розрив магії веселка

**(Очима ельфійки Лари-снайперки)**

— Штурм! — мій власний наказ паладинським автоматизмом зірвався з губ Стефана, і важкі лати переднього краю з глухим ревом увірвалися в розмоклу дорожню багнюку колії, обриваючи тишу.

Час для мене миттєво стиснувся до розмірів одного удара сердця . вдарило в ребра — не від страху, а від того холодного передчуття, яке я знала ще з прикордонних засідок: цього разу ворог уже знав, де я. Ліва звивиста стежка, завалена сухим гіллям і пластами слизького болотного моху, ішла в тінь кам'янистого виступу скелі. Прямо передо мною розстилалися густі, дикі хащі гірської папороті. Моєю ціллю була Голка — гоблінша-ліквідаторка, яка засіла в засідці з важким сталевим арбалетом напоготові. У цих тісних, переплетених вітах підліску мій важкий трофейний орочий лук діда-снайпера був абсолютно марним. Довгі тисові плечі каркаса зі зміїним обплетенням просто застрягли б у кущах, демаскуючи мою позицію та позбавляючи мене маневру. Я прийняла жорстке рішення воювати без нього. Плавним рухом я закріпила композитну зброю за спиною поверх маскувальної накидки захисного кольору.

Перед самим стрибком у хащі я на секунду завмерла, різким рухом скинула з голови капюшон на плечі та швидким, натренованою диею обох рук зібрала своє довге світле волосся в тугий, жорсткий кінський хвіст. Відкрите обличчя охопив гірський холод, зате тепер ані тканина, ані локони не заважали повному огляду.

Але потвора-вбивця виявилася професіоналкою вищої проби. Вона не збиралася давати мені фору. Помітивши найменший рух мого силуету й уловивши цю секундну уразливість із зачіскою, супротивниця миттєво скористалася . У глибині кущів пролунав сухий, хижий і оглушливий щиголь спущеного сталевого ложа. Важкий гранчастий болт, змащений їдкою зміїною отрутою з її пояса, з лютим свистом прорізав сире лісове повітря, летячи точно мені в горло.

Моє тіло спрацювало на чистих рефлексах прикордонних заслонів, випереджаючи думки. Вловивши шкірою ледь помітну зміну тиску й ухопивши в частку секунди коливання повітря від летючої сталі, я зробила дикий, відчайдушний ухил, кидаючи корпус ліворуч і ідучи бічним перекатом на кам'янисту землю просто у віти чагарнику. Прямого, смертельного влучання в шию вдалося уникнути, але снаряд пролетів занадто близько. Важке гранчасте вістря на величезній кінетичній енергії з глухим тріском розпороло тканину плаща на моєму плечі й глибоко оцарапало шкіру, пускаючи першу гарячу кров.

Навіть падаючи перекидом на жорсткі, безжальні шматки сірого граніту декорацій цієї гірської стежки, я на залізному автоматизмі згрупувала плечі й повернула корпус перед самим ударом, приймаючи вагу на лівий бік так, щоб у жодному разі не притиснути й не пошкодити зафіксований за спиною спадковий лук. Я видихнула лише тоді. Якби болт зламав лук діда, я б, мабуть, уперше за весь бій по-справжньому втратила голову. Мелькнула в голові думка, що принесла коротке полегшення: жорсткий багатошаровий каркас, стягнутий зміїними жилами під смолою, не постраждав від удару об каміння, а отже, снайперський інструмент залишився в повній бойовій готовності.

У ніс миттєво вдарив забійний, нудотний букет запахів цієї дуелі. Рану на плечі обпекло диким, пульсуючим болем — отруйна смазка гоблінші одразу почала роз'їдати краї порізу, виділяючи різкий, нудотно-солодкий і одночасно кислий, задушливий сморід зміїного яду. Прямо підо мною від лютості удару тіла знявся важкий, концентрований запах гнилі від зжухлого болотного листя та вікового сирого моху, що століттями прів на сірому камінні. З порізу поштовхами потекла тепла юшка, змішуючи солоний, аромат моєї власної крові з багнюкою.

Я зірвалася з місця, перетворюючись на безшумну ковзну тінь. Крізь щільні зелені зарості до моїх вух долітав важкий, переривчастий металевий скрегіт — супротивниця гарячково крутила коловорот свого арбалета, намагаючись перезарядити зброю. Одночасно з цим із лівого флангу, з боку брудного тракту, донісся оглушливий, лязгаючий рокіт — Стефан кинувся напереріз Шматувальнику, приймаючи нищівну атаку зазубреного тесака-пилки в жорсткий блок, від якого в усі боки бризнули іскри.

На ходу звичними рухами я вихопила зброю: лівою рукою рвонула з нагрудних пазів збалансований метальний ніж із кістяним руків'ям і хльостким рухом запустила його в ціль. Але в цю найпершу мить токсин у моїй крові вже почав діяти, підступно спотворивши моторику та повністю порушивши мій снайперський окомір і координацію рук. Через раптову спалаху болю та секундну сліпоту кидок вийшов змазаним — мій клинок зі дзвоном лише розсік гілки, пролетівши повз ціль. Голка на мить завмерла, а потім її жовті очі хижо звузилися. Вона зрозуміла: отрута вже працює. На її перекошеній морді проступила коротка, майже радісна посмішка вбивці, яка нарешті відчула перевагу. Я ледь не вилаялася. Промах. Я промахнулася на такій дистанції, де зазвичай могла влучити із заплющеними очима.

ліквідаторка зробила зустрічний ухил, через який її власний поспіхом випущений болт пішов у небо. Прямо в цей момент з флангу Аліка пролунав важкий, оглушливий гуркіт зіткнення двох ковальських знарядь — антрацитово-чорний велетень прийняв нищівний таран чавунного молота берсерка Костолома на калену сталь своего монолітного гном'ячого долота. Зрозумівши, що важке ложе розряджене, Голка зі злісним риком жбурнула порожню зброю в дорожню багнюку й миттєво вихопила зі свого пояса ті самі два приховані леза ближнього бою зі скошеними крайками. Щоб вирівняти шанси, я на льоту дістала з потайного пазу свій другий, останній метальний ніж, залишивши його для контактного бою в лівій руці, а правою мертвою хваткою перехопила головний калібр — новий ріжучий кинджал із гігантського зуба гребінчастої жаби. Сиром'ятна шкіра, яку Алік витягнув прямо з пасті своего рюкзака-крокодила й дбайливо обмотав навколо кістяної основи, забезпечувала стовідсотковий контроль. Ми обидві зрозуміли одне й те саме: тепер ніяких дистанцій, ніяких помилок і ніяких шансів сховатися.

У ту ж секунду ми зійшлися в ближньому контакті. Клинки зі скреготом зустрілися, висікаючи снопи іскор. Нападниця діяла брудно й люто: пролунав , сухий свист — На мить я відчула холод не від гірського повітря. її ліве скошене лезо пройшло в волосині від мого обличчя, Ще сантиметр — і я вже не стояла б на ногах, начисто зрізаючи важке пасмо світлого волосся з відкритого кінського хвоста.

Тварюка хижо вишкірилася, обдавши мене гнилосною вонью, і злісно прошипіла крізь жовті зуби:

— Твоя біла шкурка піде на підстилку Шраму, ельфійська сучка! Мої ножі випустять з тебе всю пиху!

Я лише крижано сощурилася, уходячи від її наступного випаду в бік гранітних валунів:

— Твої леза придатні тільки для білування дохлих щурів, гоблінська наволоч.

Я сама здивувалася, наскільки спокійно це прозвучало. Усередині ж мене вже кипіла лють. Вона торкнулася не просто моєї шкіри — вона полізла до того, що я захищала роками. Я успела провести дві дзеркальні контратаки, глибоко порізавши потворі передпліччя та розсікаючи її зелене вухо, але прямо в цю мить отрута в моїй крові завдала нищівного зворотного удару. Голка завила від болю й на мить відсахнулася, схопившись за розсічене вухо. Її обличчя спотворилося не страхом — образою. Для неї було нестерпно, що ця бліда ельфійка, яку вона вже вважала здобиччю, змусила її пролити кров. З задньої лінії, перекриваючи хрипи монстрів, з усієї люті закричав Рейн, налаштовуючи ману: «Сруб, тримай периметр, мені потрібні трофеї цілими для алхімічних порошків!». В очах раптово потемніло, свідомість захлеснула забійна хвиля липкої слабкості, а плече ніби обпекло розпеченим залізом. Зараження паралізувало мої нервові вузли. Ноги зробилися ватяними, баланс на кам'янистій землі був намертво втрачений, і я важко осіла назад, випустивши лівий ніж із ослаблих пальців. Голка побачила це одразу. Її погляд спалахнув тріумфом. Вона вже не просто билася — вона відчула себе господинею цієї дуелі. По її губах розповзлася хижа посмішка.

Голка моментально зафіксувала мою слабкість. Її щілиноподібні очі торжестуюче розширилися. Мутантка Шрама з переможним хрипом, — Отрута зробила свою справу, — прошипіла Голка, важко переводячи подих. — Я знала, що ти впадеш ушаста,вона навалилася зверху, перехопила свій скошений клинок обома руками й з велечезною енергіею обрушила його вниз, завдаючи мені фінального, смертельного удару прямо в незахищене око мого відкритого обличчя. Сили повністю покинули мене. Ні. Тільки не зараз. Я ще могла битися. Я повинна була битися. Але пальці більше не слухалися мене, а власне тіло раптом стало чужим. Ледь встигла виставити перед грудьми кинджал із зуба жаби, розуміючи, що не встигаю заблокувати цей випад. До смерті залишалася одна коротка мить. Я дивилася на лезо, що падало просто мені в око, і вперше за весь бій зрозуміла страшну просту річ: я не встигну.

Перед очима на мить спалахнуло обличчя діда.

Але синергія нашого загону спрацювала на абсолютному автоматизмі.Голка вже занесла лезо, коли краєм ока раптом помітила маленьку тінь, що вилетіла з боку воза. Її очі розширилися.

Прямо з воза лісорубів, змахуючи бешкетний бойовий клич: «Так його, Стефане! Зроби з цієї туші фарш!», кулею вилетів Миша-Непосида. Позичальнік, повністю наплювавши на страх, стрибнув із дощок прямо в підлісок. Діючи в один подих, розбишака резко викинув уперед свою босу ногу з непохитною, каленою сталевою підошвою й поставив несучій на мене гоблінші жорстку підніжку строго під опорну гомілку!

— Отримуй, пупирчаста дрянь! Не смій чіпати Лару! — истошно волав малий.

Пролунав глухий, різкий хруст. Не очікувана флангового удару Голка зі скреготом втратила рівновагу й з усієї сили повалилася головою вниз. Сила її власної інерції та маси падіння зіграли з нею злий жарт. Тварюка гепнулася плашмя прямо на мене й з усього розмаху насадила себе горлом строго на вістря мого непорушно затиснутого в правій руці кістяного кинджала! На мить її очі зустрілися з моїми. У них уперше не було ні люті, ні тріумфу — лише чисте, тваринне нерозуміння. Вона до останнього не могла повірити, що здобич, яку вона вже бачила мертвою, пережила її власний удар.

Пролунав огидний, вологий чавкаючий звук пробитої шиї — гігантський зуб гребінчастої жаби наскрізь прошив її горлань, повністю розриваючи гортань і хребет. Нападниця судорожно захлинулася власною чорною кров'ю, її тіло кілька разів конвульсивно звело в фінальній агонії прямо на мені, і вона намертво обм'якла на грязній землі. З розірваного горла поштовхами повалив важкий, задушливий і приторний сморід гоблінської мертвечини, остаточно змішуючись із кислим запахом отрути. Третя елітна ціль засідки була ліквідована.

Зусиллям волі я скинула з себе важку тушу мутантки, важко ковтаючи ротом вологе повітря, і перевірила поглядом Мишу бешкетника був неушкоджений, поки навколо нас усе ще гримів бій. — Дякую, Мишо... — видихнула я хрипко, ще не до кінця вірячи власним словам.

Я ніколи не забуду цього стрибка.