Рибка-улюбленець на долоні німого тирана

Відтоді як перед лицем імператора відомий дзен-майстер Ляокун поставив на Лі Юю «клеймо» справжнього коропа Кої, він перестав бути звичайним коропом для приготування їжі. Нагороди за вже завершене побічне завдання «Кої» без упину манили його. Лі Юй щосили тримався, щоб не піддатися спокусі: хоча номінально він тепер належав до роду Кої, він не міг раптово перетворитися прямо під носом у імператора та Ляокуна. Лише через кілька днів після повернення до маєтку Принца Цзіна, коли рани Принца загоїлися і Лі Юй розсудив, що на нього більше нікто не звертає пильної уваги, він вибрав погожий день, щоб потайки зайти в систему та отримати нагороду.

Раніше він уже розпитував систему і знав, що ця нагорода змінить його зовнішній вигляд. Лі Юй із великим сподіванням перевірив список і виявив, що нагорода складається з двох частин: по-перше, він знову міг обрати колір луски (доступні були золотий, червоний, зелений, срібний та фіолетовий), а по-друге — отримати удачу, притаманну коропам Кої. Система-шкідниця виявилася вкрай скупою і відмовилася дарувати йому всебічне везіння, погодившись лише збільшити удачу в трьох випадкових справах.

Як би там не було, це краще, ніж нічого. Лі Юй уже навчився майстерно втішати себе, вважаючи, що три щасливі сфери — це значно краще за нуль. Оскільки вибір був випадковим і від нього не залежав, Лі Юй спершу взявся за колір луски. Оскільки раніше він уже обирав золото (яке проступило золотими плямами на його чорному тлі), він припустив, що і цього разу до його забарвлення просто додасться новий відтінок. Він давно мріяв про триколірне поєднання, тому вибрав срібний колір, бажаючи стати по-справжньому стильним коропом.

Після вибору кольору тіло риби в системі поки що не змінилося. Лі Юй розрахував, що, як і минулого разу, зміни набудуть чинності лише після виходу з системи, тому не поспішав. Він перейшов до перевірки бонусів удачі. Щойно він прийняв нагороду, результати випадкового вибору були оприлюднені. Система-шкідниця перерахувала сфери, де його удача зросла:

* Ляпаси ворогам: удача +10.

* Життя в достатку: удача +10.

* Успіх з першої спроби: удача +20.

Лі Юй: «...»

Перші два пункти були зрозумілими, але в третьому явно з’явилося щось дивне, та ще й з найбільшим бонусом.

Лі Юй запитав: «Будь ласка, поясніть, що означає "успіх з першої спроби"?»

Система таємниче відповіла: «Це навичка, необхідна для виконання особливих завдань. Чим вищий бонус, тим легше буде завершити місію».

Лі Юй подумав, що це звучить дещо підозріло, але оскільки це було пов’язано із завданнями, він вирішив прийняти нагороду. З часом, коли доведеться її використати, він усе зрозуміє. Забравши призи, Лі Юй вийшов із системи і першим ділом із хвилюванням поглянув на свій хвіст, сподіваючись побачити там срібну луску.

Побачене приголомшило його. Його раніше чорний хвіст із золотою смужкою тепер став сріблясто-білим із золотим відливом.

Лі Юй: «...»

Де ж його омріяне стильне поєднання кольорів?!

Лі Юй важко ковтнув слину. Невже цього разу вибір кольору не просто додав відтінок, а повністю змінив його основне забарвлення? Він миттю вистрибнув з акваріума і, використовуючи хвіст як маленьку дошку для ковзання, стрімко докотився до мідного дзеркала в кімнаті Принца Цзіна.

З дзеркала на нього дивилася абсолютно срібна риба. Сріблясто-біла луска здалеку виблискувала, наче перлина, і лише черевце та хвіст зберігали золоті вкраплення. Лі Юй глибоко вдихнув. Він... із чорної риби перетворився на срібну!

Ба більше, він знову підріс і подовшав, ставши ще більше схожим на справжнього Кої. Не дарма це була нагорода за побічну лінію «Стати Кої» — тепер з першого погляду в ньому вгадувався благородний короп. Ці зміни були куди масштабнішими за появу золотих плям. Навіть враховуючи «свідчення» Ляокуна, Лі Юй не знав, чи витримає таке Принц Цзін. Проте він згадав, що під час вибору кольорів чорного варіанту не було — отже, йому судилося назавжди втратити свій звичайний чорний колір.

Лі Юй хвилювався через реакцію Принца. Він боявся, що якщо господар не побачить знайомої чорної рибки, а знайде велику срібну, то не зможе цього прийняти. Тому після перетворення він не наважувався плавати на видноті, а заліз у грот декоративної скелі в акваріумі. Він виставив назовні лише рот, плануючи показуватися Принцу Цзіну поступово, коли той прийде. Таким чином шок не буде таким сильним, чи не так?

Тим часом прийшов євнух Ван, щоб погодувати його. Лі Юй вперше не виплив назустріч улюбленій їжі. Ван Сі здивувався, але підкорився забаганці риби: за допомогою нефритового жезла руї він проштовхнув корм ближче до входу в грот, щоб рибі було зручно його дістати. Лі Юй був голодним, тож це йому дуже допомогло. Ван Сі побачив лише, як у темряві грота швидко зблиснув риб’ячий рот, і корм зник. Євнуху здалося, що голова риби якось дивно сяє. Збентежений Ван Сі пішов геть, нічого не зрозумівши.

Коли прийшов Принц Цзін, він одразу помітив, що маленька рибка вже надто довго сидить у гроті. Якщо зазвичай жвавий дух коропа раптом завмер — значить, щось не так. Принц просто простягнув руку всередину, збираючись витягти рибу. Рука увійшла, але риба ніяк не виходила.

Принц Цзін: «...»

Лі Юй: «Хлип-хлип, я знову застряг».

Раніше ця риба вже застрягала, тому Принц здогадався, що її розміри знову змінилися. Він негайно наказав слугам пересунути декоративну скелю, щоб визволити полоненого. Коли скелю відсунули, у воду випливла риба з сяючою срібною лускою та жалібним поглядом.

Принц Цзін: «...»

Лі Юй, боячись, що господар його не впізнає, поспіхом випустив підлесливу бульбашку і щосили вчепився срібним кінчиком хвоста за палець Принца. Принц раптово побачив таку разючу зміну кольору; навіть за всієї психологічної підготовки, йому знадобився час, щоб це усвідомити. Лі Юй був змушений піти на крайні заходи: він перевернувся черевцем догори, показуючи Принцу знайому золоту луску. Риба була тією самою, змінився лише фон.

Принц Цзін нарешті оговтався від шоку. Він завагався на мить, а потім торкнувся пальцем риб’ячого черевця. Лі Юй подумав: «Це щоб ти мене впізнав, не треба лоскотати!»

Срібна риба жваво крутилася під його долонею. Принц погладив її гладку спинку: хоча чорний колір став срібним, на дотик луска була такою ж, і реакція риби не змінилася. Це точно був його Маленький Юй. Маленький короп зробив пару кіл у воді. Побачивши, що господар-тиран знову почав його гладити, Лі Юй полегшено зітхнув, але водночас його здивування зросло. Чому Принц так швидко це прийняв? І раніше теж — він так спокійно ставився до кожної зміни розміру чи появи золота. Невже це і є аура головного героя? Якби Принц Цзін, подібно до молодого герцога Є, від подиву роззявив рота — це б точно зруйнувало його образ.

Принц Цзін без тіні сумніву дістав рибу з води і прикинув її розмір. Вона знову підросла і тепер була завдовжки з його передпліччя. Спочатку це була чорна рибка розміром з долоню, потім — чорно-золота розміром з два кулаки, а тепер — срібно-золота завдовжки в руку. Що ж буде далі? Принц виявив, що кожного разу ця риба перевершує його очікування, і це змушувало його чекати на майбутнє з цікавістю.

Оскільки риба раптово підросла, старі чаші та акваріуми знову стали непридатними. Принц швидким кроком відніс рибу до великого вуличного басейну і наказав негайно принести найбільші чаші, що були в запасі. Минулого разу Принц уже передбачив таку можливість; треба визнати, що він був дуже далекоглядною людиною — під час вибору посуду він заздалегідь підготував варіанти на кілька розмірів більші. Тепер їх треба було лише знайти.

Невдовзі Лі Юй отримав нову чашу у формі червоного лотоса, що відповідала його новим габаритам. Принц Цзін також провів повчальну бесіду зі своїми слугами, включаючи Ван Сі. Завдяки «захисту» Ляокуна та словам імператора, будь-які зміни риби трактувалися лише як те, що вона стає все більше схожою на благородного коропа Кої. Принц зважив усі ризики і лише через три дні повідомив імператору в доповіді про те, що риба стала срібною. Офіційно це подавалося як продовження процесу зміни луски, що звучить цілком переконливо.

Поки Принц Цзін старанно прикривав його зміни, Лі Юй, зрозумівши, що його прийняли, перестав хвилюватися. Господар кожного разу забезпечував його безпеку, і Лі Юй відчував до нього безмежну довіру. Побічна лінія «Кої» була успішно завершена, тож тепер настав час зосередитися на «Процвітанні клану». Це нове головне завдання все ще стояло на першому кроці — «Вітер, квіти, сніг та місяць».

Для виконання цього кроку, за його розрахунками, потрібне було вино. Через кілька днів після свого срібного перетворення Лі Юй, скориставшись відсутністю Принца, швидко став людиною. Він пам’ятав, що Принц останнім часом захопився книгами про безсмертя, тому спершу сховав усі ці трактати у найвіддаленіші кутки книжкових полиць, а потім вирушив шукати Ван Сі, щоб вирішити питання з вином.

— Ван-гунгуне, підкажіть, будь ласка, де у маєтку можна знайти вино? — Лі Юй ввічливо та обережно звернувся до євнуха.

Він приніс із собою подарунок; у давні часи, коли просиш про допомогу, слід було виявити повагу. Лі Юй не знав, що подарувати, адже більшість його речей належали Принцу. Трохи подумавши, він відібрав по кілька шматочків своїх улюблених солодощів, склав їх у коробочку і перев’язав червоною стрічкою, зав’язавши гарний бантик. Щойно Ван Сі йому всміхнувся, Лі Юй одразу вручив йому цей подарунок.

Цього разу він був одягнений у перлинно-білий халат, комір та поділ якого були розшиті золотими нитками у формі безперервних хвиль. На манжетах була низка дрібних нефритових намистин, а пояс прикрашав вільний кольоровий шовковий шнур. На ногах були білі чобітки зі срібним візерунком. Принц Цзін час від часу «дарував» йому свій старий одяг. Саме цей комплект здався Лі Юю надзвичайно схожим на його нинішнє риб’яче тіло, тому він одразу зробив його своїм улюбленим і залюбки в ньому хизувався.

Пан Лі, очевидно, не дуже розумівся на походженні цього одягу, проте Ван Сі знав усе достеменно: усі ці речі за наказом Принца шили найкращі майстри столиці вдень і вночі, а потім, після прання, їх передавали принцу. Його Високість чомусь вирішив називати ці новенькі речі «старими», вигадуючи приводи, щоб віддати їх пану Лі, а той нічого і не помітив. Проте кожного разу, коли пан Лі вдягав новий наряд, принц ховався і потайки спостерігав за ним довгий час. Ван Сі бачив, наскільки принцу дорогий цей юнак, хоча спосіб вираження цієї турботи був вельми незвичайним. Навіть сам євнух, дивлячись на юнака у білому, не міг стримати посмішки — пан Лі рідко виходив із кімнати, але з усіма був привітним і зовсім не зарозумілим.

Ван Сі зважив у руці коробочку з подарунком. Не дивно, що такий приємний хлопчина припав принцу до серця.

— Чому пан цікавиться вином? Ви хочете випити? — з усмішкою запитав Ван Сі.

Лі Юй кивнув. Його справжньою метою було завдання, де алкоголь був необхідною умовою, тож сказати, що він хоче випити, було не зовсім неправдою. Ван Сі відповів:

— У принца є наказ: виконувати будь-яке прохання пана Лі. Прошу, йдіть за мною.

Євнух привів Лі Юя до винного льоху. Лі Юй завмер від вигляду нескінченних рядів глечиків: «Тут так багато?» Ван Сі всміхнувся: «Тут і дарунки від інших знатних домів, і нагороди з палацу. Яке саме вино пан хоче? Чи знаєте ви назву?»

Лі Юй кліпнув очима — йому було потрібне таке, щоб виконати завдання. Він ніяково промовив: «Я не знаю назв... Окрім сливового вина, чи є щось таке, від чого не дуже швидко п’янієш?»

— Є одне, називається "Янтарне сяйво". Воно зроблене з винограду, його навіть жінки та діти іноді п’ють.

Ван Сі терпляче все пояснив і зрештою вибрав для Лі Юя невеликий глечик «Янтарного сяйва». Лі Юй радісно забрав вино і пішов, а відданий Ван Сі миттю доповів про все Принцу Цзіну.

Маленька рибка захотіла вина?

Принц не міг не хвилюватися. Наскільки йому було відомо, дух коропа зовсім не вмів пити. Щоб ця риба напідпитку не почала безладно перетворюватися, Принц вирішив негайно піти до неї. Ван Сі зголосився провести господаря до пана Лі. Коли вони пройшли трохи, погляд Принца впав на подарункову коробочку в руках євнуха.

Принц Цзін: «Що це?»

Ван Сі: «...»

Через час, необхідний, щоб випити чашку чаю, Принц Цзін із незворушним обличчям уже сховав коробочку, зроблену руками Маленького Юя, а Ван Сі тримав у руках грошову записку, видану господарем як компенсацію, почуваючись водночас і винним, і трохи розваженим.