Золотий горизонт

Щойно «Людоїд» вийшов із гіперпростору, одразу замиготів сигнал виклику.

— Що ще сталося? — здивовано промовив Квінт, дивлячись на монітори, що спалахнули червоним.

— Капітане, мої люди помирають, — долинув стривожений голос Ніанари. — Ми перепробували всі стандартні засоби, але їм стає лише гірше.

Другий виклик надійшов одночасно.

— Командире, один із моїх поранених бійців упав у кому. У вас є тут хороший лікар або хоча б медкомплекс?

— Медкомплекс є, — сказав Квінт, вдивляючись у дані сканерів, — але начебто твої своїми ногами пішли з поля бою.

— Рана чорніє, схоже на сильну отруту.

Обидва командири замовкли, чекаючи відповіді від Квінта.

— Чекайте, — сказав він, стискаючи кулаки від напруження. — Три хвилини.

Капітан викликав префекта, двома словами пояснивши ситуацію.

— Так, момент надання медичної допомоги ми злочинно проґавили, — сказав Юстиніан, і в його голосі чувся незвичний для нього жаль.

— Ну, тут усе зрозуміло: у космічному бою мало тих, хто вижив, та й поранених теж, а вам узагалі медицина не потрібна, от і вийшов прокол, — сказав Квінт, дивлячись, як повільно повзуть відсотки готовності стрибка.

— Летіть на першу заставу, попередь Тиаю та Синтакса, — сказав префект. — Відбій.

Надіславши повідомлення на заставу про швидке прибуття, Квінт переслав координати кораблям союзників.

— Коротко, — сказав він по відкритому зв’язку, — летимо на першу заставу, там є нестандартні засоби й чудовий лікар. Поранених помістіть у стазис, вилітаємо.

Кораблі один за одним пішли в гіперпростір.

— Тиає, ну де ти? Чому не відповідаєш? — стривожений голос Синтакса долинув із комунікатора, перекриваючи гул реакторів.

— Я щойно повернулася, хотіла завтра раніше піти в гори, та й карахів треба нагодувати, — відповіла вона.

— Похід скасовується, до нас везуть поранених.

Тиая зблідла й присіла просто на ґанок будинку.

— Квінт поранений?

— Ні, слава Богу, він цілий і теж летить сюди. Поранені союзники, серйозно. Давай, бери все, що є, я висилаю транспортер.

Тиая швидко зібрала трави й настоянки, не забувши нагодувати сімейство підрослих карахів. На вулиці почувся рев двигуна. Транспортер із Валом за штурвалом різко загальмував біля будинку Тиаї, здійнявши хмару сухого рудого пилу.

— Допомога потрібна? — запитав він, зіскочивши на землю.

— Ні, я все взяла, — Тиая швидко застрибнула в транспортер.

Слідом за нею до машини застрибнув підрослий карах.

— Іди додому! — замахала руками дівчина, але звір уклався на сидіння й усім своїм виглядом показував, що нікуди не піде.

— Ой, та залиш його, нехай покатається.

— Це вона, дівчинка, її інші часто ображають, от вона й не хоче мене відпускати.

— Ну то тим більше. Все, полетіли!

Вал натиснув на газ, розганяючи машину.

— Кораблі будуть скоро. Я так зрозумів, там важкі поранення з ампутацією й отруєння отрутою. Ну, так док сказав...

— Я зрозуміла, — задумливо сказала дівчина. — Начебто все взяла, і навіть більше, — додала вона, усміхаючись і дивлячись на караха, який зручно влаштувався на задньому сидінні й насторожено прислухався до вібрації двигуна.

Кораблі приземлилися в ангарі застави. На них уже чекали Скард, Вал, Ордо та Маркай із транспортними платформами.

Побачивши дівчат у блакитній броні, Скард присвиснув:

— От це пощастило нам, хлопці. Квінте, звідки таке багатство? — запитав він у капітана, що підійшов.

— Ех, друзі, вони всі заміжні, он за тими хлопцями в чорному.

— Я чую гуркіт розбитих надій, — усміхаючись, сказав Ордо.

Стазис-капсули з пораненими вивантажили й швидко доставили до медвідсіку. Кір і Ніанара ні на крок не відходили від лікаря, здивовано розглядаючи його зовнішність.

— Панове, мені якось незатишно від ваших поглядів, — сказав Синтакс, не припиняючи маніпуляцій із датчиками. — Ви що, ніколи не бачили кіборга?

— Такого, як ви, — точно ні, — по-простому сказав Кір. — Вибачте, — тут же, зніяковівши, додав він.

— Квінте! — Тиая кинулася в обійми капітана, не звертаючи уваги на оточення. — Я так чекала, нарешті ти тут.

Квінт ніжно обійняв кохану, намагаючись не помічати здивованих поглядів командирів.

— Так, усім залишити приміщення! — Синтакс замахав руками. — Ідіть усі й не заважайте! Тиає, ти залишаєшся, будемо реанімувати по одному.

Залишивши поранених під опікою дока, команди вирушили до житлового блоку в супроводі офіцерів застави, а Квінт, Кір і Ніанара розташувалися просто в їдальні, насолоджуючись пивом і заслуженим відпочинком.

Рах попрямував до свого улюбленого принтера за порцією м’яса. За ним, смішно гарчачи, бігло цуценя зі світлою шерстю, намагаючись ухопити Раха за хвіст. Проходячи повз Ніанару, карахи зупинилися й разом загарчали.

— Гей, друже, ти чого? — здивувався Квінт, погладивши Раха по загривку. — Це свої.

Але карах знову подивився на дівчину й, тихо рикнувши, пішов до своєї миски.

Маленький карах втягнув повітря, дивлячись на Ніанару, і знову загарчав.

— Так, дрібното, йди за татом, — махнув рукою Квінт. — Права ще качатимеш. Дивно, вони зазвичай так не поводяться, — сказав капітан, сідаючи за стіл.

— Пробачте, командире, — Кір явно ніяковів, — а та дівчина в медвідсіку...

— Моя дружина, — перебив його Квінт.

— А вона... — було почала Ніанара.

— Так, вона не людина. Я її кохаю, і будь-кому голову відкручу, а Рах зжере те, що залишиться.

— Ви мене вражаєте дедалі більше й більше, — усміхнулася Ніанара.

— Та й мене теж, якщо чесно, — сказав Кір.

— Ви, друзі мої, краще самі собі дивуйтеся. Ви вже нормально розмовляєте й не бачите одне в одному ворогів. До речі, всі Ра дуже добре про вас відгукувалися. А де, до речі, Сентеон?

— Він нові гармати й броню розглядає ближче, — сказав Кір. — Прискіпливий малий.

— От! — Квінт підняв палець угору. — Прискіпливий, а не ворог!

— Та вам вдається робити те, що було нерозв’язною проблемою тисячоліттями, — кивнула Ніанара.

Раптом вона заплющила очі й почала завалюватися набік. Квінт устиг підхопити дівчину, що падала.

— Гей, що з тобою!

Квінт поплескав її по щоках — жодної реакції.

У цей момент поруч опинився маленький карах і з гарчанням відірвав шматок броні на боці дівчини, залишаючи на металі сліди зубів.

— Гей, дрібното, ти що виробляєш?! — закричав Квінт, але карах не звертав уваги.

З гарчанням щеня розірвало тканину одягу, оголюючи почорнілу ділянку шкіри на боці Ніанари.

— Це отрута! — вигукнув Кір. — Як і в мого воїна.

Карах подивився на Квінта, потім на Кіра й мовчки вп’явся зубами в почорнілу шкіру. Ніанара скрикнула, не приходячи до тями.

— Я навіть не ворушуся, — сказав Кір, дивлячись на чорні цівки крові, що стікали на підлогу. — Так і треба?

— Мене свого часу врятувала отрута караха. Не заважай, — сказав Квінт.

За пів хвилини маленький карах відпустив свою жертву, залишивши навколо рани від укусу краплі отрути, і як ні в чому не бувало, весело махаючи хвостом, побіг ближче до Раха.

— Мерщій її до дока!

Швидко пояснивши Синтаксу й Тиаї, що сталося, офіцери залишили медвідсік.

Приблизно за годину лікар вийшов на зв’язок.

— Так, Квінте, бери свого юного людожера та ходімо до мене.

Взявши на руки караха, що пручався, під невідривним поглядом Раха, Квінт і Кір вирушили до медвідсіку. Юнак і дівчина Сет лежали, обплутані дротами, а над їхніми ранами схилилася Тіая, обробляючи їх якоюсь темною рідиною.

— Ну, з цими двома все буде нормально, — майже безтурботно махнув рукою Синтакс, — а от із вашим воїном і дівчиною справи гірші.

Синтакс показав фрагменти обладунків із крихітними отворами та виклав на стіл тонкі, мов голки, шипи.

— Це отрута, дуже сильна, щось середнє між трупною отрутою та отрутою караха. Діє не одразу, але процес практично незворотний.

— Вони помруть? — похмуро запитав Кір.

— Ну, якби ви не привезли їх сюди, то померли б, — сказав лікар. — Я зупинив поширення отрути, але тканини доведеться видалити, і пошкодження дуже серйозні. Єдина надія — ось на це диво, — Синтакс указав на караха.

— Терапія Зігми, — здогадався Квінт. — Дій, док.

— І тут не все так просто, — Синтакс скривився, — щоб запустити терапію, потрібні живі тканини караха.

— То беріть! Ось же він сидить! — вигукнув Кір.

— Ви, молодий чоловіче, не кричіть, я пояснюю, що тканини доведеться брати по живому. Карах ще маленький, до того ж дівчинка, і анестезію вона не переживе.

Квінт подивився на наляканого звіра.

— Тиша, не заважайте...

Він підійшов до караха. Знявши кітель, він підніс до носа цуценяти руку з чорною шкірою караха, яку отримав завдяки тканинам батька цуценяти.

— Малечо, ти мене навряд чи зрозумієш, але тобі буде боляче. Та ти врятуєш людей. Прошу, потерпи.

Карах понюхав руку Квінта, лизнув її й, притулившись до капітана, завмер.

— Давай, док, тільки швидко.

Синтакс схилився над цуценям і швидкими рухами зрізав дві ділянки шкіри з його лапи. Те пронизливо скавуло, ще сильніше притискаючись до Квінта.

— Усе, малечо, — Синтакс погладив жорстку шерсть, — у тебе щойно з'явилося двоє боржників серед людей.

Перев'язавши караха й зробивши йому укол снодійного, Синтакс поклав маленьке тіло до стазис-камери.

— Нехай поспить, поки загоюється.

— Я подбаю про неї, — сказала Тіая, — є гарна витяжка з трав, швидко заживе.

— Ходімо, — Квінт штовхнув Кіра до виходу, — тепер усе буде добре.

— А оце в тебе на руці, це...

— Тканини Раха. Вони врятували мене після поранення, а потім ми стали друзями.

Кір схопився за голову:

— Краще командувати крейсером і ходити на абордаж, ніж розбиратися у ваших секретах!

— О, друже, ти ще ввійдеш у смак! — засміявся Квінт.

Увечері команди колишніх ворогів розташувалися просто біля бункера застави. Тихо потріскувало багаття, на якому смажилася туша, здобута Ордо на полюванні. Неквапливі розмови під споглядання гарного заходу сонця, жарти один над одним. Уперше за тисячі й тисячі років Касти сиділи одна навпроти одної не як вороги, а як друзі.

До багаття підійшли Тіая та Синтакс. Розмови стихли, Ра посунулися, звільняючи місце біля вогню для лікаря. Тіая притулилася до Квінта, втомлено прикривши очі під здивованими поглядами. Кір роздав потиличники своїм воїнам:

— Ану, припинити будувати здивовані пики!

Фраза викликала сміх у всіх навколо.

— Порадуйте нас, док! — сказав Скард.

— Якби це маленьке чудовисько не вкусило Ніанару, то я б її не врятував, — сказав Синтакс. — Вашого товариша, до речі, теж, — він кивнув Кіру. — Отрута караха зупинила розкладання тканин і нейтралізувала просто вбивчу отруту. До речі, шип із отрутою пройшов крізь броню, мов крізь масло.

— А малий звір як? — запитав Кір.

— Спить, зжер шматок м'яса й спить. З ним, точніше — з нею, все буде добре. Ну, давайте, пригощайте! — Синтакс заклично простягнув руки з металевими пальцями. — Ми з Тіаєю зголодніли.