розрив магії веселка

Ми на мить затрималися, проводячи їх поглядами. Напруга бою остаточно минула, залишивши в душі приємне умиротворення. Я подивився на бойових товаришів — на втомленого, але задоволеного Рейна, на Лару, яка ховала стріли, та на Алика, що закидав за спину важкий молот.

— Знаєте, друзі... — тихо мовив я, спираючись на ефес меча. Нам варто було трохи поміркувати про побачене. — Дивлячись на цю перелякану, але тепер щасливу родину, я знову чітко розумію одну річ. Заради таких простих, чесних людей ми й ризикуємо власними головами. Заради їхніх мирних посмішок ми живемо на цьому світі, проливаючи кров у цих глухих лісах.

Лара згідно кивнула, її довгі ельфійські вуха злегка здригнулися:

— Щира правда, Стефане. Лісова глушина часом ожорсточує серце, але такі хвилини нагадують, заради чого ми взагалі тримаємо в руках зброю.

— Золоті слова, паладине, — неголосно пробасив Сруб, і його антрацитово-чорне обличчя пом'якшало. — Сталь кується для захисту. Мій батько Мартен завжди казав: справжня сила воїна вимірюється не кількістю вбитих ворогів, а числом тих, кого він зумів уберегти.

Навіть вічно цинічний чародій перестав крутити свої магічні порошки, серйозно подивився на возик, що віддалявся, і тихо додав:

— Так... Академічна рутина та картярські фокуси ніколи не дадуть того відчуття, коли ти рятуєш чиєсь життя. Мабуть, ці десять золотих авансу я вже відпрацював із лихвою.

Миша-Непосида на секунду притих, його каштановий чуб перестав прыгати, і він міцно стиснув свій бойовий посох:

— Отож-бо! Пригоди — це чудово, але пригоди, які роблять когось щасливими — найкращі у світі!

Згрупувавшись після цих слів ще міцніше, наш загін остаточно розвернувся й покрокував далі стежкою. Попереду чекала головна мета — північні гори, закинута шахта й маленька донька купця, яку ми просто зобов'язані були врятувати. Усмішка врятованого хлопчіка ще стояла перед очима.

Саме тому наступні слова Сруба я сприйняв без жарту:

— А якщо Шрам уже знає, що ми йдемо?

Я нічого не відповів.

Десь там, за кам'яними схилами, на нас уже чекала чужа територія.

І відтепер кожен наш крок робився на його полі.

Стара занедбана лісова дорога майже закінчилася, упершись у суворе, кам'янисте підніжжя північних хребтів. Дерева навколо остаточно порідшали, поступившись місцем сірим нагромадженням гранітних валунів і гострим скелястим виступам. Той дерев'яний викривлений стовп-вказівник, який ми минули на перехресті раніше, не збрехав: судячи з рідинного годинника снайперки, ми трохи не вклалися в заданий час ходу до самої печери — прихованого входу в колишню розробку ґоблінів ватажка Шрама.

Повітря тут, біля скель, стало холодним і сирим, із запахом вікового гранітного пилу й прелої хвої. Розуміючи, що попереду на нас чекає небезпечний спуск під землю, де кожен темний кут може приховувати пастку, я підняв руку й скомандував:

— Стежити за периметром! Привал. Усім перевести дух перед штурмом.

Сил після сутички з ватажками залишалося небагато, а в роті від довгого маршу й пилу неприємно пересихало. Ми влаштувалися в тіні масивного валуна, що приховував нас від можливих чатових на схилах. Дістали фляги з чистою водою. Кожен жадібно зробив по кілька великих ковтків, змиваючи дорожню втому, і нашвидкуруч перекусив залишками сухарів.

— О, раз уже ми стоїмо, я швидко! П'ємо, а тепер по нужді! — дзвінко викрикнув невгамовний кендер, підстрибнувши на босих п'ятах.

— І заодне сходи на розвідку! — гукнув я йому навздогін, перехоплюючи руків'я меча. — Очі тримай розплющеними, малий. Оглянь забій, перевір кути, але в бій сам не лізь!

І поки наш спритний розвідник розчинявся між кам'янистих виступів, у таборі запанувала коротка тиша. Лише вітер біля підніжжя гір зі свистом і гулом гуляв між скелями.

— Ну, поки наш скаут розвідує, — я хмикнув, прибираючи флягу в сумку, і з посмішкою подивився на Академіка та Алика, — можете сходити й по нужді, якщо кому треба. Перед довгим спуском у підземелля зайвим точно не буде.

Лара від такої пропозиції не відмовилася. Ельфійка мовчки, але дуже красномовно кивнула, поправила свій щільний шкіряний обладунок і тихенько зникла в густих заростях дикого куща неподалік. Вона зробила це настільки безшумно й граційно, що її захисний плащ трав'яного кольору буквально розчинився в пейзажі за частку секунди.

Поки снайперка вирішувала свої делікатні справи, ми з чоловіками залишилися біля валуна. Рейн і Сруб замерли, занурившись у роздуми — вони ліниво міркували, чи хочуть самі зараз відлучитися. Маг задумливо чухав потилицю, розсіяно потираючи пальцями свій рунний диск, а синьошкірий велетень носком важкого кованого чобота колупав вогку землю. Кілька хвилин минули в тиші.

Потім минула ще хвилина.

Я машинально поглянув у бік, де зник Миша.

Він досі не повертався.

Дивне відчуття.

Я відправляв його на розвідку десятки разів, але щоразу, коли він затримувався довше за звичне, в грудях починало неприємно стискати.

— Тільки не лізь куди не треба, малий, — пробурмотів я собі під ніс.

Нам залишалося пройти зовсім трохи, -коли з-за найближчого гранітного уламка раптово висунувся знайомий каштановий чуб, зник і знову з'явився ніби почувши це, .Потім Миша поманив нас рукою.

Я одразу зрозумів: цього разу він не жартує.

Ми пригнулися й підповзли ближче.

Позичальник тихенько підповз до нас на животі, роблячи виразні знаки руками, щоб ми не видавали жодного звуку. Його святкова червона сорочка була злегка вимазана в сірому гірському пилу, але карі очі палали азартом природженого дослідника. Ми синхронно присіли за камінням, і Миша, перевтілившись у найсерйознішого шпигуна на світі, зашепотів:

— Тсс... Тихо-тихо, бойові товариші! Дібрався я, значит, до самого повороту до печери... — з-за кам'яного карниза доносився виразний, огидний хруст і чавкання, поки розбишака захоплено розповідав, забавно округлюючи очі й активно жестикулюючи своїм ухватом. — І одразу на чатових натрапив! Прямо біля входу сидять п'ятеро зеленошкірих ґоблінів. Улаштували собі бенкет, жруть просто з вогнища здохлого щура! Смачно так чавкають, аж сюди чути. Жир по їхніх підборіддях тече, вони аж завивають від жадібності. А от одразу за ними, у найвужчому місці ущелини, натягнута хитра розтяжка-пастка. З розщілини за ними тягне в'їдливим, кислим запахом тухлого гною та селітри. Якщо ми туди потрапимо, в ущелині одразу почнеться страшний обвал! Нас поховає під тоннами каміння просто на вході.

---

### (Очима кендера Миша-Непосиди)

Я ж як повз: босі п'яти по кам'яній крихті абсолютно беззвучно рухалися, поки носом просто в край уступу не уткнувся. У кишеньці жилета дрязнячись поблискував свіжий флакон смарагдової отрути Шпильки , а в складках мешка лежав плоский брикет скрученої сумки-холодильника. Дорожня удача явно була на моєму боці, але варто було мені акуратно висунути ніс із-за краю масивного скельного уступу, як я тут же завмер, проводячи уважну оцінку ущелини.

Очі мої зорко сканували простір. Прямо переді мною тунель виходив на залитий туманом кам'янистий карниз. На самом краю скелі, прямо перед темним входом у печеру, Шрам виставив живий зовнішній дозор. П'ять штук рядових зеленошкірих! Вони поводилися до підозрілого шумно: демонстративно дзеленчали ржавими тесаками, брязкали легкими щитами й буквально танцювали в усіх на виду, дуріючи на повну котушку. Вони робили це настільки напоказ, ніби благали Стефана швидше кинутися на них у лобову атаку.

Я примружився, уважно оцінюючи, у що вирядилися ці лісові обриванці. Одягнені вони були в моторошні, напівобдерті шкіряні обноски, що намертво просочилися смердючим болотним дьогтем і застарілим салом. У двох на тощі зелені плечі були накинуті діряві безрукавки з жорсткої щур'ячої шкури зі слідами засохлого бруду. Інші троє хизувалися в обривках людських сорочок, які колись були білими, але тепер стали брудно-сірими від кіптяви. На ногах у них бовталися криві шкіряні обмотки замість чобіт, а з дірок усібіч стирчали криві кігті. Справжні підземні бродяги, від одного вигляду яких за версту несло розбоєм!

Але моє око на приховані капкани натреноване краще, ніж у будь-якої орденської шукачки. Я відчув неладне й зорко опустив погляд нижче, вдивляючись у сірий гранітний пил просто біля входу в тунель.

Ось воно! Мій погляд зафіксував найтонший, матовий сталевий дріт-розтяжку, ідеально захований у болотній багнюці та дрібному камінні. Дріт тягнувся прямо до важких глиняних посудин-бомб, які ґобліни приховали в нішах за валунами й наглухо залили жовтим воском. З-під цих пробок навіть до мого укриття долітав тошнотворний, їдкий і кислий запах сірки, перемішаний із вонючим гноєм і ядовитими спорами Скверни шамана Гнилоуста. Від цієї жуткої воні гнійних бомб у мене аж очі заслізилися.

Я придивився до цих хитрих глечиків-бомб уважніше. По всій їхній грубій випаленій глині йшов дивний, зловісний малюнок: ломані лінії та темні чотирикутні лусочки намертво вкривали стінки посудин, роблячи їхню поверхню точнісінько схожою на панцир древньої болотяної черепахи. Цей черепаший рельєф явно був вибитий не для краси — шорсткі борозенки ущільнювали глиняні стінки, щоб їдкі сірчані гази не роз'їли їх раніше часу, утримуючи всю цю вибухову тухлятину всередині до найменшого натягу жили.

«Ах зелені виродки! Пастка-обманка!» — сбагнув я, хитро ухмиляючись у темряві. Якщо я зроблю неправильний вибір, ущелина стане нашою могилою.

Я повільно видихнув.

Ні.

Цього разу ми не будемо грати за його правилами.

Зорова картина склалася ідеально: Шрам усе хитро прорахував. Стефан побачить танцюючих дурників, ми з криками штурмуємо уступ, чатові симулюють паніку й побіжать усередину шахти, а наші важкі лицарі ломануться слідом. Варто зірвати непомітний дріт — глечики з черепашим малюнком розлетяться на тріски. Сірчано-гнійний газ моментально випалить усе кисень і закриє захисні пори лат, змушуючи ветеранів задихатися в задушливій смороді. А поки загін кашлятиме в цій воні, ґобліни з прихованих бійниць у глибині штреку смикнуть за потайні важелі, обрушать стелю й наглухо поховають усіх під тоннами граніту, розстрілюючи вижилих зі сталевих арбалетів!

Запомнивши кожну деталь, розташування бійниць і траєкторію прихованої пастки, я безшумною тінню здав назад, перебираючи лапками по камінню, і з усіх ніг припустив назад до нашого валуна...

---

### (Очима Паладина Стефана)

Лара обережно визирнула з-за валуна. Її захисний плащ трав'яного кольору ідеально зливався з гранітною крихтою скель, а довгі вуха чутко дернулися, уловлюючи віддалений запах гару й паленого м'яса.

— Миша правий, — так само тихо шепнула снайперка, плавно прибираючи стрілу й нащупуючи руків'я вже випробуваного в бою ріжучого кинджала, зробленого з гігантського зуба гребінчастої жаби. — Чатові захопилися своєю огидною похлебкою, злобно урчать, сперечаються через шматки й зовсім втратили пильність. Але вузькість ущелини робить розтяжку смертельно небезпечною. Будь-який обвал повністю завалить вхід і відріже нам шлях до дівчинки.

У моїй голові миттєво дозрів новий, куди хитріший план. Спочатку в думках я лихоманливо почав розмірковувати над карmappingом ущелини, згадуючи й розгортаючи в пам'яті креслення купця. Я чітко згадав, що на його старій карті був позначений ще один хід — закинутий таємний вентиляційний лаз ґномів із східного схилу гір. Розмірковуючи над цією прихованою стежкою, я зрозумів, що нам взагалі не потрібно прориватися через головний міст, де нас караулить уся банда Шрама. Ми можемо переграти ватажка його ж зброєю.

І тільки після того, як я повністю продумав цей маневр у голові, я повернувся до нашого мага й почав уголос обговорювати з Рейном можливість підкорення ворогів:

— Рейне, послухай, — неголосно мовив я, притримуючи Щит Віри під плащом. — Чи зможеш ти їх лагодити після оглушення? У сенсі, повністю зняти параліч, повернути цих тварюк у тями, а потім ментально направити обох прямо на їхню ж розтяжку?

Академік лениво крутанув у пальцях світлану склянку й задорно примружився, його фіолетова в рожевих плямах мантія заіскрилася ванільними спалахами, повністю погоджуючись зі сміливою задумкою:

— Зняти параліч і залікувати легкі забиття — справа пари крапель нейтралізуючого складу, Стефане. Але от ментальне підкорення... У ґоблінів Шрама воля слабка, забита страхом перед ватажком, так що чари Синьої ложі перекроють їхній розум без особливих зусиль. Вони стануть слухняними ляльками. Але врахуй: контур контролю протримається не довго.Їхні мізки швидко вигорять від такого чужорідного тиску.

— Наскільки?

— Кілька хвилин. Не більше.

— Нам вистачить, — задоволено кивнув я. — Навіщо нам прориватися з боєм через головний міст? Наш план такий: ми навмисно активуємо пастку обома підкореними вартівниками й влаштуємо грандіозний обвал. Нехай Шрам думає, що нас поховало під тоннами каміння просто на головному вході. Тим часом ми обійдемо ущелину й спокійно зайдемо з іншого, таємного входу, заставши їх зненацька. А ти, Алику, зачекай тут зі своїм залізом. Хай вони дохнуть поки, я намагаюся зробити все тихо й без шуму.

Я обернувся до Лари й віддав чіткий тактичний наказ:

— Ларо, наша мета біля вогнища — захопити тільки двох ґоблінів живими й оглушити їх для ментального маневру Рейна. Інших трьох із п'яти в дозорі — ліквідувати без звуку прямо на місці стрілами й кістяним ножем, поки вони жруть свою крису! Діємо одночасно. Беззвучно.

Снайперка безшумно, наче тінь, підібралася до вогнища з лівого боку. У її руці тьмяно блиснув кістяний кинджал, повернутий плашмя. Тим часом чародій акуратно витягнув зі свого важкого пояса дрібку сірого беззвучного порошку, зашептавши коротке заклинання мани, що огорнуло нас блідим лазуровим туманом.

Чатові продовжували голосно чавкати, ділячи обгорілі залишки, і абсолютно не помічали небезпеки. Три точні, безшумні стріли скаута миттєво обірвали життя трьох вартівників на дальньому краю карниза — вони беззвучно повалилися в пил. За один миг ельфійка стрілою вискочила з тіні до вогнища, намертво затискаючи рот четвертому чатовому й потужним ударом рукояті кинджала вирубаючи його на місці.Вона не озиралася.

Для Лари це вже не було боєм.

Це була робота.

Ґоблін лише судомно смикнувся й обмяк. У ту ж секунду Рейн резко дмухнув на долоню, посилаючи струю паралізуючого пилу прямо в морду п'ятому, останньому зеленошкірому відступнику. В очах тварюки спалахнув дикий переляк, вона завмерла з відкритим ротом, миттєво скам'янівши й завалившись набік, подалі від натягнутої жили пастки.

Двоє потрібних нам вартівників були успішно нейтралізовані. Розтяжка залишилася недоторканою. Сруб підійшов своїм звичайним людським кроком, від якого гранітна крихта глухо шурхотіла під ногами, і акуратно зв'язав одного з бранців міцною кузнецькою мотузкою, поки той спав, а другого ми прийнялися жорстко допитувати.

Паралізована тварюка перелякано обертала налитими кров'ю червоними очима, коли я приставив сяючий меч до її зеленого горла. Ґоблін дико, сипло хрипів, його дихання було уривчастим, а з пащі разило тухлятиною. На його сморщеній морді застигла гримаса люті навпіл із первісним страхом, але він упрямо мотав головою, відмовляючись видавати ватажка.

— Ах ти, малий паршивець, — Академік хитро примружився й поліз під складки мантії. Він витягнув із пояса крихітний пухирець із тускло сяючою синьою пігулкою. — Раз уже ми його катуємо запитаннями, а він мовчить, пора діставати важку артилерію. У мене якраз завалялася пілюля правди! Справжня розробка Синьої ложі.

Маг безжально заштовхнув пігулку в зубасту пащу й змусив проковтнути її.

— Хрипи, хрипи, зелена падаль, — ехидно прошепотів чародій, нахиляючись до самої морди бранця, поки синє світло починало пульсувати крізь його напівпрозору шкіру. — Зараз твої таємниці самі вилізуть назовні.

— Тьфу на тебе, Академічний черв'як! — ґоблін спробував яросно плюнути в обличчя, але його челюсть уже зводило судорогой. — Шрам... Шрам вас живцем зжере! всі здохнете в цій Кишці!

— Ой чи що? — Рейн байдуже знизав плечима, недбало витираючи край мантії. — Поки що задихатися будеш ти. А тепер відповідай: де дівчинка?

Через пару секунд очі зеленошкірого остаточно заскліли, перетворившись на дві порожні ґудзики, з кутів рота потекла липка слюна. Злоба повністю пішла з його морди, поступившись місцем тупому оцепленню. — Де дівчинка?

Ґоблін мовчав.

Пігулка вже почала діяти. Його очі затуманилися.

— Третій ярус...

Він скривився.

— Стара камера...

— Хто її охороняє?

Ґоблін на мить стиснув зуби.

— Шрам вістаив двох ...

Я відчув, як напруга в плечах трохи відпустила.

Дівчинка була жива.

Поки що.

І цього мені вистачало. — Головні сили — біля мосту, — хрипко додав він.

У розмову вагомо втрутився наш коваль. Алик, який до цього мовчки стояв поруч, завів масивну чорну руку за спину, легко намацав руків'я зв'язаних ґоблінських тесаків, що залишилися після недавньої різанини, і зі сталевим лязгом застебнув пащу свого рюкзака. Перед тим як відправити полонених на жилу, воїтель-гібрид суворо мовив:

— Тільки спочатку залиште тут моє залізо, — А цього мотлоху під завалом мені не шкода.

— синьошкірий велетень виразно потрусив кузнецькою здобиччю, акуратно забираючи в полонених їхні ржаві ножі. — Складати трофеї під обвал я не намірений. А от це гниле м'ясо можете спокійно відправляти під каміння, мені воно без потреби.

Я розуміюче усміхнувся практичності нашого друга й кивнув чародію. Рейн дістав дві маленькі склянки, капнув бранцям на язики нейтралізуючий склад і прошепотів заклинання підкорення.

Їхні зелені морди миттєво розгладилися, втративши будь-який вираз, а щелепи безвільно відвисли. Очі налилися тусклим лазуровим світлом, повністю втративши залишки волі. Послушно, наче безвільні ляльки, два ґобліни піднялися на ноги, закрокували прямо до ущелини й синхронно навалилися всією вагою на натягнуту жилу. Я дивився їм услід і раптом відчув дивне відчуття.

Вони були живими.

Але вже не були собою.

— Відверніться, — тихо сказав я.

Не всі зрозуміли, навіщо.

Та все одно відвернулися.

Ми поспешно відступили назад і сховалися під надійні камені скельного виступу. Через мить в ущелині пролунав оглушливий, гуркітливий тріск — Дріт натягнувся.

На мить нічого не сталося.

А потім гора заревла.

Перший камінь зірвався зі схилу.

За ним другий.

Потім уся ущелина ніби рушила з місця.

Валун за валуном покотилися вниз, гуркочучи так, що земля ходила під ногами.

Ми пригнулися.

Ударна хвиля вдарила в спини, а повітря миттєво наповнилося пилом і різким запахом сірки.

За кілька секунд головний вхід зник під камінням.

Я ще довго дивився на завал.

— Тепер Шрам думає, що нас уже немає, — тихо сказав я.

— Сподіваюся, — відповів Рейн.

ударили нам у спини, змусивши Рейна ехидно ухмильнутися, а Алика — веско перевірити замки рюкзака. Кам'янисту просіку миттєво затягнуло сірою, задушливою пеленою пилу, що пахла сіркою та гнійним гаром. Пастка Шрама спрацювала ідеально, но проти нього самого.

Ми посміхнулися один одному. Залишивши ґоблінів святкувати нашу мнима загибель під завалами, наш бойовий загін у густій хмарі пилу впевнено Ми рушили в обхід скель.

Попереду, десь за кам'яним схилом, чекав таємний вентиляційний хід.

Там починалася територія Шрама.

Я озирнувся на завалений головний вхід.

Ми щойно виграли перший хід.

Але це була лише перша партія.

Десь там, унизу, на третьому ярусі, була маленька дівчинка.

І поки вона чекала на нас, часу на помилки більше не залишалося.