Рибка-улюбленець на долоні німого тирана

Лі Юй, який до цього зосереджено гриз баранячу ніжку, раптом відчув, що ним нахабно скористалися, від чого йому стало водночас соромно й прикро.

Він відчув, що оригінальна книга була суцільною брехнею. Бо як інакше Чу Яньюй міг виявитися підступним «чорним лотосом», а Принц Цзін зі своїм амплуа тирана насправді виявився великим негідником, який любить розпускати руки і лізе до нього з поцілунками навіть під час їжі — та як тут узагалі жити!

До того ж, він поцілував його прямо на очах у спадкоємця Є та принцеси Цзіньцзюе. Спроби Лі Юя заспокоїти себе не встигали за швидкістю, з якою Принц Цзін знущався з нього. Принцеса Цзіньцзюе, як і він сам, поринула в їжу і невідомо, чи помітила це, але спадкоємець Є вирячив очі, виглядаючи так, ніби його вразило блискавкою; він точно все бачив. Хлип-хлип, як, як йому тепер людям в очі дивитися!

Великий негідник!

Лі Юй підняв тильну сторону долоні і сердито витер губи, які щойно поцілував цей негідник. Його очі округлилися і метали іскри!

Раніше, коли він втрачав спокій, він бив і копав його, а потім шкодував про це, тому він більше не міг втрачати холоднокровність, а тим більше не міг застосовувати силу без роздумів.

До того ж, чесно кажучи, застосовувати силу було марно. Принц Цзін був вищим і міцнішим за нього, і міг підняти його так само легко, як курча, хлип!

Принц Цзін, побачивши, як той готовий вибухнути від гніву, але змушений стримувати себе, не зміг втриматися від легкої посмішки.

Можливо, Маленька Рибка і сам не помітив, що він дедалі більше звикає до його близькості.

Принцеса Цзіньцзюе та Є Цінхуань не були добре знайомі з паном Лі, тому, щоб розрядити атмосферу і прогнати незручність, Є Цінхуань взяв на себе роль миротворця і запропонував Лі Юю розповісти про себе.

З рум'янцем, що ще не зійшов з його обличчя, Лі Юй коротко назвав своє ім'я та вік.

Дізнавшись, що пан Лі має ім'я з одного ієрогліфа «Юй» [Риба], Є Цінхуань нарешті усвідомив: цей Принц Цзін не лише любив риб і був одержимий рибами, а ще й знайшов когось зі словом «риба» в імені. Здавалося, він не просто переміг його, а ще й залишив позаду на вісімнадцять вулиць!

Є Цінхуань усміхався, але в душі йому хотілося скреготати зубами.

Принцеса Цзіньцзюе, дізнавшись, що пан Лі у звичайний час доглядає за рибкою Принца Цзіна, неймовірно зраділа.

— Маленький Юй, пане Лі, наступного разу приходь до мого маєтку погратися разом із тією рибкою, що скажеш?

Хоч принцеса Цзіньцзюе і не змогла переконати Принца Цзіна, але розумна маленька принцеса зрозуміла, що можна спробувати домовитися з паном Лі!

Лі Юй ніяково і сухо засміявся: вона хоче, щоб він сам приніс самого себе до маєтку принцеси? Краще вже відмовитися!

Золоте чи срібне гніздо не зрівняється з собачою будкою в маєтку Принца Цзіна, Лі Юй нікуди не хотів іти.

Оскільки до них приєдналися ще двоє людей, страв на столі стало замало. Є Цінхуань замовив ще тушковану яловичину з редькою, а принцеса — суп із баранячими фрикадельками. У ресторані все швидко приготували і подали.

Разом із цими двома стравами принесли дві цілі тарілочки з яскраво-зеленою кінзою та зеленою цибулею. Є Цінхуань та Принц Цзін їх не любили, але принцеса та Лі Юй — одна любила кінзу, а інший любив цибулю — не змовляючись, розділили ці дві добавки між собою до останньої крихти. Вони з повагою перезирнулися, обмінявшись розуміючими усмішками, і таким чином їхній статус товаришів по їжі був затверджений.

Принц Цзін, який раптом відчув, що йому трохи важко втримати кришталеву пляшечку: «...»

Принцеса Цзіньцзюе була людиною з гарячим серцем, і, до того ж, через зв'язок з Є Цінхуанем, вона вже давно зарахувала Лі Юя до «своїх». Коли під час невимушеної розмови вона дізналася, що Лі Юй натрапив на недобросовісного торговця, брови принцеси високо злетіли, і вона роздратовано сказала: «Яке неподобство! Як у моєму Цзіньцзюе можуть бути такі люди!»

Після гнівного вигуку принцеси двоє охоронців, переодягнених у слуг, негайно увійшли до кімнати, готові за наказом принцеси провчити цього недобросовісного торговця.

Лі Юй відчув, що це вже занадто, і поспішив подякувати принцесі за її добрі наміри, розповівши про те, як він сам уже пожартував над ним у відповідь.

— Та хіба це покарання, це йому як мертвому припарка, — Є Цінхуань теж хотів помститися за Лі Юя. — Недобросовісний торговець якраз і побачив, що ти сам, і навмисно намагався тебе обдурити. Треба дати йому хороший урок, щоб він і надалі не завдавав шкоди іншим.

— Саме так, — принцеса з усмішкою плеснула в долоні. — Пане Лі, просто дозвольте моїм людям піти туди, а ви не втручайтеся.

Лі Юй розумів, що йому так просто не переконати цих двох, і його благальний погляд мимоволі звернувся до Вана Сі. У душі євнух Ван теж повністю підтримував ідею провчити торговця, але пан Лі також був найдорожчою людиною для Його Високості, тому йому було незручно відмовляти. Вану Сі раптом спало на думку чудове рішення, і він сказав: «Цей старий раб у всьому слухається свого пана».

Господар Вана Сі — Його Високість Принц Цзін — саме тримав у руках чашку з гарячим чаєм і незворушно пив його. Принц Цзін чув усі слова Є Цінхуаня та принцеси Цзіньцзюе, але ніяк не висловив своєї позиції.

Лі Юй був дещо здивований. Зазвичай, якби його руку хоч трохи перетиснув золотий ланцюжок, Принц Цзін особисто піклувався б про нього. Чому ж цього разу він ніяк не реагував?

Лі Юй: «...»

Лі Юю стало соромно за власні думки. Чи не отруївся він чарами Принца Цзіна, якщо так самовпевнено вважав, що Принц Цзін обов'язково заступиться за нього!

Насправді Принц Цзін — це Принц Цзін, а він — це він. Якщо Принц Цзін не втручається, він не має права маніпулювати ним за допомогою моралі.

Було очевидно, що Принц Цзін не хоче брати в цьому участь, а Лі Юй не міг переконати принцесу та спадкоємця Є, тож йому залишалося лише безпорадно спостерігати, як охоронці приймають наказ.

Незабаром охоронці повернулися з дивними виразами на обличчях і принесли новину: щойно цього недобросовісного торговця віднесли з важкими травмами. Охоронці розпитали і дізналися, що коли він ішов дорогою, хтось накинув йому на голову мішок, затягнув у темний провулок і жорстоко побив. Його обличчя розпухло, як свиняча голова, всі зуби були вибиті, а щелепа вивихнута, тож він не міг говорити. Здавалося, що він більше не зможе нікого обманювати і дурити.

— ...Певно, цей шахрай обдурив занадто багато людей, і йому помстилися.

Є Цінхуань відчув велике задоволення від цього, а от принцеса була дещо розчарована, адже це не її люди доклали до цього рук.

— Якщо наступного разу знову зустрінете такого недобросовісного торговця, обов'язково скажіть мені, — подумавши, сказала принцеса.

Є Цінхуань, Лі Юй: «...»

Лі Юй був вдячний у душі і, злегка вклонившись, сказав: «Щиро дякую принцесі та спадкоємцю».

Погляд Принца Цзіна весь цей час не відривався від Лі Юя, і коли Лі Юй висловив подяку, обличчя Принца Цзіна стало таким, ніби на нього повіяло крижаним вітром.

Принц Цзін підвівся і потягнув вниз руки Лі Юя, які той склав для поклону.

Є Цінхуань був знайомий із Принцом Цзіном з дитинства і трохи розумів його характер, тому з усмішкою сказав: «Тяньчи, не будь таким дріб'язковим».

Принц Цзін прямо кинув на нього косий погляд і, взявши Лі Юя за руку, зібрався йти.

Лі Юй прикинув, що ліміт часу його перетворення вже майже вичерпано, і ще треба було залишити час на дорогу, тому він не міг залишатися надовго і неохоче попрощався з принцесою та Є Цінхуанем.

Принцеса з усмішкою сказала: «Пане Лі, ми з Цінхуанем скоро одружимося. Коли прийде час, обов'язково приходьте випити на нашому весіллі».

Весілля принцеси Цзіньцзюе та Є Цінхуаня —

Серце Лі Юя затремтіло, він згадав кінцівку принцеси Цзіньцзюе в оригінальній книзі: імператор видав цю принцесу заміж за Шостого Принца, а родину Шостого Принца пізніше стратив Принц Цзін. Принцеса Цзіньцзюе також була втягнута в це, її заслали до суворого і холодного краю, і їй назавжди заборонили повертатися до Цзіньцзюе.

Принц Цзін тоді переніс свій гнів на неї через Шостого Принца. А зараз із Є Цінхуанем усе гаразд, і маленька принцеса скоро вийде за нього заміж, тому, мабуть, вона не розгніває Принца Цзіна і не зазнає покарання!

З цього видно, що він — риба, яка перемістилася в книгу, — усе ж таки здатен зробити чимало добрих справ.

Невідомо чому, але Принц Цзін не розповів Є Цінхуаню, що Лі Юй і був тим самим кур'єром, який доставив листа. Проте Лі Юю було байдуже; він не вимагав від спадкоємця Є вічної вдячності, але, бачачи, як двоє людей, яких він прямо чи опосередковано врятував, створюють сім'ю, у нього мимоволі виникало почуття гордості.

— Добре, дякую за запрошення, я обов'язково прийду, — Лі Юй усміхнувся і серйозно кивнув.

На зворотному шляху до маєтку Принца Цзіна карета мчала дуже швидко і знову почала підстрибувати та хитатися.

Лі Юй більше не був тією дурною рибою, як по дорозі сюди. Щойно карета хиталася, його руки міцно чіплялися за щілини в дерев'яних панелях всередині карети. Таким чином, як би сильно карету не хитало, він не вріжеться в людину, що сидить навпроти.

А Принц Цзін, помітивши, що той радше буде міцно чіплятися за дошки, аніж торкнеться до нього, подивився ще більш похмурим поглядом.

Деякі слова все одно колись треба було сказати.

Лі Юй зібрався з думками і запитав: «Ваша Високосте, чи можу я поговорити з вами?»

Тіло Принца Цзіна завмерло, а його щелепа напружилася.

Лі Юй, користуючись тим, що він ще не відмовив, поспіхом сказав: «Я знаю, що цей візит на ярмарок насправді був організований євнухом Ваном за наказом Вашої Високості».

«Я подякував принцесі та спадкоємцю Є, але мені також слід дуже подякувати Вашій Високості. Дякую, що взяли мене розвіятися, що завжди дбаєте про мене. У багатьох речах, я...»

Лі Юй опустив голову, намагаючись заспокоїти свої емоції, і якомога рівнішим голосом сказав: «Я витратив багато часу, щоб спокійно обміркувати той факт, що я вам подобаюся».

«Але щоразу мої роздуми завжди переривали ви».

Лі Юй легенько засміявся, самому відчуваючи, що це неймовірно.

«Ви були поруч зі мною, щиро і віддано ставилися до мене, робили мене щасливим і змушували хвилюватися через страх втрати. Раніше я точно не був таким...»

Лі Юй не знав, що з ним коїться останнім часом. Будучи хлопцем із широкою душею, іноді він ставав більш чутливим, ніж дівчина. Його інтуїція підказувала, що його почуття до Принца Цзіна мали б обмежуватися лише прихильністю між домашнім улюбленцем і господарем, і що ця прихильність не є коханням. Але тепер, коли він перебував у людській подобі і Принц Цзін щодня так балував його, він раптом перестав розрізняти ці почуття.

У результаті, хоча він і заспокоювався весь цей час, насправді він так і не дійшов жодного чіткого висновку. Чи варто йому продовжувати залишатися наодинці зі своїми думками? Чи принесе подальше роздумування якийсь результат?

Лі Юй відчув, що він, дуже ймовірно, просто тікає від реальності.

Бо між ним і Принцом Цзіном усе було далеко не так просто, як звичайне «подобається» чи «не подобається».

До глибини душі він був сучасною людиною, тому з розумінням ставився до того, що чоловік може кохати чоловіка, і ніколи не відчував відрази під час спілкування з Принцом Цзіном. Іноді йому навіть здавалося, що він, оскільки йому подобається дивитися на красивих чоловіків, можливо, бісексуал або й взагалі гей. Сексуальна орієнтація не була проблемою. Проблема полягала в тому, що Принц Цзін був персонажем із книги, а він — людиною з реального світу. Принц Цзін був тираном, а він — рибою. Відстань між ними, навіть не беручи до уваги орієнтацію, дорівнювала тисячам гір і десяткам тисяч річок.

Але навіть тисячі гір і річок не так легко було просто відкинути і забути.

«Вибачте, Ваша Високосте».

Лі Юй боровся з собою якийсь час, але все ж вирішив сказати. Він не міг постійно приховувати це, інакше виглядав би як справжній покидьок.

Він усе ще хотів дати собі ще трохи часу, сподіваючись, що вибір, який він не міг зробити зараз, час зрештою змусить його зробити.

«Ваша Високість дуже добре до мене ставиться. Чи не могли б ви дати мені ще трохи часу, щоб я міг розібратися у наших стосунках? Я... я не знаю, я...»

Принц Цзін глибоко подивився на нього і, перш ніж той встиг наговорити ще більше безглуздих слів відмови, раптом різко кинувся на нього.

З глухим ударом Лі Юя притиснули до стіни карети. Карета сильно здригнулася, але Лі Юй не відчув жодного болю: рука Принца Цзіна обвила його тіло і підклалася під його спину, прийнявши на себе весь удар.

У зіницях Лі Юя відбивалося красиве обличчя цього чоловіка, що ставало все ближчим. Він проковтнув усі недоказані слова і, ніби розуміючи, що той збирається зробити, безпорадно заплющив очі.

Але він прочекав досить довго, а Принц Цзін лише міцно обіймав його, не рухаючись. Лі Юй знову розплющив очі і побачив, що Принц Цзін ледь помітно усміхається.

Лі Юй страшенно розлютився: цей великий негідник посмів дражнити його!

А він... він дійсно подумав, що той збирається його поцілувати!

Обличчя Лі Юя запалало, і він підсвідомо спробував вирватися, але Принц Цзін обійняв його ще міцніше. А коли він уперто спробував відвернути голову, заспокійливий, легкий поцілунок опустився на його лоб.

Лі Юй: «...»

Лі Юй пригадав фразу, яку невідомо де чув: поцілунок у лоб означає чисте кохання.

Принц Цзін... він кохає мене, — серце Лі Юя шалено закалатало.

Принц Цзін повернув до себе його червоне, як помідор, обличчя.

Він знову був так близько. Його темні очі, здавалося, мали якусь магічну силу, змушуючи Лі Юя відчувати, що його ось-ось повністю затягне всередину, і йому нікуди втекти.

Поцілувавши його в лоб, губи Принца Цзіна ковзнули по його носі і, зрештою, зупинилися на відстані одного цуня від його губ.

Вони вдвох тихо обіймалися в тісній кареті. Їхні дихання перепліталися, вони були настільки близько, що могли чути палке серцебиття одне одного.

Лі Юй чудово розумів, що збирався зробити інший, і якби він захотів відсторонитися, то міг би це зробити.

Але він цього не зробив. Тієї ж миті він із шоком усвідомив, що теж дуже з нетерпінням чекав, що інший поцілує його.

Коли чужі губи нарешті накрили його всепоглинаючим поцілунком, Лі Юй глибоко зітхнув у душі.

Коли Принц Цзін робив щодо нього інтимні жести, його першою реакцією більше не було відштовхнути його попри все. Натомість з'являлася легка сором'язливість, а навіть якщо він і сердився, то лише через те, що боявся, що їх хтось побачить, боявся пліток і пересудів, боявся...

Він боявся дуже і дуже багатьох речей, до того ж легко дратувався, але ніколи по-справжньому не злився на Принца Цзіна. Ба більше, він його чекав.

Що ж робити, схоже, він і справді трохи закохався в нього.

Коли він цілував його, на душі було так, ніби він погойдувався у маленькому човні. Це почуття, мабуть, і є тим самим легендарним коханням.