Рибка-улюбленець на долоні німого тирана

Лі Юй увесь день провів у напруженні, але тепер, коли криза минула і Принц Цзін, схоже, нічого не виявив, маленький короп спокійно спав на дні акваріума. Сюнфен, який здійснив "подвиг", теж солодко спав, притулившись до скла.

А Принц Цзін ходив туди-сюди надворі. Нічний вітер був прохолодним і розганяв сон.

Він збирав докупи всі спогади про зустрічі з юнаком.

Риб'яча луска, що колись була на його одязі, і та, що тепер на тканині, — це, безсумнівно, луска його маленького коропа. Якби це було все, він міг би подумати, що юнак просто торкався риби. Але чому така сама луска була на ногах юнака?

Юнак був мокрим, завжди дивно одягненим. Принц ніколи не чув кроків, коли той з'являвся, лише сплеск риб'ячого хвоста. Він не знав, звідки той береться і де ховається. Його не могли знайти, але він завжди був поруч.

Принц згадав, що ніхто з посланих ним людей не зміг знайти сліди юнака.

Коли юнак вистрибнув у вікно, вартові нічого не побачили.

Коли шукали посланця, вартові присягалися, що вибіг лише собака.

Усе це неможливо пояснити звичайними причинами.

Принц вважав себе тверезомислячою людиною, але в його голові зародилася божевільна думка, яка не давала йому спокою.

Тільки ця думка могла все пояснити. Якщо відкинути неможливе, залишається лише одне.

— Тяньчи, чи не водяться у твоїй кімнаті привиди?

Раніше Принц не звертав уваги на жарт Є Цінхуаня.

Але тепер...

Кадик Принца сіпнувся. Є Цінхуань міг бути правий більше ніж наполовину.

Цей юнак — не "людина".

Що ж до того, хто він... луска пояснювала все.

Цей юнак, мабуть, і є його маленька рибка.

Місяць піднявся високо в небо. Ван Сі кілька разів умовляв Принца лягти спати, але той зі складним виразом обличчя дивився на кімнату з рибою і відмахувався.

Йому треба було все обдумати. Не можна звинувачувати людину (чи рибу) лише на основі здогадок.

Незважаючи на пізню годину, Принц наказав Ван Сі знайти слуг з імператорської кухні й принести йому кілька риб.

Оскільки маленького коропа врятували з пащі кота Шляхетної дружини Чоу, який украв його з кухні, Принц попросив принести саме таких риб, як його улюбленець.

Ван Сі пішов виконувати наказ. Слуги з кухні, не розуміючи причини, тремтячи від страху, принесли кошик з рибою. Принц оглянув кожну. Вони виглядали майже так само, як його рибка, але їхні очі були тьмяними й бездушними. Вони не махали хвостами, не дивилися на нього з цікавістю. Їм бракувало найголовнішого — іскри життя.

Принц зітхнув. Він давно мав зрозуміти, що його рибка особлива.

Можливо, оскільки він ніколи не мав домашніх тварин, він списував цю особливість на те, що рибка просто розумна. Навіть ворони годують старих батьків, тож він думав, що розумна риба — це нормально.

Не дивно, що юнак здавався йому знайомим — це ж його власна риба! І не дивно, що він завжди з'являвся в його кімнаті й ходив за ним у палац — Принц сам його туди приносив.

Тепер Принц був майже впевнений. Але він вагався, як поводитися далі.

Він так довго її доглядав і справді прив'язався.

А тепер дізнався, що це не звичайна риба...

Принц стиснув губи. Хоч він і врятував рибку від кота, вона теж не раз допомагала йому і врятувала його рідних.

Принц гірко усміхнувся. Як тут розібратися? І що з цим робити?

Ближче до світанку Є Цінхуань ледве заспокоїв свого майбутнього тестя, правителя Цзіньцзюе, і поспішив до палацу доповісти Імператору. Імператор був у поганому гуморі й не хотів довго розмовляти, тож швидко випровадив Є Цінхуаня. Втомлений Спадкоємець вирішив переночувати у Принца Цзіна. Зважаючи на їхні стосунки, Принц не повинен був його вигнати. Але, увійшовши в палац Цзінтай, він побачив зазвичай спокійного Принца стурбованим.

Є Цінхуань поспостерігав за ним і вирішив запитати, що сталося. Він справді хвилювався за кузена.

— Тяньчи, що з тобою?

Принц повільно піднял очі, глянув на нього і простягнув шматок тканини.

Є Цінхуань здивовано взяв його. Тканина була грубою, вологою, і на ній блищала луска.

Є Цінхуань усміхнувся:

— Ти що, загортав у це рибу?

Принц завмер. Є Цінхуань теж одразу подумав про рибу.

Принц наказав Ван Сі принести папір і туш, а потім вислав усіх із кімнати.

Є Цінхуань відчув серйозність моменту і затамував подих.

Принц замислився, а потім написав:

"Ти колись тримав удома демона (яо)?"

Риба, яка може ставати людиною, — це не привид, а демон. Риб'ячий демон. Або, ймовірніше, дух коропа.

Є Цінхуань: "..."

Що за питання?

— Я ледве даю раду собаці, як я міг тримати таке... таке створіння!

Принц завжди був байдужим до надприродного. Чому він раптом запитує про таке? Це на нього не схоже.

Принц глянув на нього зневажливо, ніби кажучи: "Я так і знав".

Є Цінхуань: "..."

Принц помовчав і написав знову:

"Як доглядати за демоном?"

Є Цінхуань: "............"

Він відчув, що світ збожеволів.

— Навіщо тобі це? Ти що, хочеш завести демона? Забудь! Доглядай за своєю рибою. Не зв'язуйся з такими речами, навіть якщо тобі цікаво.

Є Цінхуань боявся нечистої сили, і демони були в цьому списку.

Принц написав:

"Чому не можна зв'язуватися?"

Є Цінхуань почав затинатися:

— Це ж демон! Ти розумієш?

Принц ніколи не зустрічав демонів, тому не дуже розумів.

— Здається, ти не розумієш, — Є Цінхуань озирнувся і прошепотів: — Кажуть, демони дуже сильні, вони затуманюють розум. Якщо людина зустріне демона, він висмокче з неї життєву силу (цзінці)... Так пишуть у багатьох романах.

Принц Цзін: "..."

Принц не читав розважальних романів, вважаючи їх нудними. Тепер він відчув, що його знання занадто обмежені.

— Якщо хочеш, я тобі принесу почитати! — продовжив Є Цінхуань. — Але читати — це одне, а зв'язуватися з демонами — ні в якому разі.

Принц насупився:

"Чому ні? Хіба демони вбивають людей?"

Є Цінхуань замислився. У книжках демони зазвичай спокушали вчених, висмоктували їх до кісток, а потім приходив монах і проганяв їх.

Він невпевнено сказав:

— Може, і не вбивають, але точно зроблять твоє життя нестерпним.

Принц Цзін: "..."

Йому стало цікаво: якщо не вбивають, то як саме роблять життя нестерпним?

Є Цінхуаню стало ніяково. Чому він обговорює демонів із Принцом? І чому Принцу це так цікаво?

Принц серйозно написав:

"Як саме вони висмоктують життєву силу?"

Є Цінхуань: "..."

— Я завтра принесу тобі книжки!

Спадкоємець, який хотів переночувати, не зміг відповісти на питання і втік із палацу Цзінтай.

Принц залишився з купою запитань. Схоже, навіть Є Цінхуань не міг йому допомогти.

— Ваша Високосте, повертаємося в маєток? — запитав Ван Сі.

Оскільки з Є Цінхуанем усе було гаразд, Ван Сі подумав, що господар захоче додому.

Принц кивнув. Треба йти. У палаці багато шпигунів, а носити з собою духа коропа незручно.

Ван Сі наказав зібрати речі. Головне — забрати рибку-господаря і Сюнфена.

Принц написав:

"Собаку — в маєток Чен'ень. А рибу..."

Ван Сі звично посадив маленького коропа в кришталеву пляшку і подав Принцу.

Лі Юй був щасливий. Він прокинувся бадьорим і, здається, чув голос Є Цінхуаня. Це означало, що змова Другого принца провалилася!

Хоча система ще не повідомила про виконання завдання.

Принц завагався, не беручи пляшку. Усвідомлення того, що це дух коропа, бентежило. Як йому тепер поводитися з рибою? Гратися, як раніше? Дивно. Викинути або віддати? Неможливо.

Обличчя Принца стало холодним. Він узяв пляшку. Він вирішив поспостерігати за рибкою. Хлопець так старанно ховався, отже, не хотів, щоб його викрили.

Принц вирішив підіграти. Він ще не знав намірів рибки. Коли дізнається — тоді й розкриє карти.

Але слова Є Цінхуаня про "життя нестерпним" тривожили. Невже рибка зробить йому боляче?

Принц подивився на веселого коропа в пляшці, який озирнувся і пустив бульбашку. Принц мимоволі всміхнувся. Є Цінхуань перебільшує.

Він відчував, що ця риба не скривдить його. Інакше він би не прийняв її так легко, дізнавшись правду.

Лі Юй кружляв у пляшці. Тепер йому не треба було ні про що турбуватися, Принц носив його скрізь. Вода погойдувала його, і це було приємно.

Раптом він помітив, що з нього впала лусочка. Він струснув головою — справді! Останнім часом він почав втрачати луску.

Може, від перенапруження або стресу? Він же не звичайна риба.

Одна-дві лусочки — це нічого. Але якщо так піде далі, він стане лисим? А йому ж ще не так багато років!

Лі Юй з жахом уявив себе лисим. А чи можна приклеїти луску назад?

Він стурбовано підхопив ротом лусочку, що впала. На місці, де вона була, виднілося ніжне м'ясо. Він торкнувся його плавцем, і сусідні лусочки теж відпали.

Лі Юй: "............"

Хлип, у мене облисіння!

Ван Сі ледь не розсміявся, побачивши рибу з лускою в роті. Принц глянув на нього, і Ван Сі відвернувся, вдаючи, що нічого не бачив.

Принц теж помітив це. Згадавши луску на тканині, він зрозумів, що проблема серйозна. Навіть духу коропа, мабуть, неприємно втрачати луску.

Принц насупився і дав знак Ван Сі:

"Поклич лікаря. Хай огляне рибку".

Ван Сі: "..."

Ван-гунгуну здавалося, що після візиту в палац любов Принца до риби перейшла на новий рівень. Тепер її лікуватимуть не просто слуги, а справжній імператорський лікар!