розрив магії веселка

*(Очима Позичальника Миші-Непосиди)*

— Штурм! — громовий рик Стефана паладинським автоматизмом розрізав лісовий туман, і наші важкі бійці авангарду синхронно зірвалися з місця, з гулом вбиваючи підошви в розмоклу багнюку колії.

Поки кремезні хлопці й дівчата з криками кидалися в лобову атаку, обмінюючись ударами та іскрами, у мене на цій затоптаній просіці було власне, значно важливіше тактичне завдання. Лізти під сокири я не збирався. Мої босі ноги з незламними, гартованими сталевими підошвами з глухим стуком заплескали по мокрих, розтрісканих дубових дошках воза лісорубів. Просто в кутку підводи, серед намоклої сірої соломи та розкиданого краму, згорнувшись у клубочок під дірявим рядном, несамовито плакав маленький чубатий хлопчик — син бородатого трударя. Захистити дитину від шалених стріл та наведених заклять — ось це був мій справжній обов'язок.

Раптом небо над нами зі страшним грохотом розверзлося — це чаклун обрушив на салатового шамана свою Ладонь Бога. Потужний небесний грім ехом прокотився над підводою, змусивши мене з переляку притиснути вуха, але в ту ж частку секунди я безстрашно стрибнув уперед, повністю закриваючи панікуюче маля своїм тілом.

Саме в цю мить з-під днища, звиваючись наче слизька болотна ящірка, безшумно визирнув останній гоблін ватаги Шрама — Проникач. Дрібне, неприродно худе створіння зі сгорбленою спиною та непомірно довгими лапами спритно вчепилося брудними кігтями за дерев'яний борт. З-під його рваного капюшона хакі зловісно полахнули величезні банькаті жовті очі з вертикальними котячими зіницями. Вловивши запах наляканої дитини, нишпорка хижо вишкірив пащу, обдавши нас забійним, концентрованим смородом болотного дьогтю та застарілого поту. Тварюка вже заносила свій зазубрений розбійницький тесак-живоріз просто над бортом.

Але Позичальники прикордоння не ґавлять гав, коли всіляка пупирчаста наволоч лізе до чужого майна!

Я миттєво перехопив обома руками свою вірну пращу-ухват— важку, вирізану з моріного дуба жердину з розгалуженням на кінці. Використовуючи інерцію швидкого розвороту корпусу, я з усієї дури наотмаш оперіщив Проникача важкою дерев'яною основою прямо по його горбатій, обтягнутій шкірою спині!

Роздався соковитий, глухий і неймовірно приємний стук дуба об ґоблінські кістки. Одночасно з цим на моєму лівому фланзі, з боку брудного тракту, донісся оглушливий, брязкаючий рокіт — світлоносець зі страшним скреготом зустрів зазубрений тесак Кромсателя в жорсткий бойовий блок. Дрібна сіро-зелена потвора перед моїми очима жалібно, сипло взвизгнула від несподіванки, миттєво втратила зачіп за борт і з диким хрипом полетіла перекидом із дощок просто на грязюку колії! Мимохідь я кинув погляд на хлопчика. Малий усе ще сидів під рядном, притиснувши коліна до грудей. Живий. Цілий. Добре. Поки я стою між ним і цими потворами, жодна зараза до нього не добереться. Нишпорка з розмаху гепнувся спиною в болотну рідину біля самих коліс, випустивши свій живоріз і ошаліло мотаючи головою.

Я задорно пирснув, міцніше стиснувши держак:

— Ей, банькатий! На чужий віз рота не роззявляй, а то мій ухват тобі швидко баланс підправить!

Ґоблін, люто сиплячи прокльонами та пирскаючи болотним потом, почав гарячково підводитися з багнюки, намацуючи в підсумках приховане зброярство. Битва за останній контур вийшла на фінальний рубеж. Лазутчик Шрама з ненавистю впився в мене своїми виряченими очима й одним блискавичним рухом сорвав із пояса постачання довгу кістяну трубку та зв'язку зазубрених дротиків. Прямо в цю секунду з боку Алика до моїх вух долетів важкий, вібруючий механічний гул ґном'ячих валів — синьошкірий велетень прийняв сокрушительний таран чавунного молота Костолома на гартовану сталь свого монолітного леза.

Але позичальницкі кишені — це вам не примітивні торбинки! Я запустив обидві руки у свої бездонні схованки, наосліп виужуючи звідти жменлю снарядів. Пальці моментально натрапили на кустарне багатство: круглі свинцеві кулі-оглушувачі, скляні кульки з їдкою алхімічною фарбою Рейна та важкі грановані шматки граніту. З глибин моїх кишень війнуло сушеною м'ятою та дрібними мідними монетами. Самого цього моменту на лінії чарівників пролунав ревучий, ріжучий гул — високощільна лазурна Гідро-хвиля «Серфер» із шумом зіткнулася зі Стовпом Скверни шамана Гнилоуста, затягуючи перехрестя хмарою киплячої білої пари.

Я затиснув у лівій долоні свинцеве ядро, а правою спритно заправив у шкіряне сідло хупака скляну сферу з фарбою. Проникач у колії вже скидав свою кістяну трубку до синіх губ, але я вже розкручував моріний дух над головою, наповнюючи повітря свистячим гулом.

— Давай перевіримо твій сопромат, банькатий! — крикнув я, готовий відпустити петлю.

Але цей противник виявився небезпечним професіоналом, бевзем його назвати в мене б язик не повернувся. Тварюка резко видихнула, і з трубки з отруйним хлопком вилетів перший отруєний дротик! Я зробив дикий ухил, за частку секунди пригнувши голову до самих дощок підводи. Снаряд зі свистом прорізав пару й із сухим клацанням намертво увійшов у дубову дугу, зрізаючи тріску біля самого вуха.

Яросно заричавши від промаху, Проникач моментально заштовхував у ствол другий дротик. Випроставшись, я з ходу завершив перший замах і відпустив ремені. Склянка з фарбою зі свистом розрізала туман і з соковитим, кришталевим звуком розлетілася точно в правому окоці ґобліна! У ніс миттєво вдарив резкий, їдкий і до безтями хімічний запах магічної речовини. Густа, липка синя рідина намертво заліпила нападнику всю праву сторону морди. Лазутчик дико, несамовито вив від пекучого болю, повністю втрачаючи орієнтацію. Просто крізь його волання біля воза пролунав зловісний, вібруючий металевий скрегіт — іржаві шипи Костолома з тріском проливали кров Алика, розриваючи стегнову броню велетня.

Наосліп, на самих лише тваринних рефлексах, нападник усе ж гарячково дмухнув у трубку вдруге. У цю ж мить я вже встиг зарядити свинцеву кулю-оглушувач і розрядив її на максимальному замаху. Просіку прорізав подвійний, злитий воєдино звук: глухий удар свинцю об кістку та хльосткий плювок духової зброї. Моє ядро з хрустом роздробило осліпленому ворогу ліву ключицю, змусивши його сипло взвити й остаточно осісти в багнюку. Я встиг лише відхилити голову. Дротик просвистів так близько, що я відчув холодний рух повітря біля щоки. Ще півкроку — і він би вже стирчав у мене з горла. Але через те, що той стріляв наосліп, його другий дротик із глухим тріском вонзився в дубовий борт у небезпечній близькості — буквально за волосину від моєї шиї! Вскипіла на сирому дереві їдка отрута видала задушливий, нудотно-кислий сморід, обдавши моє обличчя гарячими бризками. Проникач був повністю розбитий, осліплений, побитий і дезорієнтований, але він ледь не забрав моє життя в цьому обміні. Просто в цю секунду з боку підліска донісся хльосткий свист — лезо Ігли пройшло за крок від обличчя Лари, начисто зрізаючи важке пасмо волосся з її хвоста.

Я вже заносив руку в кишеню за третім снарядом, щоб остаточно вирубити злодія, але в цю мить мій погляд метнувся праворуч, проводячи миттєву й жорстку оцінку ситуації на фланзі.

Картина там була катастрофічною. Крізь зім'яті, залиті чорною сукровицею стеблини гірської папороті я чітко розгледів бліде, вкрите великими краплями поту обличчя нашої ельфійки. Її ліве плече було наскрізь залите темною кров'ю, маскувальний плащ безнадійно розірваний, а витончені вуха безсило притиснуті до голови. Вона важко, переривчасто дихала, осідаючи спиною на гострі камені гранітного валуна — отрута намертво паралізувала координацію, позбавляючи можливості навіть підняти зброю. Кістяний ніж із зуба жаби ледь тримався в її ослаблих пальцях.

Просто над нею, навалившись усім вагою, уже домінувала ґоблінша-ліквідаторка. Зелене вухо потвори було розсічене контратакуючим випадом, але це лише зробило мутантку божевільною. Її рваний капюшон злетів, оголюючи уродливий череп, а вузькі очі торжетуюче розширилися. Ігла намертво перехопила свій важкий скошений ніж обома руками, нависаючи над паралізованою здобиччю, і з диким клекотом яросно викрикнула їй просто в обличчя:

— Кінець твоїй балістиці, вухата тварюко! Твій дід здох на кордоні, і ти здохнеш тут, у моїй грязюці!

Вона з колосальною силою обрушила вістря клинка вниз, наносячи нашій супутниці фінальний, смертельний удар просто в незахищене око. Татичний розклад був фатальним: Лара була повністю беззахисна й не встигала виставити блок. До її загибелі залишалася одна коротка мить.

— Ах ти пупирчаста погань! Не смій чіпати Лару! — несамовито закричав я, повністю наплювавши на власний страх.

Я жбурнув пращу на солому й кулею вилетів просто з дубових бортів підводи, здійснюючи відчайдушний стрибок у підлісок. Діючи на чистому автоматизмі дружби, я резко викинув уперед свою босу ногу зі сталевою підошвою й поставив нападниці брутальну, жорстку підніжку строго під опорну гомілку!

Пролунав глухий, резкий хруст — Ігла зі скреготом втратила рівновагу, полетіла головою вниз і з усього розмаху насадила себе горлом строго на вістря кістяного кинжала ельфійки. З третьою елітною ціллю на перехресті було кончено. Позаду мене біля воза роздався сухий хруст ламаних кісток, а слідом свистяче шипіння синього полум'я — Алик у цей самий момент зніс голову берсерку, а маг активував рунний диск, гасячи залишову Скверну посоха прямо біля своїх чоботів.

Я з полегшенням видихнув, допомагаючи блідій ельфійці піднятися, і в цю мить обернувся. З кущів біля колеса підводи на мене ошаліло й злякано талупився поранений Проникач. Тоще створіння, хникаючи від болю в роздробленому плечі й стираючи синю фарбу з осліпленого ока, гарячково намагалося уповзти на трьох кінцівках у глибоку хащу. Моя рука сама собою потягнулася до кишені, намацуючи важкий шматок граніту. Я міг прикінчити нишпорку в одну мить. Але, дивлячись на те, як ця дрібна, побита сіра потвора тремтить і скулить у багнюці, затиснувши лапою рану. Пальці вже стиснули камінь. Один кидок — і все скінчиться. Проникач навіть не міг нормально підвестися усередині мене щось здригнулося. Позичальники— не кати. Нам не потрібна безглузда кров тих, хто втікає.

Я навмисно замахнувся ширше, удав, ніби посковзнувся на мокрому моху, і з усієї сили запустив граніт далеко вбік, із шумом роздробивши столітній стовбур сосни просто над вухом ґобліна.

— Упс! Мимо! Яка прикрість, він утік! — нарочито голосно на всю просіку вигукнув я, підморгнувши зляканому хлопчику на возі.

Проникач, не вірячи своєму щастю, рвонув з місця мов ошпарений і за частку секунди повністю розчинився в непроглядному тумані та диких хащах північних гір. Побитий лазутчик залишився живий. Я ще кілька секунд вдивлявся в туман. Дивно. Він не просто тікав. Він біг у той бік, де починався старий гірський тракт — саме в напрямку гномскоі шахти. Наш загін зачистив перехрестя, але цей свідок ще змусить нас попотіти на Об'єкті номер чотири...

Грохот битви остаточно стих. Я обернувся: Стефан біля брудного тракту витирав сяючий меч, синьошкірий велетень із здивуванням роздивлявся своє повністю регенероване бедро, а магічний інженер прибирав диск поглинання, закріплюючи на поясі трофейний костяний посох. Генеральне сражение, було завершено Загін п'ятьох зачистив перехрестя. П'ятеро ворогів вступили в бій — четверо залишилися тут, а п'ятий зник у північному тумані.