розрив магії веселка

Рівно о шостій годині ранку затяжний нічний дощ нарешті повністю припинився. Негода відступила, залишивши по собі лише важкі хмари, що ліниво відповзали за горизонт. Коли я рішуче штовхнув плечем дубові двері й виходив із таверни «Кабаняча голова», то просто на порозі ледь не наштовхнувся на граційну постать. Це була жінка-кішка — представниця рідкісної та відстороненої раси, чиї одноплемінники частенько промишляли на околицях нашого поселення. У своїх тонких руках вона дбайливо притискала плетений кошик, вміст якого був наглухо накритий шматком грубого полотна. Гостро війнуло якимись сушеними травами та свіжою річковою рибою. Незнайомка спритно прослизнула повз мене, блиснувши в ранкових сутінках вузькими вертикальними зіницями жовтих очей і ледь помітно повівши пушистими вухами на маківці. Її гнучкий хвіст м'яко гойднувся з-під поношеного плаща, коли вона зникла в напівтемряві закладу, рятуючись від свіжої ранкової прохолоди.

Важка стулка за моєю спиною почала повільно зачинятися, і в цю мить мій погляд, звиклий до армійського порядку, зачепився за клапоть пергаменту, прибитий залізним нанітом прямо до потемнілих дощок. Це був грубо накиданий вугіллям портрет, з якого на перехожих зловісно косилося потворне, вкрите глибокими рубцями обличчя хобгобліна Шрама. Нижче розпливчастим від сирості чорнилом виднілася сума винагороди від міської варти. Тварюка ніби чатувала на кожного, хто покидав стіни заїзду.

Я похмуро відвернувся і попрямував у бік центру. На околиці біля заставної брами дороги як такої не було — під кованим взуттям тягнулася лише вузька, розмокла від зливи брудна стежка, густо заросла диким бур'яном. Мокра трава шмагала по моїх поножах, але варто було мені минути присадкуваті дерев'яні халупи передмістя, як глуха периферія закінчилася. Зелень поступилася місцем цивілізації: я впевнено перейшов на широку кам'яну бруківку, викладену з масивних блоків сірого граніту.

Тут залізні чоботи воїна ордена вже важко й гулко втискалися в тверду поверхню. Бруки лисніли від сирості та слизьких міських нечистот, у яких відбивалося бліде ранкове небо. Дощова вода з тихим шурхотом уходила в стічні решітки, а з низин на мури присадкуватих цегляних будинків ліниво наповзав холодний туман. Повітря було густим, вогким і наскрізь просякнутим запахом мокрого каменю, пічного вугілля та дешевої, пригорілої юшки, яку ринкові гендлювачі вже починали варити в величезних мідних казанах прямо біля узбіччя.

Поки я міряв шлях своєю звичною важкою ходою, в моїй голові крутилися непрості думи. На околиці, в таких злачних місцях, портового та сухопутного зброду, звісно, було повно. Там можна було без особливих зусиль набрати цілу отаву шибайголів за пару срібних монет, але вся ця голота абсолютно не вселяла мені довіри. Нам належало здійснити суворий марш-кидок до північних висот, у саме лігво гоблінів ватажка Шрама, і там, у суцільній тіні передгір'їв, мені були потрібні перевірені, професійні бійці. Штурмовики передового краю, які надійно прикриють спину у важкому зіткненні й гарантовано не встромлять у неї іржавий ніж заради гаманця з золотом Томаса. Саме тому я вперто тримав курс на центральний майдан, сподіваючись відшукати справжніх майстрів своєї справи.

Місто поступово прокидалося. Ранкова метушня тільки набирала обертів: повз мене, штовхаючись плечима, поспішали похмурі ремісники, вусаті візники голосно лаялися на впертих волів, а відсторонені патрульні в поношеному обладунку ліниво обходили вузькі завулки. Мій важкий, броньований силует змушував перехожих боязливо розступатися по дузі. Начещені сталеві пластини — моя гордість і надійний захист паладинського танка — тьмяно блищали після зливи, прихований під плащем Щит Віри приємно обтяжував плечі, а бойовий меч у піхвах розмірно поплескував по набедреннику, нагадуючи про п'ятдесят отриманих монет задатку.Біля самого краю площі неквапливо рухався низький міський прибиральний автомат. Його трохи розплющений латунний корпус сягав мені лише до коліна. Замість ніг машину підтримували три короткі механічні опори з невеликими колесами, а спереду безперервно оберталися дві широкі циліндричні щітки, змітаючи багнюку, пісок і дрібне сміття до широкого приймача під корпусом. Усередині тихо гудів всмоктувальний механізм. На невеликій скляній панелі світилася проста електронна мордочка з усміхненими очима. Коли якийсь поспішний ремісник необережно кинув зім'ятий клапоть паперу повз урну, автомат миттєво змінив усмішку на сердиту пику, коротко пискнув, підкотів до сміття, втягнув його під корпус і, знову засвітивши задоволений смайлик, спокійно продовжив прибирання площі.

У самому центрі , прямо навпроти ратуші, росло старе розлоге дерево, чиє мокре листя важко звисало над дерев'яним навісом, ронячи великі вологі краплі на сірі плити.Неподалік сосідою стояв старий дерев'яний стовп, на перекладині якого мовчки сиділо кілька чорних ворон, уважно спостерігаючи за ранковою метушнею. Поруч із ним височіла величезна, збита з масивних дубових дощок міська дошка оголошень. Я попрямував навпростець до цієї головної опори новин. Масивний стовп був суцільно заліплений клаптями пергаменту. Мої очі, звиклі до армійського устрою, побіжно пробіглися пістрими листками. Я шукав конкретні навички: прихованість, дальній бій, знання лісових стежок.

Раптом прямо перед моїм обличчям пролунав різкий, проникливий свист. У товщу дерева, ледь не зачепивши нанісник мого шолома, встромився вузький, ідеально збалансований кинжал із кістяним руків'ям. Лезо увійшло в деревину наполовину, намертво пригвоздивши папір, на який я щойно дивився.

— Гей! — я миттєво поклав долоню на ефес меча й різко обернувся. Навколо моїх пальців на секунду спалахнула ледь помітна золотава іскра праведної сили, готової зірватися з ланцюга.

Прямо з товстого сука столітньої крони на сирі камені майдану безшумно, наче кішка, зістрибнула постать у захисному маскуванні. Ельфійка була вбрана в потертий зелений шкіряний костюм та камуфляжний плащ, брудно-зелені й коричневі плями якого ідеально розмивали її силует. Зі спеціальних, акуратно прорізаних у сукні капюшона отворів насторожено висунулися її довгі, витончені вуха, що чуйно ловили кожен шурхіт довкола. В її тонких, але мозолястих пальцях ветерана покоївся композитний лук, який я спочатку помилково прийняв за звичайний лісовий стрілецький реманент. Але мій військовий досвід моментально зчитав справжню прогресивну інженерію цієї зброї:

* Важкий композитний каркас: Основа була вирізана з гнучкого, мореного столітнього тиса, проте з внутрішнього боку плечі були посилені накладками з кістки гірських ящерів.

* Зміїна оплетки сухожиль: Усі шари були намертво, виток до витку, стягнуті висушеними й обробленими жилами отруйних гадюк та болотних гадів, наглухо залитих чорною смолою передгір'їв.

* Сухе зміїне шипіння: Коли найманка плавно провела долонею по основі, перевіряючи натяг, пересушена органіка видала зловісний, тихий звук, наче потревожене кубло змій.

За спиною у неї виднілося ціле віяло спеціалізованих стріл-асорті під будьякі тактичні завдання. На її стегні пустувало одне гніздо в шкіряній перев'язі для метальних клинків — саме звідти щойно вилетів ніж.

Ми завмерли, впившись поглядами одне в одного, і між нами миттєво розпочався той самий безмовний, напружений діалог, який ведуть лише досвідчені воїни. Мій суворий погляд з-під забрала шолома впритул сфокусувався на постаті незнайомки. Я прискіпливо, дюйм за дюймом сканував її периметр, оцінюючи тактичну готовність майбутньої напарниці: від того, як легко її руки балансують біля стегна, до бездоганної посадки її далекобійного спорядження, готового до миттєвої стрільби навскид. Ельфійка відповіла мені тим самим. Її уважні, холодні зелені очі з-під глибокого каптура вперто схрестилися з моїми. Не розриваючи візуального контакту, вона повільно ковзнула поглядом по моїй броні, подумки оцінюючи товщину нагрудних пластин паладинськой бойовой машиний , балансування мого клинка і приховану під дорожнім плащем масу Щита . В її вивчаючих очах не було страху, тільки чистий, холодний розрахунок професійного ліквідатора, який прикидає вогневу міць і надійність потенційного наймача. Це обопільне вивчення зайняло всього пару миттєвостей, але ми обидва зрозуміли, що перед нами не дилетанти, а майстри своєї справи.

З-під глибокої затіні насунутої тканини в ранковій вогкості нарешті азартно блиснув вогник справжньої авантюристки. Вона зробила кілька неквапливих кроків до списаної оголошеннями дошки, і її потертий зелений шкіряний костюм тихо зарипів.

— Прочитай, що там написано під моїм кинжалом, — прохолодно і рівно промовила вона, продовжуючи утримувати мій зустрічний погляд.

Я нарешті перевів погляд на клапоть паперу. Лезо пробило записку, залишену кимось із місцевих старост.

— «Розшукуються досвідчені слідопити», — вголос прочитав я, і мій голос глухою луною відбився від цегляних стін ратуші.

— Саме так, — Лара підійшла ближче й одним лінивим рухом висмикнула свою зброю, тут же спритно закрутивши її між тонкими пальцями. лезо плавно покинув дубову товщу стовпа. — Мене звати Лара. Стріляю без промаху, метаю ножі ще швидше, обожнюю дзвінку монету і ненавиджу нудьгу. Чула, купець сер Томас найняв тебе вирізати банду в хащах? Моя ціна — двадцять золотих наперед, і ми в ділі. За твоїм обладунком бачу, що праведникам на кшталт тебе завжди потрібні ті, хто вміє робити брудну роботу в тіні. Ну що, лицарю, по рукам?

Я трохи розслабив хватку на ефесі, золотава сила на пальцях остаточно згасла, а захисні пластини все ще глухо дзвеніли від напруги. Двадцять золотих із п'ятдесяти — це майже половина мого скромного авансу. Мій внутрішній прагматик вимагав розвернутися і пошукати когось дешевшого. Але професійний захисник у мені розумів: вправна лучниця в загоні на вагу благородного металу. Здатність разити ворога на відстані, ще на підході — неоціненна перевага. Поки я, як важка бронемашина, збиратиму на себе всю увагу та прийматиму удари на передовій, Лара зможе працювати із засідки, як ефективний прикриваючий стрілець вогневої підтримки, методично відстрілюючи потвор.

До того ж влучний мисливець завжди підстрахує при відступі, якщо справа набуде кепського оберту. Звісно, відходити я не планував, але в бою потрібно прораховувати всі варіанти, навіть найбільш небажані. Тим паче ельфи завжди чудово показували себе на далекій дистанції. Ще з часів останнього глобального зіткнення всі знали: вухатий народ виховує природжених снайперів. У їхніх лісових краях із найніжнішого віку дітей обох статей вчать натягувати тятиву. Для них цей сагайдак— не просто засіб захисту, а природне продовження руки. Пропустити такого фахівця через банальну економію було б чистою дурістю.

Я подумки зважив на долоні важкий гаманець, прощаючись із частиною заощаджень Томаса, і знову подивився Ларі прямо в очі.

— Двадчять золотих — ціна висока, ельфійко, — спокійно відповів я. — Але мені потрібен той, хто вміє тримати дистанцію та прикривати авангард. Поки я ламатиму ворожий стрій у перших рядах, мені знадобиться надійний супутник. Справжній ліквідатор, який б'є без промаху здалеку. Якщо твоя зброя така ж гарна, як цей кидок, ми домовимося.

Розстебнувши поясну сумку, я дістав шкіряний мішечок і відрахував рівно двадцять карбованих кругляків. Коштовний метал глухо забряжчав, привертаючи випадкові погляди поодиноких перехожих на вогкому майдані. Втім, варто було мені обдарувати роззяв важким поглядом з-під забрала, як вони швидко відверталися і поспішали у своїх справах, намагаючись не привертати уваги воїна ордена.

Я протягнув плату ельфійці.

— Гроші наперед, как ти й просила. Тепер ти в команді, Ларо. Але май на увазі: за цю суму я спитаю з тебе на повну в першому ж зіткненні.

Вона спритно підкинула одну з монет, мимохідь спробувала її на зуб і з задоволеною посмішкою сховала здобич у потайну кишеню свого камуфляжного плаща. Коротка зброя з кістяним руків'ям миттєво зникла в порожніх піхвах на її стегновій перев'язі.

— Не сумнівайся, командире. Окупиться кожен кругляк, — підмігнула вона, а в її очах знову спалахнув вогник справжньої мисливиці за пригодами.

------------------------------