Золотий горизонт

— Кві, друже мій! Я радий тебе бачити, — Ка Гра широким жестом запросив гостей углиб своєї просторої печери.

— Вітаю, Ка Гра, — Квінт обмінявся з вождем міцним рукостисканням, обережно потиснувши його пазуристу лапу. — Багато чого сталося від нашої останньої зустрічі.

— Кві розповідати, я слухати, цікаво, — усміхнувся вождь, оголюючи гострі ікла. Потім перевів погляд на супутників капітана. — Хто друзі Кві?

— Це Лунак, він солдат, бився зі злими богами, — представив Квінт лейтенанта.

— О-о-о! Це честь! — Ка Гра з повагою потиснув руку трохи здивованому лейтенантові. — Лу Нак — гарне ім'я. Просте.

— Де Брі, — представив Квінт адмірала.

Було добре видно, з яким помітним зусиллям і внутрішньою боротьбою той простягнув граку руку для привітання. Але вождь ніби й не помітив цього, міцно стиснувши його долоню.

— Брі — гарне ім'я. Ти теж воїн? — Ка Гра уважно вдивився в обличчя розжалуваного командувача.

Адмірал де Брі промовчав і лише запитально, з легкою розгубленістю, подивився на Квінта.

— Він теж воював із богами, але програв. Не любить багато говорити про це, — м'яко пояснив капітан, позбавляючи адмірала незручності.

Ка Гра розуміюче хитнув масивною головою й указав на м'які подушки, розкладені навколо яскраво палаючого вогнища.

— Сідати, гостю. Зараз я пригощати, я радий зустріч. Ти воїн, Брі, — звернувся він безпосередньо до адмірала, який сідав. — Воїн перемагати і ні, але завжди вставати, коли падати, і вчитися. Злі боги — сильний ворог, немає ганьби програти. Ганьба — не хотіти мстити.

Де Брі здивовано підняв брову, дуже уважно слухаючи прості, але глибокі слова дикого вождя.

— Ви мудрі, вожде, і мені щиро приємно чути такі слова, — тихо, з усією повагою, промовив він.

Ка Гра з гідністю кивнув адміралові, приймаючи його похвалу. Після цього повернувся до Квінта.

— Кві говорити, я слухати з нетерпінням.

Квінт докладно, нічого не приховуючи, описав останні драматичні події та загибель ескадри. Вождь слухав надзвичайно уважно, зрідка перериваючи розповідь і просячи пояснити незнайомі імперські терміни.

Коли капітан замовк, Ка Гра важко зітхнув.

— Так, Кві... Велике горе принести злі боги. Але ми допомагати, — він раптом відкрито усміхнувся. — Діти літати, кричати, потім розповідати. Маленькі, смішні, але воїни.

Ка Гра високо підняв глиняну чашу з духмяним відваром.

— За друзів. За мир.

У цей момент у проході печери з'явився Кірн, який до цього перевіряв техніку на полігоні.

— Заходити, Кірне, — привітно помахав йому рукою вождь. — Кві і гості приходити.

— Привіт, капітане! — радісно усміхнувся сержант. — І вам також доброго ранку, панове.

Однак, уважно подивившись на адмірала, який сидів біля вогню, Кірн миттєво скривився.

— А цей тут навіщо?

— Сержанте, прояви належну повагу до нашого нового союзника, — серйозно й суворо осадив його Квінт. — Краще покажи нашим гостям, як ви на практиці працюєте з пілотами-граками. Це зараз критично важливо для спільної справи. І прошу тебе — без твоїх звичних фокусів.

— Ну, якщо ти сам просиш, то, звісно, зроблю, — Кірн швидко впорався зі своїми емоціями. — Ходімо, панове, знайомитися з нашою авіацією.

Лунак і де Брі підвелися зі своїх місць і вийшли з печери слідом за сержантом. Вождь провів хлопця схвальним поглядом.

— Хороший Кірн, — усміхнувся Ка Гра Квінтові. — Сильна воля, дуже сильна.

— Так, нам однозначно пощастило з цим хлопцем, — погодився Квінт. — А як поживає Карі?

При згадці про сина Ка Гра миттєво зробив невдоволене, похмуре обличчя.

— Син не хотіти бути грак. Хотіти жити на застава, погано. Племені потрібен вождь. Я помирати — він вождь, його повинні слухати.

— Нічого, ми обов'язково з ним поговоримо, — добродушно розсміявся Квінт, заспокоюючи друга.

— Я сподіватися на твої слова, Кві.

— Послухай, Ка Гра, я ж прийшов до тебе сьогодні з великим і важливим проханням.

— Так, я розуміти, — грак зробив великий ковток зі своєї чаші. — Ти тоді моє тверде слово отримати. Говори.

— Нам дуже потрібні твої воїни для керування новою трофейною технікою злих богів.

— Ай, погано, дуже погано... — пригнічено похитав головою вождь, насупившись.

— Ми не завдамо їм жодної шкоди, Ка Гра. Зигма особисто пообіцяла, що проведе всі процедури максимально обережно. Ми дамо їм нові знання й будемо захищати разом із нами.

— Ай, Кві... Війна не любити життя. Війна любити тільки смерть.

— Ми зробимо все можливе, щоб уберегти твоїх людей, — твердо пообіцяв Квінт.

— Я знати, Кві, — вождь повільно заплющив очі й надовго замовк, обдумуючи рішення. Нарешті він розплющив їх і вагомо промовив: — Ось що я вирішити, Кві. Я дати тобі рівно сто воїнів. Більше дати не можу, зрозуміло?

— Сто воїнів — це просто чудово! — Квінт радісно усміхнувся.

— Але! — Ка Гра підняв пазуристий палець. — П'ятдесят воїнів будуть зовсім молоді. Вони самі так хотіти.

— Самі? — здивовано перепитав Квінт.

— Так, самі. Вони дурні, — вождь різко, з досадою махнув рукою. — Діти Карі й Кірна з них постійно сміятися, казати: "Ми воїни, а ви тут унизу тільки раба ловити".

— Образливо, — із розумінням погодився Квінт.

— Саме так, — Ка Гра виставив уперед палець із гострим пазуром. — Дурні і діти, і воїни. Але нехай уже так.

— А ще хто ті п'ятдесят воїнів? — поцікавився капітан.

— Ха, Кві, тобі це бути цікаво, — Ка Гра глухо, утробно розсміявся. — Ще п'ятдесят — це старі воїни. Дуже досвідчені, але старі. Вони самі хотіти померти у справжньому бою.

— Ну знаєш, друже мій, — Квінт миттєво зробив обурене обличчя, — ми зовсім не хочемо, щоб ви там гинули! На війні, звісно, всяке може статися, але свідомо йти на смерть — такий підхід нас категорично не влаштовує.

— Так, мій друже Кві, так і є. Я їм сам постійно казати, що старий воїн — це дорогоцінний досвід, його берегти треба. А вони мене не слухати.

— А давай-но ми просто зараз запитаємо технічної поради у Зигми, — Квінт потягнувся до пояса й активував свій комунікатор.

Над пультом виникла голограма дівчини. Старий грак привітно, з пошаною схилився перед сяючим зображенням.

— О, вожде! Дуже, дуже рада бачити вас при доброму здоров'ї. Що у вас там сталося? — весело запитала Зигма.

Квінт коротко, але змістовно пояснив суть проблеми зі старими воїнами та побоювання Ка Гра. Зигма на кілька секунд глибоко замислилася, постукуючи пальцем по підборіддю.

— Ну дивіться, друзі, — нарешті сказала вона. — Для молодих я швидко зроблю спеціальні нейрошоломи. Амалак точно визначить, які саме пакети даних потрібні для керування, скажімо, нашими трофейними кораблями, і я підключу граків безпосередньо до бази даних. Нічого силоміць завантажувати просто в мозок не доведеться. Одягнув шолом — ти готовий пілот, зняв — знову просто мирний мисливець у своєму племені.

— Зі — дуже розумна! — старий грак захоплено похитав головою. — Дуже розумна. Я навіть іноді боятися Зі, яка вона розумна.

— Ка Гра, ти точно зрозумів, що саме я маю на увазі? — з усмішкою перепитала Зигма.

— Так, я розуміти, — поважно відповів вождь. — Я хоч і старий, але таке розуміти.

— Чудово, — Зигма зробила ефектну театральну паузу. — А для твоїх старих, заслужених воїнів у мене є ще цікавіше рішення. Поки ви там із префектом захоплено гралися в космічних самогубців, я в лабораторії повністю доробила й випробувала перший дослідний екзоскелет.

— Це складне слово, я не розуміти, — чесно зізнався грак.

— Так, пояснити словами це справді складно, мені простіше буде показати готовий зразок. Але на практиці все виглядає приблизно так: старий, утомлений воїн одягає особливий вид високотехнологічного спорядження й миттєво стає таким самим сильним, витривалим і швидким, як наймолодший мисливець.

— О, я розуміти! — Ка Гра задоволено й часто закивав головою. — Це дуже добре Зі придумати. — Він змовницьки нахилився до Квінта й нарочито голосно, щоб голограма його почула, пробасив: — Якби я зараз бути молодий воїн, я б за таку Зі до смерті битися!

— Ой лишенько, який кавалер знайшовся! — весело розсміялася Зигма. — Ну треба ж, усі ви, чоловіки, абсолютно однакові, з якого б Всесвіту не були. Гаразд, жарти вбік. Незабаром я надішлю вам перший робочий зразок броні, потрібно буде як слід випробувати його в умовах полігону. Ну все, бувайте, друзі, у мене тут роботи — вище даху.

Голограма інженерки тихо пискнула й розчинилася в повітрі.

— Ну от, бачиш, ми чудово й безпечно вирішили питання твоїх старих воїнів, помирати їм більше даремно не потрібно, — Квінт усміхнувся вождеві. — Тож ти суворо скажи їм, щоб вони раз і назавжди викинули з голови ці дурні думки.

— Так, я сказати їм, Кві. Я ж теж бути там, разом із ними. Я так для себе вирішити.

Квінт був щиро й глибоко здивований почутим, але сказати щось проти твердого рішення старого, гордого вождя так і не наважився.

Вони разом вийшли з прохолодної печери надвір. Просто посеред стоянки, у небі над утоптаною землею, на шаленій, ледь вловимій оком швидкості, з пронизливим свистом носилися невеликі металеві кулі, розміром трохи більші за кулак дорослої людини. Виписуючи в повітрі неймовірні круті віражі, вони час від часу короткими спалахами стріляли по мішенях згустками плазми, залишаючи на багряному піску глибокі димлячі вирви, вкриті краплями розплавленого скла.

— Знову Карі!.. — з удаваним обуренням пробурмотів вождь, хоча в його очах промайнула гордість за сина. — Мало їм місця на полігоні.

Лунак і адмірал де Брі стояли неподалік і буквально заворожено, не кліпаючи, дивилися на це фантастичне видовище.

— Це... це настільки вражає, що мені просто бракує слів, аби описати побачене, — тихо промовив приголомшений адмірал.

— Ага, чудова ідея! Моя, до речі, — гордо озвався Кірн, що підійшов ближче, обережно опускаючи один із шарів за допомогою пульта дистанційного керування просто на пісок біля своїх ніг.

— Ну, розкажи докладніше, що ти ще там вигадав, — Квінт підійшов ближче.

— Це автономні штурмовики для безпосередньої підтримки нашої піхоти на полі бою, — із важливим, майже експертним виглядом пояснив сержант. — Завдяки своїй феноменальній мобільності, швидкості та крихітним розмірам вони практично невразливі для ворожої зброї. Ба більше, якщо в них усе ж таки влучить енергетичний заряд, їхні внутрішні накопичувачі повністю поглинають цю енергію й самі використовують її для посилення власного вогню.

— Тобто... їм узагалі не потрібен громіздкий захисний щит? — здивовано перепитав Лунак.

— Саме так, лейтенанте. Навпаки, чим більше плазми такий малюк спіймає корпусом, тим потужнішим і руйнівнішим буде його удар у відповідь. Стандартні щити Адохай ця штука пробиває на раз-два. І найважливіше, — Кірн зробив ефектну паузу, — один наш пілот-ментал може одночасно й без втрати ефективності керувати п'ятьма-шістьма такими модулями.

— Так, Кірне... З таким розумом тобі треба навчатися в нашій Вищій імперській академії, — щиро розсміявся Квінт.

— Ну... хіба що професором, читати лекції тамтешнім стратегам, — поважно й без найменшого збентеження відповів хлопець. — Зигма твердо пообіцяла зробити нам першу пробну партію — приблизно сотню штук. От тоді й випробуємо їх у справі, щойно настане час.

— Чудова, цілком життєздатна ідея, — змушений був визнати де Брі, хоча його обличчя при цьому залишалося доволі кислим через усвідомлення власної минулої недалекоглядності.

— А чого ви знову зажурилися, адмірале? — Квінт дружньо поплескав де Брі по плечу. — Наші хлопці ж молодці, погодьтеся.

— Я вам навіть більше скажу, капітане, — де Брі важко зітхнув. — Із такими унікальними ментальними здібностями й технічними винаходами всього лише десяток ваших пілотів можуть абсолютно спокійно, без жодних втрат, розгромити цілий кадровий батальйон важкої піхоти армій Каст за якихось кілька годин. Яким же я був дурним і сліпим у своїй гордині... Хай простять мене боги.

— Дивіться на них, де Брі, запам'ятовуйте й активно використовуйте ці нововведення у своїх тактичних планах, — порадив Квінт.

— Знаєте, капітане... це зовсім інший тип ведення війни. Абсолютно незвичний для мене.

— Ну, тоді разом і опануєте це передове новаторство.

Попрощавшись із гостинним вождем, Квінт, лейтенант Лунак і де Брі залишили поселення граків і вирушили назад на заставу.

Почувши свіжі новини від Квінта, який повернувся, префект Юстиніан у своєму кабінеті радісно й задоволено потер долоні.

— Чудові, просто чудові новини, панове! Вважайте, що п'ятдесят висококласних пілотів у нас уже гарантовано є, а це для початку створення нової армії — дуже серйозно.

— Мій найдорожчий братик... нехай боги продовжать його нікчемне й бурхливе життя, ще не зв'язувався з вами напряму? — неголосно запитав адмірал де Брі.

— Ні, на превеликий жаль, — префект одразу похмурнів. — Напевно, усе-таки не зміг до кінця вмовити свій норовливий полк.

— Ну, особисто я не став би так поспішати з висновками, — зі знанням справи зауважив адмірал. — Знаючи його звички, він, найімовірніше, зараз просто банально відсипається після чергової пиятики.

— У будь-якому разі я вже зв'язався з герцогами Каст і призначив їм точний час нашої особистої зустрічі на Бет Ка Дарі, — повідомив префект. — Де Брі, ви летите туди разом зі мною. Також із нами летять Квінт, Зигма і, звісно, Рах — куди ж ми без нашого лускатого друга. Тож будьте повністю готові до вильоту.

— А Амалак хіба не полетить із нами на Раду? — здивувався Квінт.

— Ні, у нього зараз повно невідкладних справ із налаштування оборонних систем у відбитих Вежах Адохай. Нехай спокійно займається своєю роботою.

У цей момент на пульті префекта знову голосно задзвенів комунікатор. Просто посеред кімнати виникла об'ємна голограма Варга, який сидів у пілотському кріслі якогось корабля. Із динаміків одразу долинув жахливий металевий гуркіт, виття перевантажених турбін, а на задньому плані час від часу спалахували й розліталися віяла іскор від проводки, що замикала. Сам Варг, судячи з його дурнуватої щасливої усмішки й шийки пляшки, що виразно стирчала з нагрудної кишені кітеля, уже був добряче напідпитку.

— Вітаю чесну компанію! — його гучний, радісний голос щосили намагався перекричати цей неймовірний технічний гуркіт. — Доповідаю вам, пане префекте! Полк штрафників у повному складі — рівно три тисячі заблукалих, пропащих, але все ще до біса живих душ — на всіх парах зараз летить просто до вас!

— А... а куди саме ви зараз летите, центуріоне? — щиро здивовано й розгублено запитав префект. — Я ж, здається, так і не встиг передати вам наші секретні навігаційні координати.

— Та? Серйозно, чи що?! — Варг на екрані виглядав щиро, по-дитячому здивованим. Він покрутив головою. — А й справді... Куди це, цікаво, я тоді зараз так цілеспрямовано лечу? Ану, хутко дайте мені точні координати, префекте, бо я й сам уже не дуже розумію, куди нас несе!

— А що це взагалі за дикий гуркіт у вас на задньому плані, центуріоне? — запитав Юстиніан, морщачись від шуму.

— А це, друзі мої, незабутні звуки штатної роботи маршових двигунів старого двохсотрічного десантного корита! — весело відповів Варг, незворушно відпиваючи з пляшки.

— Він... він хоч долетить до нас, як думаєш? — із величезним сумнівом у голосі запитав де Брі, дивлячись на іскри, що летіли за спиною брата.

— Треба завжди вірити в прекрасне, братику! — весело озвався Варг, підморгнувши йому. — Навіть якщо ця посудина раптом не долетить, вона принаймні дуже красиво прикрасить цей дикий, похмурий космос одним чудовим потужним вибухом!

Після цих божевільних слів Варг гучно й розкотисто розсміявся.

— Гаразд, жартівнику, надсилаю тобі точні координати застави, — префект швидко набрав команду на панелі. — Розташовуйтеся зі своїми людьми просто у Вежі Адохай, вона порожня. Сім зустріне вас там, повністю переозброїть за нашими стандартами й видасть абсолютно нове спорядження.

— О, це просто чудово, бо ми тут, правду кажучи, в походах трохи пообносилися й обтріпалися, — зауважив Варг, мимохідь прикриваючи обличчя долонею від чергової панелі, що спалахнула над головою. — Ну, побажайте нам удачі, панове! Координати на приймач отримав, лягаємо на курс і летимо знайомитися з вашим Сімом. А хто це, до речі, такий?

— Центуріоне, дуже прошу вас, тільки нічому не дивуйтеся, коли особисто познайомитеся із Сімом, — з легкою усмішкою попередив префект. — Повірте, за своїм характером він у багатьох речах набагато кращий, ніж дуже багато живих людей.

— Добре, префекте, домовилися! Вважайте, ми вже щосили летимо вигинами гіперпростору! — весело вигукнув на прощання Варг, і його галаслива голограма остаточно згасла.