Рибка-улюбленець на долоні німого тирана

Лі Юй мав жар, проте більше не впадав у безпам’ятство, йому просто бракувало сил; Принц Цзін ніс його на руках усю дорогу, біжучи на пошуки лікаря, він навіть не зміг дочекатися в кімнаті, поки лікар прийде сам. Лі Юй був зворушений і водночас нажаханий: виявляється, його, чоловіка, теж можна було отак носити туди-сюди на руках.

Ех, хіба це не те саме носіння на руках «стилем принцеси», до якого він раніше ставився з найбільшим презирством, коли читав романи? Але він уже потрапив на цей «злодійський човен», усе тіло було знесилене, тож вибору в нього не залишалося.

Євнух Ван, а також стільки слуг та охоронців пильно витріщалися на них; затьмарений і заціпенілий розум Лі Юя спробував щось придумати, проте жодної ідеї не з’явилося, тож він просто відвернув обличчя до грудей принца. Він не звик до цього, проте й не міг опиратися таким обіймам; уся вага його тіла потроху зосередилася на людині, яка його тримала, він глибоко видихнув, і в душі теж стало набагато спокійніше; він поклався на цю людину, аж поки напруга повністю не зникла.

Невідомо, чи то через те, що він знайшов того, на кого можна покластися, але хоча симптоми високої температури все ще завдавали дискомфорту, переносити їх стало вже не так важко. Хіба не щойно він трохи боявся, що може віддати кінці, а тепер уже міг відволіктися на спостереження за реакцією оточуючих; Лі Юй відчув, що його хвороба неодмінно вилікується.

Маєток Принца Цзіна.

Придворний лікар Сюй ще не пішов, коли Принц Цзін раптово приніс юнака, щоб знайти його; вираз обличчя принца був тривожним. Лікар Сюй не міг лікувати рибу і весь час почувався винним перед Принцом Цзіном, а тепер, коли з’явився пацієнт, якого він міг вилікувати, лікар Сюй поспішив допомогти Принцу Цзіну вкласти хворого, дістав медичну скриньку, яку носив із собою, і почав перевіряти пульс юнака.

Закінчивши перевірку, лікар Сюй поглянув на зблідле обличчя юнака і подумав, що якби він міг оглянути ще й горло, то був би впевненішим у діагнозі, проте цей юнак був непритомним, що було не дуже зручно; лікар Сюй якраз збирався попросити Принца Цзіна допомогти відкрити рот юнака, як раптом юнак, який щойно міцно спав, умить розплющив свої чорні блискучі очі.

— Лікарю, я просто ненавмисно занадто довго просидів у воді, — прохрипів Лі Юй тихим голосом. Він знав причину своєї хвороби і боявся, що якщо справді засне, то це завадить встановленню діагнозу, тому поспішив «прокинутися», щоб розповісти лікарю.

Лікар Сюй, який ніколи не бачив настільки ініціативного пацієнта: «...»

Лікар Сюй не втримався від легкої посмішки: — У цього пана справді симптоми застуди; видно, що висока температура ще не спала, проте дух досить міцний, з чого можна зробити висновок, що хоча хвороба нахлинула бурхливо, загрози для життя бути не повинно, але все ж потрібен ретельний догляд.

Лікар Сюй уже все зрозумів і швидко написав рецепт; Принц Цзін наказав Ван Сі піти зварити ліки. Слуги вже встигли заново прибрати колишню кімнату; Принц Цзін повів Лі Юя назад, знову вперто несучи його на руках усю дорогу.

Лі Юй уже дозволив себе нести, остаточно втративши будь-яке бажання сперечатися.

Принц Цзін вклав Лі Юя на ліжко і спочатку хотів переодягнути його, проте Лі Юй витріщив очі й відчайдушно закивав головою, від чого за мить у нього навіть запаморочилося; Принцу Цзіну не залишалося нічого іншого, він не хотів продовжувати завдавати йому страждань і більше не наполягав на переодяганні. Лікар Сюй попередив, що цими днями не можна знову переохолоджуватися, тож Принц Цзін розвернувся, знайшов парчеву ковдру з візерунком зелених водних трав і золотою облямівкою та щільно закутав у неї Лі Юя.

Лі Юй був закутаний, наче весняний рулет, і подумки все ще бурмотів: чому Принц Цзін знає, що йому подобаються зелені ковдри? Проте його мозок уже перетворився на розварену кашу від жару, тож навіть якщо це здавалося підозрілим, він тимчасово не міг нічого придумати.

Ван Сі вбіг у кімнату підтюпцем, тримаючи в руках щойно зварені ліки; не встиг він поставити чашу з ліками, як Принц Цзін простягнув свою довгу руку і вихопив її.

Повіка Ван Сі сіпнулася, він підійшов і подав срібну ложку. Принц Цзін зиркнув на Ван Сі, і євнух Ван одразу все зрозумів, промовивши: — Ваша Високосте, старий слуга все одно вартуватиме зовні, тож прошу Вашу Високість подбати про пана Лі.

Принц Цзін кивнув, і Ван Сі сам себе відправив назовні охороняти двері. Лі Юй щойно трохи втомився від того, що хитав головою, і мимоволі знову задрімав на якийсь час, як раптом відчув, що щось торкнулося його обличчя.

Лі Юй із зусиллям прокинувся і побачив високого статного юнака, який стояв біля ліжка, тримаючи в руці маленьку нефритову чашу; у його погляді було повне збентеження, здавалося, він зовсім не знав, що робити з цією чашею лікувального відвару, і від його владної аури, яка була при вихопленні ліків, не залишилося й сліду.

Лі Юю навіть захотілося засміятися, проте він стримався: — Ваша Високосте, вже час пити ліки?

Він і сам не знав, скільки ще зможе тривати його перетворення.

Принц Цзін із застиглим обличчям кивнув; Лі Юй підняв руку, збираючись сісти самостійно, Принц Цзін завагався, зрозумів його намір і підхопив його ще до того, як той встиг докласти зусиль. Лі Юй подумки зітхнув і більше не витрачав сили на суперечки з Принцом Цзіном, а дозволив йому себе підтримувати.

На ліжку була м’яка подушка, Принц Цзін узяв її і обережним рухом підклав Лі Юю під поперек.

Лі Юй спирався на м’яку подушку і тихо сказав: — Дякую, Ваша Високосте... дайте мені чашу з ліками, я сам упораюся.

Лі Юй простягнув руку, бажаючи взяти чашу. Принц Цзін розумів намір Лі Юя, проте як можна дозволити хворому самому пити ліки?

Принц Цзін теж хворів у дитинстві, і в його пам’яті залишилося, як Ван Сі ложка за ложкою згодовував йому лікувальний відвар; Принц Цзін добре знав, що зараз він має годувати маленьку рибку, проте здавалося, що маленька рибка опирається йому. Якщо він просто віддасть чашу з ліками... Ліки щойно зварили, вони ще гарячі, і хворому Лі Юю точно буде незручно.

Принц Цзін похитав головою, рішуче відмовивши Лі Юю в його проханні, зачерпнув срібною ложкою трохи ліків і злегка подув, щоб збити жар. Він боявся, що Лі Юй усе ще злиться, тому не став сідати прямо на край ліжка, а остудивши ліки, нахилився і підніс їх до губ Лі Юя.

Лі Юй: «...»

Щойно всю дорогу він нізащо не хотів опускати його на землю; Лі Юй тепер зрозумів, наскільки ця людина вперта, і справді боявся, що якщо він не вип’є, той так і стоятиме, зігнувшись. Краще вже випити.

Лі Юй опустив очі, лизнув ліки і в ту ж мить його обличчя зморщилося від гіркоти. Принц Цзін, побачивши це, поставив чашу з ліками, дістав із нефритової скриньки один персиковий коржик, розламав його на шматочки, розклав на долоні й підніс до нього. Принц Цзін кивнув Лі Юю підборіддям.

Лі Юй: «...»

Це, очевидно, означало, щоб він випив ліки, а потім з’їв трохи солодкого. Але хіба це не його власні методи догляду за іншими! Як цей великий негідник усьому навчився!

Лі Юй зиркнув на Принца Цзіна, не бажаючи їсти, проте ліки були настільки гіркими, що не випивши й кількох ковтків, Лі Юй здався і покірно взяв кілька шматочків персикового коржика з рук Принца Цзіна та поклав їх у рот. Принц Цзін, окрім того, що раз по раз годував його ліками та нагадував їсти печиво, більше ніяк себе не проявляв.

Лі Юй нарешті допив гіркий відвар; Принц Цзін дістав чисту білу хустинку, проте Лі Юй, перш ніж той наблизився, сам насторожено перехопив її і витер рот. Принц Цзін мовчки простягнув йому ще одну записку.

Лі Юй дуже боявся знову побачити там щось про «кохання», бо він зараз дуже втомився. Хоча Принц Цзін справді добре до нього ставився; дивлячись на те, як Принц Цзін носив його на руках на пошуки лікаря, він не міг не відчути зворушення. У той момент, коли він раптово захворів, саме Принц Цзін врятував його, незважаючи на його попереднє жахливе ставлення; він усе ще поводився з Принцом холодно й байдуже, проте Принц Цзін виявляв до нього всіляку турботу, анітрохи не зважаючи на його характер.

Лі Юю навіть стало трохи цікаво, до якої межі ця людина зможе дійти заради нього... Дізнавшись, що Принц Цзін кохає його, він, окрім шоку, відчув лише сум’яття, а також гнів на систему; ці сильні емоції на певний час змусили його серце загубитися.

Він уже надто довго виявляв свій характер, постійно зганяв на ньому злість, вередував і навіть сам довів себе до важкої хвороби. Тепер, коли він безсило лежав на ліжку, йому нарешті довелося заспокоїтися і ретельно все обдумати; тільки тоді він виявив, що його колишня поведінка була надто безглуздою.

Принц Цзін випадково закохався в нього через те, що він виконував завдання — хіба можна за це звинувачувати Принца Цзіна? Зовсім ні. Якщо розібратися по-справжньому, Принц Цзін теж потрапив під вплив системи, він цілком невинний. Він постійно опирався і опирався, постійно казав, що ненавидить цього негідника, проте якщо запитати самого себе щиро — скільки в тому було справжньої ненависті?

Коли Принц Цзін використав Чу Яньюя, щоб змусити його зустрітися, хіба він справді злився на те, що Принц використав нечесні методи? Ні, якби він був трохи розсудливішим, то мав би зрозуміти, що для людей при дворі використовувати хитрощі — це звичайна справа, Принц Цзін спочатку був такою людиною; у глибині душі його більше злило те, що його щира турбота була знехтувана, а не те, що Принц Цзін обманув його.

До того ж, якщо вже говорити про найбільшого ошуканця, то хіба це не він сам, кого захищає Принц Цзін? Його особистість — фальшива, те, що він риба — фальшиве, абсолютно все є неправдою. Хіба він сам мало обманював Принца Цзіна? Він постійно говорив неправду, чи то заради завдань, чи то з іншою метою; він сам врешті-решт робив те, чого не міг виправдати, то навіщо ж було так палко звинувачувати іншу людину лише заради того, щоб виплеснути власне незадоволення?

Врешті-решт, він просто отримав забагато ударів поспіль і не зміг впоратися зі своїм смутком; кажуть, що вибір, зроблений у неспокійному стані, зазвичай змушує потім гірко шкодувати. Лі Юй відчув, що йому варто заспокоїтися на певний час, а потім уже подивитися, як йому діяти далі і як бути Принцу Цзіну.

Лі Юй довго не відкривав записку, Принц Цзін, здавалося, бачив його наскрізь, тому поплескав його по тильній стороні долоні на знак підтримки. Лі Юй виявив, що якщо відкинути всілякі емоції, то Принц Цзін завжди міг змусити його швидко заспокоїтися.

Лі Юй більше не вагався і відкрив записку, де було написано лише: «Спокійно лікуйся».

Лі Юй: «...»

В очах Лі Юя на мить знову з’явилися сльози, і він ледь помітно кивнув головою. Принц Цзін погладив його по маківці, допоміг лягти і підіткнув ковдру.

— Ваша Високосте, чи не могли б ви... залишити мене самого на якийсь час, — благав Лі Юй.

Принц Цзін очікував на це, він щойно майже по хвилинах розраховував час на пошуки лікаря та годування ліками; він знав, що година скоро мине, і маленька рибка, цілком ймовірно, має перетворитися назад. Щодо особистості маленької рибки він уже давно все вирішив: якщо маленька рибка все ще не хоче, щоб він знав, він удаватиме, що нічого не знає.

Принц Цзін цього разу погодився на прохання Лі Юя, взяв чашу з-під ліків і збирався вийти з кімнати; Лі Юй на ліжку закусив губу. Він попросив Принца Цзіна піти, бо час перетворення добігав кінця і він був змушений так вчинити, проте якщо він отак просто випровадить людину, чи не подумає Принц Цзін, що він усе ще злиться?

Насправді вже ні. Поки він постійно виявляв свій характер, а Принц Цзін усе одно був настільки відданим йому, вся його лють непомітно зникла. Краще вже не злитися, злість — це занадто гірко і втомливо, вона шкодить і іншим, і собі. Ця хвороба вилікувала його тіло, проте вона також вилікувала і його емоції.

— Ваша Високосте, я... я випив ліки і почуваюся вже набагато краще, прошу Вашу Високість не хвилюватися. Просто в мене є дуже важлива справа, я не можу весь час залишатися в цій кімнаті, проте завтра я знову прийду сюди, більше не втікатиму, тож... чи зможе Ваша Високість завтра знову провідати мене?

Лі Юй випалив це на одному диханні, і його обличчя трохи почервоніло; він-він-він спочатку хотів сказати «вибач», адже його ставлення до Принца Цзіна згодом теж було дуже кепським, і він сподівався, що Принц Цзін не триматиме на нього зла, проте як же з його рота вилетіло... прохання, щоб Принц Цзін побув із ним?

Лі Юй: Ех, чому рот зовсім не слухається, це точно через хворобу!

Принц Цзін на мить завмер, з недовірою озирнувся, а Лі Юй поспішив сховати голову під ковдру, вдаючи, що він нічого не казав. Принц Цзін помітив пасмо волосся, що вибилося з-під ковдри, радісно посміхнувся і зачинив за собою двері. Лі Юй слухав легкі кроки Принца Цзіна, що віддалялися, і ніяково подумав, що йому все ж таки подобається невимушено спілкуватися з цим великим негідником.