палац Цзінтай і намагався отруїти тварин.

Ван Сі детально розповів, як зловмисник проник усередину, як Сюнфен вкусив його за руку, як у корм підсипали отруту і як "риба-господар" перекинула тарілку. На щастя, ніхто не постраждав.

Ван Сі розповів це, щоб попередити Принца про небезпеку і натякнути на підозрілість "спокусника" в кімнаті.

Обличчя Принца вкрилося кригою. Він був розлючений більше, ніж через власний напад.

Почувши про отруту, він одразу згадав про миш'як Другого принца. Цей негідник не тільки підставив рід Чен'ень, а й хотів убити його рибу!

За це доведеться заплатити.

Принц також згадав чоловіка в масці, який напав на нього. У того була поранена рука. Невже це той самий, кого вкусив Сюнфен?

...Мабуть, це люди Му Тяньчжао.

Повернувшись у палац Цзінтай, він через різні обставини ще не бачив своєї рибки. Вона і хлопець мають бути в кімнаті...

Після того, як хлопець прочистив йому очі, Принц підсвідомо перестав вважати його загрозою для риби.

Ван Сі кликав його, але Принц жестом зупинив його і увійшов у кімнату сам.

Перед тим як відчинити двері, у нього виникло дивне передчуття, хоча він знав, що втекти звідси неможливо.

Принц відкинув сумніви і рішуче відчинив двері.

Кімната була порожня. На підлозі валялася тканина, а юнак, який мав чекати на нього, знову зник безвісти.

Це неправильно.

У Принца пульсувало у скронях. Він хоч і виходив, але сидів прямо біля дверей. Вікон немає. Куди він міг подітися?

Після кількох подібних випадків Принц вирішив змінити хід думок, яким би абсурдним він не здавався...

Якщо він не втік, значить, він тут. Просто... там, де Принц поки що не здогадується шукати.

Принц підійшов до тканини на підлозі, згадуючи всі зустрічі з юнаком, і раптом помітив багато жахливих деталей.

Коли хлопець з'явився, щоб допомогти, Принц не чув звуку відчинених дверей. Це означає, що він не входив, а вже був у кімнаті. Може, він і зараз тут, просто Принц його не бачить?

Насправді, тоді не було повної тиші. У Принца був добрий слух, і він чув...

Сплеск риб'ячого хвоста.

Його рибка часто стрибала перед ним, і він був упевнений, що не помиляється в цьому звуці.

Принц мимоволі глянув на акваріум. Порцеляновий акваріум був менш прозорим, ніж кришталевий, але, на його подив, рибка не лежала на дні, а висіла біля краю, спиною до нього, і махала хвостом.

Згадавши, що рибка ледь не загинула, Принц відчув ще більший смуток.

Він підійшов, збираючись погладити її, але риба запанікувала і пірнула на дно.

Принц Цзін: "..."

Він усе ж простягнув руку і торкнувся спинки. Зазвичай рибка обвивала його палець хвостом, але сьогодні вона лише підняла голову і мляво подивилася на нього.

"Мабуть, злякалася", — подумав Принц.

Гладячи рибу, він продовжив перервану думку про місцезнаходження хлопця.

Кімната маленька, все як на долоні. Сховатися ніде.

Принц згадав усі місця, де був хлопець. Чому завжди...

У його кімнаті?

Цього разу про повернення в палац Цзінтай знали лише його люди і Є Цінхуань. Чому цей хлопець теж... зустрівся з ним тут? І в такому вигляді він точно не міг пройти через браму палацу.

Принц підвівся і знову наступив на тканину на підлозі.

Він підняв її. Під тканиною виявилася калюжа води.

Він згадав, що ноги хлопця були мокрими, і почав шукати сліди. Уважно придивившись, він побачив сліди до умивальника, до столу, біля дверей. Але найбільше води вело однією стежкою.

Він простежив за нею і побачив великого чорного пса.

Пес Є Цінхуаня радісно загавкав і замахав хвостом. Він сидів прямо на найбільшій калюжі.

Принц завмер. "Я зовсім заморочився, — подумав він. — Це ж сліди Сюнфена".

Лі Юй, який невідривно стежив за Принцом, ледь не збожеволів від напруги.

У нього не було вибору. Він не міг прибрати воду, тому довелося підставити Сюнфена.

"Вибач, господарю, я не хотів тебе обманювати..." — подумки вибачився маленький короп.

Принц вийшов із кімнати з похмурим обличчям.

Він забрав із собою тканину, в яку був загорнутий хлопець. На ній виблискувало кілька сріблястих лусочок.

Це був не перший раз, коли він знаходив луску на одязі хлопця.

Принц згадав деталь: коли він дивився на щиколотки хлопця, там теж щось блиснуло сріблом.

Здається, він знає, що це було.