Замітки псевдодуховного графомана.

Розвиток українського самвидаву неможливий без конструктивного діалогу.

А для того, щоб бути здатним на такий діалог потрібно зрозуміти, що йому сприяє, а що заважає.

 В давніх трактатах  виділяли три рівні диспутів:

Щирий або Чесний діалог: 

     Обидва співрозмовники шукають істину. Вони готові слухати та чути іншого. Шукати спільні точки дотику й те, що їх об'єднує. Тут немає его, а є спільне служіння Істині.

Самозахист: 

 Коли мета — не Істина, а перемога своєї доктрини. Людина не слухає іншу, вона просто шукає слабкі місця в її словах, щоб захистити свій статус. 

Руйнівна критика / Тролінг: 

  Найнижчий рівень. У людини навіть немає власної чіткої позиції; її єдиний мотив — висміяти, принизити й розтоптати концепцію іншої, щоб таким возвеличитися у власних очах.

   Такі методи спілкування, як  Самозахист чи Тролінг є абсолютно непридатними для побудови  будь-якого проєкту і  роблять неможливою щиру співпрацю.

  Інтелектуальні війни повністю зупиняють особистістний ріст і духовний прогрес. Людина займає позицію УСЕЗНАВЦЯ (контролера, судді, вчителя). Вона більше не здатна сприймати знання, оскільки використовує його для деструктивної діяльності.

 В такій суперечці неможливо зберегти об'єктивне бачення опонента. Розум неминуче починає бачити в іншій людині «ворога», «дурня» чи «невігласа».  Це запускає механізм ментальної образи. Навіть якщо суперечка ведеться з благородних мотивів, тонке насильство над чужою свідомістю цементує серце, позбавляючи його чутливості.

  Створення примарної реальності

   Коли ми сперечаємося, ми воюємо не з реальною людиною, а зі своїми ментальними проєкціями в голові. Це максимальне занурення в ілюзію. Ми перестаємо бачити реальність і починаємо служити ідолу власної бездоганної репутації.

   Для мислителя й автора відмова від суперечок — це не капітуляція і не слабкість. Це ознака того, що  твій час надто цінний, щоб марно витрачати його на безглузді ментальні війни в цьому тимчасовому світі.