розрив магії веселка

— Не сумнівайся, командире. Окупиться кожен золотий, — підмигнула Лара, а в очах супутниці знову спалахнув вогник справжньої авантюристки.

— Чудово. А тепер повертайся назад до дошки, — кивнув на масивний дерев'яний стовп. — Нам потрібні ще люди. Вдвох іти на банду — самогубство.

Зі своєю новою напарницею розвернулися до різнобарвної стіни з пергаментів. Завмерши навпроти дошки оголошень, подумки перерахував монети у зхудлому калитці. Радість від купецького авансу швидко вивітрилася: завдаток танув на очах. З п'ятдесяти золотих залишилося всього тридять кругляків на порятунок дівчиська та зачистку підземного лігва. Коштів катастрофічно бракувало на те, щоб зібрати повноцінне рушення для штурму спорожнілої шахти.

Ми на мить замовкли. Ковзнувши поглядом по ельфійці, яка вже зосереджено вдивлялася в строкаті аркуші, спіймав себе на думці, що щиро захоплююся цією войовницею. У зібраній, небезпечній постаті лісової гості не було жодної зайвої деталі. Те, як щільно сидів зношений зелений шкіряний костюм, як ідеально маскувальний плащ кольору хакі приховував обриси різьбленого лука, і з якою крижаною впевненістю найманка тримала руку на стегні поруч із ножами, видавало в ній природженого майстра смерті. Мати таку сурову, холоднокровну помічницю в авангарді — це вище благословення для будь-якого ватажка. Натреноване око снайпера та абсолютна вірність контракту коштували кожного відданого золотого. Була тверда впевненість: поки стрільчиня контролює периметр і тримає палець на тятиві, у нашої маленької команди є реальний шанс вижити в будь-якій м'ясорубці. Але як би не захоплювався бойовими навичками супутниці, для зачистки темних підземних коридорів занедбаної копальні наших сил усе ще критично не вистачало.

Холодний ранковий вітер здував із дерев'яного навісу ратуші останні краплі нічної зливи, і вони з тихим стукотом розбивалися об сіро-гранітні плити площі. Навколо нас поступово закипала передденна ринкова метушня. По бруківці, гуркочучи кованими колесами по слизьких нечистотах, гноми-артільники з лайкою тягли важкого воза, завантаженого залізною рудою, а з ніш сусідніх лавок доносилися крики зазивал. Раптом крізь цей гул до нас долетів свистячий молодий крик юного торговця свіжою городиною. Це був людиноподібний кролик — представник рідкісної пухнастої раси, який кумедно ворушив довгими вухами і голосно рекламував свій хрусткий товар, зовсім не звертаючи уваги на озброєних найманців.

Дівчина на секунду повернула голову на свист овочевого зайця, довгі вуха в прорізах каптура здригнулися, а зелені очі хитро примружилися. Подивившись на мій гаманець, вона недбало кинула:

— Гей, командире, а може, ти можеш мені моркви купити на свои золоті? Раз уже ми тут стоїмо.

— Дивись уважно, — тихо, але суворо промовив я, різко повертаючи увагу напарниці назад до щита і скануючи очима уривки папірців. — Може, твоє око авантюристки одразу зачепить когось вартісного? Нам до зарізу потрібен хтось іще.

Зробивши жорсткий крок уперед, із силою провів закутою в сталь долонею прямо по верхньому ряду офіційних королівських указів. Залізна рукавиця із сухим, царапаючим скреготом підім'яла під себе сувої, ледь не зірвавши сургучеві печатки. Ельфійка ж, тихо хмикнувши, схрестила руки на грудях і послушно заходилася вивчати нижні, напівзірвані й промоклі від учорашньої негоди записки. Потерта шкіра костюма знову зарипіла, коли вона трохи нахилилася вперед.

Потерши підборіддя і вдивляючись у сірі тіні між прибитими листами, гарячково розмірковував над тактикою. З одного боку, логіка вимагала найняти такого ж броньованого бійця, як сам. Ще одного потужного, важкого танка, надійного штурмовика ближнього бою. Того, хто піде попереду, прикриє нас своїм ростовим щитом і зможе тримати нищівний удар у вузьких підземних тунелях, поки ми зачищаємо проходи.

Але з іншого боку... Закликаючи до світлої мудрості, душа паладина підказувала: краще б мага знайти. Бодай не зовсім досвідченого, нехай навіть недоучку, виключеного з Академії, але чарівника! У непроглядній темряві покинутих шахт хороше заклинання засліплення або точковий вогняний шар викурили б гоблінів із будь-якої потайної нори. Магія розчистила б нам шлях куди швидше за будь-яку сокиру.

Важко зітхнувши від того, як фінансова безвихідь злегка стискає горло, знову кинув погляд на супутницю. Ну а якщо б дивом підвернулися обидва? І потужний сталевий штурмовик, і вправний чародій — це було б просто чудово, такий дует точно не завадив б. Ми б рознесли цю банду в пух і прах. Але треба дивитися правді в очі. З наявними тридцятьма монетами в кишені про справжнього бойового мага можна навіть не заїкатися. Жоден заклинатель за такі гроші навіть посох із чохла діставати не стане. Доведеться реалістично оцінювати свої сили. Магічний блиск не по кишені. Треба шукати того, хто сильний м'язами і готовий проливати кров за скромну плату.

Ми разом прискіпливо вивчали стовп. Погляд ковзав по вицвілому чорнилу, поки не натрапив на найдальший, нижній кут дошки, який майже повністю потопав у тіні від навісу. Там, на порваному іржавим цвяхом клаптику паперу, що потемнів від вогкості, кострубатим і размашистим почерком було виведено:

«Зруб наймуся в загін хочу стать найманцем Шукайте в кузні мартена питайте Аліка».

Вчитавшись у ці нерівні літери, зрозумів: хлопець відкрито заявляв про своє бажання податися в шукачі пригод і сам шукав лідера, готового прийняти його под свое крило.

Стрільчиня наблизилася, вдивляючись у текст, і раптом її довге вухо ледь помітно сіпнулося, впіймавши гул далекого ремісничого кварталу. Вона повернулася до мене, звично схрестивши руки на грудях.

— Я чула про цю майстерню, коли йшла через ряди ремісників, — тихо промовила напарниця, примруживши зелені очі. — Місцеві базікали, що там засів величезний здоровань, який кличе себе Зрубом. Кажуть, цей боєць махає важким молотом так, ніби той нічого не важить, і гне підкови голими руками. Раз він сам вивісив папірець, штурмовик із нього вийде знатний.

Ці слова змусили замислитися. Раз грошей у мене впритул, а силач горить бажанням змінити фартух на бойовий обладунок, ми точно сможемо сторгуватися на вигідних умовах. Ковальська загартування — те, що треба для прориву гоблінських барикад. Нам якраз потрібен ще один живий танк, потужне ходяче ковадло, щоб прийняти на себе ворожий натиск і розчавити ватажка Шрама.

Проте ми тоді ще зовсім не знали, хто насправді ховатися под цим суворим прізвиськом. Чутки на площі були вельми розпливчастими. Справжня природа Зруба — Для всього міста гігант залишався просто загадковим і неймовірно сильним робітником, який шукає військової слави та дзвінкої монети. А для мене це був ідеальний кандидат на роль незламного переднього танка.

— Ходімо перевіримо, чому він вирішив податися в солдати удачі, — відповів Ларі, поправляючи перев'язь меча. — Навідаємося в кузню і запитаємо цього Аліка.

Але не встигли зробити й кроку, як за нашими спинами пролунав різкий, сухий тріск. Істоти навколо нас на площі — пара кремезних гномів і орк-м'ясник — перелякано відсахнулися від дерев'яного щита, коли прямо на дубовому стовпі яро спалахнула чужа магія. Нова записка виникла немов нізвідки, безцеремонно потіснивши та обвугливши решту оголошень. Запахло озоном, горілим папером і різким паленим димом. Її краї були покриті свіжими підпалинами, що все ще диміли, а на самому пергаменті пульсуючим, неоновим лазуровим світлом проступили сині літери:

«Rain. Нудно. Хочу примкнути до гурту авантюристів. Із примхами. Шукайте в місцевій академії магів, синя ложа».

Завмерши, розглядав сяючі чаклунські рядки, які зловісно висвітлювали обличчя розгублених перехожих. На моєму обличчі сама собою розпливлася задоволена посмішка. «Мені сьогодні безумовно щастить, — подумав, відчуваючи, як на душі стає тепліше. — Схоже, самі боги благословляють збирати це воїнство».

Чарівник сам шукав компанію від банального «нічого робити», а отже, це був ідеальний шанс вибити знижку при наймі. Такий вогневий руйнівник далекого бою, що випалює ворогів заклинаннями, довершив би ідеальну тактичну трійку.

Поправивши важкий сталевий наплічник, від чого захист паладинського танка глухо забрязкав, змовницьки подивився на напарницю:

— Плани змінюються. Спочатку зазирнемо до ковалів — сподіваюся, нас там довго не затримають. А одразу після цього вирушимо до синьої ложі до Рейна. Раз уже йому так нудно, спробуємо домовитися з ним за наймінімальнішу суму. Заодно перевіримо, наскільки великі його примхи.

Лара холоднокровно відпустила ніж, сховала руки під маскувальний плащ і тихо кинула крізь зуби:

— Нудьга на війні — паршивий мотиватор, лицарю. Від нудьги люди зазвичай здихають першими або підставляють своїх. Але якщо його лазурові іскри вміють плавити гоблінські обладунки, нехай здихає на передовій. Пішли за твоїм ковалем.