Рибка-улюбленець на долоні німого тирана

Навколишній люд почав наперебій називати його принцесою, від чого обличчя Принца Цзіна помітно пом’якшало. Проте він не виявляв жодного наміру ні виправляти їх, ні пояснювати щось Лі Юю.

Лі Юй думав, що якщо інша сторона бодай заїкнеться про це, він зможе відмовитися — зрештою, вони не були чоловіком та дружиною, і бути об’єктом таких чуток не дуже добре. Але Принц Цзін мовчав, тож і він не міг першим заговорити про це, а тим паче сам пояснювати щось простолюду — це виглядало б так, ніби він надто переймається титулом принцеси. Тож Лі Юй був змушений терпіти це звертання, почуваючись дуже пригніченим через неможливість заперечити.

Лі Юй навіть пошкодував, що вибрався на прогулянку. Ой-ой-ой, чому цей великий негідник ніяк не реагує, а він змушений іти у нього на повідку!

На цьому ярмарку Ван Сі вже побував раніше з розвідкою, тож він коротко і тихо розповідав Принцу та Лі Юю про цікаві місця. Якщо господарів щось приваблювало, він міг провести їх туди. Охоронці маєтку відповідали за безпеку Принца, а Принц охороняв пана Лі, тому, попри велику кількість роззяв, групу Принца Цзіна ніхто не штовхав.

Принц Цзін віддав Лі Юю спрощену мапу місцевості, яку намалював Ван Сі, демонструючи всім своїм виглядом: «Ти тут головний».

Оскільки Лі Юй мав на прогулянку лише одну годину, він не хотів витрачати час на зайві церемонії і без зайвих слів забрав мапу.

Мапа від Вана Сі була простою та зрозумілою. Виявилося, що ярмарок має два входи: північний та південний. Зараз вони були біля північного. Вздовж головної дороги стояло чимало крамниць і яток, а також був ресторан, де виступала трупа акробатів із Цзіньцзюе. Лі Юй розумів, що за цей час не вдасться обійти кожен куточок, тому вирішив подивитися найжвавіші місця. Кажуть, той ресторан був найбільшим у цих краях; хоч його й відкрив місцевий, кухарі там були з Цзіньцзюе. Подейкували, що люди з Цзіньцзюе майстерно готують яловичину та баранину, тому фірмовими стравами закладу були ціле засмажене ягня та різноманітні шашлики. Це дуже зацікавило Лі Юя.

Лі Юй мимоволі ковтнув слину:

— Ваша Високосте, давайте повільно підемо головною дорогою на південь, подивимося на ятки, а потім пообідаємо в ресторані та подивимося акробатів. Після цього вийдемо через південний вхід і повернемося, як вам така ідея?

План Лі Юя був цілком розумним, тож Принц Цзін не заперечував і дав знак Вану Сі діяти. Євнух негайно послав охоронця до ресторану, щоб забронювати найкращу окрему кімнату. Оскільки така страва, як ціле засмажене ягня, потребувала багато часу, він звелів почати готувати заздалегідь. Пан Лі з Його Високістю спершу трохи погуляють, а коли дістануться ресторану, все якраз буде готове.

Лі Юй та Принц Цзін рушили згідно з планом.

Ван Сі не збрехав: на ярмарку продавали багато специфічних товарів із Цзіньцзюе, про які Лі Юй раніше читав лише побіжно в оригінальній книзі.

Люди Цзіньцзюе обожнювали блискучі, масивні золоті прикраси, особливо браслети та маски. На них зазвичай зображували тотем Золотого Ворона — символ їхньої держави.

Лі Юй і сам обожнював усе блискуче, тож проходив повз ятки із золотом, щоразу зупиняючись, аби з цікавістю роздивитися товар.

Принц Цзін помітив білу нефритову шпильку, кінець якої був виконаний у формі рідкісної фігурки риби, а замість очей були вставки з темно-зеленого нефриту. Принц вирішив, що шпилька зроблена непогано; попри дещо грубу обробку, вона влучно передавала енергійний дух Маленької Рибки, тому він узяв її, щоб роздивитися ближче.

Поки Принц розглядав шпильку, Лі Юй подумки радів: виявляється, великий негідник теж любить прикраси.

Скориставшись моментом, поки Принц був зайнятий, він побіг до інших яток. Принц одразу це помітив, віддав шпильку Вану Сі для оплати, а сам разом з охороною рушив за Лі Юєм, тримаючись на відстані.

Він знав, що відколи Рибка потрапила на ярмарок, її очі так і липнули до всяких дрібничок. Принц Цзін вирішив, що не завадить дозволити коропу-перевертню трохи погратися.

Біля яток на головній дорозі було повно людей, тому Лі Юй ледве знайшов вільніше місце. Це була крамниця з браслетами та масками. Лі Юй захоплено розглядав ряди високо розвішаних масок, вкритих густим шаром золотої пудри. На лобі кожної був Золотий Ворон, хвіст якого прикрашало розкішне павине пір’я, що виглядало водночас архаїчно та таємничо.

Надивившись на маски, Лі Юй перейшов до браслетів. Наслідуючи манеру Принца Цзіна, він з азартом підняв одне золоте кільце і почав розглядати його на світлі. Справді, на внутрішній стороні був вигравіруваний Золотий Ворон, точно як у переказах. Лі Юй провів пальцем по золоту — воно було ідеально відполірованим і не мало жодних інших прикрас. Він спробував надіти його: масивний золотий браслет на худенькому зап’ясті створював стійке враження «багатія-вискочки». Вирішивши, що це йому не пасує, Лі Юй хотів його зняти.

Хто ж знав, що власник ятки, побачивши, що Лі Юй сам-один, і не знаючи його статусу, з усмішкою скаже:

— Раз цей гість надів його, значить, у нього є доля з цим золотим кільцем. Такий у нас у Цзіньцзюе звичай: прошу гостя не нехтувати цією долею і купити його.

Цей господар був кремезним, наче тигр, із густою бородою та глибоко посадженими очима, характерними для людей Цзіньцзюе. Він з ходу зажадав, щоб Лі Юй купив браслет за п’ятдесят лянів срібла. Лі Юй зніяковів: він лише приміряв річ на мить, а тепер змушений купувати, та ще й так дорого. Невже він натрапив на давню версію вимагання?

Принц Цзін здалеку побачив, що щось не так, і вже хотів втрутитися, як раптом помітив, що Лі Юй почухав щоку і пустотливо посміхнувся.

Принц Цзін: «……»

Він зупинився. Схоже, він випадково став свідком того, як Маленька Рибка збирається капостити.

Принц подумки вирішив: Маленька Рибка — все ж таки короп-перевертень, тож поки немає небезпеки, нехай робить що хоче.

Лі Юй ретельно пригадав: на початку господар справді не казав, що приміряти не можна. Він глянув на інші ятки — там теж гості приміряли речі, і продавці нічого не казали. Тільки цей особливий. Лі Юй зрозумів: він випадково натрапив на «чорну крамницю», де намагаються обібрати клієнтів.

З такими людьми Лі Юй не поспішав нервувати. Він спокійно сказав:

— Дядечку, коли я його одягав, ви не казали, що після цього мушу купити. Чому ж кажете зараз?

— Зараз сказати теж не пізно.

Господар вирішив іти напролом:

— Моє золоте кільце — річ натхненна. Ти його одягнув, і воно передало тобі свою енергію. Якщо ти не купиш, як я продам його іншому?

Лі Юй: «……»

Навіть таку безглузду нісенітницю зміг вигадати?

Лі Юй зважив кільце в руці — воно було важким і, певно, коштувало чимало, але точно не п’ятдесят лянів. Він чув від Вана Сі, що звичайна родина може прожити цілий рік на десять лянів. Хіба міг він витратити п’ятирічний бюджет на одну прикрасу?

До того ж, у нього не було грошей. У маєтку Принца він доглядав за рибою, його щоденна «робота» була надзвичайно легкою, а їжу та одяг забезпечував маєток, тож Лі Юй навіть не згадував про платню. Навіщо йому, рибі-перевертню, перейматися такими мирськими справами? Навіть якщо в нього було просторове сховище, краще приберегти його для важливіших речей.

Хоча Рибка щодня засинала на широкому срібному ліжку під золотими водоростями, насправді вона була бідна як церковна миша — ані гроша в кишені, ані заощаджень. Цей браслет він ніяк не міг собі дозволити, та й не хотів витрачати зайві гроші, заохочуючи нечесну торгівлю. Краще було б провчити цього господаря.

— Дядечку, вибачте, п’ятдесят лянів — це забагато, — чесно сказав Лі Юй.

Кажіть що хочете, а якщо я не куплю, то що ви зробите?

Господар витріщив очі. Він не міг помилитися: тканина на юнакові була з найкращого крижаного шовку, а кожна намистина на нефритовій низці на поясі була найвищої якості. Він був певний, що цей юнак — шляхетний пан. Але як шляхтич може не мати мізерних п’ятдесяти лянів, та ще й поводитися так, ніби йому нічим зайнятися і він хоче поторгуватися?

Господар похмуро сказав:

— Найменше — сорок п’ять лянів, менше не скину.

Лі Юй зітхнув:

— Дядечку, сорок п’ять я теж не маю.

Господар ще плекав надію. Він скидав по п’ять лянів за раз, поки не дійшов до двадцяти п’яти, але пан так і не збирався платити. Господар почав нервувати.

— То скільки ж ти можеш дати?

— Дядечку, вибачте, я сьогодні забув взяти гроші, коли виходив з дому, — Лі Юй з усмішкою висунув кінчик язика.

Продавець ледь не знепритомнів від люті:

— Навіщо ж ти прийшов на ярмарок без грошей!

Лі Юй невинно відповів:

— А ви чому раніше не сказали, що за примірку кільця треба платити!

Господар так розлютився, що хотів уже вигнати його і почати лаятися, але раптом помітив далеко за спиною юнака високого молодого чоловіка. За його спиною стояла ціла юрба слуг. Чоловік холодно підвів погляд, зустрівся з ним очима, і в його погляді читалася жага вбивства.

Серце продавця йокнуло. Він зрозумів, що цей чоловік — покровитель юнака. Його губи затремтіли, і він заковтнув усі лайливі слова, які збирався вигукнути.

А Лі Юй, зовсім не підозрюючи, що хтось прикриває його спину, побачив, що господар замовк, і знову надів те саме золоте кільце на руку.

Господар був збитий з пантелику такою дивною поведінкою і тихо спитав:

— Ти… не маєш грошей і не купуєш, то навіщо знову надів?

Лі Юй щиро відповів:

— Дядечку, ви ж самі сказали, що я висмоктав енергію з кільця. Тепер я поношу його ще трохи, нехай воно висмокче енергію з мене, і тоді ви зможете продати його комусь іншому!

Господар: «……»

Він сам тільки-но сказав про енергію кільця, і якщо зараз почне заперечувати, то вдарить себе по обличчю.

Господар неспокійно позирав на чоловіка вдалині. Можливо, від страху в нього почалися галюцинації, але йому здалося, що крижане обличчя того воїна стало ще холоднішим.

Продавець безпорадно спостерігав, як Лі Юй крутить кільце туди-сюди, всіляко знущаючись з нього.

Деякі перехожі з цікавістю зиркали на Лі Юя, а хтось навіть захотів теж подивитися на кільця. Господар уже подумав, що прийшов справжній клієнт, але Лі Юй грубим голосом сказав поруч:

— У вас вистачить грошей? У господаря таке правило: надів — мусиш купити.

Перехожі, почувши це, злякано втягнули голови в плечі і швидко пішли геть.

Продавець лютував і нервував, але не смів вибухнути. Зрештою йому довелося благати Лі Юя повернути кільце і йти собі далі.

Лі Юй весело сказав:

— Дядечку, успіхів у торгівлі, наступного разу я знову прийду!

«Тільки б цей предок більше не приходив», — подумки молився всім богам господар.

Лі Юй відчув, що вже деякий час гуляє сам, і Принц Цзін, певно, все ще розглядає шпильки. Він вирішив повернутися тією ж дорогою, якою прийшов, але, обернувшись, виявив Принца Цзіна, який з ледь помітною посмішкою стояв прямо за ним, наче непохитна мідна стіна.

— Ваша Ви… Ваша Високосте!

Язик Лі Юя заплівся. Великий негідник був тут увесь цей час?!

Значить, те, як він торгувався з господарем і знущався з нього, було побачено?!

Його образ у серці Принца, як об’єкта симпатії, напевно, вщент зруйнований.

Лі Юй трохи хвилювався, але Принц Цзін із посмішкою підійшов ближче, погладив його по голові і дістав із рукава білу нефритову шпильку з рибкою на кінці, обережно встромивши її у волосся Лі Юя.

Лі Юй: «???»

Коли Лі Юй вперше перетворився на людину, система дещо підкоригувала його зовнішність, зробивши волосся довшим, тому ніхто не чіплявся до його зачіски. Сам Лі Юй вважав це місцевим звичаєм і не надавав значення. Оскільки він завжди перетворювався поспіхом, він радів уже тому, що має одяг, і не встигав заплітати коси чи вкладати волосся під головний убір — зазвичай воно просто вільно спадало на спину. Принц Цзін думав, що йому так подобається, і не наполягав на іншому.

Тепер, отримавши шпильку, Лі Юй задивився на кругленьку маленьку рибку на її кінці.

Невже Принц подарував йому шпильку з рибкою саме тому, що його звуть Лі Юй?

Принц справді… занадто сильно любить риб.

Кінчики вух Лі Юя злегка почервоніли. Може, йому тепер варто навчитися збирати волосся до купи?