розрив магії веселка

— Висуваємось, — тихо, але владно скомандував я. — Наша ціль — лісовий периметр. Тримаємо концентрацію. Повна зачистка лігва гоблінів Шрама розпочнеться одразу після прибуття на точку. На нас чекає маленька донька купця. На світанку ми пообіцяли серу Томасу повернути Елізу додому живою та неушкодженою. Не можна гаяти ні хвилини.

Ми перетнули межу міста й заглибилися під похмурі вікові шати глухого бору. Густі крони велетенських сосен миттєво поглинули скупі сонячні промені, зануривши розбиту, зарослу колію лісового тракту в зловісну, сиру й холодну напівтемряву. Нам належали довгі години марш-кидка, і в цій суцільній, дихаючій прілі тіні кожен із нас розумів: будь-яка тактична помилка на ворожій території може стати фатальною.

Герої покинули заставу через Північну браму й вийшли за захисний периметр, остаточно ступивши на забуту, завалену буреломом лісову дорогу.

Попереду загін рухався рівним бойовим похідним ордером, який я затвердив ще біля огорожі. Наш масивний авангард у грубо викуваному залізному нагруднику зі слідами недавньої окалини неквапливо викрокував попереду. Він ішов як головний танковий заслон, підминаючи важким взуттям упалі гілки, хрустячи сухою хвоєю та розсуваючи могутніми кігтями густі кущі підліску. Масивні, злегка загострені тролячі вуха велетня-гібрида безперервно посіпувалися, чуйно вловлюючи кожен шурхіт лісової хащі.

Лара холоднокровно сканувала фланги зеленими очима. Дівчина натягнула глибокий капюшон камуфляжного плаща на голову. Золотаві пасма лучниці були повністю приховані від чужих очей, а зі спеціальних прорізів щільної тканини насторожено висовувалися її витончені гострі вушка. Снайперка рухалася абсолютно безшумно, котячим кроком оминаючи болотні зарості та чіпкі гілки папороті, готова в будь-яку секунду скинути композитний лук із тактичними насічками на руків'ї.

Рейн ліниво крокував у центрі групи. Його ексцентричне фіолетово-рожеве вбрання здавалося зухвало яскравою плямою серед похмурих сірих валунів та моху, але маніпулятора мани це анітрохи не турбувало.

Миша-Непосида крутився під ногами, створюючи хаотичний, безперервний рух. Босоногий Позичальник у своїй яскравій червоній сорочці, суцільно покритій соковитою лісовою вишивкою з квітів та листя, упевнено впивався пальцями ніг у жорстку сиру землю стежки. На плечі у нього лежав довгий дерев'яний ухват, а його тугий вузол каштанового чуба завзято підстрибував при кожному кроці.

Прокляття експерименту безумного чарівника працювало бездоганно: стопи скаута не відчували болю від гострих коренів і зовсім не бруднилися в дорожній грязюці.

Поки я розминав пальці, сорванець вирішив, що настав ідеальний момент для диверсії. Ведений своїм нездоланним «тактичним позитивом» та цікавістю, малюк пацючим рухом безшумно матеріалізувався прямо за спиною мага.

Позичальник ювелірно витягнув два тонких пальці, маючи намір обережно й тихо залізти в розріз фіолетової мантії — прямо до його нового професійного поясу алхімічного постачання. Малеча вже придивилася там один вкрай вигадливий, блискучий скляний флакон із порошком їдкої сірки.

Однак умудрений бойовий маг Синьої ложі контролював свій периметр без усяких очей. Чарівник навіть не повернув голови, але його розпатлане волосся на мить спалахнуло дрібними лазуровими іскрами, що пахли чистим озоном.

Перш ніж пальці злодюшки торкнулися осередку паска, Рейн легким щигликом лівої руки активував зустрічну ілюзорну примху магії розуму. Прямо всередині кишені зіткнулося миттєве заклинання просторового зсуву чистої мани.

Варто було малюку потягнутися до флакона, як із одягу чарівника зі свистячим звуком вирвалася світна ілюзорна метелик розміром із хорошу диню! Вона заплескала гігантськими силовими крилами прямо перед носом злодюжки, обдавши його віялом безпечних магічних іскор та осліплюючого неонового пилу.

— Ой!

Малюк від несподіванки видав захоплений писк і спритно відскочив на три кроки назад, ледь не врізавшись у коліно Аліка.

Велетень при цьому лише глухо, гуркотливо усміхнувся, хижо блиснувши орочими іклами під своїм залізним нагрудником.

— Яка вигадлива крилата штуковина! — рудий завзято зморщив ніс і весело підморгнув мені, поправляючи жилет. — Рейне, а вона справжня? А можна мені її погладити? А якщо я погодую її тим самим іржавим цвяхом, який випав із колеса воза?

— Не раджу, малий, — весело розсміявся чарівник, нарешті обертаючись і підтягуючи свій важкий пояс з алхімічними інгредієнтами , перевіряючи готовність штурмових заклинань далекого бою. — Мої кишені захищені стабілізуючими чарами. Наступного разу замість комахи там виткнеться рунний капкан «Сліпучої іскри», який точно підсмажить твої безцінні босі п'яти. Так що тримай свої пальці при собі.

— Рейне, бери вгамуй свої іскри! — роздратовано й різко цикнула з тіні Лара, навіть не обертаючись у наш бік. З-під капюшона її зелені очі пильно сканували хащу. — Ти світишся на півмилі в цій темені, нас будь-який гоблінський розвідник здалеку засіче! Ми на чужій території, чорнокнижнику.

— Нехай тебе Синя ложа чеше... Досить улаштовувати балаган! — скомандував я, перехоплюючи розвантажувальний ремінь за спиною. — Ми на ворожій території. Ларо — тримай дистанцію. Аліку — контролюй прохід. Дрібний — під прицілом, тримайся в центрі тактичної групи і не висовуйся. Ніяких осічок у моєму загоні бути не повинно.

Маг лише з хитрим виразом на обличчі хмикнув, але сперечатися не став, акуратно поправивши свій пасок.

Наш синьошкірий боєць авангарду важко ступив уперед, упевнено пробиваючи дорогу крізь густий підлісок і хрустячи сухою хвоєю. Напарниця безшумно ковзнула на лівий фланг, миттєво злившись із густою лісовою тінню завдяки плащу. Її композитний лук був повністю готовий до відкриття вогню далекого бою.

Я ще раз прагматично перевірив власну екіпіровку важкого танка, переконавшись, що Щит Віри надійно зафіксований за моєю спиною, а права рука в залізній перчаткі міцно стискає руків'я меча. Обітниця веліла мені захищати цей рейд до останнього подиху.

Миша-Непосида завзято підстрибував усередині нашої колони, весело помахуючи своєю довгою дерев'яною палицею й анітрохи не переживаючи через відсутність чобіт на босих ногах.

Похмурі вікові сосни та зарослі папороті надійно приховували перспективу штурмової групи разом із кованим заслоном танка. Весь набір був у повній бойовій викладці.

Коли ми вийшли до заростей малинника, скаут несподівано застиг на місці, насторожено виставив уперед свою дерев'яну зброю.

Чубатий нічуть не злякався погрози, а лише завзято похитав своїм каштановим чубчиком, продовжуючи перебирати кишені на жилетці.

Попереду на нас усе ще чекали дві години небезпечного лісового переходу, а тінь розбійницького отамана Шрама та його гранітних пасток уже незримо стискалася навколо нашої бойової групи.

Ми відійшли від міста зовсім недалеко, коли стара лісова дорога остаточно сховалася під віковим склепінням хащі. Нам належали довгі години марш-кидка, і в цій суцільній темені потрібно було пильно охороняти периметр.

Ми просувалися єдиним бойовим порядком: я крокував попереду, а мої супутники впевнено зберігали дистанцію, злагоджено тримаючи крок.

Раптом із чагарників прямо за курсом пролунав дивний, глухий шум. Кущі люто затріщали, ламаючи сухі сучки.

Реакція загону на потенційну засаду була миттєвою.

— До укриття! Нижче! — коротко скомандував я, різко скидаючи броньову пластину Віри.

Підкоряючись бойовому наказу, ми відразу присіли, дружно й злагоджено увійшовши в глуху оборону прямо посеред стежки.

Снайперка по-котячому намертво втиснулася в густі зарості дикої папороті, піднявши зміїний лук із яструбиним оперенням. Наш вогневий штурмовик припав на одне коліно за широким стовбуром дерева і швидко зашевелив пальцями, збираючи на кінчиках нігтів лазурові іскри мани.

Сруб застиг нерухомо, наче монолітний, укопаний у землю залізобетонний стовп, прикриваючи нас своїм широким залізним нагрудником і шумно втягуючи ніздрями вогке повітря.

Навіть Миша-Непосида миттєво стиснувся в клубок за моєю латною спиною, намертво зафіксувавши свій спис.

Настала виснажлива, крижана мить очікування. Весь наш загін сидів без жодного звуку, затаївши подих і скануючи поглядом дюйм за дюймом лісовий периметр. Жоден із нас не рухався.

Прохолодна тиша, порушувана лише легким вітряним шелестом сірої пилюки та листя, поступово почала розряджати напругу.

Сруб повільно видихнув і порушив мовчанку:

— Не бійтеся, — глухо пророкотав він, повертаючись до нас. — Це був усього лише ведмежий хом'як. Він боягузлива істота. До того ж — неповороткий телепень, суцільно вкритий м'яким пухом. Першим ніколи не нападе.

Рейн ліниво поправив комір й хмикнув:

— Це тобі він здається нешкідливим, Срубе!

Я теж підвівся на ноги, перехопив зручніше зброю і, згадуючи старі армійські байки, з посмішкою відповів нашому синьошкірому велетню:

— А мені бувалі ветерани Ордена в Храмі Світла розповідали зовсім інше. От уяви: сидиш ти в засаді, і раптом на тебе на повній швидкості летить цілий триметровий пагорб пуху! З пащі капає густа зелена слиз, величезні очі налиті кров'ю й скажено обертаються. І все тому, що цей переляканий дурень випадково нажерся листя дикого пекучого перцю!

У цієї рослини листя спочатку обманливо солодке, а потім різко починає нестерпно пекти зсередини, зводячи звіра з розуму. Ну або якийсь недобрий маг вирішить над тобою піджартувати. Ти до нього у вежу прийшов по-доброму, цивілізовано поговорити, а він бере й спускає на тебе із загону підкореного монстра — отакого «милоту» з триметровим запасом жиру під шкурою! Тут будь-який боєць переднього краю обладунки замастить від несподіванки.

Почувши нашу розмову, Миш завзято підстрибнув, похитуючи каштановим чубом, і весело вставив свої п'ять копійок:

— О, ведмежі хом'яки! Я пам'ятаю їх із дитинства! У нашому сусідньому селі багаті ґноми частенько каталися на них верхи, прямо як справжні лицарі! Це було так кумедно: сидить бородань на пухнастій туші, а довкола звичайні піші подорожні з роззявленими ротами стоять, бо в них-то, як і в нас, взагалі ніякого транспорту немає!

Нарешті зарості з тріском розсунулися, і на лісову стежку власною персоною незграбно виліз величезний ведмежий хом'як.

У цю мить малюк завмер, і його скаутський погляд видав миттєву, чіпку зорову оцінку істоти.шибеник заворожено, сантиметр за сантиметром, просканував моцну триметрову тушу.

Анатомія цього біологічного монстра була химерною: на потужному, кремезному ведмежому тілі сиділа велика голова звичайного хом'яка. Хлопчак витріщився на його величезні круглі вуха, кумедні роздуті щоки та короткі, товсті лапи, які впевнено спиралися на землю без жодного взуття.

Співвідношення великого жирового запасу велетня з його власними босими підошвами викликало у Непосиди невимовне захоплення. З-під легкого жилета яскраво палахкотіла сорочка.

В руках цей пухнастий вайло міцно стискав розтріскану трухляву колоду. Абсолютно не звертаючи на нас уваги, підземний житель із захватом колупав кігтями гнилу деревину, спритно діставав звідти жирних лісових личинок і із задоволенням їх тріскав.

Він неймовірно смачно чавкав на весь ліс.

Але варто було звіру підняти свої круглі, налиті червоним очі й наштовхнутися поглядом на наш броньований загін, як ідилія закінчилася. Ссавець за секунду усвідомив, що перед ним стоїть суворий паладинський танк і озброєна до зубів штурмова група.

Забувши про свою улюблену колоду та делікатеси, гігант перелякано хрюкнув. Він кинув здобич прямо під ноги орку і щосили, кумедно перевалюючись усім своїм жировим запасом, кинувся тікати назад у хащу, руйнуючі вікові кущі й залишаючи за собою лише хмару пуху.

Але разом із появою велетня на всю просіку хлинула чудовиська, задушлива хвиля звіриного смороду, від якої у мене ледь не перехопило подих під латним забралом.

Від цієї живої гори пуху тхнуло важким, концентрованим запахом вогкої шерсті, що зіпріла, болотяної гнилі, задавненого дикого жиру та нудотно-солодкуватого смороду деревини, яка розкладається. Цей густий, забійний аромат геть перебив чистий озоновий шлейф лазурових іскор маніпулятора мани, змусивши напіворка зморщити ніс.

Коли тріск гілок остаточно затих, а важкий густий запах почав повільно вивітрюватися серед сосен, Рейн ліниво поправив рукав своєї мантії, кумедно хмикнув і почав діалог:

— Ну що, полюємо? — чаклун хижо примружився, дивлячись услід звірові, що втікав.

— Нам точно не завадив би такий транспорт. Я цілком міг би підкорити його магією або приборкати. До того ж, жбурнути колодою під ноги нашому штурмовику й накивати п'ятами, виблискуючи всім своїм жировим запасом, — це чудовий маневр!

— Виключено, Рейне, — твердо обірвав я мага, який уже заходився передчувати розвагу, і рішуче покрокував уперед зарослою колією. — Ми йдемо далі. У нас абсолютно немає часу на приборкання хом'яків. Невідомо, що гобліни просто зараз роблять із Елізою, бідною донькою купця. Кожна хвилина зволікання може коштувати дівчинці життя.

Чарівник розчаровано зітхнув і пробурмотів:

— А я ж уже приготував для них парочку своїх ілюзорних вибриків розуму. Подивився б я, як цей триметровий пагорб пуху із зеленими шмарклями накиває п'ятами від моїх заклять!

Його яскраве вбрання тьмяно поникло, але сперечатися зі мною він не наважився.

Ми додали ходу. Босоногий скаут спритно перескакував через розбиті вибоїни, Лара безшумно ковзала в плащі хакі серед болотяних заростей, а антрацитово-чорний гігант звично й спокійно міряв тракт кроком, бережно притискаючи ліктем свій крокодилячий заплічник.

За деякий час ми вирішили зробити привал на кам'янистій галявині під захистом вікових сосен, щоб перевести подих, трохи перекусити й відновити сили перед штурмом північних гір.

Ми розташувалися на поваленому сухому стовбурі трохи осторонь від занедбаної дороги. Час підтискав, таймінг був жорстким, але боєздатній групі вимагалося відновити тактичну витривалість перед вирішальним кидком.

Саме тут ми нарешті відкрили наш провіант. Напарниця похмуро кивнула, умостившись на краю колоди, і акуратно поправила лямку брезентової термосумки на своєму стегні. Вона розстебнула щільні фіксатори.

Контейнер, позбавлений важких хладоелементів, чудово зберігав свіжість їжі за рахунок товстої ізоляційної структури. Дівчина спритно дістала величезні дорожні бутерброди із соковитим запеченим м'ясом та товстими скибками сиру, роздавши пайок соратникам.

Ми із задоволенням поглинали ці припаси прямо на привалі. Алік жадібно згріб свою порцію когтистою лапою і в один чудовий укус цілком з'їв величезний шматок, задоволено забурчавши. М'ясний калорійний заряд миттєво ліквідував накопичену втому.

Звільнивши могутні руки, наш коваль нарешті потягнувся до своєї спини. Синьошкірий велетень вирішив розгорнути важкий пакунок, який до цього моменту бережно носив за плечима поверх мішка з ослячої шкури.

Він неквапливо зняв його, і грубе сукно зісковзнуло, повністю оголивши масивний бойок молота з темного, невідомого металу, суцільно вкритого давніми загадковими рунами.

Але варто було напіворку тихо вимовити секретне слово активації, як гномська магія прадавніх часів миттєво вступила в силу — інструмент слухняно потік, наче рідка сталь, і на наших очах трансформувався в нищівну рунну сокиру-диво, що сяяла яскравим синім світлом!

Від артефакту виходила відчутна хвиля первозданної енергії, що дихала величчю підземних глибин.

Миша-Непосида від такого видовища миттєво забув про бутерброд і заворожено потягнувся маленьким цікавим пальцем, намагаючись помацати неонові руни прямо на поточному синьому металі.

Я зі здивованим захопленням дожував свій сухий армійський сухар, переводячи погляд із напарника на нашого чорношкірого друга:

— Алік, Вражаючий Руйнувальник! Звідки в тебе це диво?

Боєць на прізвисько Сруб дбайливо опустив долоню на лезо, що сяяло світлом. Його погляд на секунду полинув кудись у далечінь, за верхівки дерев, а синявий відлив шкіри став ніби ще глибшим.

Наш могутній гібрид, який успадкував грізні риси напіворка й незламну тролячу кров, влаштувався зручніше та з незмінною повагою розпочав розповідь:

— Цю річ я отримав у дарунок від свого батька — Мартена. Старий перейняв її у спадок від власного батька, а той — від свого. Ця велична реліквія століттями дбайливо передавалася в нашій родині з покоління в покоління. Майстер навчив мене таємного слова й довірив берегти зброю, коли зрозумів, що моя кров повністю готова прийняти її силу. Для вузьких штреків покинутої ґном'ячої шахти це найкращий бойовий інструмент.

У цей момент Рейн видав приголомшливу візуальну оцінку цього трансформера. Чарівник Синьої ложі заворожено нахилився вперед, відклавши недоїдений бутерброд на край деревини.

Його карі очі буквально впилися в неонові переливи синього полум'я, що пульсувало на лезі. Маніпулятор мани дюйм за дюймом сканував структуру темного гномського металу, стежив за тим, як магічні руни вибудовують канали поглинання кінетичної енергії, і приголомшено похитав головою.

Рідка сталь, що змінює форму за кодовим словом, змусила ексцентричного штурмовика повністю переглянути свій вектор.

— Це ж... мої книжкові знання! — вигукнув Рейн, не зводячи палаючого погляду з сокири. — Спочатку мені здавалося, що історії про подібні скарби — це всього лише перебільшені легенди з пильних фоліантів Академії. Але тепер, бачачи це диво на власні очі, я усвідомлюю: старі казки ковалів-магів виявилися чистою правдою!

Віу-уун зробив крок ближче, буквально пожираючи лезо очима, і продовжив із піднесенням:

— Їх у давнину створювали гноми-маги! Вони об'єднували суворе ковальське ремесло з чистим чарівництвом механіки й кували такі неймовірні трансформовані структури! Це ж повноцінний накопичувач кінетичної енергії, здатний глушити зустрічний удар...

— Гарна іграшка, ковалю, — ущипливо кинула з кутка колоди Лара, перевіряючи щільність ременів на термосумці. — Головне — не зачепи цим блакитнім полум'ям мої стріли у вузьких проходах шахти.

— Ну й химерна ж у нас компанія! — дзвінко розсміявся Миша-Непосида, завзято похитуючи своїм каштановим чубчиком, відправляючи в рот чергову ягоду, зірвану з куща, й перериваючи тишу.

Його очі горіли від захвату. З-під легкого жилета яскраво палахкотіла вишита квітами червона сорочка.

— Маг-лектор у плямах, чорний велетень із давнім родовим молотом-трансформером, і паладин зі світлавим мечем та прихованим Щитом Віри. Гобліни Шрама точно збожеволіють, коли нас побачать! Наш броньований танк і вогнева штурмова група їх просто розмажуть! І це найсправжніший розумний позитив, чесне слово Позичальника!

На цій веселій ноті нашого маленького друга ми дружно закінчили привал. Поїли, попили прохолодної води, за потреби сходили в кущі — і знову пора було висуватися.

Затягувати відпочинок у цій похмурій хащі було недозволеною розкішшю, адже на кону стояло життя Елізи, бідної доньки купця.

Я підвівся на ноги, поправив прихований під плащем захист Віри і рішуче застебнув ремені лат паладинського танка.

Алік вимовив коротке слово деактивації, повернувши сокирі початкову форму кувалди. Метал слухняно перетік, наче рідка сталь, після чого велетень швидко загорнув важкий бойок назад у грубе сукно і надійно закріпив його у себе за спиною поверх наплічника — так, щоб цей потужний хлопець міг у будь-яку секунду миттєво, одним рухом вихопити зброю для удару.

Рейн підтягнув свій масивний пасок з алхімічним запасом, перевіряючи готовність штурмових заклинань далекого бою. Під фіолетово-рожевою мантією глухо дзенькнули герметичні флакони з селітрою, сіркою та стабілізуючими солями.

Миша-Непосида вже на повну стрибав попереду на своїх босих, що не бояться бруду п'ятах, завзято похитуючи каштановим чубчиком, поки його вишита квітами червона сорочка яскраво палахкотіла з-під жилета.

Ми знову рушили вперед.

Ліс поступово ставав густішим. Дерева зімкнулися над дорогою настільки щільно, що вечірнє світло майже перестало проникати крізь крони. Під ногами хлюпала стара волога земля, а попереду все частіше траплялися зламані гілки та сліди недавнього руху.

Лара раптом підняла руку.

Загін зупинився.

Лучниця повільно присіла біля краю стежки й відгорнула кінчиком стріли шар вологого листя.

— Сліди, — тихо сказала вона.

Я підійшов ближче, але не перетинав її лінію огляду.

На м'якій землі виднілися свіжі вм'ятини. Невеликі босі сліди чергувалися з відбитками грубого взуття. Поруч лежала зламана гілка, ще не встигла підсохнути на місці перелому.

Лара провела пальцями над ґрунтом, не торкаючись його.

— Не старші за кілька годин.

Рейн перестав посміхатися.

Навіть наш маленький скаут цього разу не пожартував.

Я мовчки подивився вперед, у темний коридор між соснами.

Гоблінів ми не бачили.

Але тепер уже точно знали: вони десь попереду.

І, судячи зі свіжих слідів, могли знати про нас набагато раніше, ніж ми про них.

Підняв кулак, наказуючи загону зупинитися.

Попереду чекала територія Шрама.