розрив магії веселка

Глибоко під землею, у закопчених штреках старої покинутої гномської копальні, повітря було задушливим, липким і наскрізь просякнутим густим чадом від вогнищ, дешевого тютюну та сивушного перегару. Об'єкт номер чотири давно перетворився на гніздо розбійників. Вікове гранітне склепіння центрального залу покривала жирна сажа, а по стінах на іржавих ланцюгах висіли важкі капкани та тьмяні масляні ліхтарі, що ледь розганяли напівтемряву. Земляна підлога нижнього ярусу була завалена обгризеними кістками звірини, брудними бочками, біля вогнища стояло розбите корито з помиями, а в кутках валялися уламки розграбованих купецьких возів.

Ця занедбана шахта була розділена на кілька рівнів та кімнат, вирубаних прямо в скелі колишніми господарями-підземниками. На нижніх переходах розташовувалися брудні казарми, де спала вся розбійницька ватага нальотчиків, та збройові склади. Головне кам'яне приміщення, де на кургані зі шкур сидів керманич відступників, було намертво відділене масивною дубовою брамою від довгих коридорів і темного тюремного блоку на верхніх ярусах. Уся база являла собою монументальну три'ярусну ущелину — глибокий, похмурий скельний розкол.

У самому серці цього підземного форпосту, на купі вовчих шкур, возсідав сам Шрам. Розбійницький атаман був громадним гобліном-переростком. У його могутній фігурі з жорсткими мускулами відчувалася дика сила вожака, готового в будь-яку секунду за бойовим розрахунком вчепитися в глотку кожному порушнику злодійського статуту. Зелену шкіру покривали десятки рубців, але найстрашніший — білий рваний слід від паладинського клинка — перетинав праву сторону обличчя, назавжди засліпивши одне око. Ліве ж, бурштиново-червоне око отамана позирало на світ хижим поглядом досвідченого майстра засідок.

Ватажок був облачений у грубий шкіряний нарамник, поверх якого недбало натягнув перековану іржаву трофейну кірасу, зняту з убитого лицаря. На нагруднику красувався особистий знак банди — грубо намальований криваво-червоний череп. Поруч із ним, вбитий прямо в брудний ґрунт, покоївся колосальний зазубрений тесак, чий важкий обух важив як половина ковадла.

У цей момент у притулок, штовхаючи один одного, увійшли двоє підручних. Ці люті відступники були одягнені в полотняне ганчір'я і перелякано волокли за шкірку тремтячого бійця із засідки, у якого від страху зуб на зуб не попадав.

— Атамане... — заїкаючись від крижаного жаху, прохрипів перший гоблін, падаючи на коліна перед купою шкір. — Наш заслон із малинника розбігся. Наймані бійці Томаса вже біля Північних воріт. Там паладин зі Щитом Віри, дівчина-ельф із луком і чудний маг у фіолетовій мантії. Спостерігачі назвали командира Стефаном. І вони... вони найняли полутроля Сруба! Цей паршивець злякався їхнього синьошкірого танка і скомандував валити до шахти без бою! Він оголив наше оперативне крило!

У печері миттєво запанувала гробова тиша. Усі поплічники в сусідніх кімнатах і на ярусах навколо завмерли, боячись зробити навіть вдих.

Шрам повільно підняв голову.

— Ти збіг із поста, — крижаним хрипом вимовив лідер банди, і його важкий голос розкотисто відбився від закопченого каміння підземелля. — Ти здав позицію у малиннику найманцям Ордена. Через твій страх людський танк підійде до моїх воріт без єдиної подряпини.

— Помилуй, господарю! — істерично взвизгнув провинившийся гоблін, б'ючись мордою об брудну землю. — Той паладин... він же їх усіх прикриє! А Алік своїми лапищами наші лісові завали як тріски рознесе! Нас би там просто перерізали!

— Ви повинні були здохнути, але виграти мені сорок хвилин часу! — рявкнув Шрам, і його зазубрений клин з оглушливим скреготом вийшов із землі. — Наша бойова диспозиція порушена. Страх перед воїном Світла позбавив тебе залишків розуму. А в моїй ватазі боягузів не тримають. Злодійський статут один для всіх: здригнувся перед паладинським сонцем — у розхід.

Вожак зробив різкий короткий помах зброєю, на якій тьмяно блиснув вигравіруваний червоний череп. Два дюжих гобліна-ката з важкими киями миттєво ступили вперед, хапаючи винуватця за руки.

— Зірвати з нього злодійське залізо, — глухим хрипом тихо скомандував отаман, утримуючи абсолютний, жорсткий контроль над притоном. — Пустіть під ніж прямо перед строєм третьої штурмової ватаги. Нехай його м'ясо послужить армійським попередженням для кожного, хто вирішить дати драла перед людським обладунком. Ніяких осічок у моєму лігві.

— Атамане! Я більше не втечу! Клянуся! — захлинувся приречений.

Шрам навіть не поворухнувся.

Несамовитий, захлиний крик нещасного втікача швидко затих, коли його поволокли сирим, темним коридором у нижні штреки. Жоден мускул не здригнувся на суворому обличчі ватажка відступників. Лише пальці на руків'ї тесака на мить стиснулися сильніше.

Він повільно підняв свій бурштиновий погляд угору.

Там, за масивною дубовою брамою, на другому ярусі ущелини розташовувався ізольований тюремний блок. Осторонь від злодійських кімнат, на масивній, грубо витесаній із монолітного дикого граніту кам'яній основі знаходилася камера із залізними ґратами. На закопчених стінах цієї одиночної в'язниці занедбаної гномської копальні зловісно тьмяніли іржаві кайдани та ланцюги, приготовані для норовливих бранців.

Доньку купця Томаса утримували тут у повній ізоляції.

На руках у переляканої дівчинки не було ланцюгів, але вона тихо плакала, стискаючись у клубок на брудній соломі. Поруч валялася пошматована ганчір'яна лялька — єдине, що нагадувало їй про дім.

Прямо біля ґрат, ліниво погладжуючи руків'я тесаків, її безперервно стерегли двоє елітних, безжальних охоронців із особистої гвардії отамана.

Шрам ковзнув по одиночній камері похмурим поглядом єдиного ока.

На мить його обличчя стало ще жорсткішим.

У його прокуреній голові закрутився похмурий стратегічний розрахунок.

Уся ця метушня з викраденням дівчиська страшенно дратувала старого лісового вовка. Він звик грабувати каравани на трактах заради золота та їжі, а не лізти в сумнівну політику.

Його змусили.

Чийсь владний, крижаний наказ із вищих ешелонів змусив його викрасти цю конкретну людську дитину і надійно укріпитися в межах Об'єкта номер чотири. Той таємничий покровитель смикав за мотузочки зверху, примушуючи ватажка підставити під удар усю свою ватагу.

Отаман ненавидів цю кабалу.

Але загадковий замовник був занадто сильний, і ослухатися його вожак не міг.

Саме цей Покровитель назвав йому особисте ім'я лицаря — Стефан — і чітко велів використати дитину як наживку, щоб продумано виманити сюди загін і перетворити стару копальню на їхню броньовану братську могилу.

Шрам повільно підвівся зі шкур.

— Виконуємо чужий наказ, — рівно й злобно прохрипів вожак банди, повертаючись до своїх десятників. — Лицар Стефан, чиє ім'я мені велено випалити на камені, йде суворо за нашим слідом. Його праведна Обітниця змусить його лізти в саму глибь, поки ця занедбана шахта не стане для нього могилою.

Він підняв руку, вказуючи на схему проходів, видряпану на кам'яній плиті.

— Воїтель думає, що йде на звичайну зачистку печери. Але ми сплановано затиснемо його загін у капкан. Завалити штреки Б і В камінням. Виставити арбалетників на верхніх уступах кількох рівнів.

Шрам хижо оскалився й указав важким пальцем на найвище склепіння вхідного тунелю, де гоблінські бійці вже заклали тонни шматків нестійкої гранітної породи.

— Приготувати головний сюрприз. Коли їхній важкий авангард переступить поріг і опиниться в ущелині — обрушити ці скельні брили прямо на голови героям!

Його єдине око блиснуло.

— Масивний завал намертво запечатає вхід і поховає їхні танки під лавиною граніту. А вцілілих ми затиснемо в пастці вузьких коридорів.

Шрам стиснув руків'я тесака.

— Я особисто зірву Щит Віри з цього паладинського обладунку. А з його черепа зроблю новий кухоль для свого розбійницького столу під червоним черепом.

Шрам простягнув величезну руку, взяв зі столу глиняний кухоль із міцним, смердючим пійлом і зробив глибокий ковток.

У підземеллі знову запанувала тиша.

Його холодна, непохитна воля вже розкреслила кожен крок майбутнього психологічного та оборонного протистояння під землею.