Рибка-улюбленець на долоні німого тирана

Це був, мабуть, найдовший поцілунок. На півдорозі Лі Юй трохи пошкодував, адже він тільки-но відчув, що, здається, йому подобається Принц Цзін, і це не означало, що він уже погодився бути разом. Не можна ж цілуватися до задишки, коли з'явився лише перший натяк на почуття.

Але кілька разів, коли він хотів попросити зупинитися, чоловік, що обіймав його, піднімав куточки губ в усмішці й цілував його. Він ніколи не бачив, щоб той усміхався так щасливо, лише тому, що це був перший раз, коли він не відштовхнув його, а прийняв його поцілунок.

Інший заплющив очі, його вії злегка тремтіли, немов на них виросли маленькі гачечки, які без упину лоскотали і смикали його серце. Після поцілунку здавалося, що двері до його серця відчинилися, і незліченні трепети й солодощі навперейми полилися назовні. Він відчув, що, мабуть, дійсно кохає Принца Цзіна. Так, це вируюче й палке почуття — що це ще може бути, як не кохання?

Серце Лі Юя здригнулося, і раптом він усе зрозумів.

Виявляється, він йому подобався. Сам винен, що не одразу це помітив, не зміг чітко розгледіти власне серце.

Очі Лі Юя трохи зволожилися, і він тремтячими пальцями торкнувся губ Принца Цзіна.

Поцілунок припинився, і Принц Цзін благоговійно поцілував його пальці, перемістивши його руку собі на шию. Раніше це він обіймав його, а тепер вони обіймали один одного.

Принц Цзін ніжно обхопив тонку талію людини у своїх обіймах, трохи повагався, але все ж вирішив поки що не торкатися низки перлин на талії юнака.

Весь світ затих, залишився лише цей крихітний простір усередині карети, який вміщував їх двох, що невміло цілувалися.

Коні, що бігли, невідомо коли зупинилися. Цієї миті ніжності ніяк не було достатньо, скільки б нею не насолоджувалися.

Лі Юй раптом тихо зойкнув «Ах!», бо нагадування про зворотний відлік до перетворення саме в цей момент вибухнуло в його голові.

Часу немає, треба негайно відступати!

Лі Юй, який щойно надував губи і дуже не хотів відриватися, в одну мить відштовхнув Принца Цзіна, витягнув руку Принца Цзіна, яка тягнулася до перлин, і кинув на нього сердитий погляд.

Але слова, що злетіли з його вуст, прозвучали не дуже переконливо.

— У мене... у мене ще є справи, я повинен негайно йти. Наступного разу... ні, я поговорю з тобою завтра!

Лі Юй у паніці хотів вистрибнути з карети. Принц Цзін зрозумів: Маленька Рибка ось-ось перетвориться, але...

Принц Цзін швидко кинув погляд на кришталеву пляшечку, що стояла поруч; усередині тихо плавав двійник духа коропа.

Але кришталева пляшечка тут, куди ще може піти Маленька Рибка?

Не можна дозволити духу коропа розгублено перетворитися назад прямо надворі! Принц Цзін рішуче притиснув Лі Юя. Побачивши, що ця риба вкрай спантеличена, він зрозумів, що той усе ще не готовий до зізнання, але отримавши поцілунок від Маленької Рибки, Принц Цзін був дуже задоволений.

Принц Цзін легенько поплескав Лі Юя по плечу, вказав на себе, потім вказав назовні, і сам одразу ж вийшов з карети!

Євнух Ван, який чекав біля карети, зловивши погляд свого пана, голосно пояснив замість нього: «У Його Високості виникли термінові справи, він мусить негайно повернутися, тому карета і риба поки що залишаються під наглядом пана».

— ...Добре.

Виявляється, Принц Цзін теж іде, отже, він може залишитися в кареті.

Часу було обмаль, Лі Юй не мав коли багато думати і поспішно погодився. Дивлячись, як постать Принца Цзіна віддаляється, Лі Юй зробив паузу; у його грудях накопичилася сміливість, якої він сам від себе не очікував, і він голосно крикнув услід Принцу Цзіну: «Ваша Високосте, я... я щойно не розсердився!»

Почувши ці слова, Принц Цзін також відчув трепет у серці, він озирнувся і посміхнувся йому.

Лі Юй безладно замахав рукою, опустив штору карети і відкрутив кришку кришталевої пляшечки. Майже наступної миті він перетворився назад на рибу.

Це було справді занадто небезпечно, він ледь не розкрився!

Лі Юй спритно прибрав новий одяг, що впав на підлогу, і подушку-рибу до свого портативного простору. Зробивши це, він збирався одразу ж стрибнути в кришталеву пляшечку, як раптом поруч із ним покотилася шпилька.

Шпилька для волосся, яку йому купив Принц Цзін, її не можна загубити!

Це був подарунок, Лі Юй не хотів ховати його відразу, тому схопив шпильку в рот і разом з нею стрибнув у кришталеву пляшечку.

Увійшовши у воду, він обернув риб'яче тіло навколо нефритової шпильки і радісно потерся об неї риб'ячим ротом. На кінці цієї шпильки також була рибка, така ж мила, як і він. Коли він отримав шпильку, у нього не було часу нею погратися, але насправді він дуже про неї думав.

Лі Юй погрався зі шпилькою якийсь час, перш ніж покласти її також у простір. Далі йому слід було подумати про справи між ним та Принцом Цзіном.

У цьому житті найнесподіванішим сюрпризом стало те, що йому сподобався Принц Цзін. Хоча Лі Юй реагував дещо повільно, але щойно він розібрався у своїх почуттях, то відчув, що великий камінь, який кілька днів важко тиснув на його серце, зсунувся.

Виявляється, після крайніх вагань настає відчуття полегшення у всьому тілі. Виявляється, усі його ненормальні реакції були викликані тим, що той йому теж подобався.

Лі Юй по-дурному радів. Усвідомлення цього факту було трохи солодким, настільки солодким, що риба випустила довгий ланцюжок бульбашок. У кришталевій пляшечці не було чим гратися, не було й штучної гірки, яку він міг би руйнувати, тому риба могла лише схвильовано пропливти кілька кіл, ледь не розбивши кришталеву пляшечку.

Ні, ні, не про це треба думати, а-а-а, — Лі Юй швидко зупинив себе.

Оскільки Принц Цзін йому вже подобався, що йому робити далі.

Бо раніше він постійно сушив голову над тим, як він міг сподобатися Принцу Цзіну, і насправді не дуже замислювався про взаємність. Він лише в загальних рисах вважав, що розрив між ними надто великий, і бути разом навряд чи можливо.

Зрештою, він — риба, Принц Цзін — людина; він — той, хто потрапив у книгу, а Принц Цзін — персонаж із книги.

Лі Юй усе ще пам'ятав усі причини, які він наводив самому собі. Якщо подивитися на них знову, хіба вони не є каменями спотикання на його емоційному шляху?

Спочатку він саме з цієї причини переконував себе, вважаючи, що вони не підходять один одному, і є незліченна кількість ризиків.

Якщо він справді вирішить бути разом з Принцом Цзіном, він більше не буде стороннім спостерігачем книжкового світу, а стане його учасником, частиною.

Це означає, що йому доведеться повністю інтегруватися у світ книги, інтегруватися в життя Принца Цзіна.

Але в глибині душі він сучасна людина, і має кардинально інші погляди на багато речей порівняно з Принцом Цзіном. Вони дуже ймовірно будуть сперечатися, а можливо, й сваритися.

Більшість сучасних людей розуміють, що закоханість закоханістю, але симпатія до людини не обов'язково означає, що вони зможуть бути разом назавжди. Адже людські серця, середовище, суспільство — те, чи будуть стосунки щасливими чи трагічними, залежить від надто багатьох факторів, і це не можна подолати лише самою симпатією.

Коли сучасна людина вступає у стосунки, якщо вони не підходять, вона розійдеться у слушний момент. Але якщо він увійде в життя Принца Цзіна, він більше не зможе нічого контролювати.

У стародавньому світі єдиним непорушним правилом є слово монарха. Його життя повністю опиниться в руках Принца Цзіна, на ньому буде поставлено тавро Принца Цзіна. Зараз вони закохані, але якщо настане день, коли їм більше не підходитиме бути разом, він не зможе вийти з цього неушкодженим, не кажучи вже про шляхи відступу.

Він знав і чудово розумів, що все це — причини, які зупиняли його. Перед ним стояло десять тисяч причин, які вимагали зупинитися, але причин продовжувати йти до Принца Цзіна... достатньо було б лише однієї.

У них була взаємна симпатія, вони подобалися один одному.

Лі Юй згадав, як ще в сучасні часи чув від когось, що в цьому житті, якщо ти можеш зустріти людину, яка подобається тобі і якій подобаєшся ти, це неймовірне щастя.

Він був просто юнаком, у якого вперше пробудилися почуття. Це була перша людина, яка йому сподобалася. Змусити його відмовитися саме тоді, коли він усвідомив кохання і скуштував його смак — це було справді неможливо.

— Пане Лі, пане Лі!

Після перетворення Лі Юя минуло вже чимало часу. Ван Сі, за наказом Принца Цзіна, почекав час, за який вистигає чашка чаю, перш ніж підійти, щоб зустріти Лі Юя.

Але було цілком очевидно, що пан Лі не міг відповісти.

Ван Сі відсунув штору карети і побачив лише кришталеву пляшечку, що рівно стояла в кареті, а поруч із нею лежав лист.

Ван Сі підняв його, поглянув і сказав: «Пан Лі що, знову пішов?»

Щоразу після перетворення Лі Юй поплескував себе по сідницях і зникав. Боячись, що з часом це викличе підозри, цього разу перед виходом він спеціально підготував записку.

Загалом там ішлося про те, що в нього знову з'явилися термінові справи і він мусить піти першим.

Ван Сі вже не дивувався цьому. Записку, написану рукою пана Лі, теж треба було передати Його Високості. Ван Сі сховав записку за пазуху, взяв кришталеву пляшечку на руки і з усмішкою сказав маленькому коропу в ній: «Маленький господарю рибко, залишився лише цей старий раб, тож старий раб віднесе вас додому».

Карета знову рушила. Позаду неї, на відстані не більше кількох чжанів, на коні їхала струнка постать, постійно слідуючи за каретою і мовчки охороняючи того, хто був усередині.

Щойно Лі Юй повернувся до маєтку, він одразу ж увійшов у систему.

Він уже давно не заходив у "Систему милих улюбленців", і система все ще залишалася на тому інтерфейсі, де він минулого разу переглядав завдання.

Стоячи перед системою, Лі Юй відчував змішані почуття: зрештою, це він колись не хотів виконувати завдання, а тепер він же повернувся, щоб знайти систему.

"Системо, як мені остаточно перетворитися на людину?" — запитав Лі Юй.

Система відповіла: «Завершіть основну сюжетну лінію "Відродження", після неї нагородою за наступні основні завдання буде те, що носій зможе остаточно перетворитися назад на людину».

Он як.

З одного боку, Лі Юй радів, що система була беземоційною і не знала незручностей, вона не ігнорувала його і не насміхалася з нього через те, що він влаштовував істерики. З іншого боку, якби не "Система милих улюбленців", він би, можливо, вже давно став супом із тисячі коропів для Благородної Дружини.

Тепер, коли він чітко побачив своє серце, йому довелося визнати: хоча всі різноманітні завдання, які він виконував, були розроблені системою, але його почуття симпатії до Принца Цзіна та доброта Принца Цзіна до нього були абсолютно реальними. Він більше не міг дурити самого себе.

Лі Юй: ...Добре, головне, щоб я зміг перетворитися назад на людину. Я... я все ж продовжу виконувати основний сюжет.

Йому подобався Принц Цзін, тож виконання цих завдань більше не викликатиме психологічного бар'єру, а до того ж він зможе остаточно стати людиною. Чому б і ні?

Хто б міг подумати, що якщо змінити кут зору, погана річ перетвориться на хорошу.

Система запитала: «Тоді чи бажає носій отримати нагороду "Вітер, квіти, сніг і місяць"?»

Лі Юй на мить занімів, а потім згадав, що нагородою за "Вітер, квіти, сніг і місяць" було отримання одного секрету Принца Цзіна та подушки-риби.

Подушку-рибу він уже отримав заздалегідь, а щодо секрету Принца Цзіна — які ще секрети могли бути в цієї людини, про які він не знав?

Коли його настрій змінився, він також мимоволі захотів дізнатися більше про людину, яка йому подобається.

Лі Юй легенько кашлянув: урешті-решт, це нагорода, гріх не забрати.

Система розгорнула перед ним інтерфейс, і Лі Юй зрозумів, що це насправді знову приховане завдання з вибором. Було чотири секрети на вибір, усі у вигляді маленьких квадратиків. Вони нарешті не були у звичних кольорах системи, а представляли собою зменшені сцени, що постійно змінювалися.

Першим був палац, який Лі Юю здався незнайомим, тому він пропустив його.

Другим був будинок, який Лі Юю здався трохи знайомим.

Щодо інших двох, один був виром, що без упину обертався, а останній — людським обличчям.

Лі Юй з подивом упізнав, що це був він сам.

Секрет Принца Цзіна був ще й якось пов'язаний з ним?

Тоді... що ще це могло бути?

Лі Юй згадав купу зізнань у коханні на стінах маєтку Принца Цзіна, від чого його голова ледь не задимілася. Він подумав, що останній секрет для нього тепер уже точно не є секретом.

Зараз він відчував, що це рідкісна можливість, яку не можна змарнувати. Було б краще прочитати секрет, про який він, можливо, мав хоч якесь уявлення, тому він вибрав другий.

Після підтвердження Лі Юя раптом огорнув густий дим.

Невже він знову потрапив у ілюзію?

Лі Юй озирнувся і помітив, що це відрізнялося від тієї ілюзії, де раніше був товстунчик. У тій ілюзії з товстунчиком він був у риб'ячому тілі, міг плавати, і пейзажі були дуже схожі на реальність. Але цього разу, хоч би як він плив, це не давало жодного результату.

Лі Юй зрозумів: оскільки це секрет Принца Цзіна, він, звісно, був тут лише як абсолютний спостерігач, а все це було лише спогадами.

Будинок із другого варіанту постав прямо перед очима. Придивившись уважніше, Лі Юй вигукнув: хіба це не той самий будинок, де Другого Принца тримали під замком?

Не дивно, що він здався йому знайомим!

Невдовзі він побачив, як підійшов Принц Цзін, несучи кришталеву пляшечку.

Лі Юй: «...»

Лі Юй усвідомив, що це, мабуть, сцена, коли Принц Цзін узяв його з собою, щоб провчити Другого Принца. Який секрет, про який він не знав, міг бути тоді?

Лі Юй знову подивився, як Принц Цзін кладе подушку-рибу в миску із супом Другого Принца. Побачивши це ще раз, він усе одно відчув велику радість.

Він пам'ятав, що після того, як Принц Цзін провчив Другого Принца, він швидко забрав його. Невже після цього щось сталося?

Лі Юй продовжив дивитися. Він помітив, що Принц Цзін взяв кришталеву пляшечку в одну руку, а іншою зробив жест Вану Сі. Потім Ван Сі разом з людьми, дочекавшись, поки Принц Цзін піде, влили в Другого Принца чимало вина, і, скориставшись тим, що Другий Принц був у непритомному стані, зіштовхнули його у ставок.

Лі Юй: «...»

Виявляється, падіння Другого Принца у воду не було нещасним випадком. Це зробили за наказом Принца Цзіна.

Ілюзія спогадів на цьому раптово обірвалася, і Лі Юй знову повернувся до системи.

Секрет тому і є секретом, що він про нього не знав. Він насправді міг зрозуміти, чому Принц Цзін напав на Другого Принца — зрештою, між ними було багато особистої ворожнечі, і той ще й намагався нашкодити маєтку спадкоємця Чен'еня. Але ж він був просто рибою! Якщо Принц Цзін хотів з кимось розправитися, то розправлявся. Чому він спеціально прибрав рибу в інший бік? Чи він міг сприйняти це так, що Принц Цзін не хотів, аби риба це бачила?

Але ж те, як він провчив Другого Принца за допомогою подушки-риби, він навмисно дозволив йому побачити.

А він, він...

Ні, зачекайте!

Лі Юй раптом згадав, що Принц Цзін уже дуже давно не чинив як тиран на очах у риби.

Якщо подумати ретельніше, раніше Принц Цзін вбив жінку-вбивцю і налякав цим рибу. З того часу, здається, жодних кривавих розправ більше не відбувалося.

Можливо, саме в цьому і полягав справжній сенс цього секрету.

Він думав, що характер Принца Цзіна покращився, але насправді всі ці речі не перестали відбуватися. Принц Цзін жив у цій стародавній епосі, мав власні принципи та методи вирішення справ, і деякі речі просто мусив робити. Але через те, що риба злякалася б, він волів перевести все в тінь, лише б подарувати рибі спокій.

Лі Юй просто не знав, злитися йому чи бути зворушеним.

...Стривайте, цей великий негідник, чому здається, що він ставиться до риби краще, ніж до нього самого?