Золотий горизонт

Флот Імперії один за одним ішов у гіперпростір, залишаючи позаду лише згасаючі інверсійні сліди. Самотній розвідувальний корабель пристроївся впритул до масивного есмінця супроводу й здійснив стрибок, упіймавши хвилю його поля гіперпереходу. У рубці запанувала відносна тиша, яку порушував лише рівномірний гул реакторів.

— Думаю, варто відпочити, капітане, — префект стомлено позіхнув, потерши запалені очі. — Летіти все одно кілька годин. Це ж не гіперполе Кадеш — миттєво не дістанемося.

— Та якось не відчуваю втоми, — відгукнувся Квінт, міцніше стискаючи пальці на штурвалі. — Хвилювання, мабуть. Перед очима все пливе.

— Тоді протестуй усі системи корабля. І ще дещо...

Юстиніан підвівся з крісла, підійшов до герметичної панелі й активував кодовий замок. Важка перегородка зі свистом відійшла в паз, відкриваючи пащу збройового трюму. Уздовж сталевих стін, намертво прикручені ланцюгами до палуби, стояли масивні вантажні ящики.

— Це я колись тут відклав, думав, знадобиться, — глухо промовив префект, відкидаючи засувки одного з них. На мить він замислився, дивлячись на матову поверхню металу. — Давно вони тут лежать... Навіть не пам'ятаю, скільки років минуло.

Усередині ящика спочивали вже знайомі Квінту гранчасті обладунки імперського гвардійця — справжній шедевр військової інженерії.

— Приміряй про всяк випадок, мало що, — префект вказав на сусідній контейнер. — Там, у другому, мій комплект.

— Ви думаєте, буде рукопашний бій? — із сумнівом запитав Квінт. Він підійшов ближче й обережно дістав із пазів два парні мечі з накопичувачами антиматерії. Зброя відгукнулася в долонях ледь відчутною високочастотною вібрацією.

— Я вже нічому не здивуюся, капітане. Гаразд, я поки приляжу, — по-старечому засміявся Юстиніан, прямуючи до житлової зони. — А ти залишаєшся на вахті з Рахом. Не спати.

Минуло кілька годин. Квінт устиг тричі прогнати діагностичні утиліти, перевів у режим гарячого пуску збройові комплекси й тепер стояв посеред трюму, застібаючи композитні пластини броні. Щойно клацнув останній замок, внутрішні сервоприводи обладунків тихо загули — система підігнала елементи по фігурі, і броня сіла як влита, рівномірно розподіливши свою чималу вагу.

Квінт задоволено хмикнув, повів плечима й із цікавості обережно прочинив ящик префекта. Там лежали такі самі лати, але глибокого темно-бордового кольору, вкриті ледь помітною сіткою бойових подряпин.

— А ви, ваша величносте, не надто вибагливі, — пробурмотів собі під ніс Квінт, оцінивши відсутність химерної позолоти.

Раптом комунікатор на зап'ясті видав серію мелодійних сигналів, попереджаючи про швидкий вихід із підпросторового коридору. Коли Квінт повернувся до ходової рубки, Юстиніан уже сидів у командирському кріслі, затягуючи ремені фіксаторів.

— Приміряв? — не повертаючи голови, запитав префект.

— Так, чудово підійшли. Але, чесно кажучи, якось сумнівно, що вони взагалі знадобляться в космосі.

— Сподіваюся... Дуже сподіваюся на це, капітане. — Юстиніан кинув на нього короткий погляд. — І ще дещо. У мене з фантазією не дуже, усілякі золоті гравіювання та вензелі я не розумію. Лише функціональність.

Квінт запитально подивився на префекта, відчуваючи, як щоки заливає жар.

— Ну ти ж зазирнув у мій ящик, правда?

— Я не...

— Та бачу, що зазирнув, — махнув рукою префект. — Туди всі зазирають, ніби там схована скарбниця Імперії. Забудь. Приготуватися до виходу.

Простір за лобовим бронесклом скрутився в шалену вирву й луснув, повертаючи корабель у реальний світ. Квінт зреагував миттєво: пальці літали над сенсорами, активуючи маскувальне поле. Розвідник ковзнув убік, відходячи від імперської ескадри, що виходила зі стрибка й важко розгорталася в бойовий порядок.

Те, що вони побачили на екранах далекого виявлення, змусило обох затамувати подих.

Тактична група Адохай міцно утримувала позиції. Не менш як тридцять важких крейсерів і незліченна кількість дрібніших кораблів роїлися навколо захищеного багатошаровими силовими полями гігантського куба, який Квінт уже бачив раніше. Імперську ескадру засікли миттєво. Простір навколо ворожих кораблів закипів: крейсери почали викидати в порожнечу хмари спритних винищувачів і мерехтливих куль-перехоплювачів.

Ще не завершивши шикування, просто з розривів гіперпростору, лінкори Імперії дали одночасний залп із гармат головного калібру.

— Боги, що ж ти робиш... — прошепотів префект, бліднучи. — Скількох ти сьогодні відправиш на той світ, адмірале...

Важкі, сліпуче-яскраві заряди плазми з гуркотом (який, здавалося, передавався крізь загальну обшивку) врізалися в захисні поля куба. Простір здригнувся. Поля спалахнули нестерпним смарагдовим сяйвом, поглинаючи колосальний обсяг енергії, але витримали. Лише один із крейсерів Адохай, який випадково опинився на траєкторії променя головного калібру, миттєво випарувався в беззвучному вогняному спалаху.

А потім пекло почалося наяву.

Хмари винищувачів з обох боків ринули назустріч одна одній, закручуючись у шалену карусель ближнього бою. Імперська ескадра відкрила шквальний вогонь. Есмінці супроводу, несамовито маневруючи й ухиляючись від важких батогів плазми, заходили крейсерам Адохай у фланги, поливаючи їхню обшивку суцільними чергами лазерних променів, але ті лише безсило розтікалися по ворожих щитах, не завдаючи їм жодної шкоди.

Раптом десяток крейсерів противника відокремився від куба. Набираючи шалене прискорення, вони щільним клином пішли просто на імперські лінкори.

— Це безумство, — видихнув Квінт, не відриваючи погляду від тактичного радара. — Суцільне самогубство. Навіщо вони йдуть на зближення?

— Тихо, капітане. Увімкни запис бою. Цей запис нам знадобиться для аналізу... якщо виживемо, — урвав його префект.

Кілька крейсерів, що атакували, потрапили під перехресний вогонь оборонних систем лінкорів і розлетілися на шматки, засипаючи вакуум розпеченими уламками. Але кораблі Адохай, що залишилися, навіть не подумали змінити курс, продовжуючи розганяти двигуни до критичних меж.

Ось точний постріл імперців начисто зніс командну сферу в носовій частині головного крейсера, але величезна туша корабля з мертвим екіпажем, керована лише інерцією й ревучими маршовими двигунами, проломила силове поле лінкора й на повній швидкості врізалася в його правий борт. У космос вирвався страховинний вогняний султан, розкидаючи навколо багатотонні зірвані бронеплити. Не встигли імперці локалізувати пробоїну, як другий крейсер повторив маневр першого: на повному ходу він протаранив уже підбитого гіганта.

По корпусу флагмана стрімко пробіг ланцюг внутрішніх детонацій. Корабель на мить роздуло зсередини — і він зник у сліпучій хмарі полум'я.

— Так швидко лінкор Імперія ще не втрачала... — глухо промовив префект, щосили вдаривши кулаком по підлокітнику крісла. Метал жалібно дзенькнув.

Винищувачі Адохай, не рахуючись із жахливими втратами, разом із перехоплювачами буквально випалювали простір, відтісняючи вцілілі імперські штурмовики назад, до важких кораблів, що залишилися. Здійснивши екстрений протиторпедний маневр, залишки імперського флоту перебудувалися в оборонне кільце. Лінкори опинилися в центрі, а есмінці, що їх прикривали, люто огризалися в усі боки, ведучи безперервний вогонь.

Але це не допомагало. Із-за куба виходили все нові й нові крейсери. До них приєдналися дрібні розвідники противника. Перебудовуючись у штурмові клини, вони хвиля за хвилею йшли на таран.

Другий імперський лінкор, відчайдушно відстрілюючись із усіх уцілілих турелей, здригнувся від одночасного удару одразу двох кораблів Адохай. Пробивши його поле, камікадзе глибоко врізалися в обшивку. Корабель-гігант, сяючи проривами внутрішніх пожеж і розкидаючи уламки, почав повільно й моторошно кренитися на лівий борт, втрачаючи атмосферу.

Кораблів Імперії ставало дедалі менше. Тепер уся сила удару обрушилася на легкі есмінці. Пілоти Адохай ішли на навмисні тарани; вибухаючи, вони забирали із собою в безодню смерті екіпажі, що оборонялися. Флот танув на очах, перетворюючись на безживне кладовище мерзлого металу.

Префект похмуро дивився на екрани. Гордість Імперії, її незламний авангард, згоряла в цих самогубних атаках фанатичного противника.

Раптом одна з величезних граней куба здригнулася, формуючи просторове вікно. З нього один за одним почали випадати масивні, незграбні кораблі, найбільше схожі на іржаві бочки. Їх було надто багато. Потрапляючи під вогонь уцілілих імперських штурмовиків, вони лопалися в просторі, мов мильні бульбашки, але на місце кожного знищеного транспортника одразу ставав новий. Повільно, невпинно, хвиля за хвилею вони наближалися до флагмана ескадри.

— Капітане, та це ж абордажні команди! — вигукнув префект, подавшись уперед. — А ти казав, що рукопашного бою не буде!

— Ви що задумали? — Квінт обернувся до Юстиніана.

— Нам треба врятувати адмірала. Одягаю броню — зараз повеселимося!

— Та щоб цей адмірал згорів живцем! — у серцях вигукнув Квінт, розуміючи, на який шалений ризик вони йдуть.

— Виконувати, капітане! — зло кинув префект, і в його голосі задзвеніла сталь старого правителя. — Він потрібен нам живим, ясно?

— Ясно...

Коли вони обидва, закуті в глуху герметичну броню, розгорнули тактичну карту, та являла собою картину повного й беззастережного розгрому. Третій лінкор, огорнутий суцільним шлейфом полум’я, відвалився від залишків групи. Натиск ворога стримували лише кілька пошматованих есмінців і пара десятків винищувачів. Абордажні «бочки» Адохай, безжально пробиваючи ослаблені силові поля, вже масово влітали просто в розгорнуті польотні ангари останнього лінкора.

— Уперед, капітане, — прохрипів Юстиніан.

Маневруючи між суцільними чергами ворожої плазми й обертовими уламками, Квінт твердою рукою вів розвідник у палаючий зів ангара гинучого флагмана. Корабель увірвався всередину на граничній швидкості. Випустивши посадкові опори, розвідник із скреготом ковзнув палубою й, висікаючи снопи іскор із гальмівного металу, завмер на тому самому причалі, де стояв зовсім недавно.

Майже одночасно з ними з іншого боку палуби зупинився величезний абордажний корабель Адохай. Його апарель із гуркотом опустилася, і з трюму сірою масою висипали ворожі штурмовики, відкривши шалений вогонь по всьому, що потрапляло в приціл. Невелика група вцілілих імперських захисників на чолі з уже знайомим Квінтові лейтенантом відчайдушно відстрілювалася, сховавшись за понівеченими рештками збитого винищувача.

Зашипіли пневмоприводи шлюзу розвідника. Квінт, Рах і Юстиніан вискочили на залиту мастилом палубу.

— Я по адмірала! — крикнув префект через зовнішні динаміки. — А ти обороняй корабель!

Юстиніан кількома потужними стрибками, посиленими сервоприводами, перемахнув через посадкову палубу й зник у задимленому коридорі, що вів до командного центру.

Квінт із сухим клацанням вихопив мечі, активатори антиматерії спалахнули зловісним фіолетовим світлом. Рах із пронизливим, вібруючим ревом першим кинувся на лави наступаючих ворогів.

Приголомшений лейтенант і кілька ще живих бійців його загону на мить припинили вогонь, заціпеніло спостерігаючи, як закута в броню людина й кістлявий монстр на повній швидкості врізалися в гущу солдатів Адохай. Почалася кривава бійня. Відрубані голови в шоломах і відірвані частини тіл розліталися в усі боки швидше, ніж імперські солдати встигали переводити приціл своїх гвинтівок. Антиматеріальні клинки Квінта проходили крізь ворожі скафандри, мов крізь повітря, залишаючи лише оплавлені краї.

«Та хто ж ви такі?..» — із жахом подумав лейтенант, намагаючись приборкати зрадливе тремтіння в закляклих руках і знову піднімаючи лазерний автомат.

Тим часом префект біг переходами приреченого, затягнутого отруйним димом корабля. Метал під ногами стогнав, десь глибоко внизу рвалися перебірки. Добравшись до ходового містка, він вибив заклинені двері. Адмірал був там. Він нерухомо стояв біля тактичного столу, безсило дивлячись на згасаючі екрани, де шалена хвиля Адохай щойно остаточно поглинула його ескадру.

Адмірал навіть не озирнувся на шум кроків. Різкий ривок ззаду, важкий короткий удар броньованою рукавицею по потилиці — і командувач беззвучно впав на руки префекта, знепритомнівши. Закинувши безвільне тіло на плече, Юстиніан кинувся назад, а сервомотори його обладунків відчайдушно вили на межі потужності. Перестрибуючи через гори тіл і палаючі кабелі, він проривався до ангара.

Помітивши боковим зором префекта, який вибігав із пелени диму, Квінт, важко дихаючи, крикнув Рахові:

— Назад! До корабля!

Збивши масивним кістяним хвостом чергового наступаючого піхотинця, Рах трьома величезними стрибками опинився біля відкритого шлюзу розвідника. У цю мить в ангар ззовні влетів підбитий, охоплений полум’ям імперський винищувач. На величезній швидкості він протаранив абордажну «бочку» Адохай.

Ударна хвиля страшної сили жбурнула Квінта на палубу, протягнувши кілька метрів по розпеченому, вкритому сажею металу. Забрало шолома тріснуло, очі залило кров’ю, що хлинула з чола. Квінт спробував підвестися, але втратив орієнтацію в просторі.

Раптом хтось різко, із силою смикнув його за наплічник броні ззаду. Квінт рефлекторно вже заніс меч для смертельного удару, але вчасно розгледів крізь залите кров’ю скло шалені, сповнені болю очі імперського лейтенанта.

— Тримайся за мене, капітане! — відчайдушно крикнув той, тягнучи Квінта за собою й штовхаючи його до апарелі розвідника.

— Ти один живий?! — перекрикуючи рев пожежі, запитав Квінт.

— Ні! Там ще двоє поранених біля стіни, їх треба забрати, самі не дійдуть!

Префект, важко дихаючи, вбіг до шлюзу й без церемоній кинув просто на рифлений настил непритомне тіло адмірала. Слідом у прорізі з’явився Квінт, важко спираючись на плече лейтенанта. Опустивши капітана біля перебірки, лейтенант розвернувся й, не вагаючись, знову кинувся в шалене полум’я ангара.

— Ти живий? — Юстиніан підскочив до Квінта, оцінюючи пошкодження його шолома.

— Усе нормально... — прохрипів той, витираючи рукавицею кров зі скла. — Там поранені, треба допомогти лейтенантові.

— Немає часу, зараз тут усе злетить у повітря! Реактор лінкора нестабільний! — префект розвернувся й кинувся до пілотського пульта.

До шлюзу, хитаючись, увалився лейтенант. На загривку він тягнув обгоріле тіло свого товариша.

— Там... там ще один... — прохрипів офіцер, падаючи навколішки від виснаження.

— Рах, допоможи! — з останніх сил крикнув Квінт.

Звір сірою блискавкою метнувся повз людей назовні, зникаючи в диму палуби. Розвідник уже здригнувся, відриваючись від палуби, коли в стулку шлюзу, що зачинялася, буквально влетіло важке людське тіло. Солдат із розмаху врізався в протилежну перебірку й, знепритомнівши, повільно сповз на підлогу. На його нагрудній пластині чітко виднілися глибокі сліди потужних іклів.

Рах заскочив останнім, ледь не застрягнувши між бронеплитами шлюзу, що змикалися, і відразу зайняв своє місце поруч із Квінтом, важко водячи закривавленою мордою. Лейтенант, який бачив усе це від початку й до кінця, знесилено опустився на підлогу й закрив обличчя тактичними рукавицями. Такого він не бачив ніколи в житті.

Розвідувальний корабель вилетів із ангара лінкора, який розривали вибухи, і миттєво розчинився в порожнечі під покровом маскувального поля. Юстиніан вичавлював із двигунів усе можливе, ведучи судно крізь дедалі ширше море розпечених уламків. Прослизнувши буквально на межі можливого крізь величезну зяючу пробоїну в корпусі гинучого есмінця, розвідник здійснив екстрений стрибок у гіперпростір.

Позаду них, у холодному вакуумі, догорала ескадра Імперії. Імперській гордості та її колишній величі було завдано першого нищівного удару.