Золотий горизонт

— І куди це я нас притягнув? — запитально дивлячись на мерехтливі індикатори сенсорів, тихо запитав сам себе префект.

Навколо простягався абсолютно порожній, холодний космос. Лише вдалині виднілася невелика зоряна система з десятком планет, які при ближчому розгляді виявилися більше схожими на безформні великі астероїди. Юстиніан простягнув руку й активував панель виклику Сіма.

Доволі довго сенсори безпорадно сканували простір у марних пошуках стійкого сигналу. Нарешті над пультом сформувалася напівпрозора голограма дроїда, яка раз у раз ішла перешкодами й намагалася згаснути.

— Сіме, визнач наше місцезнаходження. Схоже, нас занесло бозна-куди, — промовив префект, розтираючи скроні.

— Ну чому ж бозна-куди? Усе зрозуміло! — Сім, як завжди, перебував у піднесеному й навіть життєрадісному настрої. — Ви перебуваєте на протилежному боці галактики, якщо брати точку відліку від мене. На старих імперських картах ці сектори позначені як Мертвий Фронтир. Там дуже мало систем з активними зорями — здебільшого згаслі світила, космічний пил і абсолютна порожнеча. Вам неймовірно пощастило — ви вийшли біля живої зорі, щоправда, система навколо неї зовсім крихітна. На моїх навігаційних картах такого об'єкта немає, тож можете сміливо дати йому власний номер або назву! — весело порадив дроїд.

— Обов'язково назвемо, — ледь усміхнувся префект. — Передаю тобі всі докладні телеметричні дані. Розрахуй наш зворотний курс додому.

— Це я миттю!

Дроїд на голограмі кумедно припав до свого віртуального екрана, швидко переглядаючи масиви інформації, що надходили. Раптом він завмер.

— Ой, як цікаво! — вигукнув Сім.

— І що ж такого цікавого тут може бути? — скептично запитав Юстиніан.

— Система, яка зараз перебуває у вашому полі зору, — відповів дроїд, — це білий карлик.

— Напевно, це просто чудово, але нам би звідси вибратися, Сіме.

— Ви не розумієте! Це надзвичайно рідкісний тип зорі з колосальним, неймовірно щільним магнітним полем. По суті, це природна космічна гармата жахливої потужності!

— Абсолютно марна на цей момент інформація, Сіме, але за лекцію дякую.

— Ні, ні, ви зовсім не розумієте!..

— Друже, давай усе ж повернемося до нагальніших справ, — м'яко, але наполегливо перебив його Юстиніан. — У нас на борту поранені, а імперську ескадру розгромлено вщент.

Голограма Сіма на мить завмерла.

— Це... це жарт? — невпевнено запитав він, і його механічний голос помітно понизився.

— На жаль, ні, — похмуро відповів префект. — Нам потрібно повертатися, і що швидше, то краще.

— Який жах, — пригнічено похитав металевою головою дроїд. — І, звісно ж, той пихатий командувач ескадрою не дослухався до ваших своєчасних рекомендацій?

— Так, не дослухався, — підтвердив префект.

— Сподіваюся, на тому світі йому зараз дуже гаряче! — зі злістю кинув Сім.

— Він тут, на кораблі, — трохи помовчавши, тихо сказав Юстиніан. — Ми з Квінтом витягли його з самого пекла.

— Чудова новина! — миттєво пожвавився дроїд. — Отже, поки прораховуються складні алгоритми вашого зворотного курсу, я хотів би офіційно запропонувати кілька ефективних методів страти.

— Сіме, зупинися, — не витримавши, засміявся префект.

Але дроїда вже було не спинити.

— Четвертування! Можна провести просто у вас у трюмі — це дуже ефектно. Потім колесування — теж чудова, надзвичайно болісна процедура. Ще можна зварити в киплячій олії... Ах, ну так, для цього потрібен великий казан. Хм... а от викинути у відкритий космос — це занадто безболісно й нудно.

— Усе, усе, досить! — замахав руками префект. — Я давно зрозумів, що в тебе явні нахили маніяка, але цей вояка мені ще знадобиться живим.

— От дарма ви так, — щиро засмутився Сім. — Гаразд, навігаційні дані я вже надіслав. На гіперполі Кадеш ви дістанетеся додому доволі швидко, якщо суворо дотримуватиметеся мого алгоритму стрибків.

— Я вже завантажив його до бортової системи. Дякую тобі, Сіме, — щиро сказав Юстиніан.

— Зачекайте! — дроїд різко підняв маленький маніпулятор. — Затримайтеся в цій системі буквально на кілька годин і ретельно проскануйте цей білий карлик. Ну будь ласка!

Дроїд благально склав маніпулятори на грудях.

— Гаразд, Сіме, якщо це справді так важливо для твоїх досліджень, ми затримаємося. Якраз поки пораненими займемося.

— От і чудово! — зрадів Сім. — Тільки зв'язок не вимикайте, я сам віддалено налаштую ваші сканери на потрібну частоту. Так, і ще, пане префекте...

Юстиніан уже збирався залишити місток, але озирнувся.

— Що ще, Сіме?

— Колесування — усе-таки мій фаворит, пане префекте!

— Ну й кровожерливий же ти тип, — засміявся Юстиніан, прямувавши коридором у бік трюму.

Адмірал, який щойно опритомнів, сидів у кутку трюму, важко спираючись спиною на холодну металеву перебірку просто на підлозі. Поруч із ним метушився медичний дроїд, накладаючи стерильну пов'язку на поранене плече лейтенанта. Лейтенанта обережно підтримував Квінт.

— Отямилися, ваше високоповажносте? — з явним, злим сарказмом запитав Юстиніан, зупинившись навпроти високопоставленого бранця.

— Навіщо... Навіщо ви врятували мене? — похмуро, не підводячи очей, запитав адмірал. Його голос тремтів від приниження. — Я мав загинути там, разом зі своєю ескадрою.

Префект повільно нахилився до нього, дивлячись просто в очі.

— Знаєте, де Брі... Це було б надто великодушно й занадто легко для вас.

— Ви забуваєтеся! — істерично вигукнув адмірал, різко підвівши голову.

— Та замовкніть уже! — голосно й різко урвав його поранений лейтенант. — Занапастити одну з найкращих ескадр Імперії менш ніж за годину — це, знаєте, ще треба мати такий талант!

— Лейтенанте! — адмірал люто рвонувся вперед, намагаючись підвестися, але ноги його не втримали, і він із глухим стуком знову впав на палубу. — Я вас під трибунал віддам! Особисто підпишу вирок!

— Якщо доживете, — холоднокровно відповів лейтенант.

— Так, панове, — префект голосно плеснув у долоні, припиняючи суперечку. — Тиша. Як вас звати, лейтенанте?

— Лунак, — відповів той, морщачись від болю, поки дроїд обробляв рану.

— А далі? Повне ім'я?

— Просто Лунак, — глухо сказав офіцер. — У мене немає роду. Я безрідний.

Квінт із щирим подивом подивився на нього.

— Але як ти тоді взагалі отримав офіцерське звання в кадровій армії?

— Закон Золотого дублона. Чули про такий?

— Ось як буває, — тихо засміявся префект, переводячи погляд з одного на іншого. — Два дублони на одному невеликому кораблі.

Лейтенант Лунак із явним здивуванням тицьнув здоровим пальцем у бік Квінта.

— Ти що... теж із наших?

— Так, Луначе. Мене звати капітан Квінт.

— Ох, вибачте, капітане... Я трохи захопився, — зніяковів лейтенант, намагаючись випростатися.

— Нічого, буває.

— Ну що ж, панове, — підсумував Юстиніан. — Наш металевий друг зараз прокладає оптимальний курс. Нас і справді дуже далеко занесло від заселених секторів Імперії.

— Як же так сталося? — здивовано запитав Квінт.

— Думаю, саме в момент ініціації стрибка по нас усе ж таки влучили, — припустив префект.

— Саме так! — Із динаміка раптом пролунав голос Сіма, і його мініатюрна голограма, кумедно перебираючи маленькими ніжками, сформувалася просто посеред трюму. — Вас добряче шарахнули важким зарядом просто в кормову частину. І якби не унікальні захисні щити корабля Кадеш, то... — дроїд театрально розвів маніпулятори в боки, — бабах! І збирали б ми ваші молекули по всьому Фронтиру.

— Мені треба... Мені треба терміново зв'язатися з імператором! — знову подав голос де Брі, здійснюючи чергову безуспішну спробу підвестися на ноги.

— О, великий герой подав свій голос! — саркастично прокоментував Сім, повертаючись до нього.

— Що це взагалі за... — Адмірал захлинувся від обурення, намагаючись підібрати відповідну образу. — Що це за нахабна...

— Ви, мабуть, хотіли сказати «високотехнологічна залізяка»? — Сім театрально вклонився.

— Жодної поваги до старшого за званням! — дедалі більше кипів адмірал, переводячи лютий погляд на Юстиніана. — Наведіть лад на своєму кораблі, префекте!

— У вас більше немає жодного звання, де Брі, — зло й уривчасто кинув Юстиніан.

Зробивши швидкий крок уперед, префект різким рухом руки рвонув тканину мундира й з коренем зірвав із плечей де Брі позолочені адміральські погони.

— Я розжаловую вас до рядового.

Важкі знаки розрізнення з тихим дзвоном полетіли на підлогу трюму. Почервонілий від люті колишній адмірал рвучко підвівся, заносячи руку для удару, але тієї ж миті з темряви кутка пролунав тихий вібруючий рик Раха. Хижак трохи розтулив пащу, оголюючи ряди гострих, мов бритви, іклів. Де Брі миттєво завмер, вкриваючись холодним потом.

— Не робіть різких рухів, — спокійно попередив Квінт. — А то я не встигну попросити Раха, і він відкусить вам щось життєво важливе.

— А я ж щиро пропонував колесування... — долинув ображений голос Сіма, що поступово віддалявся, поки його голограма почала танути.

— Що з вашими солдатами, Луначе? — запитав префект, повертаючись до лейтенанта.

— Дроїди вже забрали двох поранених до медвідсіку. Сказали, поранення важкі, але житимуть, — відповів лейтенант. Він помовчав, а тоді тихо, стримуючи хвилювання, запитав: — Скажіть, панове... ХТО ви такі насправді?

Лунак запитально переводив погляд із Квінта на префекта.

— Я префект застави 01, — спокійно представився Юстиніан. — А Квінт — мій капітан.

— Не буває прикордонних застав із такими номерами, — почувся з кутка приглушений, хрипкий голос де Брі.

— Раси Адохай, яка знищує наші найкращі флотські з'єднання, теж, на вашу думку, не існувало, — сухо відрізав префект.

Заперечити де Брі було нічого. Він лише ще сильніше стиснув зуби.

— Гаразд, ходімо до харчоблока, треба підкріпитися, — Юстиніан підійшов і простягнув руку, допомагаючи колишньому адміралу підвестися. — І тримайте себе в руках, де Брі. Нам належить довга розмова.

— Хто такі ці Адохай? Поділіться зі мною подробицями, — похмуро попросив де Брі трохи згодом, доїдаючи свій сухий пайок за спільним столом у харчоблоці. Напруження в його голосі нікуди не зникло, але пихи помітно поменшало.

— Це давня раса, яка поставила собі за мету повне знищення всього нашого Всесвіту, — рівним тоном відповів префект. — І навіть не запитуйте, звідки саме ми це знаємо. Усе одно зараз не повірите.

— Після того, що я сьогодні побачив... Гадаю, я вже повірю в будь-що, — тихо промовив Лунак. — Це була не просто атака. Це було абсолютне, моторошне безумство.

— Саме так, — кивнув Квінт, обережно підкладаючи соковиті шматки синтезованого м'яса Рахові, що сидів біля його ніг. — Звичайні тактичні методи кадрової армії проти них просто не працюють. Вони їх прораховують за лічені секунди.

Де Брі довго мовчав, дивлячись у свою тарілку. Потім підняв важкий погляд.

— Якщо серйозно сприйняти ту божевільну інформацію, яку ви щойно озвучили, то виходить дивовижна річ... Виходить, що всю нашу велику Імперію можуть урятувати лише діти якоїсь невідомої раси, ветерани забутої богами прикордонної застави та вкрай сумнівні, чужі для нас технології?

— Так, саме так, — спокійно підтвердив Квінт.

— Але в такому разі необхідно повністю, докорінно змінювати весь статут регулярної армії! Методи підготовки кадрових частин, тактику ведення бою... А головне — де нам тоді брати кваліфікованих інструкторів?

— От! Я ж казав, що він нам ще знадобиться, — Юстиніан схвально кивнув Квінтові, вказуючи на де Брі. — Хоч і впертий, як віслюк, але аж ніяк не дурень. Мислить глобально.

— Тільки загиблих хлопців із моєї ескадри це вже не поверне, — зі злістю й гіркотою кинув Лунак, стискаючи здоровий кулак.

— Наскільки ваші методи взагалі дієві? — запитав де Брі префекта. — Я маю на увазі саме практичні рішення, готові результати, а не голу теорію й інформацію.

— Ну, судіть самі. На цей момент ми успішно захопили три орбітальні станції Адохай. Один із їхніх вищих офіцерів координації добровільно перейшов на наш бік і активно нам допомагає. У нас є діючі технології, за допомогою яких можна гарантовано пробивати їхні хвалені силові поля й композитну броню, — префект неквапливо загинав пальці. — Ну а те, як ми знищували їхні важкі крейсери, ви, де Брі, мабуть, і самі чудово бачили на наших тактичних записах.

Колишній адмірал у глибокому сум'ятті закрив обличчя руками, важко спершися ліктями на пластикову поверхню столу.

— Я повний ідіот, панове... — глухо, ледь чутно промовив він. — Моя безмежна гординя зіграла зі мною найзліший жарт у житті.

— Ви вже стали на правильний шлях до виправлення, — зауважив префект.

— Четвертування — ось справжній шлях до виправлення! — несподівано пролунав із кишенькового комунікатора Юстиніана бадьорий голос Сіма. — До речі, я повністю завершив розрахунки й готовий до ініціації стрибка.

— Тоді курс додому. Стрибай, — наказав префект.

Розвідувальний корабель Кадеш плавно відкрив мерехтливе вікно гіперпереходу й на колосальній швидкості увійшов у підпросторовий коридор за навігаційним вектором, прокладеним Сімом.

Відправивши втомлених Лунака й де Брі відпочивати до вільних житлових кают, Квінт і префект знову розташувалися в кріслах на ходовому містку. Вони раз по раз, секунда за секундою, прокручували на центральному екрані тривимірні записи недавнього страшного бою біля куба.

— Як же диявольськи швидко вони адаптуються до будь-яких змін обстановки, — задумливо промовив Юстиніан, зупиняючи кадр, де ворожий крейсер ішов на таран лінкора. — Нам доведеться постійно вигадувати нові тактичні схеми, змінювати алгоритми просто на ходу, щоб завдавати їм бодай якоїсь відчутної шкоди.

— У нас надто мало ресурсів для повноцінної затяжної війни, — похитав головою Квінт.

— Ресурси будуть. Тепер вони точно будуть, — префект уважно подивився на оглядові екрани, де з неймовірною швидкістю пропливали рідкісні, ледь помітні системи Мертвого Фронтиру. Розвідник Кадеш буквально прошивав простір.

— Ви справді думаєте, що імператор після такого розгрому довірить вам під командування ще бодай одну ескадру? — з сумнівом запитав Квінт.

— І не одну, мій юний друже, — твердо відповів Юстиніан. — Ця програна битва насправді змінила дуже багато.

Квінт уважно, зі зростаючою підозрою подивився на префекта. Той сидів абсолютно спокійно.

— Чого ти замовк, капітане? — не повертаючи голови, запитав Юстиніан.

Квінт на мить відвів погляд, а потім тихо, зважуючи кожне слово, промовив:

— От сиджу я тут і думаю... Як же разюче вдало ми з'явилися на флагмані на кораблі Кадеш. Ще й Раха із собою прихопили. Враження на де Брі було справлено миттєво й незабутнє.

Префект промовчав. Квінт продовжив:

— Потім ви почали дуже ненав'язливо, але наполегливо просувати саме нашу, партизанську тактику бою, прямо кажучи адміралові в обличчя, що всі методи його хваленої кадрової регулярної армії — це повна нісенітниця й пережиток минулого.

Юстиніан ледь помітно усміхнувся куточками губ.

— Потім у справу вступила Зігма зі своїм навмисно нестриманим, вибуховим характером, — Квінт уже не міг зупинитися. — А наостанок з'явився Сім з усіма своїми божевільними витівками й цифровим хамством. Ви планомірно, крок за кроком довели нещасного де Брі до білого сказу. І в той момент він, будучи пихатим аристократом, просто фізично не міг вчинити інакше. Для нього єдиним способом урятувати обличчя було відкинути всі наші пропозиції й зробити все з точністю до навпаки. Йому це здалося природним проявом його командирської волі. Ви ювелірно зіграли на його зарозумілості й гордині.

— Ти завжди мені подобався, Квінте, саме тим, що вмієш мислити нестандартно й бачити саму суть, — спокійно кивнув префект, нарешті повернувшись до нього.

— І ви ж заздалегідь знали, що цей гордій гарантовано поведе всю свою ескадру просто в пастку! Ви знали це й просто обережно підштовхнули його до того самого рішення, яке було потрібне саме вам.

— Квінте, усе це — лише твої нічим не підтверджені здогади, — дивлячись знову на екрани, м'яко сказав Юстиніан.

— Таких ідеальних збігів у природі просто не буває! — Квінт від напруження стиснув кулаки так, що побіліли кісточки. — Ви побудували абсолютно стовідсоткову, прораховану психологічну систему. Логічну у своєму страшному, передбачуваному фіналі. Ескадра Імперії загинула сьогодні значною мірою саме через вас, пане префекте! Ви пожертвували ними!

— Не заводься, капітане! — у голосі Юстиніана вперше за розмову задзвенів холодний метал. — Якби цей пихатий ідіот де Брі виконав хоча б половину моїх прямих рекомендацій, його ескадра залишилася б здебільшого цілою й неушкодженою. Але він обрав свій шлях.

— Ви страшна людина, Юстиніане, — тихо сказав Квінт, повільно підводячись зі свого крісла.

— Сядь, капітане, і видихни. Сядь, я сказав! — У голосі префекта тепер виразно звучали важкі, владні нотки давнього правителя.

Квінт, повагавшись секунду, спантеличено опустився назад у крісло.

— А тепер увімкни холодну логіку й подумай, капітане, — вже м'якше продовжив Юстиніан. — Що було б, якби кожного пихатого командувача імперських флотів нам доводилося тижнями переконувати через бюрократичний апарат? Уявляєш собі масштаби такої катастрофи?

Квинт промовчав.

— А тепер подумай, капітане, кому після цього наочного й жахливого розгрому на Вищій Раді Каст беззастережно довірять верховне командування всім об'єднаним флотом, включно з флотом Імперії?

Обличчя Квинта, здавалося, змінилося вже всоте за цей божевільний день.

— Мабуть... вам, — ледь чутно, самими лише губами вимовив він.

— Саме так. Мені. А тепер дай відповідь: скільки мільйонів життів простих солдатів і мирних мешканців ми зможемо врятувати в майбутньому, якщо вже зараз жорстко усунемо від командування таких пихатих ідіотів, які мислять шаблонами? Тепер ти нарешті розумієш масштаб цієї гри, капітане?! — префект уперше підвищив голос. — Так, сьогодні ескадра де Брі загинула. Але її загибель, по-перше, остаточно переконала командування Адохай, що ми не становимо серйозної загрози, а є лише купкою переляканих дурнів на великих, неповоротких кораблях. Це дасть нам дорогоцінний час. А по-друге, тепер у пихатих герцогів Каст на Раді не залишиться жодного аргументу, щоб заперечити мої доводи.

Юстиніан на мить замовк, важко дихаючи.

— А тепер уяви, що було б, якби в майбутньому об'єднаному флоті опинилося відразу кілька таких пихатих, честолюбних командувачів? Та вони б уже в першій серйозній битві перестріляли одне одного на радість Адохай! Або пішли б із ними на сепаратну змову, що теж цілком імовірно.

Префект різко розвернувся в кріслі й подивився просто в широко розплющені очі Квинта.

— Я пам'ятатиму цей страшний гріх і нестиму його в собі всю решту своєї вічності, Квинте. До самого останнього дня. А ти... чи зміг би так, капітане? Чи зміг би принести малу жертву заради порятунку всього живого?

— Ні, — Квинт повільно, приголомшено похитав головою. — Ні, це понад мої сили. Я б не зміг.

— Отож-бо, — Юстиніан знову відвернувся, переводячи погляд на холодні зорі, що пропливали за бронесклом. — Іди відпочинь, капітане. Ти не розчарував мене сьогодні. І в мене на тебе ще дуже великі плани.

Квинт мовчки підвівся зі свого місця й повільно попрямував до виходу з ходового містка. Уже біля самого отвору автоматичних дверей він на мить зупинився й тихо озирнувся:

— І все ж ви страшна людина, Юстиніане.

— Я знаю, Квинте. Іди.

Префект, більше не промовивши жодного слова, залишився сидіти в темряві рубки, не відриваючи погляду від безмовного, безкрайнього космосу за оглядовими екранами.