розрив магії веселка

Ми продовжили шлях зарослою колією старого лісового тракту. Йшли мовчки, намагаючись не видавати жодного зайвого звуку. Ельфійка безшумно ковзала попереду, її плащ хакі повністю зливався з підліском. Маг то й діло поправляв свою фіолетову в рожевих плямах мантію, Миша-Непосида бадьоро ляпав босими п'ятами, а Алик спокійно міряв дорогу своїм розміреним кроком. Небезпечна зустріч із гребінчастою ропухою залишилася позаду, але її наслідки були наявні — наша група зараз повністю втратила свій охайний вигляд. Мій важкий паладинський обладунок був суцільно заляпаний смердючою болотною тванню та усипаний колючими ялиновими голками після таранного удару монстра. Залізний нагрудник Сруба до самого пояса покривали засохлі бризки зеленої сукровиці рапухи, маскувальний плащ Лари вкрився шаром сірого передгірного бруду, а соковита сорочка кендера була місцями пропалена їдкою кислотою амфібії. Мы виглядали як потріпані в жорстокій бійні пси, і тільки яскраве вбрання Рейна залишалося тактично неушкодженим , а воно рожевіі ндикатори активності тьмяно мерехтіли, поступово гасячи залишкове алхімічне напруження.

Тепер усі думки побратимів були зайняті лише одним — порятунком Елізи. Я намагався не думати про те, що станеться, якщо ми запізнимося. Щоразу, коли ця думка підступала надто близько, просто пришвидшував крок. Навіть Миша цього разу мовчав: усі розуміли, що кожна згаяна хвилина могла коштувати дівчинці життя.

За деякий час наш бойовий загін дійшов до роздоріжжя. Прямо посеред перехрестя, де розбита колія розділялася на два вузьких шляхи, завалені сухим гіллям, пластами слизького болотного моху й битим сірим гранітом, що йшли в непроглядну темряву біля підніжжя диких північних гір, стояв дивний дерев'яний істукан.

Придивившись, ми зрозуміли, що це не просто грубий прикордонний ідол, а справжнісінький механічний вказівник — стародавній релікт минулої епохи, створений майстрами минувщини. Він являв собою масивний, чорний від часу, могильної вогкості та вікових дощів дерев'яний стовп, глибоко вкопаний посеред дороги в землю. У суху деревину в'ївся столітній бляклий мох, що проріс у глибокі, старовинні тріщини дубового корпусу. На самому верху стовпа було витесано потворно-чудернацьку голову. По боках цієї макітри стирчали величезні, розчепірені вуха-лопухи, зроблені з шматків деревинної кори, що потріскалася й скам'яніла . Замість очей у боввана були вкручені два круглих глиняних блюдця, покритих павутинням дрібних тріщин, а шию та лоб обвивала суха, мертва й вузлувата лоза, що ніби вросла в саме дерево за довгі віки. Трохи нижче голови зі стовпа стирчала дерев'яна перекладина, на самому кінці якої було вирізано долоню, що вказувала напрямок. Нагорі цієї конструкції, прямо на маківці дерев'яної голови, сиділа жива ворона. Птаха діловито тримала в лапах здохлу польову мишу й з апетитним хрустом дзьобала її, відриваючи гострим дзьобом шматочки й абсолютно не звертаючи на нас уваги. Та найхимернішою деталлю був широкий рот боввана — він був повністю затягнутий іржавою залізною сіткою, з глибин якої доносилося тихе, мірне поклацування прихованих шестерень.

Ми синхронно зупинилися, розглядаючи лісового автомата. Кілька секунд ніхто не промовляв ані слова. У цьому лісі ми вже звикли до дивних речей, але дерев'яний механізм, який пережив невідомо скільки століть, усе одно змусив нас насторожитися. Раз уже перед нами був стародавній дороговказ, ми вирішили використати цей технічний артефакт за призначенням і запитати в нього дорогу. Я зробив крок уперед, почищені, але вкриті болотним мулом лати тихо звякнули, і я негучно, але чітко промовив, звертаючись прямо до залізної сітки:

— Гей, хранителю доріг! Скажи нам, скільки ще йти до колишньої закинутої шахти яка до неї відстань?

Усередині стовпа шалено заклацали приховані шестерні, а потворна дубова голова затрусилася від натужного внутрішнього скреготу. Шляховик з-за іржавої залізної сітки рота видав чітку тактичну інформацію, проскреготавши сухим механічним голосом, який нагадував тертя сухого дерева об наждак.

— Дистанція трактом — дві з половиною милі. Часовий ліміт при форсованому марш-броску пішого подорожнього звичайним кроком — рівно одна година й двадцять хвилин. Небезпека обвалів та присутності агресивних популяцій — висока.

Прямо в цю секунду, як тільки путеводитель озвучив точний часовий ліміт, діва плавним рухом лівої руки підняла заляпаний брудом край маскувального рукава й уважно звірила свій похідний годинник. Клацнувши фіксатором захисної кришки, лучниця зафіксувала стартову відмітку часу на круглому циферблаті, щоб вести кришталево точний хронометраж нашого кидка до Об'єкта номер чотири.

Дерев'яна перекладина зі скрипом хитнулася на шарнірах, намертво зафіксувавши вирізану долоню в напрямку правої стежки. Але тут же, через шалену вібрацію дубових суглобів, шестерні заклинило, і автомат навздогін зі скрипом, схожим на скрегіт наждака по сухому дереву, почав скаржитися на неполадки, плутаючи птахів у своїх стародавніх зламаних схемах:

— Системний збій... Увага, критичний перегрів ведучого вала. Виявлено стороннє біологічне втручання на верхній панелі процесора. Виявлено хижого лісового дятла... Повторюю, дятел довбає черепний модуль. Потрібна негайна технічна допомога подорожніх, зіженіть дятла...

Потрушуючи своїми сталевими нагрудними пластинами, орк тяжело зітхнув, а вчений забавно хмикнув, повівши плечима у фіолетовій мантії.

— Ось тобі й високі технології давнини! — крізь сльози видавив бешкетник, вказуючи пальцем на нещасного шляховика. — Гей, перната! А ну брис з процесора, не ламай техніку!

зірванец жваво підстрибнув на своїх босих ногах, замахнувся ухват-пращею та запустив у бік істукана невеликим шматком сухої землі. Снаряд пролетів точно над маківкою автомата. Нахабна ворона невдоволено каркнула, підхопила залишки здохлої миші в лапи й неохоче злетіла в повітря, сховавшись за густими кронами дерев вікового лісу.

У той же мить шалене тікання шестерень усередині стовпа припинилося. Глиняні блюдця-очі перестали вібрувати, а вуха-лопухи замерли в нормальному положенні.

— Нештатну ситуацію ліквідовано... — уже набагато спокійніше й монотонніше проскреготав чоловічок з-за іржавої залізної сітки. — Систему координування перезавантажено. Дякую за технічну підтримку, подорожні.

— Звертайся, Хранителю, — з усмішкою відповів я, поправляючи Щит Віри на спині паладинського танка.

Ми остаточно розвернулися.

Зробили лише кілька кроків.

За спиною тихо клацнула шестерня.

На мить запала тиша.

Всі зупинилися.

— Дякую... путнікі...

Голос істукана був уже зовсім іншим — тихішим, хрипким і неприродно протяжним.

Я повільно озирнувся.

Дерев'яна голова поверталася нам услід із сухим скрипом.

— Дякую... Паладин...

Ніхто не відповів.

Голова різко смикнулася назад. Шестерні всередині знову завмерли.

Миша ковтнув слину.

— Він... завжди так робить?

— Не знаю, — тихо відповів я. — Просто йдемо. й прискорили крок, уходячи вглиб лівої звивистої стежки. До закинутої копальні, де розбійники Шрама утримували дівчинку, залишалося не так уже й багато часу. Наша штурмова група рухалася максимально злагоджено: ельфійка-снайпер безшумно ковзала попереду у своєму заляпаному брудом камуфляжному плащі хакі, скануючи периметр, а велетень упевнено замикав стрій, готовий у будь-яку секунду активувати свій трансформер.

Навколо тягнулися тільки сірі скелі та шматки граніту. Ми наближалися до підніжжя північних гір.

— Майже три милі... — тихонько напевав собі під ніс малий, задорно помахуючи своїм посохом-хупаком. Він умудрявся йти босоніж по гострих каменях так легко, ніби шагав по м'якому килиму. — Три милі до гоблінських вух, три милі до великих пригод! Стефане, а цей Шрам, він правда такий страшний, як про нього купець Томас розповідав? Він намагався сказати це жартівливо, але очі раз у раз бігали в бік темного лісу. Як думаєш, його одне око залишилося лівим чи правим?

— Яка різниця, карлику, — глухо пробасив ззаду Сруб, поправляючи на плечах лапи-лямки свого крокодилячого рюкзака. — Моїй зброї за спиною абсолютно все одно, з якого боку в нього шрами. Головне — прорубати дорогу до дівчинки.

Войовниця, яка безшумно ковзала трохи попереду , раптом резко завмерла біля великого валуна й присіла. Капюшон її плаща був опущений, і її довгі витончені вуха миттєво вловили чужий звук.

— Тихо... — ледь чутно прошепотіла лучниця, Вона завжди говорила так спокійно, коли була налякана. Я вже давно навчився це помічати. і її Рука сама собою лягла на пояс, плавно намацуючи руків'я нового ріжучого кинжала, зробленого з гігантського зуба гребінчастої ропухи. — Попереду, за скельним виступом. Здається, ми наткнулися на передовий ворожий дозор. Їх там якраз п'ятеро.

Я акуратно завів руку за плече, перевіряючи, чи готовий Щит Віри під моїм покритим мулом плащем, і витягнув меч із пішов. Золотаве Святе Світло м'яко висвітлило сірий граніт скель. Година й двадцять хвилин ще не минули, а перша лінія оборони ватажка вже була прямо перед нами.

Ми припали до сірих каменів за виступом скелі, і прямо перед нами розгорталося коротке, запекле сражєння на дорозі. Елітний заслон банди під знаком червоного черепа — рівно п'ять іменних головорізів — уже активно кривдив і затискав у залізні кліщі стоявшу біля узбіччя дерев'яну підводу лісорубів. Дубові борти воза були густо затикані чорними стрілами. Міцний бородатий лісоруб у розірваній сорочці, тяжело дихаючи від ярості, відчайдушно відмахувався від нападників своїм важким залізним колуном, прикриваючи собою плачучу дружину та маленького сина, які перелякано стиснулися на купі свіжих дощок.

Затамувавши подих, кожен член нашого загону виділив поглядом свою тактичну ціль, проводячи точну зорову оцінку тих нападників, з якими прямо зараз належало схлеснутися один на один:

1. Мій погляд (Стефан-Рицар): Я одразу вибрав Шматувальника— величезного, неприродно роздутого гобліна-палача мутанта. Він був закутий у брудний трофейний купецький панцир, а в його мозолястих лапах ходив колосальний дворучний кустарний тесак із зазубреним лезом для розпилу важких лат переднього краю. Наємник сипло хрипів крізь жовті ікла, замахуючись на лісоруба.

2. Погляд Алика (-Троля): Янтарні очі орка звузилися на Костеломі — гобліні-берсерку. Той був голий до пояса, покритий бойовими татуюваннями й стискав масивний шипастий залізний молот ковальської ваги. Велетень оцінив силу його рук і кустарне бойове вариво, що піною текло з рота тварюки.

3. Погляд Лари (Снайпер-Ліквідатор): Її зелені очі зафіксували в кущах Шпильку— гобліншу-стрільця. Гнучка тварюка, обмотана пучками жухлого болотного папороті, утримувала наготові важкий сталевий арбалет, вицілюючи шию лісоруба. На її поясі діва підмітила не тільки флакони з їдкою зміїною отрутою, але й два прихованих ножі для ближнього бою, чиї зазубрені леза хижо тьмяніли в тіні гілок.

4. Погляд Рейна (Ексцентричний Чародій): крізь зуби оцінив Гнилоуста — гобліна-шамана в капюшоні зі содраної шкури борсука. Чаклун почував запах тухлої сірки та алхімічної гнилі й зафіксував, як на кінці його посоха кистяного вже розгоряються осквернені, брудно-зелені іскри проклятої мани.

5. Погляд Миша-Непоседи (Позичальник): Сорванець вставився на Прониру — дрібного гобліна-злодія в промасленій шкіряній курдці. Малий помітив на його спині удавки та гаки, і з жахом побачив, як ця тварюка вже застрибує на дубові дошки воза, підбираючись до плачучої маленької дитини.

— Ордер прийнято, —шепочи скомандував я соратникам, зручніше перехоплюючи руків'я меча під золотавим сяйвом Святого Світла. — Кожен тримає свою тактичну ціль. Штурм!