розрив магії веселка

(Очима велетня Аліка-Зруба)

— Штурм! — розлогий наказ капітана паладинським автоматизмом розрізав лісовий туман, і весь наш Монолит зірвався з місця, важко вбиваючи підошви у розкислу дорожню багнюку колії. Я відчув знайому важкість у грудях — не страх, а те особливе ковальське напруження, коли перед ударом усе зайве зникає з голови.

Час для мене уповільнився, підкоряючись холодному ковальському розрахунку. Бічним зором я зафіксував, як лицар у заляпаних твані латах кинувся напереріз величезному Шматувальнику. Моєю ж ціллю був Кістолом — божевільний гоблін-берсерк, який голий до пояса, незважаючи на гірський холод, віддався лютому бігу. Кістолом не просто біг — він рвався вперед із якимось хворобливим захватом, немов сама думка про майбутню різанину приводила його в екстаз. Жовті очі горіли скаженою люттю, губи розтягнулися в хижій усмішці, а з горла виривався уривчастий, задиханий регіт. Він явно не боявся ні мене, ні моєї зброї. Навпаки — схоже, він уже смакував момент, коли розтрощить мені голову. У ніс миттєво вдарив забійний, концентрований сморід цієї засідки — нудотний сморід немитих мерзенних тіл, застарілого поту й їдкого, кислого перегару від шаманського бойового варева, що піною текло з пащі потвори. Найманець Шрама горлав, бризкаючи цією смердючою рідиною.

Я миттєво оцінив баланс його зброї. Груба, кустарна переробка. Жодного уявлення про опір матеріалів і вектор удару — просто важкий шматок необробленого чавуну, насаджений на неогарне топорище. Мене пересмикнуло. Кістолом помітив мій погляд і сприйняв його по-своєму. Він зареготав, широко показавши гнилі зуби, і демонстративно підняв чавунний молот вище. Йому подобалося, що я розглядаю його зброю. Він хотів, щоб я боявся. Не від його вигляду — від того, як бездарно він поводився з металом. Для коваля така наруга над матеріалом була майже особистою образою. Загарбник збирався розплющити мене цією залізякою.

«Мартен би за таку виробку руки відірвав», — глухо подумав я, і всередині закипіла зла робітнича гордість.

Та сильніше за це в мені спалахнула яроста солідарність роботяги: ремісник зобов’язаний був захистити родину ремісника. Прямо за спиною берсерка, біля дубових коліс воза, бородатий лісоруб у порваній сорочці відчайдушно й важко дихаючи відмахувався від нападників своїм простим, грубим залізним колуном, прикриваючи дружину й плачучого хлопчика. Я на мить побачив не чужого лісоруба, а Мартена — такого самого впертого, втомленого й мовчазного після зміни біля горна. Цей чоловік заробляв на хліб мозолями й чесною працею, так само, як я і батько Мартен. Бачити, як елітна гірська наволоч намагається пустити під ніж брата за працею на цій кам’янистій землі, було вище моїх сил. Я мусив закрити цю сім’ю своїм броньованим корпусом переднього краю.

Важкий обух у моїх руках не був штампованою орденською дешевизною — наставник, ідучи на спочинок, передав мені головну реліквію свого роду. Він виростив мене, знайду, біля раковини горна і відкрив таємницю цієї зброї, яка виявилася легендарною стародавньою роботою магів і майстрів-гномів. Підземні ковалі відливали її гартований титановий каркас, а чаклуни техно-ложи намертво вплавили у рідку сталь рунні контури поглинання зустрічної кінетичної енергії. Старий вчітель досі чекав на мене в міській кузні, і я мусив довести, що вартий його спадщини.

Лапи-лямки мого просторового рюкзака-крокодила намертво впилися в броньовану спину, утримуючи двохтонний внутрішній ліміт ваги. З глибин сумки війнуло старою сиром'ятною шкірою та сталевою стружкою. Перехопивши зручніше руківя, я виставив уперед плоский, монолітний бойок артефакту. Зброя поки спала, перебуваючи у своєму звичайному, базовому стані важкого молота. Забруднювати її руни гоблінською юшкою завчасно не хотілося, але прямий контакт був неминучий.

Кістолом уже наганяв мене. Я не відступив. Навпаки — дочекався його останнього кроку. Важка зброя завжди видає свого господаря: спершу вона попереджає про удар, а вже потім приходить смерть. У брудній колії біля самого воза потвора з усього розмаху обрушила свій шипастий чавун мені в голову. Я холоднокровно довернув корпус і прийняв цей нищівний удар у жорсткий блок, підставляючи гартовану сталь свого монолітного гномського долота.

Пролунав оглушливий гуркіт зіткнення двох знарядь. Удар віддався в плечі так, ніби по мені вдарив сам ковальський прес. Я мимоволі стиснув зуби. Добре. Значить, він не просто скажений — він справді важкий. Одночасно з цим на моєму лівому фланзі Стефан зі страшним брязкотом зустрів тесак Шматувальника — до моїх вух долетів оглушливий рокіт їхніх зчеплених клинків, від якого в усі боки бризнув сніп вогню, осяявши розкислу колію. Від нашого власного удару в усі боки так само віялом вибухнула потужна, люта злива іскор, що освітила дорожнє болото та перелякане обличчя дитини. Просіку затягнуло різким, їдким і сухим запахом гарячої окалини й розжареного заліза. У той самий мить внутрішні гномські шестерні та приводні вали всередині каркаса, видавши глибокий, вібруючий механічний гул, спрацювали бездоганно, частково поглинувши віддачу. На обличчі Кістолома на мить промайнуло щире здивування. Він явно очікував, що перший удар розтрощить мене разом із обладунком. Очі берсерка сіпнулися, паща прочинилася, а потім здивування миттєво змінилося ще лютішою посмішкою. Йому сподобався опір. Тепер він хотів зламати мене ще сильніше.

Але берсерк, засліплений зіллям, миттєво змінив маневр. Зрозумівши, що лобовий таран не пробив мій захист, він не став відскокувати назад. Тварюка хижо вишкірилася і з диким хрипом завдала підступного, змазаного ковзного удару знизу вгору. Важкий бойок зірвався з траєкторії, просковзнув по моєму блоку і з усієї сили зачепив мене іржавими шипами просто по лівому стегну, з тріском зминаючи захисні пластини набедреника. Самого цього моменту праворуч від мене, біля підніжжя кам'янистого уступу, пролунав сухий, хижий щіглин зведеного сталевого арбалета Голки, що одразу змінився глухим звуком відчайдушного ухилу Лари в зарості папороті. Тієї ж секунди гострі зуби ворожого чавуну глибоко розпороли плоть над моїм власним коліном, вириваючи шматки антрацитової шкіри й пускаючи мені першу гарячу кров. Побачивши кров, Кістолом буквально збожеволів від захвату. Його очі спалахнули, ніздрі роздулися, а з горла вирвався хрипкий переможний регіт. Він відчув, що нарешті пробив мою броню, і це миттєво повернуло йому впевненість. Берсерк уже не бив — він насолоджувався полюванням. Сире повітря прорізав солоний, металевий запах моєї власної юшки, що змішався з чавканням розтоптаної під нашими ногами рідкої багнюки.

Обпікаючий біль миттєво омив ногу, позбавляючи мене твердої опори на граніті. Удар віддався в плечі так, ніби по мені вдарив сам ковальський прес. Я мимоволі стиснув зуби. Добре. Значить, він не просто скажений — він справді важкий. Кістолом, важко й переривчасто дихаючи, навалився на мене всією своєю вагою, намертво притискаючи мене спиною до масивного ободу воза, який жалісно заскрипів під нами. відчувши мою хитку опору. На його перекошеному обличчі розквітла тріумфальна, майже дитяча радість. Він уже вважав мене переможеним. Берсерк важко сопів, захлинаючись власним азартом, і його пальці нетерпляче стискали держак, ніби він уже відчував під ним хрускіт моїх кісток. Мутант злорадно виплюнув мені в обличчя бризки отруйної слини та осквернену репліку:

— Смачно пахне твоє м'ясо, синій виродку! Зараз мій шматок чавуну розплющить твою черепушку в цю дорожню жижу!

обставина ставала критичною, поранене коліно підкошувалося в рідкому місиві, дроти всередині обладунку натягнулися до межі, а рана на стегні пульсувала люттю. Внутрішні накопичувачі реліквії були вщерть перевантажені зустрічною кінетикою трьох зіткнень. З задньої лінії, перекриваючи хрипи монстрів, зі злості зриваючи флакони, яро закричав Рейн: «Капітане, не надумай повністю розтрощити його панцир! Зрубе, тримай периметр, мені потрібні трофеї цілими!». А просто з повозки запально вигукнув Миша-Непосида, стрибаючи до дитини: «Так його, Стефане! Зроби з цієї туші фарш!»

Я лише жорстко, хижо вишкірився у відповідь на погрозу ворога, відчуваючи, як під латними рукавицями гуде й вібрує гномська сталь:

— Твій шматок чавуну — це брудний брак, тварюко. Батько Мартен вчив мене переплавляти такий мотлох на шлак!

Перемагаючи гострий біль у пошкодженій нозі, я намертво зафіксував правий чобіт у дорожньому місиві й просто на траєкторії його фінального тиску розлого виплюнув секретне кодове слово:

— Горн! Я почувствував, як під пальцями оживає руків'я. Наче сам старий Мартен стояв за моєю спиною біля горна й чекав, чи не злякаюся я цього удару.

Стародавні гномські руни на темному металі спалахнули лютим синім полум'ям. Усмішка Кістолома завмерла. Вперше за весь бій у його очах промайнуло щось, чого там досі не було, — нерозуміння. Він рвучко спробував відсмикнути свою. Монолітний бойок моєї зброї просто під час страшного зустрічного контакту з ворожим чавуном затрясся, метал потек рідким стисненням і на шаленій швидкості трансформувався в , бритвено-гостру сокиру. Омагічене лезо, що вирвалося назовні й просочилося гігантською енергією трьох ударів, зі страшним соваючим звуком з ходу розрубало важке шипасте знаряддя гобліна рівно навпіл!

Але цього для страшного кувального вектора було замало. Сила гномських приводних валів жбурнула лезо далі за наскрізною траєкторією. Я навіть не встиг здивуватися власній силі. Лезо вже йшло далі. Я тільки почув його передсмертний крик і зрозумів: тепер зупинятися пізно. Вона із сухим, огидним хрускотом кісток, що ламалися, начисто відрубала Кістолому праву руку по саме плече разом із обрубком деревянного топорища. Кістолом навіть не одразу зрозумів, що сталося. Він подивився на обрубок власної руки, ніби це належало комусь іншому. На його обличчі застигло німе здивування. Потім зіниці розширилися, а рот розкрився в беззвучному крику. І лише за мить із його горла вирвався дикий, панічний вереск — уже не рев берсерка, а крик істоти, яка раптом усвідомила власну смертність. і Ао незупинній дузі навскіс глибоко зачепила й розпорола його здуте пузо. Зі страшного рваного розрізу назовні фонтаном хлинула густа, чорна кров і димлячі нутрощі монстра, рясно заливаючи розтоптані бруківки граніту та розкислу болотну траву.

Нікчема, задихаючись власною печенковм сиком, ще судомно гойдався на ногах , Кістолом уже не гарчав і не погрожував. У його погляді вперше зникла вся колишня лють. Залишився тільки тваринний жах. Він хитався, намагаючись відступити, і здоровою рукою марно затискав фонтануючу рану. Його очі бігали по моєму обличчю, шукаючи там хоч крихту милосердя. Але я вже бачив перед собою не переможеного воїна, а небезпечного хижака, який ще здатен убити, якщо йому дати секунду чіпляючись за життя, але я не збирався давати йому жодної секунди. На зворотному русі рук я резко перехопив топорище й з глухим робітничим ревом наотмаш зніс потворі виродливу голову. Важкий череп покотився в багнюку, а я, дивлячись на падаючу знеголовлену тушу, крізь зуби процідив із кузнєчною іронією:

— Ну і хто тепер красень? Я важко видихнув. Лють ще гуділа в грудях, але разом із нею прийшло дивне полегшення. Вистояв. І Мартен не побачив би в мені боягуза.

Тієї ж секунди вся хлинула чорна рідина увійшла в прямий контакт із розпеченим синім полум'ям гномської сокири. Осквернена кров люто, з високим свистячим шипінням почала випаровуватися на рунній сталі, викидаючи густі смердючі струмені пари. Прямо над колесами знялася щільна хмара випарів, і всю просіку накрив , задушливий, нудотно-кислий запах горілої крові та паленої мертвечини, від якого перехопило подих. Безголове тіло найманця Шрама важко гепнулося в рідке місиво біля самого воза, затихнувши на сірому камінні. Синє полум'я на моєму лезі плавно згасло, повернувши зброю в вихідну форму звичайного молота. Перша елітна загроза на моєму напрямку була повністю ліквідована.

Я різким рухом струсив лезо, скидаючи останні краплі, і важко сперся на рукоять, бо поранене стегно підкосилося від обпікаючого болю. Але саме в цю мить, підкоряючись шаленому сплеску адреналіну, усередині мого тіла на повну потужність спрацювала моя власна магічна здатність до регенерації плоті.

Я фізично відчув, як глибокі рвані борозни від шипів пронизало дике, свербіння, точно таке ж, як тоді в міській кузні, коли я до м'яса спалив долоню об розпечену добіла сталь батька Мартена й вона за лічені секунди затягнулася заново. Моя антрацитово-чорна шкіра на краях рани над коліном тьмяно запульсувала внутрішнім ковальським жаром. Кров миттєво згорнулася, запікаючись просто в розкислій болотній багнюці. Розірвана м'язова тканина й сухожилля під набедреником із сухим стисненням почала стягуватися дюйм за дюймом, і всього за кілька секунд страшні розрізи повністю відновилися без будь-яких шрамів. На темно-синій шкірі не залишилося жодного рубця чи сліду — плоть стала ідеально гладкою та монолітною, немов заново відлита в тиглі сталь. Нога знову знайшла точку опори, і я міг твердо міряти землю кроком. , перевіряючи її. Кілька разів зігнув ногу, перевіряючи її. Жодного болю. посміхнувся — цього разу вже щиро. Знову цілий.

Перемагаючи залишкову хвилю смороду, я розвернув масивний корпус і оцінив обстановку. Я мимоволі глянув у бік Стефана. Якщо він ще стояв — значить, перша лінія не посипалася. Стефан уже стояв над затихлим Шматувальником, так само затискаючи поранене плече, а ось на фланзі скельного виступу ситуація набувала зовсім іншого розвороту. Мої очі зафіксували, як Лара-снайпер, повністю відмовившись від свого композитного лука в цих тісних заростях, безшумною тінню ковзає в бік підліску, плавно переходчи до прихованого зближення заради жорстокого, ультра-ближнього бою на ножах із третьою ціллю — гобліншею-ліквідаторкою Шпилькою. Я хотів рушити до неї, але Стефан уже завершив свій бій, а з іншого боку просіки починався новий рух. Бій ще не закінчився...