Рибка-улюбленець на долоні німого тирана

Застуда Лі Юя невдовзі минула. Протягом усього часу одужання він щодня по одній годині перебував у людській подобі з Принцом Цзіном: пив ліки, їв десерти та спокійно спостерігав.

Хоча він і сам не розумів, на що саме сподівається, але, відкинувши упереджене роздратування, він був цілком щасливий, що про нього так піклуються. Згадуючи минуле, Принц Цзін був добрий до нього не день і не два, а ще відтоді, як він офіційно став молодим паном Лі. Невже він подобався Принцу ще з того часу?

За правильну відповідь на це питання могли б нарахувати бали, але, дивлячись на красивий і ніжний профіль Принца Цзіна, молодий пан Лі ніяк не міг змусити себе запитати про це прямо.

«Можливо, якщо я і далі спокійно спостерігатиму, то знайду відповідь?» — заспокоював себе молодий пан Лі.

Згодом лікар Сюй ще кілька разів перевіряв його пульс, коригував рецепти і нарешті оголосив, що той одужав. Лі Юй радісно посміхнувся і подякував лікарю Сюю, проте в його серці на мить промайнув смуток: тепер, коли хвороба минула, Принцу Цзіну більше не було потреби проводити з ним час, і він знову став просто робочою силою у маєтку, відповідальною за догляд за рибою.

Лі Юй навмисно проігнорував внутрішній дискомфорт і, сяючи посмішкою, сказав:

— Дякую Вашій Високості за турботу в ці дні.

Принц Цзін також усміхнувся і ледь помітно кивнув.

Хвороба минула, але Лі Юй ще не знав, чим закінчилася історія з Чу Яньюєм, який намагався підсипати ліки Принцу Цзіну. Він не наважувався розпитувати самого Принца, тому звернувся до євнуха Вана. Ван Сі, не видаючи зайвого, відповів:

— Пан Чу припустився великої помилки і зараз перебуває у затворі, роздумуючи над своєю поведінкою. Звідки молодий пан Лі його знає? — з усмішкою перепитав євнух Ван.

Лі Юю було важко це пояснити, тому він ухильно відповів:

— Я раніше чув про славне ім’я пана Чу, коли був поза маєтком.

Це не було брехнею: «маленька ніжна наложниця» з оригінальної книги була вельми відомою за талант і красу ще за часів перебування біля Шостого Принца.

Євнух Ван байдуже хмикнув:

— Можливо, і старий раб про нього чув. Але хоч як би там було раніше, потрапивши до маєтку Принца, треба поводитися гідно. Замислювати брудні справи — не діло. Як на мене, пан Чу сам винен у своїй долі, тож нехай молодий пан Лі не виявляє м’якосердя і не просить за нього.

Ван Сі був справжнім хитруном — він передбачив навіть те, що Лі Юй може почати благати за іншого. Лі Юй завмер:

— Та як би я міг?

Він не був настільки нерозважливим. Чу Яньюй мав зухвалість отруїти Принца Цзіна, і те, що його не стратили на місці, вже можна було вважати милосердям. Оскільки євнух Ван сказав, що той просто «у затворі», Лі Юй, звісно, не збирався просити за нього.

Проте він справді не розумів і навіть не здогадувався про глибинний сенс слів Вана Сі щодо «роздумів у затворі».

Стосунки між Принцом Цзіном та Чу Яньюєм зіпсувалися настільки, що, знаючи характер Принца, вони ставали дедалі далешими від будь-якої любові.

Схоже, він міцно посів місце «любові серця», і про роль свата в майбутньому можна було більше не думати.

Подумавши про це, Лі Юй відчув певне полегшення.

Що сталося з Чу Яньюєм далі, Лі Юй і сам не хотів знати. Принц Цзін ще на бенкеті відмовився прийняти його, і Чу Яньюй цілком міг би мати інше життя, ніж в оригінальній книзі, але він все одно наполіг на входженні до маєтку Принца Цзіна. Євнух Ван навмисно роз’яснив це Лі Юю, і той нарешті дізнався, як Чу опинився в домі: виявилося, що Третій Принц нечесно переклав відповідальність на брата. Лі Юй не знав, сміятися йому чи плакати.

Пан Чу досі не мав жодного офіційного статусу в маєтку, він не вважався навіть слугою. Усі в домі знали, що від нього треба триматися подалі, а звертання «пан» звучало з відтінком зневаги. На відміну від нього, молодий пан Лі був визнаним «скарбом серця» Його Високості, тож слуги ставилися до нього з величезною шаною, боячись бодай найменшої недбалості.

Хоча поява Лі Юя сплутала любовні плани Принца, проте ані вхід до маєтку, ані підсипання ліків не були зроблені під примусом Лі Юя. Чу Яньюй сам обрав цей шлях, тож це справді «риби не стосувалося».

Лі Юй перестав згадувати Чу Яньюя. Принц Цзін, бачачи, що Маленька Рибка постійно розпитує про інших, відчув невдоволення і почав щомиті подавати знаки Вану Сі.

Ван Сі, на якого поклали важливу місію, негайно змінив тему:

— Ваша Високосте, пане Лі, днями в столиці відкрився новий ярмарок. Ем, старий раб дізнався, що Імператор, святкуючи союз із королівством Цзіньцзюе, домовився з їхнім правителем про проведення торгу. Там торгують переважно купці з Цзіньцзюе, продають такі дрібнички, яких у нашій державі зроду не бачили…

Почувши слова «ярмарок» та «дрібнички», Лі Юй нагострив вуха.

Ван Сі, стримуючи сміх, договорив:

— Його Високість збирався туди завітати. Якщо пане Лі має охоту, варто було б запитати Вашу Високість.

Ван Сі підморгнув Лі Юю і кивнув у бік Принца Цзіна.

Лі Юй від моменту потрапляння у книгу ще жодного разу не гуляв містом у людській подобі, тому поспіхом сказав:

— Ваша Високосте, я хочу піти, можна?

Принц Цзін тільки на це й чекав, тому з усмішкою кивнув.

Нарешті можна було вийти і розвіятися, а то в маєтку вже ледь не мохом поріс! Лі Юй зрадів, але раптом усвідомив: якщо він піде на ярмарок разом із Принцом Цзіном, то в сучасному розумінні це ж буде побачення?

«…Отже, це побачення».

Обличчя Лі Юя злегка почервоніло, він крадькома зиркнув на Принца. Оце великий негідник, знову вдався до хитрощів і навіть підмовив Вана Сі — він ледь не проґавив цей момент.

Оскільки це побачення, то Принц Цзін фактично залицяється до нього?

Лі Юй подумки бурчав: раніше цей негідник діяв лише силою, а тепер уже знає, як залицятися, — невже такий швидкий прогрес!

Втім, відмовитися від ярмарку він не міг. Лі Юй закусив губу і подумав: у нього все одно немає пари, тож нехай… нехай цей негідник трохи позалицяється, він від цього не збідніє.

Лі Юй кивнув, офіційно погоджуючись. Євнух Ван мало не почав вітати Принца. Господарі не вирушили негайно — треба було дочекатися відкриття ярмарку та вільного часу Принца. До того ж, для виходу Маленькій Рибці потрібен був «відповідний» одяг. Принц Цзін таємно вказав на кілька фасонів, за якими мав наглядати Ван Сі, тож євнух останнім часом не чув ніг під собою від клопотів.

Щоб повністю позбавити Маленьку Рибку турбот, Принц Цзін, як справжній любитель риб, люб’язно запропонував взяти рибку з собою, а обов’язки з догляду за нею доручив пану Лі.

Лі Юю це було тільки на руку: якщо Принц довірив йому доглядати за рибою, то хто там буде справжньою рибою, а хто фальшивою — вирішувати тільки йому.

Невдовзі настав день поїздки. Лі Юй заздалегідь домовився про час із Принцом і зустрівся з ним одразу після перетворення.

Він був одягнений у новий розкішний халат кольору чайної троянди зі срібною вишивкою лотосів, а на поясі недбало висіла низка нефритових намистин. Ван Сі сказав, що після хвороби треба вдягатися святково. Лі Юй не дуже розумівся на тонкощах давнини, але це звучало як щось гарне, тому він погодився. Він досі не вмів добре зав’язувати давні пояси, проте весь одяг, який давав йому Принц Цзін, мав лише тонкі стрічки, тож йому не доводилося сушити мозок над складними вузлами.

Червоний колір був радісним і підкреслював білизну шкіри. Лі Юй відчув, що в червоному його обличчя стало свіжішим, а в дзеркалі здавалося, ніби на щоках розлився ледь помітний рум’янець. Він рідко носив такі яскраві кольори, і Принц Цзін довгий час не зводив із нього очей, перш ніж нарешті відвернутися.

Лі Юй задоволено посміхнувся. Він знав приказку про те, що одяг робить людину, але старий одяг Принца Цзіна завжди сидів на ньому так ідеально, ніби був пошитий саме для нього. Будучи рибою, Лі Юй рідко мав нагоду бути людиною, тому зазвичай був вдячний вже за те, що є що вдягнути. Але цього разу він замислився: звідки у Принца стільки «старого» одягу, що так йому пасує?

І чому ці кольори завжди такі, які сам Принц ніколи не носить?

— Невже це не старий одяг, а Ваша Високість спеціально наказали його пошити?

Лі Юй раптом прозрів. Принц Цзін не очікував, що його викриють, і виглядав збентеженим. Хоча він не зізнався, проте сором’язливий погляд сказав сам за себе.

Раніше Лі Юй міг би знову розсердитися, але тепер, подивившись на це з іншого боку, він побачив у цьому ніжність та глибокі почуття Принца.

У серці Лі Юя ніби маленьке кошеня легенько шкребнуло лапкою.

— Дякую Вашій Високості, одяг дуже гарний, я… я буду його носити…

Лі Юй швидко сказав собі, що це просто одяг, пошитий Принцом, проте збентеження Принца було заразним. Подивившись один одному в очі деякий час, він і сам почав ніяковіти.

Лі Юй опустив голову, перебираючи золотий ланцюжок на ручці кришталевого флакона. Оскільки Принц довірив йому улюбленця, Лі Юй мав сам помістити рибу у флакон. Він заздалегідь поклав туди подушку-рибу, зазвичай прикриваючи її рукавом. Коли настане час, у флаконі буде він сам — правда і вигадка переплелися так, що важко було відрізнити.

Лі Юй пам’ятав, як Принц навмисно обмотував ланцюжок навколо долоні, щоб флакон не вислизнув. Щоб виглядати переконливо, Лі Юй спробував зробити так само, але тільки-но ланцюжок зробив перше коло навколо його долоні, Принц забрав його разом із флаконом.

Лі Юй не розумів, що відбувається, серце його пішло в п’яти — він боявся, що Принц уважно подивиться на рибу у флаконі й помітить підміну. Але Принц лише зосереджено розплутав ланцюжок з його руки і знову намотав його на свою.

Лі Юй: «???»

Принц не міг говорити, тому багато значень доводилося вгадувати за його думками.

Лі Юй деякий час розгублено міркував. Принц не сварив його, отже, справа була не в тому, що він не вмів доглядати, а в тому, що Принц вважав, ніби золотий ланцюжок завдає йому дискомфорту.

Але ж рука самого Принца була поранена, і саме через те, що він захищав його…

Згадуючи, як Принц стікав кров’ю заради нього, Лі Юй відчув, як серце сповнюється вдячністю. Він збирався триматися холодно певний час, але Принц, здавалося, невидимою мотузкою крок за кроком притягував його до себе.

— Ваша Високосте, пане, час вирушати, — підійшов євнух Ван.

Оскільки ярмарок був далеко від маєтку, Ван Сі підготував екіпаж. Лі Юй цінував час, тому не сперечався. Коли вони сідали, один із слуг хотів підставити свою спину замість східця, але Лі Юй відмовився. Він не був справжнім аристократом, і залізти в карету для нього не було проблемою.

Карета маєтку Принца Цзіна була дещо замалою. Коли Лі Юй сів, місця було якраз, але невдовзі з іншого боку зайшов Принц, і стало тіснувато. Лі Юй змушений був сидіти обличчям до Принца, торкаючись колінами його колін. Карета їхала швидко, іноді повертала або змінювала швидкість, і він неминуче врізався в Принца або торкався його. Втім, це було не сильно і не боляче.

Лі Юй страшенно ніяковів, відчуваючи, ніби він користується нагодою і «мацає» Принца, тому щоразу вибачався. Принц Цзін, слухаючи його нескінченні вибачення, лише посміхався очима.

Лі Юй: «Ой-ой-ой, великий негіднику, чому від твоєї посмішки здається, що це ти мацаєш мене!»

Екіпаж швидко дістався ярмарку. Принц Цзін допоміг Лі Юю вийти. Залазив Лі Юй сам, але тепер, дивлячись на висоту карети над землею, у нього трохи затремтіли ноги, тому довелося з соромом дозволити Принцу підхопити його.

Хто б знав, що цей чоловік так спритно скористається моментом: побачивши згоду, він не тільки взяв його за руку, але й обхопив за талію. Лі Юй через прикру різницю в зрості нічого не міг вдіяти — його майже на руках зняли з карети.

Почувши про прибуття знатних осіб, на ярмарку вже зібралося чимало людей. Глянувши вперед, можна було побачити безкрайній натовп. Тільки-но Лі Юй став на землю і вивільнився з обіймів Принца, він почув пошепки серед людей.

— Хто цей вельможа?

— Судячи з карети — з маєтку Принца Цзіна. Ти чув про Його Високість Принца Цзіна?

— Дурниці, звісно чув. Я питаю про того молодого пана поруч із ним.

Почувши, що мова зайшла про нього, Лі Юй нагострив вуха.

Там продовжували:

— Хто цей пан?

— Не знаю, може, молодший брат Його Високості?

— Ти братів на руках носиш? Як на мене, якщо Його Високість так його балує, то це або дружина Принца, або наложниця.

— Неможливо, хіба дружини ходять ярмарками?

— Якщо не дружина, то, певно, улюблена наложниця.

Лі Юй: «……»

Принц Цзін також почув цю безглузду розмову, і його обличчя спохмурніло. Лі Юй подумав, що цілком природно гніватися, коли люди, не знаючи правди, базікають казна-що, і було б непогано, якби Принц це спростував.

Тільки-но він про це подумав, Принц, ніби прочитавши його думки, кинув гострий погляд на Вана Сі. Євнух миттю збагнув, підбіг до тих людей і про щось із ними поговорив.

Ван Сі, виконавши наказ, з усмішкою повернувся в стрій. Люди також посміхнулися і радісно закричали на все горло:

— Вітаємо принца та принцесу з прибуттям!

Лі Юй, який наївно вважав, що Принц Цзін зараз усе прояснить: «!!!»

Один невірний крок — і вічна ганьба. Як він став принцесою, і яка репутація на нього тепер чекає?

«Та ну його, яка репутація може бути у риби», — вкотре заспокоїв себе Лі Юй.