розрив магії веселка

— Штурм! — гучний, майже кавалерійський наказ Стефана паладинським автоматизмом розітнув лісову памороч, і наші важкі бійці передньої лінії синхронно зірвалися з місця, з силою вбиваючи підошви в розмоклий ґрунт колії.

Поки лідер групи кидався напереріз ризнику, а Алик біля дубових коліс воза готував свій кузнечний блок против берсерка, сам слідував тактиці віддаленого бою — холоднокровно утримував задню позицію, ліниво поправляючи погрозливі подихи своєї мантії Академічного захисту. Я відчув знайоме, майже приємне напруження в пальцях. Саме в такі миті мій мозок працював найкраще: коли навколо ревіла сталь, а кожна помилка коштувала життя. Бій переставав бути хаосом і перетворювався на чисту систему змінних, яку потрібно було лише правильно розв'язати.

Дилетанти обожнюють ломитися у рукопашну, але справжня перемога завжди кується холодним розрахунком та знанням матеріалознавства.

Головною мішенню на цьому розтоптаному перехресті був гоблінський шаман Гнилоуст, який саме виповзав із-за моховитого валуна. Мутант мав по-справжньому огидний вигляд: шелудива шкіра вилискувала неестетичним, хворобливо-салатовим відтінком на тлі сірого граніту. З напіврозваленої пащі, утиканої гнилими пеньками зубів, безперервно капала в дорожнє місиво їдка, міхураста жовто-зелена слинища, яка із шипінням пропалювала пласти болотного моху. Я мимоволі затримав погляд на жовто-зеленій слині, що роз'їдала мох. Це вже було цікавіше. Не просто примітивний шаман із кістяною палицею — його Скверна мала достатню кислотну активність, щоб пошкоджувати метал. Небезпечна властивість. І, якщо мені не зраджувала пам'ять, надзвичайно рідкісна.

Просто в цю мить на лівому флангі Стефан зі страшним брязкотом зустрів тесак Шматувальника— до вух долетів оглушливий металевий гуркіт їхніх сошедшихся клинків.

У скручених лапах чаклун стискав осквернену костяну жезлу-палицю, зібрану зі сплавлених скелетів та усаджену сушеними черепами болотних жаб.

Тварюка зі звіриним хрипом закинула свою неохайну зброю, починаючи гортанний спів відступників. У ту ж секунду перше замовляння потвори вступило в дію: порожні очниці амфібій злісно зажевріли зсередини ядовитим багряним вогнем! Гнилоуст резко крутонув артефактом, і безпосередньо з зроздявлених щелеп костяків по просіці поповзла щільна, задушлива фіолетово-зелена хмара їдкої гнилісної сірки та болотних спор, що стрімко роз'їдали метал обладунків. Вбивчий сморід тухлятини разом із кислотною зависсю підбирався до ніг наших танків, застилаючи сіре каміння предгір'я. На секунду справа, біля підніжжя каменистого уступу, пролунав сухий, хижий клац зведеного арбалета Ігли, який тут же змінився глухим звуком відчайдушного перекату Лари в зарості папороті.

— Академічний недоносок! Твоя сталь згниє в лоні моїх боліт! — сипло прохрипів сквернік, обдаючи мене хвилею смороду.

На це залишалося лише яро вишкіритися. Рожеві візерунки на мантії почали шалено пульсувати, стримуючи насувний серпанок. Гнилоуст на мить завмер, роздивляючись рожеві контури моєї мантії крізь отруйний туман. У його жовтих очах промайнуло щось схоже на впізнавання, а потім страх миттєво змінився ненавистю. Він явно знав, хто перед ним. Я усміхнувся. Не широко — лише ледь помітно скрививши кутик губ. Нарешті противник зробив саме те, на що я розраховував: перенаситив повітря вологою та Скверною. Тепер його власна магія працюватиме проти нього.

— Твоя болотна сірка — це дилетантське сміття, що й гадки не має про молекулярну щільність мани! Зараз я покажу тобі вищу алхімічну деструкцію!

Пальці точним рухом ковзнули по комірках пояса постачання, миттєво виужуючи флакон із рідким гідро-стабілізатором. Плеснувши реагент прямо перед собою та затиснувши контури лазурної енергії Синьої ложі, з усієї сили виставив обидві долоні вперед, закручуючи в тугу спіраль усю сирість гірського повітря та лісового туману.

— Сьорфер! — лунаючи на всю потужність легень, вигукнув назву коронного проти-закляття.

У ту ж мить простір перед руками з чудовищним ревом розверзся. З вогкого повітря народилася Гідро-хвиля, що піднялася стіною на три людські зрости. Цей водяний вал рухався з кінетичною енергією штормового тарана, з ходу зминаючи отруйне хмара спор і прямуючи суто на суперника. Одночасно з флангу Аліка пролунав важкий гуркіт сокрушительного удару — антрацитово-чорний велетень прийняв таран чавунного молота Костелома на гартовану сталь.

Гнилоуст, побачивши, як його улюблене отруйне облако безжально чавиться велетенською водяною стіною, витріщив від жаху свої опуклі жовті очі. У його скаженій салатовій морді тваринний переляк миттєво змішався з дикою, фанатичною люттю. Розуміючи, що лазурний вал зараз просто розплющить його об граніт, шаман оскаженіло заверещав, збиваючись на ультразвуковий вереск. З диким, несамовитим визгом він виставив перед собою обидві руки, намертво затискаючи осквернений костяний атрибут та вливаючи в нього свою брудну ману .

Черепи жаб на жезлі спалахнули сліпучим, ядовито-зеленим полум'ям, один із, них вибухнув, розлітаючись на димлячі осколки та вивільняючи критичну концентрацію Скверни! Я на мить перестав дихати.

Розрахунок був неправильним.

Не повністю — але достатньо, щоб це мене розлютило. Гнилоуст не просто посилив закляття. Він пожертвував частиною власного артефакту, свідомо перевантаживши його Скверною заради прориву. Варварський метод... але, чорт забирай, ефективний.

Проте Гнилоусту було байдуже — із розбитих пастей решти черепів із вібруючим ревом вирвався височезнний некерований струмінь оскверненого вогню.

Ця отруйна пекельнна струя скаженій швидкості прорізала вологе повітря і на зустрічному курсі з чудовищним свистом та тріском навпіл розрізала наступальну лазурну -хвилю! У мене всередині щось холодно стиснулося.

Вперше за весь бій я відчув не азарт, а справжню небезпеку. Моє закляття, яке мало змити його Скверну, щойно було розірване просто в повітрі. Цей шаман був сильнішим, ніж показував його жалюгідний вигляд.

Скрізь гуркіт стихій від воза лесорубів донісся зловісний металевий скрегіт — шипи Костелома з тріском розривали шкіру на стегні Аліка. Я коротко глянув у бік Аліка. Він отримав удар, але не впав.

Добре.

Значить, ще тримається.

Просіку миттєво затягнуло непроглядною білою тучею киплячої пари та бризками випарованої мани. Високонасичений водяний вал «Сьорфера» перед руйнуванням спрацював як потужний поглинач, прийнявши на себе понад вісімдесят відсотків термічної потужності та знизивши убійний потенціал вогню до безпечного мінімуму. Проте залишкова хвиля перегрітого парку все ж прорвалася крізь магічний бар'єр!

Основний удар на себе прийняла щільна ткань моєї мантії Академічного захисту, спалахнувши рожевими загравами, але гарячий розпечений струмінь обпік передпліччя та шию. Шкіру миттєво пропекло лютим, задиристим болем. Я мимоволі поморщився і стиснув зуби: шию та руки відчутно пекло, мов від прямого контакту з розпеченим залізом. Шкірний покрив густо й загрозливо почервонів, але, на щастя, Академічна тканина стримала температуру — пухирі так і не з'явилися. Біль був цілком терпимим, а загартований у лабораторних експериментах розум лише зафіксував це як незначне робоче ушкодження. Але я ненавидів його сам факт. Не через силу опіку — через те, що якийсь смердючий болотний виродок взагалі зміг до мене дістатися.

Болотний шаман не збирався давати перепочинку. Користуючись завісою пари як тактичним прикриттям, він блискавично скоротив дистанцію. Уже не кричав.

У його погляді більше не було фанатичної бравади. Залишилася тільки люта, тваринна впертість. Він зрозумів, що здалеку мене не зламає, і тепер ішов убивати власними руками.

На ходу нахилився і зачерпнув скрюченою долонею увесистий ком прямо з грязюки. Потвора широко вишкірила гнилу паща та з мерзенним клекотом ядовито плюнула туди своєю міхурастою слюною.

Пробурмотівши осквернену формулу некро-хіміків, він примусив землію забурлити. Плоть каміння та мулу потекла рідким стисненням, перетворюючись на шиплячу, пульсуючу кислотну сітку. Омагічена грязюка бризкала їдкими краплями, пропалюючи рослинність, і гоблін із торжествуючим криком жбурнув її прямо в обличчя:

— Здохни, книжковий хробаче! Моя кислота сожре твої очі разом із твоєю фальшивою мантиєю!

Але його примітивна реакція запізнилася на частку секунди. Кислотна маса летіла просто мені в обличчя.

Я інстинктивно відсахнувся. На одну коротку мить мозок уже не рахував формули — він просто наказував вижити.

Розум, натренований у лабораторіях Академії, видав моментальний розрахунок температурного опору. Виставивши ліву руку назустріч загрозі, затиснув у кулаці залишки мани, змішуючи її з селітрою з пояса. Тим часом із підліску пролунав хльосткий свист — лівий ніж Ігли пройшов за міліметр від обличчя Лари, начисто зрізаючи важке пасмо її волосся.

— Вогняний кулак! — раскатисто виплюнув формулу термічного запікання.

Навколо блідої кисті з кузнєчним гулом спалахнула збільшена , ревуча куля концентрованого рудого полум'я. Наотмаш зустрівши кислотну сітку, вбив вогняний щит прямо в її пульсуючу структуру. Пролунав яростний треск термічного шоку. Снаряд ворога миттєво запікся й скам'янів від жару, перетворюючись на крихку мертву кірку, яка з сухим перестуком озипалася до сапогів обпаленими земляними черепками. Я видихнув крізь зуби.

Ось тепер правильно.

Ніякого хаосу. Ніякої удачі. Просто правильна температура, правильна реакція і правильний момент.

Фіолотева мантія залишилася неушкодженою, а гоблін ошалело замер, споглядаючи димлячі залишки свого найкращого трюку.

— Твоя кустарна грязюка — це просто неопалений шлак, недоучко. Направду алхімію тобі вже не пережити, — процідив крізь зуби, роблячи впевнений крок уперед та ігноруючи тупу, пекучу пульсацію на обпеченій червоній шкірі.

Усе навкруги було до межі перенасичене іонізованою парою від Гідро-хвилі та гаряччю від Вогняного кулака. Ідеальні фізичні умови для фінального комбо! Я більше не хотів гратися з ним у взаємні закляття. 

Шкіра на шиї пекла, мантія перегрілася, а запас мани стрімко танув. Ще один обмін ударами — і перевага могла зникнути. Гнилоуст мав померти зараз.

Ліва рука злетіла до свинцевих хмар, а права з силою опустилася додолу, закликуючи енергію Синьої ложі.

— Ладонь Бога! — вигукнув на повні груди формулу вищої деструкції.

Небо над розтоптаним перехрестям із раскатним грохотом розверзлося. Зі свинцевих туч на салатового чаклуна вертикально звалилась мега, засліплива п'ятикутна зірка, соткана з переплетених лазурних блискавок! Гнилоуст підняв голову.

Вперше за весь бій він виглядав не скаженим і не лютим.

Він виглядав приреченим.

Його паща беззвучно ворухнулася, ніби він хотів вимовити ще одне закляття, але Скверна вже не слухалася. В очах шамана спалахнув короткий, тваринний жах.

Грім цього штурмового розряду на мить заглушив усі звуки бою, змусивши Миша-Непосиду на дошках воза перелякано пригнути вуха. Вогняне сяйво п'яти променів із чудовищною силою вбило Гнилоуста прямо в сірий валун и потім не витримуючи перевантаження. З сухим, оглушливим тріском колби прямо на поясі вибухнули. Електричний удар намертво випалив залишки Скверни, змусивши тіло мутанта конвульсивно содрогнутися останній розряд випалив його наскрізь в епіцентрі зірки, перш ніж остаточно його та обернути на попіл.

Однак трофей витримав. Я важко видихнув.

Пальці тремтіли від залишкового розряду, а в скронях гупала кров. Ще кілька секунд тому цей виродок намагався розкласти мене кислотою, а тепер від нього залишився тільки попіл.

Я переміг.

І лише після цієї думки зміг дозволити собі коротку, задоволену усмішку.

У ту саму секунду, коли суперник розсипався пилом, вибухова хвиля озону підкинула костяну палицю в повітря. Вона перелетіла через завісу диму і з глухим стуком упала до ніг, наполовину ув'язнувши в мокрому мулі. Позаду роздався противний хруст — Алик начисто відрубав Костелому правицю по саме плече та зніс уродливу голову.

Брати цю заражену некро-хімією та сочащуся кислотою річ голими руками, зрозуміло, ніхто не збирався — науковці не діють як бездумні фанатики. Пальці моментально дістали з окремої зміцненої комірки пояса сімейний артефакт — рунний диск кінетичного поглинання.

Залишалося тільки міцно стиснути поліровану рамку, відчуваючи гордість: Королівство видає такі елітні девайси та захисні мантії суворо під звіт, виключно сертифікованим бойовим магам регулярних штурмових корпусів. Захисні контури при активації лазурною маною створюють спрямований безконтактний силовий купол, який повністю гасить кінетичний вектор об'єктів, а також ізолює й вбирає в свої рунні шари будь-яку Скверну, отрути чи луги.

Спрямувавши девайс униз, влив короткий імпульс енергії. Силовий контур м'яко оповив упалу зброю, безконтактно поглинаючи залишковий потенціал. Багряні вогні в очницях черепів під дією приладу остаточно згасли з тихим шипінням прямо в грязюці. Я задоволено кивнув.

Працює.

Попри весь свій примітивізм, шаман створив цікаву конструкцію. Можливо, після очищення з цього артефакту вдасться витягнути щось корисне.

Переконавшись, що загроза заблокована, спокійно підібрав очищений костяний каркас. Прямо в цей момент із підліску донісся вологий хруст — Ігла із розмаху насадила себе горлом строго на остій костяного кинджала Лари, підведена підніжкою Миша. Чудовий, рідкісний трофей для держслужбовця! Дилетанти бачать у цьому просто коряву палицю, але для дипломованого технолога це дорогоцінна сировина для майбутнього алхімічного крафту порошків пробиття та модернізації екіпірування. Трофейний атрибут задоволено закріпився на тактичних затискачах пояса.

Розряд згас так само стрімко. Просіку накрив різкий, чистий запах озону, який на пні випалив усяку болотну вонь та кислий сморід отрутти. густа хмара випарів повільно розсіювалася над камінням, поступаючись місцем важкому аромату горілої плоті. Четверта елітна ціль засади була ліквідована чистою силою Академічної науки.

Руки плавно опустилися, поки рожеві плями на мантії повільно гасли, повертаючись у пасивний режим захисту. Боковим зором удалося зафіксувати, як на іншому кінці поля бою Стефан уже добиває розбийника сяючим мечем, а Алик міцно затискає бедро біля закривавленого колеса воза. Я повільно оглянув поле бою.

Стефан вистояв. Алік ще стояв на ногах. Лара й Миша були живі. Четверо елітних ворогів лежали мертвими.

Я відчув, як напруга нарешті відпускає плечі.

Ми зробили це.

Але замість тріумфу в голові вже крутилася інша думка: якщо звичайна гірська засідка мала настільки сильних мутантів, то хто, чорт забирай, послав їх сюди?

І це питання мені подобалося набагато менше, ніж знайдений трофей...