Рибка-улюбленець на долоні німого тирана

Цілу чверть години Лі Юй перебував у стані повного заціпеніння.

Великий негідник справді понаписував на всіх білих стінах маєтку ці безглузді слова! Лі Юю стало так соромно, що хотілося негайно сховатися назад у свій акваріум. У його голові миготіли то дивні рекламні слогани зі сучасного світу, то образи університетських «стін зізнань».

Можливо, сторонні не розуміли, як ці дві фрази пов’язані між собою, але Лі Юй знав. Того дня він звинуватив Принца Цзіна в тому, що той сприймає його як наложницю. Це було запізніле виправдання Принца: у нього немає наложниць, а його нетактовна поведінка викликана лише тим, що його серце належить Лі Юю.

«Серце належить»... «Серце належить»...

Він знову і знову прокручував ці слова в голові, і раптом відчув легкий щем у серці.

Якби він і Принц Цзін були звичайними людьми, можливо, він зараз справді відчув би краплинку зворушення. Приймати ці почуття чи ні — це вже інше питання, але мало хто в глибині душі не радіє зізнанню в коханні, тим паче такому палкому та публічному, що межує з оголошенням на весь світ.

Але Лі Юй не відчував радості. Навпаки, на душі стало ще важче. Він знав, що у Принца немає наложниць, але думав, що Принц вважає його тим, з ким можна поводитися легковажно. Лі Юй почувався приниженим і тимчасово не хотів бачити Принца.

Проте Принц Цзін у такий спосіб повідомив йому: це не легковажність, це кохання.

«Серце належить» — він знав, що так у давнину висловлювали симпатію та любов.

Принц Цзін закохався в нього. Для Лі Юя це було навіть гірше, ніж просто легковажність.

Лі Юй чудово розумів, що він — лише риба, яку виростив Принц Цзін. Принц закохався в «пана Лі» лише через низку непорозумінь та випадковостей, спричинених виконанням завдань.

Ці почуття були спроектовані, вони були вимушеними. Якщо дозволити цьому розвиватися далі, яким буде наступне завдання системи? Згідно з її логікою, воно вимагатиме стосунків, глибших за «романтику». Щоб виконати його, Лі Юю, можливо, доведеться робити ще більше речей, які вводитимуть Принца в оману.

Врешті-решт, як у багатьох романах про попаданців, усе може закінчитися тим, що він просто погодиться бути з Принцом Цзіном.

Але він цього не хотів. Його почуття — це найцінніше, що в нього є. Відчуття, що його штовхає в спину система, було вкрай неприємним. У деяких речах він міг поступитися, але в питаннях почуттів компромісів бути не може — ні під тиском, ні через розрахунок.

Можливо, через те, що він так довго був рибкою-улюбленцем, він мимоволі почав піклуватися про Принца і хвилюватися за нього. Але це була прив’язаність улюбленця до господаря, а не почуття двох рівних людей, що кохають одне одного.

Він не міг щиро прийняти почуття Принца Цзіна і віддати йому своє серце. Принц не знав, що пан Лі — це риба, але сам Лі Юй про це знав. Риба не кохає Принца, і пан Лі теж не кохає.

Якщо прийняти почуття без любові, це завдасть болю обом.

Поки Лі Юй поринав у свої думки, кілька слуг підійшли до найближчої білої стіни, яку він міг бачити, і почали щось обговорювати, вказуючи на напис.

Ці слова написав Принц Цзін. Лі Юй розумів, що Принц дуже старається пояснити йому все. Оскільки він не перетворювався на людину, Принц не міг знайти його людську подобу, а будучи німим, не міг сказати ні слова. Йому залишалося тільки писати свої думки всюди, щоб Лі Юй міг побачити їх, куди б не глянув. Хоч яким дитячим здавався цей вчинок, це був вияв почуттів Принца. Саме тому, дізнавшись, що Принц справді його кохає, Лі Юй відчув певний сум.

Живучи поруч із Принцом, він бачив багато його сторін і знав, що той — хороша людина, яка чудово ставиться і до риб, і до людей. У книзі Принц Цзін був жорстоким до інших, але надзвичайно відданим тим, кого любив. Лі Юй знав, що це правда, але сам не міг відповісти взаємністю.

Лі Юй сподівався, що якщо він продовжить ігнорувати Принца і не з’являтиметься в людській подобі, не даючи жодної надії, Принц з часом забуде про нього.

Як і ці слова на стіні. Лі Юй думав, що хоча зараз це викликало переполох у маєтку, незабаром слуги їх зітруть, чи не так?

— З іншими стінами майже закінчили, давайте тепер вирізьбимо цю. Його Високість наказав поквапитися. Навіть якщо пан Лі не повернеться найближчим часом, він зможе побачити це, коли б не повернувся. Навіть вітер, дощ і сонце не будуть страшні.

Слуги підбадьорили одне одного і швидко почали працювати різцями по ієрогліфах, написаних Принцом. Після різьблення вони збиралися заповнити заглиблення спеціальною фарбою, яка ніколи не вицвітає.

Лі Юй, який думав, що слуги прийшли стерти напис: «???»

Він зблід від жаху. Цей негідник взагалі знає, як пишеться слово «сором»?!

Гаразд, це побачать усі в маєтку зараз, але ж це залишиться на віки вічні, для нащадків...

Уявивши це «майбутнє», у нього перехопило подих, а очі знову почали пекти.

Виправдовуючись тим, що слуги надто шумлять, обробляючи стіну, Лі Юй мляво зістрибнув із підвіконня і повернувся в акваріум. Він спробував заснути, але сон не йшов.

Раніше він міг заснути навіть у сильному гніві, але ці кілька простих слів, вирізьблених на стіні, здавалося, врізалися йому в серце, викликаючи напади болю і смутку, через що він ніяк не міг заспокоїтися.

У кімнаті панувала тиша, як раптом пролунало тихе клацання — дверний засув ворухнувся і впав на підлогу з особливо різким звуком. Оскільки пан Лі часто входив і виходив із кімнати, Принц Цзін не дозволяв замикати двері наглухо, засув був лише накинутий. Ймовірно, навіть той, хто штовхнув двері, не очікував, що увійти буде так легко.

До кімнати швидко прослизнула тінь. Судячи з кроків, це був не Принц Цзін і не Ван Сі...

Лі Юй миттєво насторожився. Незнайомець стояв спиною до кришталевого акваріума і кілька разів визирав у двері, перевіряючи обстановку. Лі Юй на мить забув про свої душевні муки й пильно стежив за цією людиною.

Переконавшись, що за ним ніхто не стежить, незнайомець полегшено видихнув, повернувся і повільно зробив кілька кроків углиб кімнати.

Лі Юй помітив його неймовірно вродливе обличчя.

Ця людина... це ж маленька розпещена наложниця з оригінального роману — Чу Яньюй?!

Лі Юй отетерів. Після бенкету в маєтку Принца Цзіна він більше не бачив цієї людини й думав, що той перебуває у Третього або Шостого принца. Виявляється, він весь цей час був у маєтку Принца Цзіна! Чому ж Лі Юй про це не знав?

Чу Яньюй був одягнений в одяг слуги, хоча й простий, але його витонченість важко було приховати. Лі Юй не вірив, що така тендітна людина могла б непомітно пробратися до внутрішнього двору ззовні. Отже, Чу Яньюй увесь цей час жив у маєтку.

У маєтку Принца Цзіна все вирішує сам Принц. Присутність Чу Яньюя не могла бути таємницею для нього. Отже, Принц дозволив йому залишитися. Але ж на бенкеті, коли Третій принц запропонував подарувати йому красеня, Принц Цзін відмовився. Невже передумав і вирішив «повернутися до старої страви»?

Ще й казав «немає наложниць»! Лі Юй із гіркотою подумав: «Наложниць, може, й немає, але є "маленька розпещена дружина"! Приховував це від мене так ретельно, це просто занадто!»

Якщо в нього вже хтось є, навіщо зізнаватися в коханні мені? Хм, риба найбільше ненавидить негідників, які сидять на двох стільцях!

Лі Юй подумки поставив жирний хрест на негідному Принці Цзіні.

Чу Яньюй підійшов до кришталевого акваріума і з цікавістю подивився на рибу, що плавала туди-сюди. У маєтку всі говорили, що Принц Цзін тримає коропа. Чу Яньюй колись бачив рибу Принца здалеку, але не міг підійти ближче. Він пам’ятав лише, що риба була темною. Тепер же він побачив сріблясто-білу рибу, чиє черевце і хвіст відливали золотом. Коли вона плавала, луска мерехтіла — одразу було видно, що це не проста риба.

З такою зовнішністю це справді міг бути тільки короп. Не дивно, що Принц так його балує.

Оглянувши рибу, Чу Яньюй спробував взяти зі столу нефритову скриньку і відкрити її. Він виявив, що одна скринька наповнена червоним сухим кормом, а інша — безліччю крихітних шматочків печива.

Чу Яньюй закрив скриньку з печивом, взяв дрібку сухого корму, понюхав його і, припустивши, що це корм для риб, злегка нахмурився — запах йому не сподобався. Проте він усе ж таки затиснув жменю корму в руці й підійшов до акваріума.

Лі Юй думав, що у Чу Яньюя просто з’явився настрій погодувати рибок, але той раптом нахилився і тихо промовив:

— Будь слухняною, мені було так важко отримати цей шанс...

Лі Юй: «???»

Чу Яньюй знає, що він розуміє людську мову, і говорить до нього?

Лі Юй здивувався, але швидко зрозумів, що це неможливо. Чу Яньюй не міг знати про його сутність риби-попаданця. Скоріше за все, він просто думав, що нікого немає поруч, і вирішив виговоритися вголос.

Але ж Лі Юй усе чув! Яка незручність.

Лі Юй вдав, що нічого не розуміє, і тупо випустив бульбашку.

Чу Яньюй, нічого не підозрюючи, продовжив:

— Я так довго в маєтку, але не зміг побачитися з Його Високістю більше кількох разів. Це моя провина, я нікчемний. Чув, що з’явився якийсь пан Лі, якого дуже люблять. Я справді не можу цього зрозуміти...

«Дуже люблять пана Лі» — Лі Юй: «???»

Чого ти не можеш зрозуміти?

Чу Яньюй замовк, опустив очі й тихо засміявся:

— Я не розумію, чим я гірший за цього пана Лі. Я бачив його здалеку і вважаю, що моя зовнішність не гірша за його. Чому ж Його Високість звернув увагу на нього, а мене ігнорує, наче порожнє місце? На щастя, згодом я, здається, зрозумів.

Чу Яньюй пожвавішав і почав бурмотіти, наче в маренні:

— Моя найбільша відмінність від пана Лі в тому, що він допомагає Його Високості доглядати за рибою. Тільки завдяки рибі він зміг наблизитися до Принца. Якби цей шанс дали мені, я б впорався не гірше за нього.

— І ось тепер цей шанс настав.

Чу Яньюй ніжно посміхнувся і продовжив:

— Пан Лі загордився від надмірної любові й пішов не попрощавшись. Це тактика "хочеш спіймати — спершу відпусти", він хоче змусити Принца ще більше хвилюватися за нього. Але ж у маєтку не він один уміє годувати та доглядати за рибою — наприклад, я.

— Я цілком можу замінити його, і я точно робитиму це краще.

Чу Яньюй кинув корм перед носом Лі Юя. Його ніжне обличчя з легкою посмішкою на мить викривилося, а погляд став холодним.

Лі Юй: «……»

У Лі Юя аж луска дибки стала. Йому здалося, що Чу Яньюй збожеволів, він поводився ненормально. Судячи зі слів Чу Яньюя, йому в маєтку Принца Цзіна велося непереливки: Принц його ігнорував і не кликав до себе, тому він вирішив підсидіти пана Лі!

Тьху, яке там підсидіти! Говорить так, ніби в нього з тим великим негідником щось було.

Він просто хоче підлеститися до риби, щоб підібратися до Принца Цзіна!

Корм, кинутий Чу Яньюєм, за течією опустився перед Лі Юєм, а холодний, як лід, погляд свердлив рибу.

Лі Юй мимоволі відплив назад. У людей справді багато облич. Чому в книзі цей «маленький розпещений дружин» був гордим і чистим, а насправді виявився «чорним лотосом» (лицемірним негідником)?

Лі Юй вважав Чу Яньюя небезпечним і, звісно ж, відмовився їсти його корм.

Корм проплив повз рот риби, але вона його не схопила.

В очах Чу Яньюя миттєво промайнула лють.

Останнім часом йому жилося в павільйоні Цінсі несолодко. Невдовзі після прибуття в маєток його побили палицями, ледь не до смерті, лікаря йому не дали, а інші мешканці павільйону були зайняті собою і не дбали, виживе він чи ні. Чу Яньюй таємно надсилав листи Шостому принцу. Перші кілька спроб були марними, але врешті Шостий принц відповів: він наказав йому залишатися біля Принца Цзіна і далі завойовувати його довіру.

Чу Яньюй знову і знову гладив листа від Шостого принца, а серце краялося від болю.

Його коханий Шостий принц усе ще покладає на нього великі надії, а він навіть не може зустрітися з Принцом Цзіном. Як же він зможе допомогти Шостому принцу в майбутньому?

Чу Яньюй думав про це вдень і вночі, аж поки не став одержимим цією ідеєю.

Оскільки він уже дійшов до такої межі, йому було байдуже — нехай доведеться відкинути гідність і робити що завгодно, він мусить домогтися прихильності Принца Цзіна!

У Чу Яньюя майже не залишилося грошей, тому йому довелося вдатися до методу, який він зневажав найбільше: він загравав з одним охоронцем кілька днів, пообіцяв йому чимало винагород і врешті-решт випросив можливість потрапити у внутрішній двір.

Почувши, що новий улюбленець Принца, пан Лі, нещодавно почав вередувати і втік із маєтку, Чу Яньюй вирішив скористатися цим моментом, щоб одним махом завоювати Принца Цзіна.

На його думку, пан Лі просто скористався перевагою «близькості до води», доглядаючи за рибою. Якщо він теж зможе доглядати за рибою, пан Лі стане непотрібним.

Але ось він прийшов, а ця риба відмовляється їсти його корм?

Байдуже. Чу Яньюй холодно посміхнувся і прямо на очах у риби висипав пакетик коричневого порошку в чайну чашку та розмішав.

Лі Юй: «……»

Маленька наложнице, ти справді хочеш підсипати наркотик Принцу Цзіну?

Але ж це чашка, в якій вигулюють рибу! Принц Цзін із неї не п’є!