розрив магії веселка

Три години колії. Мій прагматичний армійський розум миттєво зафіксував цю відстань: від Північної застави до покинутої шахти гоблінів Шрама загін дійде швидко пішим маршом. На такий короткий автономний рейд не мало сенсу тащити важкі похідні казани, намети й мішки з крупою. Нам потрібен був компактний, сухий тактичний пайок, який можна перехопити прямо на ходу в лісі, не знижуючи темпу руху.

Але після штрафу біля брами в нашій казні залишився лише жалюгідний запас. Лара не давала мені про це забути, раз у раз нагадуючи про майбутні витрати.

Вартові на посту зарухались, даючи сигнал механізмам, і важкі металізовані ворота із гучним шипінням гідравліки та струсненням почали розходитися в сторони. На територію прикордонного пункту, щойно зійшовши з сухої лісової дороги, повільно увійшли троє незвичайних візитерів.На заставі одразу знайшлися ті, хто звернув на них увагу. Двоє носіїв біля складських воріт на мить припинили розвантажувати ящики, а старий торговець під навісом навіть витягнув шию, намагаючись роздивитися незвичайну трійцю. Вартовий на вежі щось коротко сказав товаришеві, і той лише махнув рукою: лісові збирачі приходили сюди щодня, хоча така дивна компанія траплялася далеко не щоранку. 

Кілька перехожих, помітивши наш озброєний загін, інстинктивно звільнили дорогу. Особливо довго погляди затримувалися на Аліку — повз такого велетня складно було пройти байдуже.

Як тільки трійця переступила поріг, за їхніми спинами одразу ж із важким клацанням та залізобетонним гулом закрилися ворота.Коваль зітхнув із полегшенням: у такі темні часи краще перестрахуватися, аніж дозволити хоч якійсь скверній тварі прослизнути всередину й порушити спокій мирного міста.

Першим, смішно перевалюючись із ноги на ногу, крокував кремезний лісовий їж-звіролюд. Його спина була суцільно вкрита жорсткими бурими голками, на яких за допомогою шкіряних лямок тримався величезний, плетений козубок, зверху набитий міцними боровиками та лисичками. Слідом за ним, притримуючи лапами важкий дерев'яний короб, заповнений свіжими грибами, семенив юркий єнот-добувач у щільних полотняних обмотках. Замикала їхню шеренгу маленька дівчинка-ельф. Її русяве волосся було перемазане соком, а з-під розпатланих пасом виднілися акуратні, витончені вушка й чорне платтячко. В руках вона бережно утримувала Ликовий кошик, повне стиглої лісової чорниці.

Помітивши наш озброєний до зубів броньований загін, трійця застигла прямо посеред вибитої колесами ґрунтовки. Миша-Непосида миттєво переключив свою увагу на їхні припаси, а мала мандрівниця робко, але дзвінко вимовила на всю заставу:

— Привіт, панове лицарі!Огляд лісових жителів миттєво змінив мої плани. Провізія стояла прямо перед нами.

— Привіт, мала, — відповів я, роблячи крок назустріч. — з північного лісу? Гоблінів по дорозі не зустрічали?

— Зустрічали, — подав хрипкий голос їж, поправляючи лямки свого багатого вантажу. — Зеленошкірі тварюки Шрама зовсім сказилися, выставили дозори у самого малинника, в годині путі звідси. Ми ледве ноги затягнули. Мисливці кажуть, вони дівчинку людську в шахти утягнули. А нам тепер цей лісовий збір навіть продати нікому, купці на площу через страх не йдуть.Кілька людей біля застави, почувши слово «гобліни», одразу притихли. Жінка з сумкою, яка щойно збиралася пройти повз нас, обережно відступила до стіни. Старий вартовий на вежі похмуро сплюнув униз, а його молодший напарник мимоволі стиснув ремінь арбалета.

Ніхто не став ставити зайвих запитань. Новини про Шрама вже давно перестали бути приводом для цікавості й стали причиною говорити тихіше.

Розвіддані були цінними: потвори виставили аванпости ближче, ніж ми розраховували. Але тут у розмову безцеремонно втрутився Алік. Наш чорношкірий штурмовик ближнього бою, підперши могутнім плечем дерев'яні караульні риштовання вежі, хмуро зміряв грибників бурштиновим поглядом і глухо пророкотав:

— Командире, гоблінські дозори — це добре, залізо саме йде в руки. Але витрачати час на лісові гриби та ягоди перед штурмом печери — дурість. Нам потрібно жерти нормальне м'ясо, а не траву, якщо ми хочемо ламати черепи тварям Шрама без осічок.

— Спокійно, друже, м'ясо у нас є,буде — твердо перервав я ропіт велетня.

Я різко розвернувся до конов'язі нашого загону, де біля коней уже давно чекав купець Томас — батько викраденої дівчинки. Побачивши, що казна трохи спорожніла через штраф, підійшов до нього і жорстко, по-військовому зажадав видати аванс на похідні витрати. Чоловік, трясучись від страху за доньку, квапливо нахилився і дістав із-за дерев'яної огорожі, де вона стояла прямо на траві під стіною, щільну, важку брезентову сумку-холодильник на широкому розвантажувальному ремені. Всередині неї акуратними рядами лежали ситні, величезні дорожні бутерброди з сочним запеченим м'ясом та товстими скибками домашнього сиру. Ідеальний калорійний пайок для тригодинного марш-кидка.Повз нас протягнулася селянська підвода, і кучер, побачивши, як ми споряджаємося, мимоволі пригальмував. Він коротко глянув на Томаса, потім на наші обладунки й важко зітхнув.

— Дай вам Боги повернутися, — кинув він тихо, не зупиняючи коней.

Томас лише мовчки кивнув йому у відповідь.

Забравши термосумку, передав її напарниці. Снайпер заглянула всередину, оцінила щільність м'ясної нарізки і задоволено, сито примружила зелені очі, миттєво забувши про нещодавню злість через спорожнілий гаманець. Тактична криза з їжею була повністю ліквідована.Позаду нас біля воріт ще кілька людей явно впізнали малого. Один із молодих вартових штовхнув ліктем сусіда й тихо пробурмотів:

— Це ж той самий дрібний злодюжка, через якого щойно весь квартал на ноги підняли.

Його напарник швидко перевів погляд на власний гаманець і машинально прикрив його долонею.

Миша цього, звичайно, навіть не помітив. Або зробив вигляд, що не помітив.

Гігант підійшов до нас ближче, і його очі оцінююче вставилися на Позичальника, який приєднався до загону. Сорванець був повною протилежністю нашому броньованому велетню. Цей дрібний пройдисвіт так і норовив шугнути між коленами титана, створюючи навколо нього безперервний, хаотичний рух. На тлі напіворка малюк здавався абсолютно безневинною дитиною, яка ледь діставала гібриду до коліна. Але зовнішність була обманливою: в будь-якій штурмовій групі такий спритник — незамінний боєць для зухвалих диверсій та саботажу в тилу ворога.Навіть кілька вартових, які до цього вже звикли до присутності Аліка, мимоволі розступилися, коли він наблизився до малого. Один із них тихо хмикнув, спостерігаючи за дивною парою:

— Якщо цей малий виживе поруч із ним хоча б до вечора, я визнаю його справжнім солдатом.

Другий вартовий усміхнувся, але нічого не відповів.

В цей момент між ними відбувся перший взаємний, щільний тактичний огляд.

Велетень із висАлік мовчки опустив погляд на нового члена загону. Поруч із ним Миша здавався майже іграшковим: босі ступні, яскрава сорочка, жилет із десятками кишень і розпатланий чуб різко контрастували з важкою бронею штурмовика.

Позичальник, схоже, зовсім не відчував цієї різниці. Він лише хитнувся вперед, уважно оглянув велетня з ніг до голови й задоволено посміхнувся, ніби перед ним стояла не ходяча фортеця, а нова цікава іграшка.

дюйм за дюймом вивчаючи броньйованого ннапарника. Непосідько стояв абсолютно босоніж, упевнено впиваючись пальцями ніг у жорстку утоптану землю застави. На втікачеві Миша відповів йому не менш чіпким скаутським поглядом. Босоніж, у своїй строкатій сорочці та жилеті, набитому бездонними кишенями, він зовсім не пасував до важкого штурмового обладунку Аліка. І, судячи з його задоволеної посмішки, саме ця невідповідність його й тішила.

і Поки я розминав пальці, Лара нагнулася до скаута, хмуро розглядаючи його босі ступні, і з щирим ельфійським подивом запитала:

— Чому ти босоніж? Ти прямо як Більбо Беггінс, про якого мені в дитинстві бабуся розповідала. Він теж подорожував із гномами та з драконами б'явся! Ти що, збираєшся воювати з гоблінами Шрама без чобіт? Ми же через час увійдемо в густий малинник, там під ногами суцільні колючки, а в печерах — гострі камені!

Втікач нічуть не зніяковів від такого зауваження. Навпаки, малюк весело й безтурботно заусміхався, хитнувши своїм тугим вузлом чуба, і видав вражаючу таємніцю:

— Ой, прекрасна ельфійко, ну що за тактичні дурості! Я босоніж через те, що один мій старий знайомий маг колись вирішив остаточно позбавити мене мойіх беєезглуздої примхи. Наслідки експерименту чарівника пішли навперекіс. Ноги-то мої уціліли, тільки вот з тих пір будь-яке взуття на моїх ногах моментально разлазиться в труху, варто мне зробити всього пару кроків. Тож лісовий малинник чи кам'янисті печери Об'єкта №4 для моїх загартованих підошов — це суща дурниця, справжній позитив! До того ж, у спеку такий захист корисніший за залізні чоботи, у яких ноги пріють, а в холод я лютий у бою і взагалі не відчуваю болю від колючок чи каміння. Так що тактично все прораховано!

Дівчина криво посміхнулася, проте сперечатися з пройдисвітом не стала. Наш новий вогняний штурмовик лише роздратовано перехопив свій чарівний артефакт. А велетеньі наочно показав, що саме він думає про «міцність» кендерських підшкірних захистів провів по нагрудніку кигтем висікая іскру.

Потім Алік мовчки підійшов до мене впритул. Гігант нахилився до свого унікального мішка-крокодила, великим пальцем правої руки відколупнув фіксуючий клапан у вигляді масивної пащі та з глухим металевим дзвоном простягнув мне мою праву сталеву перчатку.

Старий майстер Мартен дійсно зробив неможливе за цю годину: деформовані пластини були ідеально вирівняні на ковадлі, кільця кольчуги перезібрані заново, а від нагару та царапин кігтями не залишилося й сліду. Захист заблищав на ранковому сонці як новенький. З тихим приємним скреготом я натягнув прохолодний metal на зажилу руку, міцно застебнувши шкіряні ремінці на зап'ясті. Тепер пошкодження були усунені, броня паладинського танка знову була монолітною, а боєздатність відновлена на всі сто відсотків.

Закутий у залізну кірасу гігант здавався неприступним щитом. На його широкій спині поверх рюкзака покоївся масивний, щільно ув'язаний темною тканиною довгастий вантаж, контури якого надійно приховували природу бойового інвентарю. Сама присутність цього важкого колоса вселяла абсолютну впевненість у результаті майбутнього бойового зіткнення. Остання деталь спорядження повернула мене до головного: тепер у нас був повний склад. Час зборів закінчився — залишалося лише перевірити матчастину й нарешті вийти за міські стіни.

і Попереду на нас чекав небезпечний похід до покинутої копальні гоблінів ватажка Шрама.

— Чуєш, лицарю, — синьошкірий боєць знову глухо замимрив, і його глибокий бас змусив вартових біля паркану здригнутися. — Цей гризун точно йде з нами на зачистку Об'єкта номер чотири? Його завдання — плутатися під моїм важким взуттям у вузьких штреках, чи ти вирішив згодувати його дозорам у першому ж кущу? Хто це взагалі такий?

— Він — мій скаут, товаришу, — твердо відповів я штурмовику. — Його кишені живуть бурхливим життям, але в темних тунелях покинутої копальні цей малюк знайде будь-яку розтяжку гоблінів раніше, ніж ти замахнешся своєю зброєю. Тож звикай до його тактичного позитиву.

— Нехай тільки спробує сунути свій ніс у мою здобич, — велетень невдоволено повів могутнім плечем, а лямки-лапи його наплічника щільніше обхопили панцер. Гігант розкотисто, з гордістю додав: — Мій мішок здатний практично вмістити до двох тонн похідної ваги та трофейного заліза! І при цьому, лицарю, завдяки просторовому стисненню шкури, вн на спині майже нічого не важить. Тож нехай цей гризун тримає свої квіти на сорочці подалі від мого бастіону.

Рейн, який ліниво підпирав сіру муровану стіну, весело й оглушливо розсміявся. З його розпатланого волосся знову в усі боки посипалися дрібні лазурові іскри, а зухвало-фіолетове в рожевих плямах вбрання колихалося від прохолодного північного вітру:

— Дві тонни ваги в ослячій шкурі? Чудово, велетню! З тебе вийшов ідеальний вантажний заслон для нашої заварушки. А цей карлик мені все одно бісової втіхи як подобається!

Напарниця промовчала. Ельфійка лише роздратовано перехопила ремінь на брезентовій сумці-холодильнику і похмуро перевірила тятиву своєї зброї. Пролунало те саме зловісне, сухе й тихе зміїне шипіння пересушених сухожиль, наче хтось випадково наступив на гніздо гадюк. Миша перелякано відсахнувся вбік, а я, поправляючи Щит Віри за спиною, тихо вимовив крізь забрало:

— Моторошна інженерія, Ларо. Звідки у тебе ця зубаста річ?

Дівчина холоднокровно спустила тятиву, її витончені гострі вуха навіть не здригнулися. Вона подивилася на мене своїми крижаними зеленими очима і скупо, крізь зуби відрізала:

— Ця зброя дісталася мені від діда, Стефане. Він усе життя відслужив снайпером-ліквідатором у далеких прикордонних заслонах і взяв її як трофей у лютому бою з оркським ватажком. Цибуля від самого початку була сработана дикими майстрами орків — ельфи не роблять таких жорстоких речей. Зеленошкірі вмільці намертво, виток до витка, стягнули тисовий каркас висушеними жилами отруйних гірських гадюк та змій, наглухо заливши їх чорною смолою передгір'їв для панського коефіцієнта стиснення. Дід повністю перебрав лук, налаштував під нашу балістику й навчив мене ловити одну тактичну мить між ударами серця, пробиваючи ворожу сталь. Його давно вже немає, а зловісне зміїне шипіння цієї оркської тятиви досі безвідмовно працює на війні...

Різнокольорові чарівні рідини в прозорому циферблаті її наручного годинника показували, що наш часовий ліміт тане — до дедлайну залишалося зовсім небагато, а казна загону після пограбування вартою була повністю порожня. У гаманці нечйого незалишилося .

— Досить обмінюватися люб'язностями, соратники, — скомандував я, займаючи позицію прямо під монументальним склепінням сірої мурованої арки північної брами.

Антураж прикордонної застави навколо нас дихав похмурою, суворою величчю. Віковий дикий камінь проходу нависав над головами важким дахом, густо вкритим сірим висохлим мохом і глибокими тріщинами від зимових морозів. Масивні дубові стулки скалилися довгими, іржавими кованими шипами протиштурмового захисту. Зверху, з поскрипуючих дощатих настилів караульних лісів високих сторожових веж, за кожним нашим рухом похмуро й насторожено стежили троє вартових, ліниво стискаючи в руках важкі прикордонні арбалети. Наставав вирішальний момент перевірки готовності.

Вона зробила плавний крок із глибокої тіні оборонних опор брами і різким, холоднокровним рухом натягнула глибокий капюшон камуфляжного плаща хаки назад на голову, повністю приховавши золотаве волосся. Зі спеціальних прорізів тканини миттєво висунулися її витончені гострі вуха, чуйно скануючи периметр застави. очі снайпера звузилися, фіксуючи цілі.

— Перш ніж зробити перший крок на стару лісову дорогу, Обітниця зобов'язує мене провести повну ревізію, — жорстко вимовив я. — Починаємо детальну перевірку спорядження та екіпіровки загону дюйм за дюймом! Командири не виходять в автономний рейд без стовідсоткового контролю матчастини.

Маніпулятор мани з незмінною азартною посмішкою розімкнув фіолетово-плямисту мантію, открывая прихований під нею професійний тактичний пояс постачання. У спеціальних шкіряних осередках і щільних гніздах пояса рівними рядами розташовувався багатий, різноманітний запас алхімічних інгредієнтів для польової лабораторії: від герметичних флаконів із горючою селітрою і порошком їдкої сірки до крихітних пробірок із концентрованим озоновим екстрактом мани та стабілізуючими солями. Чарівник швидко перерахував бойові сувої в жорстких шкіряних тубусах і перевірив срібне тиснення трьох кілець-стабілізаторів на пальцях. Озоновий шлейф навколо нього стал щільним і готовим до активації.

Гібрид, важко зітхнувши, акуратно послабив широкі лямки-лапи свого наплічника з ослячої шкури, перевіряючи міцність сталевих заклепок і кованих пластин на своїй масивній залізничній кірасі. Але щільну темну тканину зі свого довгастого вантажу знімати не став, оберігаючи таємницю до першого підземного штурму.

Позичальник теж включився в тактичну перевірку матчастини. Малюк із гордістю скинув над головою своє улюблене знаряддя — довгий, відполірований до блиску дерев'яний ухват. Цей універсальний бойовий шест виглядав обманливо просто, але поєднував у собі одразу кілька смертоносних функцій. Нижній кінець древка вінчав гострий залізний наконечник, що перетворював його на легкий похідний спис, а верхнє розгалуження було тактично обладнане шкіряною пращею для метання каменів. Бойовий скаут хвацько крутанув свій інструмент у повітрі, зі свистом розсікаючи прохолодний вітер застави, а потім спритно закрепив його за спиною на розвантажувальній портупеї.

Закінчивши огляд пращі-списа, злодюжка, користуючись тим, що всі соратники захопилися оглядом екіпіровки, негайно почав копошитися навколо. З винним, але абсолютно щасливим виглядом він котячим рухом шмигнув за спину мага, намагаючись обережно, двома пальцями промацати глибоку бічну кишеню його мантії на предмет «цікавих дрібничок». Ревізія матчастини перед виходом із міста йшла повним ходом.

Біля масивних Північних воріт вартувала строката, але зібрана трійка: кремезний ґном із сивіючою бородою, жилавий орк із похмурим поглядом та кремезний людина-вартовий. Усі троє були одягнені в однаковий службовий однострій — цупкі шкіряні обладунки та важезні залізні шоломи, прикрашені міським карбуванням.

Коли наш загін підійшов до виходу, самий найниєжчій-вартовий зробив крок уперед, критично окинув нас досвідченим поглядом і глухо, але вагомо виголосив:

— Ну що, хлопці... Нехай Сталь і Магія будуть на вашому боці за цими стінами. Повертайтеся живими й зі щитом. Удачи вам у тій хащі!

Орк мовчки приклав кулак до грудей на знак поваги, а останий з солдатів разом із ґгномом налягли на важелі коловорота.За нашими спинами ще кілька секунд шуміла ранкова застава. Хтось перегукувався біля складів, десь брязнули металеві ящики, торговець сварився з візником через місце біля дороги. Звичайне міське життя вже знову поглинало людей, ніби наш загін був лише черговою групою мандрівників, які вирушали у своїх справах.

Тільки один молодий вартовий ще довго дивився нам услід.

Мабуть, він уже знав: якщо загін іде до шахт Шрама, назад повернуться далеко не всі.

Масивні дубові стулки Північних воріт з важким рипінням повільно розступилися перед нами, відкриваючи вихід на небезпечну лісову дорогу. Щойно ми зробили перший крок у тінь дерев, як Миша-Непосида злякано здригнувся і тактично відсахнувся вбік, побоюючись і сполохано косячись на ялинник. Переконавшись, що словесний супутній каркас не дав йому жодних натяків на перешкоду...